Ухвала

від 31.08.2021 по справі 916/2484/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2484/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача 1 - не з`явилися,

відповідача 2 - Возіян А. А. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача 3 - не з`явилися,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 (колегія суддів: Кравчук Г. А. - головуючий, Козир Т. П., Коробенко Г. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 (суддя Паламар П. І.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Дунаєнка Олександра Анатолійовича

до 1) Одеської обласної державної адміністрації, 2) ОСОБА_1 , 3) Державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Дунай Христини Богданівни,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) Татарбунарської районної державної адміністрації, 2) Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Олександровича, 3) ОСОБА_2 ,

про скасування розпорядження, визнання договору недійсним, витребування майна, скасування рішення та запису державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2019 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Дунаєнко Олександр Анатолійович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеської ОДА), ОСОБА_1 та Державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Дунай Христини Богданівни (далі -державний реєстратор) про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження Одеської ОДА від 19.03.2018 № 248/А-2018 "Про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду";

- визнання недійсним договору оренди землі від 13.07.2018, укладеного між Одеською ОДА та ОСОБА_1 відносно земельної ділянки водного фонду державної власності для рибогосподарських потреб площею 0,4999 га, кадастровий номер 5125000000:01:003:0003, розташованої за адресою: Одеська область, Татарбунарський район (далі - спірна земельна ділянка);

- витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та передання її ФОП Дунаєнку О. А.;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, індексний номер 42116916 від 18.07.2018 про право оренди спірної земельної ділянки за орендарем ОСОБА_1 (номер запису 27094987); скасування (вилучення) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо права оренди спірної земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюване розпорядження Одеської ОДА прийняте, а договір оренди укладений з порушенням вимог частин 3, 5 статті 122 Земельного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", статті 19 Конституції України.

1.3 Справу передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2019, яка постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 залишена без змін.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021, позов ФОП Дунаєнка О. А. задоволено; визнано протиправним та скасовано розпорядження Одеської ОДА № 248/А-2018 "Про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду" від 19.03.2018; визнано недійсним договір оренди землі від 13.07.2018 між Одеською ОДА та ОСОБА_1 ; витребувано від ОСОБА_1 та передано ФОП Дунаєнку О. А. спірну земельну ділянку; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора індексний номер 42116916 від 18.07.2018 про право оренди спірної земельної ділянки за орендарем ОСОБА_1; припинено право оренди спірної земельної ділянки за орендарем ОСОБА_1, зареєстроване державним реєстратором, номер запису про інше речове право: 27094987 від 16.07.2018; розподілено судові витрати.

2.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорюване розпорядження Одеської ОДА "Про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду" № 248/А-2018 від 19.03.2018 суперечить вимогам статті 31 Закону України "Про оренду землі", статті 116 Земельного кодексу України, статтям 629, 651 Цивільного кодексу України. Так, за наявності чинного до 2032 року договору оренди, укладеного між позивачем і районною державною адміністрацією, за відсутності факту переходу до ОСОБА_1 права користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з визнанням будівництва об`єктів нерухомості самочинним, Одеська ОДА як орендодавець не мала підстав в односторонньому порядку припиняти договір оренди, укладений з позивачем, та надавати спірну земельну ділянку іншій особі. Зазначивши, що спірне розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, суд дійшов висновку, що укладений на підставі цього розпорядження договір оренди є недійсним. Установивши факт протиправності передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції погодився також із обґрунтованістю позовних вимог про повернення земельної ділянки позивачеві. Також, ураховуючи визнання недійсним спірного договору оренди, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про право оренди спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 з одночасним припиненням відповідно до вимог частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права оренди спірної земельної ділянки.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду від 13.04.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2020, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу. Скаржник вважає, що суди першої інстанції під час розгляду справи не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 та ухвалі від 20.07.2020 у справі № 910/7186/19 щодо застосування статті 30 Господарського процесуального кодексу України. ОСОБА_1 стверджує, що суди не повною мірою дослідили обставини справи та застосували статтю 376 Цивільного кодексу України всупереч правовим позиціям, які містяться у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а. Скаржник, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц (щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд та застосування статті 120 Земельного кодексу України), зазначила про необґрунтованість висновків судів щодо наявності підстав для скасування спірного розпорядження Одеської ОДА від 19.03.2018. Стосовно вимог про витребування спірної земельної ділянки скаржник вважає, що суди невірно застосували положення статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки висновки судів суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

3.3. ФОП Дунаєнко О. А. у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач зазначає, що доводи про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Як установили суди попередніх інстанцій, 27.06.2007 між позивачем, Татарбунарською районною державною адміністрацією (далі - Татарбунарська РДА) та Фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) Соколовим В.О. було укладено договір оренди земельних ділянок, згідно з умовами якого Татарбунарська РДА (орендодавець) на підставі розпорядження Татарбунарської РДА № 303/А-2006 від 18.08.2006 передала позивачу та ФОП Соколову В. О. у строкове платне користування на 25 років земельні ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 1,549 га, які знаходяться на території 2-го та 5-го км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

4.2. 27.06.2007 між позивачем та ФОП Соколовим В. О. було укладено угоду про порядок користування земельними ділянками на території 2-го та 5-го км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області, згідно з якою сторони погодили, що позивач самостійно користується земельною ділянкою 5 площею 0,500 га на території 2-го км піщаної коси Чорного моря для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу з рибоприймальним пунктом.

4.3. Суди встановили, що зазначеній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 5125000000:01:003:0003, уточнена площа якої складає 0,4999 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру на цю земельну ділянку № НВ-5105201662017 від 26.09.2017 (далі - земельна ділянка).

Як установлено апеляційним господарським судом позивачу за Договором оренди земельних ділянок від 27.06.2007, була передана земельна ділянка без будівель та споруд на ній.

4.4. 19.03.2018 Одеською ОДА прийнято розпорядження № 248/А-2018 "Про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду", згідно з яким припинено позивачу право користування вказаною земельною ділянкою, надано цю земельну ділянку в оренду строком на 49 років ОСОБА_1 , доручено Татарбунарській РДА від імені Одеської ОДА внести зміни до договору оренди земельних ділянок від 27.06.2007 та укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 (далі - спірне розпорядження)

Спірне розпорядження мотивоване, зокрема, заявою ОСОБА_1 та договором купівлі-продажу від 17.02.2014, зареєстрованим у реєстрі за № 273.

4.5. 13.07.2018 між Одеською ОДА та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого Одеська ОДА (орендодавець) на підставі зазначеного розпорядження передала ОСОБА_1 в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб (вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування обловно-пропускних каналів та причалу з рибоприймальним пунктом) кадастровий номер 5125000000:01:003:0003, розташовану за адресою: Одеська область Татарбунарський район (далі - оспорюваний договір).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

5.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу. Скаржник вважає, що суди першої інстанції під час розгляду справи не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 та ухвалі від 20.07.2020 у справі № 910/7186/19 щодо застосування статті 30 Господарського процесуального кодексу України. ОСОБА_1 стверджує, що суди не повною мірою дослідили обставини справи та застосували всупереч правовим позиціям, які містяться у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, статтю 376 Цивільного кодексу України. Скаржник, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц (щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд та застосування статті 120 Земельного кодексу України), зазначає про необґрунтованість висновків судів щодо наявності підстав для скасування спірного розпорядження Одеської ОДА від 19.03.2018. Стосовно вимог про витребування спірної земельної ділянки скаржник вважає, що суди невірно застосували положення статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки висновки судів суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, з огляду на наступне.

5.6. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про скасування розпорядження, яким припинено право користування позивача земельною ділянкою та надано цю земельну ділянку в оренду ОСОБА_1 строком на 49 років, визнання договору оренди, укладеного між Одеською ОДА та ОСОБА_1 , недійсним, повернення земельної ділянки позивачу і скасування рішення та запису державного реєстратора про право оренди за ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" передбачені підстави припинення та розірвання договору оренди землі.

Зокрема, згідно з частиною 1, 2 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії); припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями". Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Отже, правовими підставами припинення/розірвання договору оренди є істотне порушення договору другою стороною, а також інші випадки, встановлені договором або законом.

5.7. Суди зазначили, що строк дії договору оренди земельних ділянок від 27.06.2007, укладеного між позивачем та третіми особами 1 та 2, встановлений до 27.06.2032. За цим договором оренди позивачу була передана земельна ділянка без будівель і споруд. Дослідивши постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 у справі № 815/820/14, якою скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації - комплексу будівель і споруд (причал) № 9, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області № 7845017 від 12.11.2013 року про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2 , суди дійшли висновку, що будівництво на орендованій земельній ділянці ОСОБА_2 причалу, та реєстрація за ОСОБА_2 протягом 2013-2014 років права власності на це нерухоме майно, є самочинним будівництвом. Тому, враховуючи положення статті 376 Цивільного кодексу України, суди зазначили, що договір купівлі-продажу від 17.02.2014, укладений між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) не змінив правового статусу майна, оскільки нерухоме майно - самочинне будівництво, продовжувало перебувати на чужій земельній ділянці. Тому, зважаючи на положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", суди визнали обґрунтованими вимоги позивача про визнання спірного розпорядження протиправним, оскільки не встановили підстав, визначених як договором, так і законом, для припинення орендних правовідносин з ФОП Дунаєнком О. А.

Суди дійшли висновків, що оскільки спірне розпорядження Одеської ОДА визнано протиправним, тому укладений на його підставі договір оренди землі від 13.07.2018 між Одеською ОДА та ОСОБА_1 є таким, що суперечить вимогам частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, статті 7 Закону України "Про оренду землі", тому відповідно до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню у судовому порядку недійсним.

З урахуванням установлених обставин протиправної передачі ОСОБА_1 в оренду на 49 років спірної земельної ділянки, апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про повернення земельної ділянки позивачу є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки правочин, на підставі якого було прийнято рішення державним реєстратором та вчинено запис, в установленому порядку визнаний недійсним, то вимоги про визнання протиправним та скасування відповідних рішення та запису державного реєстратора задоволені місцевим господарським судом у спосіб, передбачений частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.8. У справі № 911/2390/18, на яку посилається скаржник, зазначаючи про порушення правил територіальної підсудності, позивачем є Київська місцева прокуратура № 9 (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та Діагностичний центр до Медичного центру. Предметом позову була вимога про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором щодо користування нерухомим майном. Суд касаційної інстанції дійшов висновків, що "за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення з приводу нерухомого майна у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у місті Києві, то спір у цій справі, переданий на розгляд до Господарського суду Київської області, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України".

Водночас частиною 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

Оскільки у справі, яка розглядається, співвідповідачем є Одеська ОДА, тому відповідно до частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України ця справа правомірно розглянута Господарським судом міста Києва.

Щодо доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України.

5.9. Розглянувши доводи скаржника про те, що суди не в повній мірі дослідили обставини справи щодо добросовісності набуття ОСОБА_1 об`єкта нерухомості та застосували всупереч правовим позиціям, які містяться у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, статтю 376 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 916/1986/18, на яку посилається скаржник, за позовом Одеської міської ради до: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" про скасування реєстрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на відміну від справи, яка розглядається, з`ясовувалися питання щодо наявності/відсутності підстав для скасування свідоцтва, виданого на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації та звільнення у зв`язку із цим земельної ділянки. Натомість у справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з ухваленням обласною радою спірного розпорядження щодо припинення орендних правовідносин та укладення спірного договору оренди між відповідачами щодо земельної ділянки, строк дії договору оренди відносно якої ще не сплив.

У справі № 804/1510/16, на яку посилається скаржник, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, предметом спору, на відміну від справи, яка розглядається, були вимоги про визнання протиправним та скасування рішення "Про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт".

У справі № 465/1461/16-а, на яку посилається скаржник, за адміністративним позовом особи до головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, предметом спору, на противагу справі, яка розглядається, були вимоги про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у виді штрафу в сумі 5100 грн за порушення вимог частини 1 статті 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, справа № 916/2484/19, що розглядається, та справи № 916/1986/18, № 804/1510/16, № 465/1461/16-а не є подібними, оскільки підстави позову, встановлені фактичні обставини та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різними.

Щодо доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України

5.10. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц та невірне застосування статті 120 Земельного кодексу України з огляду на таке.

У справі № 318/1274/18 за позовом фізичної особи до Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області на відміну від справи, яка розглядається, предметом позову були вимоги про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

У справі № 910/18560/16 за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології", про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, позов мотивований тим, що рада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду ТОВ "Будтехнології" земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування спірною земельною ділянкою. Отже, на відміну від справи, яка розглядається, у справі № 910/18560/16 спір стосувався земель оборони та об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.

У справі № 915/672/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Миколаївської міської ради, предметом позову, на відміну від справи, яка розглядається, були вимоги про розірвання договору оренди землі.

У справі № 910/20774/17 позивачі звернулися з позовом до Київської міської ради про визнання правовідносин за договором оренди земельної ділянки від 31.08.2007 припиненими. Отже, спірні правовідносини у справі, яка розглядається та на яку послався скаржник, є неподібними.

У справі № 713/1817/16-ц позивач як власник частини житлового будинку звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення Чорногузівської сільської ради № 514-40/15 Про затвердження Акта узгоджувальної комісії від 7 лютого 2015 року (далі - оскаржуване рішення). Цим Актом узгоджувальна комісія Чорногузівської сільської ради погодила межі земельної ділянки для надання в оренду іншій особі для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по межі із земельною ділянкою позивача, а також визнала претензії позивача щодо меж земельної ділянки іншої особи площею 0,0010 га безпідставними.

Таким чином, справа № 916/2484/19, що розглядається, та справи № 318/1274/18, № 910/18560/16, № 915/672/17, № 910/20774/17, № 713/1817/16-ц є різними за предметом та підставами позову, а тому правовідносини у цих справах є неподібними.

Щодо доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України.

5.11. Розглянувши викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника про те, що суди невірно застосували положення статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки висновки судів суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

У справі № 911/3681/17 прокурор звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до сільської ради та ТОВ "Барселона ю ей", у якому просив визнати недійсним рішення сільської ради про передачу у власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки; витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області з незаконного володіння ТОВ "Барселона ю ей" зазначену земельну ділянку. Позовні вимоги у справі № 911/3681/17, на відміну від справи, яка розглядається, аргументовано тим, що спірну земельну ділянку сільська рада передала у власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

У справі № 183/1617/16 за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА) до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Піщанська сільська рада), фізичної особи, про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки, на відміну від справи, яка розглядається, спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для витребування на користь обласної державної адміністрації земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, у справі № 916/2484/19, яка розглядається, та у справах № 911/3681/17, № 183/1617/16, на які у касаційній скарзі посилається скаржник, установлені обставини справи та матеріально-правове регулювання правовідносин не є подібними, тому висновки, викладені у постановах Верховного Суду у цих справах, не можуть розглядатися як такі, що підтверджують різне застосування судами норм матеріального права за подібних обставин.

5.12. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.13. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримали підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі № 916/2484/19 у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі № 916/2484/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак