Постанова

від 06.09.2021 по справі 910/21221/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2021 р. Справа№ 910/21221/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Денисевич К.Ю.,

за участю представників:

від позивача - не прибув;

від першого відповідача - Мельниченко С.О., ордер серії АІ №1149070 від 06.09.2021;

від другого відповідача - Лукомський П.В., ордер серії АІ №1102324 від 06.09.2021;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/21221/20 (суддя Баранов Д.О., повний текст складено - 31.05.2021) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Янцова Ірина Володимирівна про визнання недійсними договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, рішень загальних зборів та змін до статуту.

встановив наступне.

До Господарського суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Янцова Ірина Володимирівна, в якому позивач просить суду:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" від 12.12.2017, посвідчений приватним нотаріусом Янцовою Іриною Володимирівною за зареєстрованим № 617;

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край", оформлені протоколом № 06/12 від 12.12.2017;

- визнати недійсними зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край", внесені та затвердженні рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний край", оформлені протоколом № 06/12 від 12.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що спірний договір купівлі-продажу від 12.12.2017 вчинений під впливом помилки, а тому є незаконним та підлягає визнанню недійсним та як наслідок визнанню недійсними також підлягають й рішення загальних зборів та зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/21221/20 в задоволенні позову відмовлено, з огляду на недоведеність позивачем обставин вчинення оскаржуваного правочину під впливом помилки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/21221/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що правочин було укладено під впливом помилки стосовно вартості відчужуваної ним частки (за його доводами її ринкова вартість значно перевищує вартість статутного капіталу товариства), а також щодо природи вказаного договору, прав та обов`язків сторін.

Також, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову у задоволенні його клопотань про витребування доказів, а також про призначення експертизи у даній справі.

Разом з апеляційною скаргою апелянтом також були подані клопотання про витребування доказів, а також про призначення експертизи у даній справі, з метою встановлення вартості активів та оцінки майна товариства.

За мотивуванням заявника встановлення наведених обставин необхідне для підтвердження його доводів про продаж ним частки за заниженою ціною.

Вказані клопотання залишені апеляційним судом без задоволення, обґрунтування вказаної відмови буде наведено судом нижче у даній постанові.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач (апелянт) правом на участь в даному судовому засіданні не скористався, проте надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Крім цього, третя особа правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи, а також з урахуванням того, що неявка її представника у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

У 2003 року на підстави протоколу загальних зборів учасників № 1 було створено ТОВ "Рідний Край", учасниками якого були ОСОБА_1 із часткою 50% Статутного фонду (капіталу) та ОСОБА_2 із часткою 50% Статутного фонду (капіталу).

Пунктом 8.1. установчого договору ТОВ "Рідний Край" встановлено, що статутний фонд товариства становить 18 500 грн. у вигляді грошових внесків та формується наступним чином: ОСОБА_1 вносить 9250 грн., що становить 50 % Статутного фонду (капіталу), ОСОБА_2 вносить 9250 грн., що становить 50 % Статутного фонду (капіталу).

Між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 12.12.2017 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Рідний Край".

За умовами п. 2.1. договору від 12.12.2017 продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у свою власність та оплачує частку в статутному капіталі (корпоративні трава) ТОВ "Рідний Край" у розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "Рідний Край".

Згідно п. 3.1 договору частка в статутному капіталі товариства (корпоративні права) продається (передається у власність покупця) у розмірі 50% статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 9 250 грн.

Уповноваженими особами, які уклали зазначений вище договір від 12.12.2017 виступили, зі сторони позивача, ОСОБА_3 (на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 13.10.2017) та безпосередньо ОСОБА_2 .

Крім цього, 12.12.2017 відбулись загальні збори учасників ТОВ "Рідний Край", за результатами яких складено протокол № 06/12.

На зазначених зборах було прийнято рішення, зокрема, про погодження відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частки, що становить 50 відсотків статутного капіталу Товариства та припинення участі ОСОБА_1 у Товаристві. У зв`язку із зміною учасників, ТОВ "Рідний Край", встановлення нового розподілу між учасниками Товариства часток у статутному капіталі ТОВ "Рідний Край" ( ОСОБА_2 - частка у розмірі 18 500 грн., що становить 100% статутного капіталу ТОВ "Рідний Край").

Також, у зв`язку зі зміною учасників ТОВ "Рідний Край" внесено відповідні зміни до Статуту товариства шляхом викладення його у новій редакції, затверджено нову редакцію Статуту товариства, внесено відповідні зміни до відомостей про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, доручено виконавчому органу (директору) товариства забезпечити державну реєстрацію нової редакції Статуту товариства та внесення відповідних змін до відомостей про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зі змісту протоколу вбачається, що рішення про погодження відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частки, що становить 50 відсотків статутного капіталу Товариства було прийнято у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Рідний Край" від 12.12.2017.

Позивач, вважаючи, що правочин було укладено під впливом помилки стосовно вартості відчужуваної ним частки (за його доводами її ринкова вартість значно перевищує вартість статутного капіталу товариства), а також щодо природи вказаного договору, прав та обов`язків сторін, звернувся до суду із даним позовом.

Колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду щодо необґрунтованості вказаних позовних вимог, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення.

Під помилкою, що має істотне значення, за умовами цивільного законодавства розуміється помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. Обов`язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. При цьому, за загальним правилом, не має розцінюватися як помилка незнання сторонами правочину норм законодавства. Помилка щодо мотиву правочину, тобто обставин, у зв`язку з якими особа вчиняє правочин, також не має істотного значення.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас, при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 Цивільного кодексу України.

Позивач вказує, що не знав і не міг знати про те, що ринкова вартість відчужуваної ним частки у статутному капіталі Товариства значно перевищує вартість цього статутного капіталу, оскільки ОСОБА_1 не була обізнана про активи Товариства та їх вартість, а також про перебування у власності останього земельних ділянок та нежитлових приміщень.

При цьому, позивач вказує, що у фінансовій звітності Товариства зазначені об`єкти нерухомого майна не були відображені, а тому, за доводами скаржника, він на момент укладення договору не міг володіти достовірною інформацією про характер діяльності та про фінансово - майновий стан Товариства.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Згідно визначення, що міститься у ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про інформацію" всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" (який був чинний на момент укладення оспорюваного договору) учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Аналогічні за змістом положення містяться також в ст. 6 установчого договору ТОВ "Рідний Край" від 05.05.2003.

Пленум Верховного Суду України у п.п. 36, 37 постанови від 24.10.2008р. №13 роз`яснив, що способом захисту права учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства (пункт "г" частини першої статті 10 Закону про господарські товариства, стаття 116 ЦК, частина перша статті 88 ГК) є спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій - надання відповідної інформації. Господарське товариство зобов`язане надавати учаснику (акціонеру) на його вимогу лише документи звітного характеру (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства) та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Таким чином, на законодавчому рівні закріплено право учасника товариства, у даному випадку позивача, одержувати інформацію про діяльність товариства, а також встановлений обов`язок товариства надати такому учаснику для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо .

Позивачем не надано доказів того, що він до укладення оскаржуваного наразі договору звертався з відповідним запитом до Товариства з метою одержання інформації про його діяльність, а також документів, як то річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо .

Так само не доведено обставин відмови Товариства у наданні позивачу зазначеної інформації.

Жодних доказів звернення позивача до суду з вимогами про спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій - надання відповідної інформації матеріали справи не містять.

При цьому, колегія суддів зазначає, що звернення позивача лише у 2020 році (тобто по спливу 3 років з дня укладення договору) із відповідним запитом до Товариства про отримання інформації жодним чином не може підтвердити обставини порушення останнім прав позивача, як його учасника, на одержання інформації щодо діяльності Товариства та не свідчить про необізніність апелянта щодо фінансово - майнового стану другого відповідача станом на момент вчинення оскаржуваного правочину.

Таким чином, позивач, станом на момент укладення оскаржуваного договору жодним чином не був обмежений в реалізації ним своїх прав, як учасника Товариства, на одержання інформації щодо його діяльності.

Слід також зазначити, що у разі наявності у апелянта сумнівів щодо повноти відображеної інформації у звітності товариства (як вже вказувалося, позивач зазначає про невідображення даних щодо об`єктів нерухомого майна, належних Товариству), позивач не позбавлений був права скористатися даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Таким чином, від особистого волевиявлення позивача, як учасника товариства, залежало отримання ним інформації щодо майного стану товариства.

Крім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції у п. 3.5 догрвору вказано, що продавець ( ОСОБА_1 ), підтверджує, що належним чином повідомлений про характер діяльності та про фінансово-майновий стан справ Товариства на момент укладення цього договору та гарантує, що укладення цього договору є вигідним для нього та відповідає його інтересам.

Зазначену вище обставину також підтверджує факт безпосередньої участі ОСОБА_1 в засіданні вищого органу управління ТОВ "Рідний Край" - загальних зборах учасників від 28.09.2017 під час розгляду питань щодо активів товариства, зокрема, поділу нерухомого майна. Рішення загальних зборів учасників ТОВ "Рідний Край" щодо цього питання оформлене протоколом № 1/138-п від 28.09.2017 (т.1, а.с.223). З усіх питань порядку денного загальних зборів учасників позивач проголосувала "За", будь яких коментарів/зауважень з її сторони висловлено не було. Підписи всіх учасників на зазначеному вище протоколі засвідчені нотаріально.

Колегією суддів також враховується, що оскаржуваний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в ньому, зокрема, й щодо вартості відчужуваної позивачем частки.

Також, слід зазначити, що визначення ціни частки, за якою вона відчужується, повністю відповідає ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України положення якої передбачають, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи те, що у договорі купівлі - продажу ціна визначається сторонами за погодженням, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотань апелянта про витребування доказів, а також про призначення експертизи у даній справі.

Так, встановлення обставин щодо вартості активів Товариства не спроможне вплинути на результат розгляду даної справи та підтвердити доводи позивача про вчинення оскаржуваного правочину під впливом помилки, оскільки з наведених вище підстав слідує протилежне та враховуючи вільне волевиявлення позивача на продаж належної йому частки за ціною, визначеною в договорі.

З наведених мотивів колегією суддів відхиляються доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову у задоволенні його клопотань про витребування доказів, а також про призначення експертизи у даній справі.

Враховуючи вищевикладене доводи апелянта про те, що під час укладеня оскаржуваного договору мала місце помилка щодо вартості відчужуваної позивачем частки не знайшли свого підтвердження матеріалами даної справи.

Стосовно доводів позивача з посиланням на положення законодавства, які встановлюють порядок виходу учасника з товариства, про те, що при укладенні правочину мала місце також помилка щодо його природи, а також прав та обов`язків сторін, слід зазначити наступне.

У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 Цивільного кодексу України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).

Згідно з положеннями статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 Цивільного кодексу України (яка була чинною на день укладення оскаржуваного договору), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України "Про господарські товариства".

Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття "відступлення" і "відчуження" є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.

Як в Статуті ТОВ "Рідний Край", так і в установчому договорі закріплені та описані процедури уступки частки (відчуження частки) - стаття 9.

Відмінною від процедури відчуження частки є процедура виходу учасника зі складу товариства.

Приписами статей 116 Цивільного кодексу України та 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній у день виникнення спірних відносин) передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства.

Частиною 1 ст. 148 Цивільного кодексу України (в редакції чинній у день виникнення спірних відносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Отже, вихід учасника з ТОВ - це безумовне та добровільне волевиявлення учасника направлене на припинення його корпоративних правовідносин з господарським товариством. Таке волевиявлення учасника фіксується в письмовій формі - заяві про вихід, яка адресується товариству. На відміну від виходу, відчуження учасником своєї частки - це розпорядження ним своїм майном (майновими правами). Внаслідок такого відчуження учасник втрачає свої майнові права, натомість, інша особа (покупець за договором) такі права набуває.

Доводи апелянта про те, що при укладенні договору мала місце помилка щодо його природи, а також прав та обов`язків сторін спростовуються наступними обставинами.

Із матеріалів справи слідує, що укладенню спірному договору передувала процедура реалізації учасниками свого переважного права на купівлю частки Товариства, що пропонувалась до продажу, зокрема, 20.11.2017 ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 , було направлене повідомлення про продаж частки , що становить 50% статутного капіталу ТОВ "Рідний Край".

Так, у вказаному повідомленні позивачем однозначно висловлено намір продати належну їй частку у розмірі 50% за ціною 9 250,00 грн .

З наведеного вбачається, що позивач вирішив розпорядитися належною йому часткою саме шляхом продажу, а не застосував процедуру виходу із товариства.

При цьому, реалізовуючи виявлений намір ОСОБА_1 здійснити відчуження шляхом продажу належної їй частки в статутному капіталі ТОВ "Рідний Край", 12.12.2017 ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем було укладено договір відповідно до якого ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 , належні їй 50% частки в статутному капіталі ТОВ "Рідний Край".

Відповідно до п. 3.2. вказаного договору, право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "Рідний Край" та корпоративні права (що випливають з цієї частки) переходять від продавця до покупця з моменту підписання цього договору.

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 8.1. договору).

Пунктом 3.3. договору встановлено, що з дня переходу до ОСОБА_2 як покупця, права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Рідний Край" до ОСОБА_2 переходять всі права та обов`язки продавця ОСОБА_1 як учасника ТОВ "Рідний Край".

Договір підписаний 12.12.2017 сторонами, тому, відповідно до наведених положень, договору цей договір набрав чинності саме 12.12.2017. Тобто, безпосередньо 12.12.2017 від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 перейшло 50% частки в статутному капіталі ТОВ "Рідний Край" та корпоративні права (що випливають з цієї частки).

Згідно п. 3.4. договору, цей договір є підставою для реєстрації змін до статуту ТОВ "Рідний Край".

У зв`язку з чим, на виконання положень п. 3.4. договору, 12.12.2017 було внесено зміни до статуту ТОВ "Рідний Край", а саме, виключено ОСОБА_1 зі складу учасників (засновників) Товариства.

Вказана обставина підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.07.2018 за № 1004163852 станом на 03.07.2018. Згідно інформації, зазначеної у вказаній інформаційній довідці після зміни складу учасників (засновників) Товариства 12.12.2017, станом на 03.07.2018 єдиним учасником (засновником) Товариства була ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду - 18 500, 00 грн.

Більше того, в день укладення спірного правочину, 12.12.2017, ОСОБА_3 , який діяв як законний представник ОСОБА_1 , повністю усвідомлюючи значення своїх дій, нотаріально оформлено заяву, якою підтверджено, що ОСОБА_2 , повністю виконала свої зобов`язання за спірним договором. Розрахунки за вказаним договором виконані в повному обсязі, претензій будь-якого характеру за договором до ОСОБА_2 не має.

Наведеними обставинами спростовуються доводи позивача про наявність помилки щодо природи оскаржуваного договору, а також щодо прав та обов`язків сторін, оскільки його волевиявлення було спрямоване саме на її відчуження.

Стосовно доводів апелянта про укладення спірного договору в порушення абз. 2 п. 173.4 ст. 173 Податкового кодексу України без проведення оцінки частки у статутному капіталі, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, згідно абз. 2 п. 173.4 ст. 173 Податкового кодексу України під час проведення операцій з відчуження об`єктів рухомого майна в порядку, передбаченому цією статтею:

нотаріус посвідчує відповідний договір купівлі-продажу (міни) об`єктів рухомого майна (крім легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) за наявності документа про оцінку майна та документа про сплату до бюджету продавцем (сторонами договору міни) податку, обчисленого виходячи із ціни, зазначеної в договорі.

Згідно роз`яснення Головного управління юстиції у Харківській області від 04.09.2013 №02-37/2066 продаж фізичною особою-учасником частки в статутному капіталі юридичної особи вважається продажем інвестиційного активу (п. 170.2 Податкового кодексу України).

Отже, дохід, отриманий платником податку - фізичною особою від продажу інвестиційного активу (зокрема, корпоративних прав), буде оподатковуватись не у порядку ст. 173 Податкового кодексу України, а відповідно до п. 170.2 Податкового кодексу України, який не вимагає надання незалежної оцінки корпоративних прав для визначення об`єкта оподаткування .

Крім цього, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не містить положень щодо необхідності здійснення оцінки майна товариства при відчуженні його учасником свої частки за договором купівлі - продажу.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/21221/20 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 13.09.2021 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук