Рішення

від 13.09.2021 по справі 332/306/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

№ 332/306/20

№ 2/336/171/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Жупанової І.Б.

секретаря судового засідання Палубінської К.М.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу будинку фіктивним (недійсним),

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, яка в подальшому була уточнена, в якій просить суд визнати договір купівлі - продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - недійсним (фіктивним). Окрім того, просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 40931015 від 04.05.2018 12:03:50, приватний нотаріус Гармашов Г.М., Запорізький міський нотаріальний округ, Запорізька обл., а також визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Позовну заяву обґрунтовує тим, що між ним - позивачем по справі (далі Позивач) та ОСОБА_3 (далі - Відповідач 1), було укладено договір позики №1 від 10 лютого 2016, у відповідності до якого Позивач передав ОСОБА_3 грошову позику в розмірі 5000 доларів США. В подальшому Відповідач 1 отримав від нього позику у розмірі 1000 доларів США відповідно до договору позики №2 від 20.04.2017 та 2700 доларів США відповідно до розписки від 26.02.2018р.

Кошти були надані для особистих потреб. Укладення договору позики підтверджується розписками Відповідача 1 від 10.02.2017, 20.04.2017 та 26.02.2018, написаними на оборотній стороні укладеного договору позики, що відповідає вимогам п. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України.

Частина коштів у розмірі 1000,00 доларів США були повернуті Відповідачем 1 12.04.2018, про що наявний запис Позивача в розписці від 26.02.2018.

Таким чином загальна сума позичених та не повернутих коштів складає 7700,00 доларів США.

У розписці від 26.02.2018 Відповідачем 1 зазначається, що у випадку не повернення позики до 01.05.2018 останній зобов`язується переоформити на Позивача право власності на будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, на думку Позивача, Відповідач 1 фактично передав будинок у заставу, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення запозичених коштів.

В подальшому, не повернувши борг, 04 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - Відповідач 2) було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Гармашовим Г.М., зареєстрований в реєстрі за №1002, який, на думку Позивача, є фіктивним, адже укладений для приховування справжніх намірів учасників правочину, які полягали у скасуванні реєстрації права власності на будинок за Відповідачем 1 для подальшої неможливості стягнення з Відповідача 1 боргу за рахунок майна, яке було передбачено останнім у якості забезпечення виконання зобов`язання за договорами позики укладеними між Відповідачем 1 та Позивачем.

Відповідач 1 до теперішнього часу проживає у будинку АДРЕСА_1 разом зі своєю родиною, що також свідчить про фіктивність укладеного правочину.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_3 на виконання вимог договору купівлі-продажу повинен був знятись з реєстраційного обліку у вищезазначеному нерухомому майні та звільнити нерухоме майно від наявних в ньому речей домашнього вжитку та побуту, але вказані вимоги виконані не були.

Відповідач 1, будучи обізнаний про наявність боргу перед позивачем та зобов`язання щодо передачі позивачу права власності на будинок у випадку невиконання зобов`язання за договорами позики, підписуючи спірний Договір свідчив (п. 12 Договору) що відчужуване нерухоме майно на момент укладання цього договору нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужене, під заставою не перебуває, воно не є предметом іпотеки, а також прав у третіх осіб не має.

Зазначене свідчення не відповідало дійсності оскільки відповідно до розписки від 26.02.2018 Відповідачем 1 зазначається, що у випадку не повернення позики до 01.05.2018, останній зобов`язується переоформити на позивача право власності на будинок АДРЕСА_1 . При цьому, не повернувши позику до 01.05.2018 саме у Позивача по справі з 02.05.2018р. виникло право вимагати від Відповідача 1 виконання зобов`язань за договором позики за рахунок будинку.

Саме ця обставина спонукала ОСОБА_3 укласти фіктивний договір купівлі продажу будинку зі своїм кумом ОСОБА_4 (Відповідач 2) та продовжувати спокійно користуватись спірним майном.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2020 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, наданий відповідачам строк для подання відзиву.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2020 заяву Позивача про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1537445723101, який на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. за №1002 04.05.2018 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №40931015 від 04.05.2018, на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .

Окрім того ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2020 клопотання Позивача про витребування доказів - задоволено. Витребувано від ПАТ Запоріжжяобленерго, ПАТ Запоріжгаз , КП Водоканал інформацію про наявність особового рахунку та його приналежність за отримання послуг у будинку за адресою АДРЕСА_1 , а також від Інтернет провайдера ТОВ Гігабіт-Онлайн інформацію про наявність договору та його приналежність за отримання телекомунікаційних послуг (Інтернет) будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач 2 ОСОБА_4 надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що з продавцем домоволодіння ні в яких відносинах не перебував та не перебуває. Вважає себе, в будь-якому випадку добросовісним набувачем домоволодіння, і таке майно не може бути витребувано в останнього в розумінні вимог статей 330, 388 ЦК України.

Зазначає, що з моменту придбання будинку минуло більше ніж два роки. Весь цей час останній на законних підставах власника користується даним домоволодінням, проживає в ньому з родиною, здійснює його переобладнання тощо.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2020, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено у повному обсязі, на користь Позивача стягнута заборгованість за договором позики №1 від 10.02.2016 року та договором позики №2 від 20.02.2017 року в розмірі 564 152,31 грн.

Відповідач 2 не має жодного відношення до вказаного боргу. Даним рішенням не встановлено жодних фактів, що ОСОБА_3 зобов`язався у випадку непогашення боргу перед Позивачем переоформити на нього право власності на спірний будинок. Про такі обставини та застереження не зазначалося й в договорах позики. Тобто, даний будинок не був предметом зобов`язальних правовідносин між Позивачем та Відповідачем 1, не перебував в заставі, відносно нього були відсутні будь-які обмеження (обтяження) тощо.

Продаж домоволодіння відбувся аж через рік після порушення зобов`язань Відповідача 1 перед Позивачем, що свідчить про відсутність зобов`язальних правовідносин з приводу майна між Позивачем та Відповідачем 1, а також свідчить про відсутність підстав стверджувати про фіктивність правочину. Позивач з квітня 2017 року мав всі підстави ініціювати питання звернення до суду про стягнення з Відповідача 1 коштів, забезпечувати даний позов шляхом накладання арештів на майно тощо, однак чомусь таким позов було ініційовано останнім лише в січні 2020 року.

Якщо б дійсно в оскаржуваному правочині мала би місце фікція, то беззаперечно такий правочин був би укладений ще в 2017 році, під час дії договорів позики або в момент їх закінчення.

Що стосується розписки Відповідача 1, то в ній взагалі не міститься посилань на договори займу, не міститься посилань, що кошти були взяті саме в борг тощо. Дана розписка жодним чином не пов`язується з вищевказаними договорами займу. Крім того, згідно цієї ж розписки, частину коштів у розмірі 1000 доларів США було повернуто Позивачу.

Договору застави не існує та не укладалося між Позивачем та Відповідачем 1.

Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.01.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

А ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.08.2021 клопотання Позивача про витребування доказів - задоволено. Витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України громадянином України ОСОБА_3 за період з травня 2018 та по теперішній час.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовну заяву, наполягав на її задоволенні, додатково пояснив, що просить задовольнити позовні вимоги саме по заяві про зміну предмету позову, зазначає, що договори були укладені на загальну суму 7700 доларів США, рішенням суду було стягнуто 564152,31 грн., зазначає, що фіктивність договору купівлі-продажу підтверджується тим, що ОСОБА_3 зареєструвався напередодні укладання оспорюванного договору та не виконав умови договору щодо зняття з реєстрації місця проживання. Вважає, що Позивачем повністю доведено фіктивність укладання договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначає, що ОСОБА_3 не бажав, щоб юридичні правові наслідки укладання договору відбулися.

Відповідач 2 ОСОБА_4 зазначив, що позовні вимоги не визнає з тих підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву. Договір купівлі-продажу від 04.05.2018 ним було укладено, бо влаштовувала ціна, зустрівся з продавцем та близько за тиждень оформили договір купівлі-продажу. З приводу реєстрації ОСОБА_3 , зазначає, що сам надав дозвіл на реєстрацію у вказаному будинку, адже зазначив, що Відповідач 1 попросив бути зареєстрованим для оформлення документів для виїзду закордон. У 2019 році ним також придбано будинок, окрім того є дві квартири та земельна ділянка, що свідчить лише про те, що він вкладає коштьи в нерухомість, здійснює підприємницьку діяльність. Потреби бути зареєстрованим в спірному будинку не мав, тому і рне зареєтрувався в ньому. З ОСОБА_3 до укладання договору купівлі-продажу не був знайомий. З якого часу Відповідач 1 перебуває за кордоном йому не відомо, але спілкувався з ним телефонним зв`язком і підтверджує, що той наразі перебуває за межами України на заробітках у Польщі. Про боргові зобов`язання Відповідача 1 нічого не знав, дізнався коли на адресу прийшло судове сповіщення. Розрахунки при вчиненні договору купівлі-продажу були вчиненні у готівковому виді, була на руках готівка. Працює фізичною особою-підприємцем, сплачує єдиний податок від доходу.

Представник Відповідача 2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Додатково пояснив, що Відповідач 2 не перебуває в будь-яких відносинах з Відповідачем 1. Вважає Відповідача 2 добросовісним набувачем домоволодіння, а тому таке майно не може буди витребувано у нього. Зазначає, що не використовувати послуги інтернету, це право Відповідача 2 і не є доказом фіктивності правочину. З приводу переоформлення рахунків, зазначає, що законодавством не передбачено строків в межах яких повинно бути переоформлено рахунки зі сплати житлово-комунальних послуг. Договір купівлі-продажу було виконано в повному обсязі, грошові кошти за придбання майна були передані. З приводу зазначення щодо зауважень у розписці, щодо передачі будинку, зазначає, що договір застави повинен бути нотаріально посвідчений та відповідати вимогам Закону України Про заставу , але підтвердження цього надано не було.

Відповідач 1 ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду шляхом оголошення на сайті Судової влади в зв`язку з його відсутністю за останнім місцем проживання і перебуванням за межами України, в судові засідання не з`являвся, суд розглянув справу за його відсутність.

Суд, вислухавши в судовому засіданні думку сторін, вивчивши зміст позовної заяви, дослідивши надані докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов их висновків.

Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина 1 статті 30 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ № 3 від 01 березня 2013 року виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно: про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки з цього майна ( статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Оскільки предметом оскарження у цій справі є встановлення недійсності договору купівлі-продажу домоволодіння розташованої у АДРЕСА_1 - справа підсудна Шевченківському районному суду м. Запоріжжя.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Окрім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 82 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

10.02.2016 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір позики №1, згідно п. 1.2 вказаного договору ОСОБА_1 передав у власність позичальнику грошову позику в розмірі 5000 доларів США (п`ять тисяч).

В подальшому відповідач отримав позику у розмірі 1000 доларів США (одна тисяча), відповідно до договору позики №2 від 20.04.2017р. Згідно з п. 1.3 вказаного договору, позивач передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1 000 доларів США.

Відповідно до розписки від 26.02.2018р. ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 2700 доларів США та 12.04.2018р. частина коштів у розмірі 1000,00 доларів США (одна тисяча) були повернуті Відповідачем 1 ОСОБА_1 . Окрім того, у вказаній розписці зазначено, що у разі неповернення коштів ОСОБА_3 зобов`язаний переоформити право власності на будинок АДРЕСА_1 на позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 13. Закону України Про заставу передбачає, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об`єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об`єктів - за місцем реєстрації цих об`єктів.

Стаття 14. Закону України Про заставу передбачає, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Відповідно до ст. 219 ЦК України, У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відповідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, розписка, яка надана Позивачем, як письмовий доказ фіктивності оспорюваного правочину, яка не містить посилань на договори займу, не може бути визнана належним та допустимим доказом по справі, який би доводив фіктивність оскаржуваного правочину або потенційне право Позивача на будинок.

Крім того, згідно зі ст. 16 Закону України Про заставу , право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Таким чином, Позивач, враховуючи викладене в сукупності, права застави, про яке він наголошував у позові, не мав та не має.

Отже, аналізуючи норми цивільного законодавства, суд не бере до уваги доводи Позивача, що Відповідач 1 фактично передав будинок у заставу, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення запозичених коштів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2020 по справі 336/343/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено у повному обсязі, на користь позивача стягнута заборгованість за договором позики №1 від 10.02.2016 року та договором позики №2 від 20.02.2017 року в розмірі 564 152,31 грн. та 5641,53 грн. судового збору.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кіорпе А.О. від 01.09.2020 відкрито виконавче провадження №62913668 з примусового виконання рішення суду по справі 336/343/20, а постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кіорпе А.О. від 10.06.2021 у виконавчому провадженні №62913668 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.5 ч.1 ст.37 ЗУ Про виконавче провадження .

04.05.2018 року між Покупцем - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , з усіма надвірними будівлями та спорудами, посвідчений приватним нотаріусом Гармашовим Г.М., зареєстрованим в реєстрі за №1002.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 328, 331 ЦК України).

Своє право власності на вказані об`єкти нерухомості ОСОБА_4 зареєстрував належним чином, що підтверджується Витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номери запису про право власності 25995407 від 04.05.2018 року.

Окрім того, представником Відповідача 2 долучено до матеріалів справи копію договору підряду №0112019 від 01.10.2019, що укладений між ОСОБА_4 - замовником та ТОВ Статусбудінжинірінг , за яким підрядник зобов`язується виконати поточний ремонт покрівлі будинку за адресою АДРЕСА_1 та акт виконаних робіт від 31.10.2019, що підтверджують той факт, що Відповідач 2 здійснює переобладнання вказаного будинку, що спростовує твердження Позивача про укладення договору його сторонами без наміру реального настання правових наслідків, тобто фіктивно.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову ціну (стаття 655 ЦК України).

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, та не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно вимог 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачається, що Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У постанові від 10 липня 2019 року у справі № 351/95/17 (провадження №61-26667св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша, друга статті 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочин, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Також фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Тобто, позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 та постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року № 6-1873цс16, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).

Окрім того, відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19.

Судом при дослідженні у сукупності наданих доказів дійшов висновку про недоведеність відсутності в обох сторін наміру щодо реального переходу права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , при цьому суд враховує, що Відповідачем 2 здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, проведено ремонт покрівлі будинку, що спростовує доводи Позивача про фіктивність оспорюваного договору купівлі-продажу від 04.05.2018 року.

Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу житлового будинку сторони, укладаючи оспорюванний правочин, підтвердили факт одержання продавцем від покупця грошових коштів в рахунок оплати вартості нерухомого майна, що відчужується. Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин суду не надано.

Крім того, своїми підписами сторони засвідчили, що оспорюваний договір вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків, цей Договір не носить характеру фіктивної та удаваної угоди, продаж здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного (пункт 16 договору купівлі-продажу від 04.05.2018).

Окрім того на виконання вимог ухвали про витребування доказів 13.08.2021 року від Державної прикордонної служби України 26.08.2021 року надійшла відповідь, з якої вбачається, що ОСОБА_3 з 29.07.2018 року неодноразово перетинав державний кордон України, а з 17.04.2019 по 15.06.2020 весь час перебував за кордоном, і на момент розгляду справи з 18.11.2020 до України не повертався, що також спростовує доводи позивача про те, що до теперішнього часу ОСОБА_3 проживає у будинку разом зі своєю родиною, а відтак укладений ним правочин є фіктивним.

З приводу не зняття з реєстраційного обліку у вищезазначеному нерухомому майні, суд зазначає, що ОСОБА_4 в свою чергу позбавлений права самостійно без судового рішення зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку через департамент реєстраційних послуг.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, чи остаточного рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Таким чином, у зв`язку з фактично відмовою Відповідача 1, шляхом не виконання вимог п. 8 договору купівлі-продажу, знятися з реєстраційного обліку добровільно, про що свідчить нездійснення цього тривалий час, питання зняття особи з реєстраційного обліку може бути вирішено виключно в судовому порядку.

З приводу не внесення зміни до персоніфікованих даних по особовим рахункам з оплати вартості житлово-комунальних послуг, що підтверджується інформацією наданою ПАТ Запоріжжяобленерго , КП Водоканал та Інтернет-провайдера ТОВ Гігабіт-Онлайн , що Позивач вважає доказом фіктивності правочину, суд вважає, що само по собі невиконання переоформлення особових рахунків не означає, що договір купівлі-продажу від 04.05.2018 року вчинено фіктивно.

Таким чином, дослідивши у сукупності зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу від 04.05.2018 року лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, що сторони цього правочину мали інші цілі та умисел, ніж ті, що ним передбачені, суд доходить висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, в зв`язку з чим вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до вимог ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку повної відмови в задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст.3, 4-7,1-13,76-81,89, 158 ч. 9, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання договору купівлі-продажу будинку фіктивним (недійсним) - відмовити.

Скасувати заходи забезпечепння позову - арешт, накладений Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2020 на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1537445723101.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: І.Б. Жупанова