Постанова

від 15.09.2021 по справі 542/1945/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 542/1945/17-ц

провадження № 61-6220св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач)

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром , приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцева Тетяна Миколаївна,

треті особи:Малоперещепинська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром та приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Тетяни Миколаївни на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року в складі судді Стрельченко Т. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром (далі - ТОВ ВКФ Укрсельхозпром ), приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Т. М., треті особи: Малоперещепинська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_2 , про визнання договору міни земельних ділянок недійсними, повернення земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що у в серпні 2003 року, знаходячись в тяжкому матеріальному стані, пов`язаному з лікуванням, погодившись на пропозицію представника відповідача, одержала від останнього 2600 грн у рахунок плати за оренду її земельної ділянки за майбутні періоди.

У листопаді 2017 року при з`ясуванні причин несплати орендної плати довідалася, що, у тому числі, і від її імені ОСОБА_2 уклала з ТОВ ВКФ Укрсельхозпром договір міни земельних ділянок від 12 серпня 2003 року, відповідно до якого вона обміняла належну їй земельну ділянку, площею 4,13 га, ОСОБА_3 обміняла належну їй земельну ділянку, площею 4,12 га та ОСОБА_4 обміняла належну їй земельну ділянку, площею 4,13 га на земельну ділянку, площею 0,1175 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказала, що оскільки в пункті 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України встановлено мораторій щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тому вказаний договір міни та державний акт на земельну ділянку на ім`я відповідача має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню їй із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новосанжарського району суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 12 серпня 2003 року, укладений між ТОВ ВКФ Укрсельхозпром та ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1649.

Визнано недійсним державний акт від 07 грудня 2007 року серії ПЛ № 210662 на право власності ТОВ ВКФ Укрсельхозпром на земельну ділянку, площею 4,13 га, що знаходиться на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зобов`язано ТОВ ВКФ Укрсельхозпром повернути із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , земельну ділянку, площею 4,13 га, яка розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до оспорюваного договору проведено обмін нерівнозначних земельних ділянок, як за своїм призначенням, так і за розміром, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року ТОВ ВКФ Укрсельхозпром та приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцева Т. М. через засоби поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ТОВ ВКФ Укрсельхозпром та приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцева Т. М. зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 325/1272/17, постанові Верховного Суду від 12 лютого 2021 року у справі № 390/1485/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, постанові Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/2937/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/110/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, постанові Верховного Суду від 30 січня 2017 року у справі № 755/10947/17, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що у власності ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 001176, виданого 31 жовтня 2002 року Малоперещепинською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області на підставі рішення 2 сесії Малоперещепинської сільської ради двадцять четвертого скликання від 17 липня 2002 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 460, перебувала земельна ділянка, площею 4,13 га, яка розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить договір міни земельних ділянок від 12 серпня 2003 року.

12 серпня 2003 року між ТОВ виробничо-комерційною фірмою Укрсельхозпром , від імені якого діяла ОСОБА_6 на підставі доручення, посвідченого 23 липня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Насобіною Г. О. за реєстром № 4505, та ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_5 на підставі доручення, посвідченого 10 лютого 2003 року секретарем Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Савлук В. М. за реєстром № 10, від імені ОСОБА_3 на підставі доручення, посвідченого 21 квітня 2003 року секретарем Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Савлук В. М. за реєстром № 42, та від імені ОСОБА_4 на підставі доручення, посвідченого 10 липня 2003 року секретарем Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Савлук В. М. за реєстром № 63, укладено договір міни земельних ділянок. Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1649.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_7 обміняла належну їй земельну ділянку, площею 4,13 га, ОСОБА_3 обміняла належну їй земельну ділянку, площею 4,12 га та ОСОБА_4 обміняла належну їй земельну ділянку, площею 4,13 га, які розташовані на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на земельну ділянку, площею 0,1175 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі указаного договору міни відповідач ТОВ ВКФ Укрсельхозпром одержав Державний акт від 07 грудня 2007 року серії ПЛ № 210662 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5323483400:00:004:0200, площею 4,13 га, що розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною другою статті 78 ЗК України (тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваного договору) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує (частини перша та друга статті 241 ЦК України 1963 року, тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваного договору).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15 розділу X Перехідні положення ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X Перехідні положення ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148) .

Тлумачення пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України в редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Зміни до пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV Про внесення змін до Земельного кодексу України , тобто після укладення ТОВ Укрсельхозпром та ОСОБА_8 договору міни земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ураховуючи відсутність законодавчо встановленої заборони здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору та беручи до уваги практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах, договір міни земельної ділянки на іншу земельну ділянку, укладений 12 серпня 2003 року між ТОВ Укрсельхозпром та ОСОБА_1 слід вважати таким, що відповідав чинним на момент укладення договору вимогам ЦК України 1963 року та ЗК України.

Подібні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17 (провадження № 61-14979св18), від 21 січня 2020 року у справі № 227/1505/18 (провадження № 61-46973св18), від 01 жовтня 2020 року у справі № 390/1671/18 (провадження № 61-3564св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 398/1684/18 (провадження № 61-17560св19), від 10 березня 2021 року у справі № 325/1272/17 (провадження № 61-36849 св18).

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 12 серпня 2003 року прийнятий із неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому обставини справи судами встановлені правильно, наявним доказам дана належна правова оцінка, проте норми, що регулюють спірні правовідносини, застосовані неправильно, тому касаційний суд вважає за можливе ухвалити своє рішення, не передаючи справу на новий розгляд, про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром та приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Тетяни Миколаївни задовольнити.

РішенняНовосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_8 до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром , приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Тетяни Миколаївни, треті особи: Малоперещепинська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_2 , про визнання договору міни земельних ділянок недійсними, повернення земельної ділянки із чужого незаконного володіння, відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун