Постанова

від 28.09.2021 по справі 907/762/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 907/762/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Рибченка О. Г. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Безсмертної М. Т. (адвокат),

третьої особи - Романюк І. І. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 (головуючий - Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс"

до: 1) Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ",

про визнання протиправним відчуження майна та визнання права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 24.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (далі - ТОВ "Енергополіс", Інвестор) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" (далі - Підприємство "ЦСТРІ м. Києва", Підприємство) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" (далі - ТОВ "Центр Квітка", Товариство) про: 1) визнання протиправним і здійсненим без згоди позивача відчуження Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" у власність ТОВ "Центр Квітка" спального корпусу літ. "В" загальною площею 2399,3 м 2 , розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, Санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а" (далі - спірне нерухоме майно, спірний об`єкт, об`єкт інвестування); 2) визнання за ТОВ "Енергополіс" права власності на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. "В" загальною площею 2399,3 м 2 , розташованого за вказаною адресою, та з клопотанням про визнання поважною причини пропуску строку позовної давності, з посиланням на положення статей 267, 321, 328, 358, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) на виконання укладеного між Інвестором і Підприємством інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 (далі - інвестиційний договір № 7) у результаті здійснення ними спільної діяльності створено спірний об`єкт (спальний корпус), який став спільною частковою власністю учасників такої спільної діяльності; 2) у подальшому внаслідок виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" було утворено нову юридичну особу - ТОВ "Центр Квітка", якій в порушення умов інвестиційного договору № 7 без згоди позивача як співвласника безоплатно за розподільчим балансом та актом приймання-передачі передано об`єкт інвестування в цілому, а 15.04.2013 Товариство зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно в цілому; 3) оскільки відповідачами частку позивача у спільному майні (об`єкті інвестування) визначено не було, хоча Інвестор виконав усі умови договору про спільну діяльність і є титульним володільцем предмета договору, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання розміру частки у праві спільної часткової власності на об`єкт інвестування; 4) саме з дати оголошення (15.04.2013) судового рішення у справі № 5/160-8/41 остаточно було визначено балансову вартість об`єкта нерухомості, створеного у результаті реконструкції, а з метою реалізації зобов`язань за інвестиційним договором № 7 між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" підписано акт звірки розрахунків від 27.06.2013, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ "Енергополіс" у новостворений об`єкт нерухомості та визначено розмір частки Інвестора у новоствореному об`єкті у 52,95 %; 5) ТОВ "Енергополіс" звернулося до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" з листом від 18.02.2014 № 5, у якому запропонувало виконати зобов`язання за інвестиційним договором № 7, однак 27.02.2014 Підприємство відмовило в оформленні за позивачем права спільної часткової власності на об`єкт інвестування, наслідком чого стало звернення Інвестора з позовом до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання права власності на частку у новоствореному об`єкті нерухомості. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 20.04.2016, відмовлено у задоволенні зазначеного позову з підстав спливу позовної давності; 6) причини пропуску позовної давності слід визнати поважними зважаючи на те, що для визначення частки позивача у новоствореному об`єкті нерухомості необхідно було з`ясувати остаточну балансову вартість цього об`єкта, з урахуванням, у томі числі проінвестованих ТОВ "Енергополіс" коштів на реконструкцію, що стало можливим лише після прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 у справі № 5/160-8/41 зі спору Підприємства з генеральним підрядником.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги третьої особи

2. 05.01.2021 Київське міське відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" (далі - КМВ ВГО "УСІ", Відділення, третя особа) звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Енергополіс" у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає оскаржувані рішення ухваленими внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та про права, інтереси та обов`язки особи, яку не була залучено до участі у справі - КМВ ВГО "УСІ", з огляду на те, що: 1) ТОВ "Центр Квітка" було створене Відділенням у 2013 році у порядку виділу з іншого створеного раніше тим же КМВ ВГО "УСІ" підприємства - Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", при цьому КМВ ВГО "УСІ" було єдиним учасником ТОВ "Центр Квітка", відтак втрата Товариством права власності на більш ніж половину єдиного наявного у ТОВ "Центр Квітка" об`єкта нерухомого майна суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов`язків КМВ ВГО "УСІ" як єдиного засновника Товариства та його єдиного власника, зокрема, на його право щодо участі в розподілі прибутку ТОВ "Центр Квітка" та одержанні своєї частки, тобто права на майно; 2) згідно з пунктом 4.8 статуту Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" (у редакції, затвердженій протокол № 2 засідання президії КМВ ВГО "УСІ" від 31.08.2001, чинній на момент укладення інвестиційного договору № 7) основні та обігові засоби Підприємства є власністю власника (тобто КМВ ВГО "УСІ") та належать Підприємству на праві повного господарського відання; 3) відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна від 12.04.2001 спальний корпус № 2, який розташовано в с. Солочин за № 1 "а", зареєстровано за Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва на праві колективної власності, у зв`язку з чим право розпоряджатися спальним корпусом № 2 санаторію "Квітка Полонини" належить виключно власнику цього майна - КМВ ВГО "УСІ"; 4) Відділення не надавало будь-якої згоди на укладення інвестиційного договору № 7, на підставі якого за оскаржуваним рішенням суду визнано за ТОВ "Енергополіс" право власності на частину об`єкта нерухомого майна, належного КМВ ВГО "УСІ", а загальні збори як вищий керівний орган Відділення не приймали рішення про реалізацію права власності КМВ ВГО "УСІ" на спальний корпус "В" санаторію шляхом погодження укладення інвестиційного договору № 7 про реконструкцію цього об`єкта нерухомості за рахунок залучених коштів та подальшого відчуження частини об`єкта на користь Товариства; 5) Шаблатович А. М. , як директор Закарпатської філії Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" та одночасно як директор ТОВ "Енергополіс", був присутній 25.10.2013 на конференції КМВ ВГО "УСІ", отже, йому станом на 25.10.2013, а не 27.02.2014 (з листа Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" на пропозицію ТОВ "Енергополіс" виконати умови інвестиційного договору № 7) було достеменно відомо про те, що право власності на спальний корпус (об`єкт інвестування) передається від Підприємства Товариству, однак позивач звернувся до суду з цим позовом лише 24.11.2016, тобто через більш як три роки; 6) невжиття Товариством активних дій протягом майже семи років з моменту введення об`єкта реконструкції в експлуатацію свідчить про пасивність поведінки позивача при здійсненні захисту прав та про відсутність поважних причин пропуску ТОВ "Енергополіс" строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 (суддя Ремецькі О. Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 (головуючий - Дубник О. П., судді Зварич О. В., Матущак О. І.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ТОВ "Енергополіс" право власності на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. "В" загальною площею 2399,3 м 2 , розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з обставин виконання позивачем усіх умов інвестиційного договору № 7, принципу непорушності права власності, недотримання Підприємством порядку здійснення права спільної часткової власності, передбаченого статтею 358 ЦК України, та правомірності набуття ТОВ "Енергополіс" права власності на частку в спірному нерухомому майні пропорційно до внесених Інвестором коштів (вкладу) від остаточної вартості реконструйованого об`єкту.

4. Постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2017 (головуючий - Карабань В. Я., судді Корнілова Ж. О., Нєсвєтова Н. М.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 скасовано, справу № 907/762/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначена постанова аргументована тим, що суди не надали належної оцінки доводам ТОВ "Центр Квітка" щодо застосування позовної давності, яким наголошувалося, що постановою Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 907/584/14 скасовано рішення касаційної та апеляційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишено в силі виходячи з того, що за інвестиційним договором № 7 зобов`язання Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" передати позивачу у власність його частку протягом 30 днів з моменту введення об`єкта інвестування в експлуатацію має чітко визначений строк виконання, після якого минув трирічний термін для звернення до суду. Натомість, обмежившись фактом неможливості, на думку заявника, визначити частку в спірному майні до вирішення господарським судом 15.04.2013 спору у справі № 5/160-8/41, попередніми судовими інстанціями не звернуто уваги на ту обставину, що саме перешкодило позивачу протягом тривалого терміну звернутися до суду з вимогами про визначення частки в об`єкті інвестування.

5. Під час нового розгляду справи ТОВ "Енергополіс" подало до суду заяву про залишення без розгляду позову до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання протиправним здійсненого без згоди ТОВ "Енергополіс" відчуження у власність ТОВ Центр Квітка новоствореного після реконструкції об`єкта нерухомості на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 (суддя Андрейчук Л. В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 (головуючий - Якімець Г. Г., судді Бонк Т. Б., Мирутенко О. Л.), позов ТОВ "Енергополіс" у частині позовних вимог до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" залишено без розгляду. У частині позовних вимог до ТОВ "Центр Квітка" у задоволенні позову відмовлено.

Зазначені судові рішення мотивовані тим, що у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14, ухваленій за результатами розгляду позову ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7 і зобов`язання вчинити певні дії, викладено висновок про пропуск позовної давності, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у справі, що розглядається.

6. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 (головуючий - Дроботова Т. Б., судді Пільков К. М., Чумак Ю. Я.) касаційну скаргу ТОВ "Енергополіс" задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 у справі № 907/762/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначена постанова Верховного Суду мотивована тим, що: 1) суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 1130-1134 ЦК України, дійшли помилкового висновку, що інвестиційний договір № 7 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, не установили правової природи спірних правовідносин і підстав їх виникнення, не з`ясували наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", а, отже, не з`ясували і питання правового статусу позивача у спірних правовідносинах, а також правомірності його вимог про визнання права на частку новоствореного згідно з інвестиційним договором нерухомого майна за рахунок залучених інвестицій позивача; 2) посилаючись тільки на висновок суду першої інстанції та Верховного Суду України у справі № 907/584/14 стосовно того, що позовна давність для пред`явлення вимог щодо визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7 спливла, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи ТОВ "Енергополіс", зокрема: а) про неможливість визначення його частки у праві спільної часткової власності на об`єкт інвестування до вирішення спору у справі № 5/160-8/41 (про стягнення з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" на користь генерального підрядника грошових коштів, остаточне судове рішення в якій прийнято 15.04.2013), а, отже, і визначення балансової вартості об`єкта будівництва для визначення часток; б) про звернення ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визначення частки в об`єкті інвестування та підписання між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" 27.06.2013 акта взаєморозрахунків, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ "Енергополіс" у новоствореному об`єкті; в) створення та реєстрацію 01.03.2013 шляхом виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" ТОВ "Центр Квітка", якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів УСІ", у результаті виділу, за актом приймання-передачі від 09.04.2013 передано об`єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. "В" загальною площею 2399,3 м 2 , розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а", ТОВ "Центр Квітка". Отже, висновки судів про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України та визнання поважними причин пропуску позовної давності є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх доводів позивача щодо захисту його права інвестора за інвестиційним договором № 7 на підставі наданих ним доказів.

7. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 (суддя Ушак І. Г.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 (головуючий - Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.), позов задоволено повністю. Визнано відносно ТОВ "Центр Квітка" право власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу "В", загальною площею 2399,3 м 2 , розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а".

Зазначені рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 261, 267, 316, 319, 321, 328, 1130- 1134 ЦК України, статей 4, 5, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статей 13, 73, 74, 76, 86, 236, 237, 269 ГПК України, з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених до ТОВ "Центр Квітка" позовних вимог з огляду на те, що: 1) позивач за своїм правовим статусом є інвестором реконструкції спального корпусу - об`єкту інвестиції, яким виконано всі умови інвестиційного договору № 7, він є титульним володільцем об`єкта інвестування відповідно до фактичних витрат на інвестування реконструкції спірного нерухомого майна; 2) наявність спору між Підприємством та генпідрядником щодо вартості об`єкта інвестування (справа № 5/160-8/41) перешкоджала остаточному визначенню сторонами інвестиційного договору № 7 балансової вартості об`єкта, а відтак і визначенню частки Інвестора, яка за умовами договору повинна визначатися пропорційно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції, тому є поважною причиною пропуску позовної давності для пред`явленням позивачем вимог щодо визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7, яка (позовна давність) спливла згідно з висновком Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14; 3) оскільки судом визнано поважними причини пропущення позовної давності, порушене право власності позивача на частину новоствореного майна відповідно до вкладу, яке позивач набув як інвестор відповідно до умов інвестиційного договору № 7 та приписів частини 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у момент його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підлягає захисту у спосіб обраний позивачем - шляхом визнання судом за ТОВ "Енергополіс" права власності на частку у новоствореному об`єкті нерухомого майна, що відповідає закону та дає суду змогу належним чином ефективно захистити порушені майнові права позивача.

8. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2020 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16 залишено без змін з тих підстав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги ТОВ "Енергополіс" до ТОВ "Центр Квітка" про визнання права власності ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 об`єкта інвестування з огляду на достовірно встановлений факт належного виконання Інвестором своїх зобов`язань за інвестиційним договором № 7, шляхом фінансування реконструкції спального корпусу № 2 санаторію "Квітка Полонини", внаслідок чого було створено новий об`єкт нерухомості - спальний корпус санаторію "Квітка Полонини" загальною площею 2399,3 м 2 , який є спільною частковою власністю сторін цього договору, та водночас не спростований відповідачами факт невиконання Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" свого договірного обов`язку щодо передачі у власність ТОВ "Енергополіс" належної йому частки (пропорційно до розміру вкладу Інвестора) після здачі реконструйованого об`єкта в експлуатацію.

9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 апеляційну скаргу КМВ ВГО "УСІ" задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано відносно ТОВ "Центр Квітка" право власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу "В", загальною площею 2399,3 м 2 , розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а". Стягнуто з КМВ ВГО "УСІ" на користь ТОВ "Енергополіс" 29869,49 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вказана постанова мотивована посиланням на положення статей 267, 328 ЦК України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 123, 126, 129, 272, 277, 282 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про те, що: 1) рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 ухвалено про права, інтереси та обов`язки КМВ ВГО "УСІ" як особи, не залученої до участі у справі, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення; 2) разом з тим здійснення повторного апеляційного перегляду судового рішення, яке вже було переглянуто в касаційному порядку Верховним Судом, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення; 3) оскільки позивач за своїм правовим статусом є інвестором реконструкції спального корпусу - об`єкта інвестиції, ним виконано всі умови інвестиційного договору № 7, отже, він є титульним володільцем об`єкта інвестування відповідно до фактичних витрат на інвестування реконструкції, а причини пропуску ТОВ "Енергополіс" строку позовної давності для звернення до суду за захистом невизнаних з боку ТОВ "Центр Квітка" прав власності на частку в об`єкті інвестування є поважними, то позовні вимоги до ТОВ "Центр Квітка" підлягають задоволенню; 4) ураховуючи складання відзиву на апеляційну скаргу адвокатом Рибченко О. Г., надання письмових заперечень на клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, участь адвоката у судових засіданнях під час апеляційного перегляду справи, які відбулися 23.03.2021, 20.04.2021, 11.05.2021, відсутність заперечень скаржника щодо поданої позивачем заяви про врахування понесених витрат на професійну правничу допомогу, справедливим і співрозмірним є розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29869,49 грн, з яких: 28000 грн - фіксований розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначений додатковою угодою від 18.02.2021 № 4 до договору про надання правової допомоги від 27.07.2018 № 23; 1869,49 грн - транспортні витрати для прибуття у судові засідання Західного апеляційного господарського суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції від 11.05.2021, КМВ ВГО "УСІ" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме положень статей 13, 267 ЦК України, статей 75, 86, 126, 129 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм статті 13 і частини 5 статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 5023/10616/11, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16, від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17; 2) суд апеляційної інстанції не врахував як висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, так і висновку щодо застосування норми частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, яка є тотожною за змістом із нормою частини 4 статті 75 ГПК України, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17; 3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм частини 4 статті 126 і частини 4 статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19, у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17; 4) суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.2007 та наданий третьою особою новий доказ - протокол конференції КМВ ВГО "УСІ" від 25.10.2013, у зв`язку з чим помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності у зв`язку з розглядом справи № 5/160-8/41.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12. ТОВ "Енергополіс" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

13. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.08.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КМВ ВГО "УСІ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 907/762/16 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.09.2021 о 15:00.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2021 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги КМВ ВГО "УСІ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 907/762/16 до 28.09.2021.

27.09.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання КМВ ВГО "УСІ" про зупинення провадження у справі № 907/762/16 до набрання законної сили судовим рішенням в справі № 910/20639/20 за позовом КМВ ВГО "УСІ" до ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Центр Квітка", про визнання недійсними контракту та договору.

Вказане клопотання аргументоване об`єктивною неможливістю розгляду справи № 907/762/16 до вирішення іншої справи - № 910/20639/20 з огляду на те, що у разі ухвалення судом у справі № 910/20639/20 рішення про визнання недійсним інвестиційного договору № 7 повністю відпадуть правові та фактичні підстави для задоволення позову ТОВ "Енергополіс" у справі № 907/762/16, оскільки недійсний договір не створює жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Колегія суддів залишає зазначене клопотання третьої особи без задоволення з тих мотивів, що вирішення питання пов`язаності двох справ вимагає оцінки фактичних обставин цієї справи та фактичних обставин у справі № 910/20639/20, їхній взаємний зв`язок та взаємний вплив, натомість в силу імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

14. 07.05.2004 між TOB "Енергополіс" (довіритель) і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" (центр) укладено інвестиційний договір № 7 (про інвестування у нежитлове будівництво), за умовами пунктів 2.1- 2.4 якого Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" зобов`язувалося своїми силами та засобами, за власний рахунок і за рахунок залучених від довірителя коштів реконструювати об`єкт інвестування - спальний корпус № 2 санаторію "Квітка Полонини", розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин. Попередня загальна сума інвестування у реконструкцію санаторію складає 3000000 грн, остаточна вартість реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної вартості реконструкції; довіритель перераховує кошти в управління центру для подальшого їх інвестування в реконструкцію санаторію; фінансування інвестування здійснюється етапами (І етап: 3-й кв. 2004р. - 300000 грн, ІІ етап: 4-й кв. 2004р. - 300000 грн, ІІІ етап: 1-й кв. 2005р. - 400000 грн); у разі необхідності за домовленістю сторін розмір інвестування може бути збільшений. Остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості.

Згідно з підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 інвестиційного договору № 7 TOB "Енергополіс" має право після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором.

У підпунктах 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 пункту 4.3 інвестиційного договору № 7 його сторони погодили, що Підприємство зобов`язалося після закінчення спорудження санаторію та здачі його в експлуатацію визначити частку ТОВ "Енергополіс" у реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію тощо, яка відповідає частці фінансування Інвестора у загальному обсязі інвестування; передати у власність ТОВ "Енергополіс" ці площі протягом 30 днів із дати введення санаторію в експлуатацію; надати Інвестору усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі.

15. 30.12.2005 між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" укладено додаткову угоду до інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004, якою продовжено строк інвестування до 31.12.2006 та передбачено ІV етап фінансування: 2006р. - 500000 грн.

Станом на 30.12.2005 сторони підвели підсумки щодо виконання інвестиційного договору № 7, склавши зазначеною датою протокол № 1 за підписами перших посадових осіб сторін та з прикладенням печаток сторін, яким зафіксували, зокрема, що центр зобов`язався за дорученням довірителя від свого імені, але за рахунок довірителя та власних коштів завершити реконструкцію санаторію у строк до 31.12.2006; що станом на 30.12.2005 довіритель передав центру для виконання доручення грошові кошти в сумі 1855000 грн; що для виконання доручення у повному обсязі довіритель зобов`язаний забезпечити центр грошовими коштами в сумі орієнтовно 500000 грн.

16. Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.2007 спальний корпус в с. Солочин, 1 "а", Свалявського району було введено в експлуатацію із зазначенням інвестиційної вартості будівництва відповідно до проектної документації - 6506767 грн.

Інвестор на виконання власних зобов`язань за інвестиційним договором № 7 вніс грошові кошти в сумі 2292000 грн, що підтверджується банківською довідкою про розрахунки ТОВ "Енергополіс" з контрагентами (Закарпатська філія "ЦСТРІ м. Києва") за період з 01.01.2004 по 31.12.2008, а також підписаним позивачем і Підприємством двостороннім актом звірки розрахунків "По інвестуванню реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу № 2" від 27.06.2013, в якому сторони зафіксували, що за період з 03.06.2004 по 27.02.2007 позивачем перераховано відповідачу-1 суму 2292000 грн, в т. ч. суму 1897000 грн з призначенням платежу на виконання інвестиційних програм згідно з інвестиційним договором № 0601/1 від 01.06.2003 та суму 395000 грн - перерахування коштів у довірче управління згідно з інвестиційним договором № 7.

Таким чином, у результаті виконання інвестиційного договору № 7 (здійснення сторонами - ТОВ Енергополіс та Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" спільної діяльності за інвестиційним договором) було створено новий об`єкт нерухомості - спальний корпус санаторію "Квітка Полонини" загальною площею 2399,3 м 2 .

17. 01.03.2013 шляхом виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" створено та зареєстровано ТОВ "Центр Квітка", якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим КМВ ВГО "УСІ", у результаті виділу за актом приймання-передачі від 09.04.2013 передано об`єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. "В" загальною площею 2399,3 м 2 , розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а".

15.04.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ "Центр Квітка" права власності на спірне майно, запис про право власності № 694296. Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.04.2015 вартість майна становить 4328636 грн.

Таким чином, 15.04.2013, тобто у день, коли було прийнято остаточне рішення у справі № 5/160-8/41 зі спору між Підприємством і генеральним підрядником, після якого стало можливим сторонам інвестиційного договору № 7 визначити балансову вартість об`єкта інвестування, право власності на цей об`єкт уже було зареєстровано за ТОВ "Центр Квітка", створеним шляхом виділу із Підприємства "ЦСТРІ м. Києва".

18.02.2014 ТОВ "Енергополіс" звернулося до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" з листом № 5, в якому запропонувало Підприємству виділити в натурі та передати Інвестору його частку в об`єкті інвестування у розмірі, пропорційному обсягу здійснених інвестицій.

27.02.2014 Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" повідомило Інвестора про відмову у виділенні частки за інвестиційним договором № 7 та оформленні за позивачем права спільної часткової власності на об`єкт інвестування з підстав закінчення терміну дії зазначеного договору.

Наведені обставини були предметом розгляду всіх судових інстанцій у справі № 907/762/16, включаючи Верховний Суд, за наслідками розгляду якої суди дійшли висновку про поважність причин пропуску ТОВ "Енергополіс" строку позовної давності для звернення до суду за захистом невизнаних з боку ТОВ "Центр Квітка" прав власності на частку в об`єкті інвестування.

18. На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та транспортні витрати на відвідування судових засідань у Західному апеляційному господарському суді до матеріалів справи долучено такі копії: договору про надання правової допомоги № 23 від 27.07.2018; додаткової угоди від 18.02.2021 № 4 до договору № 23 від 27.07.2018; ордера серії АА №1001089 від 28.05.2019 на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Енергополіс" адвокатом Рибченко О. Г. та копії залізничних квитків: від 23.03.2021 (маршрут Львів-Київ) вартістю 415,05 грн; від 19.04.2021 (маршрут Одеса-Львів) вартістю 676,27 грн; від 20.04.2021 (маршрут Львів-Київ) вартістю 418,94 грн; від 10.05.2021 (маршрут Київ-Львів) вартістю 359,23 грн (загальна вартість - 1869,49 грн).

Згідно з пунктами 1, 3, 4, 6 додаткової угоди від 18.02.2021 № 4 до договору про надання правової допомоги № 23 від 27.07.2018, Рибченко Олександр Георгійович (Адвокат) надає ТОВ "Енергополіс" (Клієнт) правову допомогу з представлення інтересів Клієнта у Західному апеляційному господарському суді у справі № 907/762/16. Гонорар адвоката складає фіксовану суму - 28000 грн, без ПДВ. Розмір даного гонорару Адвоката не залежить від кількості судових засідань, що будуть призначатись Західним апеляційним господарським судом. Гонорар Адвоката оплачується Клієнтом на зазначений Адвокатом додатковий рахунок після фактичного повернення Клієнту сплаченого Клієнтом судового збору за подання процесуальних документів у судовій справі № 907/762/16, але не пізніше 45 календарних днів з дати оголошення Західним апеляційним господарським судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги КМВ ВГО "УСІ" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 у справі № 907/762/16. Вартість білетів (залізничних, автобусних) або вартість бензину у разі прибуття Адвокатом у м. Львів на судове засідання власним автотранспортом сплачується або компенсується Адвокату додатково до погодженої вище суми гонорару Адвоката.

Позиція Верховного Суду

19. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

20. КМВ ВГО "УСІ" у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

21. Зокрема, третя особа посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків:

1) щодо застосування норм статті 13 і частини 5 статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 5023/10616/11, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16, від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17;

2) щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17;

3) щодо застосування норми частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, яка є тотожною за змістом із нормою частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17,;

4) щодо застосування норм частини 4 статті 126 і частини 4 статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у додатковій ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19, у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17.

22. Дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 907/762/16 за касаційною скаргою КМВ ВГО "УСІ" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

23. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

24. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

25. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

26. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

27. Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

28. Так, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 5023/10616/11 (предмет заяви ліквідатора боржника - визнання недійсними результатів аукціону з продажу належного боржнику нерухомого у процедурі банкрутства), від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 (предмет заяви ліквідатора боржника - визнання недійсними результатів аукціону з продажу належного боржнику нерухомого у процедурі банкрутства), від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16 (предмет заяви кредитора (іпотекодержателя) - визнання недійсним договору купівлі-продажу як укладеного без згоди іпотекодержателя між боржником і фізичною особою стосовно нежитлової будівлі, яка є предметом іпотеки, та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення нерухомого майна у власність боржника) міститься такий правовий висновок щодо застосування норм статті 13 і частини 5 статті 267 ЦК України:

"З огляду на необхідність відповідно до положень статті 13 ЦК України оцінювати судом добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права і до моменту звернення з позовом, враховуючи обов`язок суду при вирішенні питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суду слід виходити з об`єктивного, а не суб`єктивного характеру причин пропуску позовної давності (тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права), Суд дійшов висновку, що у спорі у справі про банкрутство обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку".

29. Крім того у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17 зі спору, що виник з корпоративних правовідносин (предмет позову фізичної особи - стягнення з акціонерного товариства заборгованості по дивідендам) сформульовано таку правову позицію:

"Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів".

30. Водночас у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17 зі спору, що виник з іпотечних правовідносин (предмет позову фізичної особи (іпотекодавець) - визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса від 03.08.2005 щодо звернення стягнення на квартиру згідно з умовами договору іпотеки) викладено висновок про те, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

31. Проте колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що диспозитивну норму частини 5 статті 267 ЦК України суд апеляційної інстанції застосував у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 5023/10616/11, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16, від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17, з огляду на таке.

32. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

33. Так, під час розгляду справи № 907/762/16 суди попередніх інстанцій виходили з тих обставин, що наявність судового спору між Підприємством та генпідрядником щодо вартості об`єкта інвестування (справа № 5/160-8/41) перешкоджала остаточному визначенню сторонами інвестиційного договору № 7 балансової вартості об`єкта, а відтак і визначенню розміру частки Інвестора, яка за умовами цього договору повинна визначатися пропорційно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції, тому така невизначеність балансової вартості спірного об`єкта є поважною причиною пропуску строку позовної давності для пред`явлення позивачем вимог щодо визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7, який (строк позовної давності) сплинув згідно з висновком Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14.

34. Натомість у постановах у справах № 5023/10616/11 і № 10/5026/995/2012 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку саме про те, що у справі про банкрутство обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не мають виняткового характеру та не можуть свідчити про об`єктивні перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, як наслідок, не можуть вважатися поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.

35. У свою чергу, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу № 910/15584/16 на новий розгляд в частині у частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, касаційна інстанція виходила передусім з того, що всупереч нормам статті 86 ГПК України встановивши факт заявлення відповідачем-2 про сплив позовної давності, не виконали покладеного на суд обов`язку в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на статтю 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право). Тобто у цій справі питання щодо спливу строку позовної давності та наявності/відсутності поважних причин його пропуску судами взагалі не досліджувалися, а відтак і конкретний висновок щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску позовної давності не викладався.

36. Залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові з мотивів спливу позовної давності, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17 виходив з недоведеності позивачем належними і допустимими доказами наявності поважних причин пропуску позовної давності для звернення до суду, оскільки перебіг позовної давності розпочався з наступного дня після початку виплати дивідендів, а саме: стосовно дивідендів за 1999 рік - з 21.04.2000, стосовно дивідендів за 2000 рік - з 21.04.2001, тоді як позивач звернувся з позовом до суду лише 12.09.2017.

37. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, приймаючи постанову від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17, якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в позові, також виходив з недоведеності наявності поважних причин пропуску позовної давності з огляду на обізнаність позивача про наявність оскаржуваного напису щонайменше з 2010 року (тобто за 7 років до подання позову), оскільки у 2010 році фізична особа оскаржувала рішення суду, відповідно до якого встановлено факт переходу до іпотекодержателя (позикодавця) права власності на квартиру на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса.

38. Таким чином, у цій справі та у справах №№ 5023/10616/11, 10/5026/995/2012, 910/15584/16, 908/1846/17, 645/1545/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

39. Викладене переконливо свідчить про різні суб`єктний склад сторін спору, предмет і підстави позовів (заяв у справах про банкрутство), фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання у справі № 907/762/16 та у справах №№ 5023/10616/11, 10/5026/995/2012, 910/15584/16, 908/1846/17, 645/1545/17, що виключає подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухваленого судового рішення.

40. Колегія суддів також вважає помилковими доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції як висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, так і висновку щодо застосування норми частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, яка є тотожною за змістом із нормою частини 4 статті 75 ГПК України, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, з огляду на таке.

41. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

42. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини . Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

43. Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування апеляційним судом рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14, яким, на думку третьої особи, встановлено преюдиціальне значення для цієї справи обставини щодо належності ТОВ "Енергополіс" частки в реконструйованому об`єкті в розмірі 9,13 %, на захист порушеного права стосовно якої (частки) міг претендувати Інвестор, оскільки у зазначеному судовому рішенні вказано про встановлення судом того факту, що за умовами укладеного між сторонами у спорі інвестиційного договору від 07.05.2004, позивачем було взято на себе зобов`язання інвестувати кошти в об`єкт інвестування - спальний комплекс № 2 санаторію "Квітка Полонини", на виконання яких позивачем перераховано суму 395000 грн (платіжні доручення на вказану суму з посиланням на інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7 як призначення платежу містяться в матеріалах справи). В поданому суду двосторонньому акті звірки розрахунків також зафіксовано перерахування позивачем вказаної суми, як і суми 1897000 грн, перерахованої на виконання інвестиційного договору від 01.06.2003 № 0601/1, який заявою від 19.03.2015 було виключено позивачем з підстав заявленого ним позову.

44. Зважаючи на те, що у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, зокрема апеляційний суд під час повторного апеляційного перегляду справи за апеляційної скаргою третьої особи неодноразово досліджували та достеменно встановили загальний обсяг фактично здійснених витрат позивача за обома інвестиційними договорами у сумі 2292000 грн, якому (обсягу інвестування) з огляду на визначену у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.04.2015 вартість спірного об`єкта (4328636 грн) відповідає частка ТОВ "Енергополіс" у новоствореному нерухомому майні в розмірі 5295/10000, а підставами позову в цій справі є невиконання Підприємством своїх зобов`язань за інвестиційними договорами від 01.06.2003 № 0601/1 і від 07.05.2004 № 7, які (зобов`язання) стосуються одного й того ж самого об`єкта нерухомості (спальний комплекс № 2 санаторію "Квітка Полонини").

45. Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про встановлення рішенням від 11.06.2015 Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/584/14 преюдиціального факту про обсяг внесених позивачем інвестицій лише 395000 грн, якому (обсягу) відповідає частка Інвестора в реконструйованому об`єкті в розмірі 9,13 %.

46. Відтак колегія суддів відхиляє посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на висновки щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, оскільки склад сторін спору, предмет і підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними у справі № 907/762/16 та у зазначених вище, що виключає подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухваленого судового рішення.

47. Крім того предметом позову в цивільних справах № 320/4938/15-ц, 641/1793/17, 520/11429/17 (на постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вказаних справах посилається скаржник), у яких з цілком очевидних причин (інша юрисдикція спору) положення статті 75 ГПК України взагалі не застосовувалися, є стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення заборгованості за договором позики і скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні та виселення відповідно, що з урахуванням предмета позову (визнання права спільної часткової власності на об`єкт інвестування) у цій господарській справі вочевидь свідчить про неподібність спірних правовідносин у зазначених цивільних справах.

48. Касаційна інстанція враховує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.

49. Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що, задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/4881/18 висновку про те, що здійснення повторного апеляційного перегляду судового рішення, яке вже було переглянуто в касаційному порядку Верховним Судом (в цьому випадку - з ухваленням постанови від 10.11.2020, яка є остаточною та не може бути поставлена під сумнів), є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

50. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норм частини 4 статті 126 і частини 4 статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у додатковій ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19, у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, з огляду на таке.

51. Частиною 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

52. Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

53. У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

54. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

55. Наведений правовий висновок викладено у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, а зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що враховуючи відсутність заперечень скаржника щодо поданої позивачем заяви про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції фактично вирішив питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 29869,49 грн відповідно до зазначеного висновку .

56. У свою чергу, колегія суддів не бере до уваги помилкові посилання скаржника на додаткову ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19 та на додаткову постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 в обґрунтування своїх доводів про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у вказаних судових рішеннях, оскільки зазначені додаткові ухвалу та постанову прийнято на підставі статті 244 ГПК України (Додаткове рішення), а, отже, у розумінні положень частини 4 статті 236 і пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу не є постановою Верховного Суду, яка оформлюється відповідно до вимог статті 315 ГПК України. Таким чином, вміщені саме у постанові Верховного Суду висновки щодо застосування норм права мають враховуватися судами під час вирішення господарських спорів, а їх неврахування є однією з виключних підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених процесуальним законом (схожий висновок міститься у пункті 64 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19 та у пункті 30 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 911/4670/13).

57. Що стосується посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, то на відміну від справи № 907/762/16, під час розгляду якої суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність заперечень скаржника щодо поданої позивачем заяви про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, ухвалюючи постанову про залишення без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 у справі № 910/23210/17, якою було стягнуто з позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Бі Енд Пі Груп") на користь відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Хостпро") менше третини від заявленої останнім суми витрат на професійну правничу допомогу, а саме 12000 грн із заявлених 36173,12 грн, касаційна інстанція виходила передусім з достеменно встановлених апеляційним судом обставин часткового підтвердження розміру понесених заявником судових витрат, а також з наявності заперечень позивача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, з урахуванням яких (заперечень) суд апеляційної інстанції оцінив витрати відповідача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на ознайомлення з позовною заявою та підготовку відзиву на неї як кваліфікований фахівець, взявши до уваги факт участі представника ТОВ "Хостпро" у трьох судових засіданнях господарського суду міста Києва, сукупний час, витрачений на які становить лише одну годину.

58. Викладене переконливо свідчить про різні предмет і підстави позовів, фактичні обставини, що формують зміст процесуальних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання у справі № 907/762/16 та у справі № 910/23210/17, що виключає подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справі, на яку посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухваленого судового рішення.

59. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави, але свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 907/762/16 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

60. Разом з тим стосовно доводів скаржника про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який (пункт), зокрема відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає наступне.

61. На обґрунтування вказаної підстави третя особа посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.2007 та наданий третьою особою новий доказ - протокол конференції КМВ ВГО "УСІ" від 25.10.2013, у зв`язку з чим помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності у зв`язку з розглядом справи № 5/160-8/41.

62. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника як передчасні з огляду на таке.

63. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

64. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

65. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

66. Натомість наведене вище свідчить про те, що скаржник належним чином не обґрунтував наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

67. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності обґрунтування третьою особою підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

68. Крім того недоречним є посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на новий доказ - протокол конференції КМВ ВГО "УСІ" від 25.10.2013, оскільки відповідно до імперативних положень частини 2 статті 200 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

70. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є недослідження судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

71. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстава не отримала підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.

72. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

73. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на достовірне встановлення судами попередніх інстанцій поважних причин пропуску Товариством строку позовної давності, що за змістом частини 5 статті 267 ЦК України передбачає винятковий захист цивільних прав позивача як інвестора після спливу позовної давності, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТОВ "Центр Квітка".

74. З огляду на наведені раніше висновки Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами ТОВ "Енергополіс", викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

76 . Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 907/762/16 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

77. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

78. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

79. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

81. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 907/762/16 за касаційною скаргою Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 907/762/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

І. С. Берднік