Постанова

від 30.09.2021 по справі 140/2697/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/2697/21 пров. № А/857/14057/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Мікули О.І., Ніколіна В.В.

з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Телемережі України до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (суддя першої інстанції Ксензюк А.Я., м. Луцьк)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Телемережі України (далі по тексту ТОВ Телемережі України ) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення (далі Національної ради) про визнання протиправним та скасування рішення від 15 жовтня 2020 року №1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016р. у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) із змінами, внесеними рішенням №1281 від 29 жовтня 2020 року, та зобов`язання видати ліцензію провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 згідно поданої заяви від 03 квітня 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням заяву ТОВ Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 залишено без розгляду повторно. При цьому, вказане рішення мотивоване недостатністю радіочастотного ресурсу для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу у смузі радіочастот 470-694МГц. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки перелік підстав для залишення заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду, що визначений абзацом 9 статті 40 Закону України Про телебачення і радіомовлення та продубльований у пункті 2.6 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради від 28 грудня 2011 року №2979, є вичерпним. Залишення заяви без розгляду з інших підстав законодавством не передбачене.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 15 жовтня 2020 року №1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України , м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) із змінами, внесеними рішенням №1281 від 29 жовтня 2020 року. Зобов`язано Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ТОВ Телемережі України за рахунок бюджетних асигнувань Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення судові витрати у розмірі 4770 грн.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 3 червня 2021 року було частково задоволено заяву ТОВ Телемережі України про відшкодування судових витрат та стягнуто на користь ТОВ Телемережі України за рахунок бюджетних асигнувань Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 гривні.

Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення та постановити нове - про відмову в позові. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив, що суд безпідставно не врахував, що відповідно до пункту 3.3 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги ліцензування провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних ефірних телемереж здійснюється за наявності виданого на замовлення Національної ради висновку, передбаченого частиною третьою статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України та відповідного рішення Національної ради щодо створення багатоканальної ефірної телемережі. 10 вересня 2020 року була надана відповідь ДП Український державний центр радіочастот , де зазначено, що наявного на даний час радіочастотного ресурсу України в смузі радіочастот 470-694 МГц недостатньо для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4. Відповідно до пункту 2.1 Плану розвитку національного телеінформаційного простору, затвердженого рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення №1684 від 1 грудня 2010 року, який є нормативним документом і має застосовуватись у спірних правовідносинах, створення нових каналів телерадіомовлення та розбудова діючих телерадіомереж загальнонаціональних, регіональних і місцевих мовників відбуваються на замовлення Національної ради у порядку, визначеному цим Планом розвитку та чинним законодавством. Можливість і умови користування радіочастотним ресурсом визначаються висновками щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення в порядку, визначеному Законом України Про радіочастотний ресурс України . Згідно з пунктом 3.2 Плану розвитку з метою розповсюдження телепрограм для безкоштовного приймання діє загальнонаціональна мережа цифрового телемовлення в стандарті DVB - Т2, що складається з чотирьох цифрових багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5. Тобто фактично станом на дату прийняття оскаржуваного рішення було створено і розбудовано на території України чотири цифрових багатоканальних телемереж, в даному переліку цифрова багатоканальна телемережа МХ -4 відсутня. Апелянт наполягає на відсутності правових, технічних і технологічних умов та підстав, які апріорі унеможливлюють видачу Національною радою будь-якому суб`єкту господарювання ліцензії провайдера програмної послуги з використання багатоканальної ефірної телемережі МХ-4, скільки така не була створена. Отже, оскаржуване рішення відповідача є законним.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення і безпідставність доводів апелянта.

У судовому засіданні представник апелянта Кондратенко О.О. підтримала апеляційну скаргу з підстав , що в ній викладені.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та пояснили, що відповідач не мав правових підстав для залишення без розгляду заяви ТОВ Телемережі України .

Апеляційний суд, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом встановлено, що 03 квітня 2015 року ТОВ Телемережі України звернулося до Національної ради із заявою про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних мереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2).

07 травня 2015 року рішенням Національної ради №685 вказану заяву залишено без розгляду з посиланням на те, що Національна рада не оголошувала пропозиції по розбудові цифрової багатоканальної телемережі МХ-4.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ Телемережі України задоволено частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі № 803/1399/15-а скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Національної ради №685 від 07 травня 2015 року Про заяву ТОВ Телемережі України м. Луцьк Волинської обл. щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) , зобов`язано Національну раду повторно розглянути заяву ТОВ Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2), в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі № 803/1399/15-а залишено без змін, поновлено виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі № 803/1399/15-а.

15 жовтня 2020 року Національною радою прийнято рішення № 1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України , м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) , відповідно до якого, з урахування внесених змін згідно рішення №1281 від 29 жовтня 2020 року, заяву ТОВ Телемережі України про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної мережі МХ-4 залишено без розгляду. Вказане рішення мотивоване недостатністю радіочастотного ресурсу для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4 у смузі радіочастот 470-694МГц.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вказаного рішення з таких підстав.

Відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, врегульовані Законом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про телебачення і радіомовлення ліцензія провайдера програмної послуги - документ державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата надавати програмні послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж; провайдер програмної послуги - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.

Частиною 4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Відповідно до статті 1 Закону України Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

До регуляторних повноважень Національної ради, передбачених чинним законодавством України у сфері телерадіомовлення, належить зокрема функція здійснення ліцензування телерадіомовлення.

У статті 39 Закону України Про телебачення та радіомовлення визначено, що для розповсюдження телерадіопрограм та передач у багатоканальній телемережі суб`єкти господарювання повинні отримати відповідну ліцензію Національної ради.

Право на розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних телемережах мають виключно:

а) телерадіоорганізації, що отримали ліцензії на мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до вимогстатті 23цього Закону;

б) суб`єкти господарювання, яким Національна рада видала ліцензію провайдера програмної послуги.

Провайдери програмної послуги використовують багатоканальну телемережу на підставі ліцензії провайдера програмної послуги та відповідної угоди з оператором багатоканальної телемережі (частина 5 статті 39 вказаного Закону).

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 40 Закону України Про телебачення та радіомовлення для організації діяльності провайдера програмної послуги суб`єкт господарювання (провайдер або оператор телекомунікацій чи оператор кабельних мереж) повинен отримати ліцензію (дозвіл) у Національній раді.

Ліцензування діяльності (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення здійснюється за реєстраційним принципом. Ліцензія видається без конкурсу на підставі заяви на термін 10 років.

Заява про видачу ліцензії провайдера програмної послуги подається відповідно до вимог статті 24 цього Закону. До заяви додаються:

а) загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції;

б) документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника;

в) відомості про структуру власності заявника із зазначенням даних про всіх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) заявника та пов`язаних осіб (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса).

Національна рада у разі подання неповного пакета документів (у тому числі невиконання або несвоєчасного виконання заявником запиту, передбаченого абзацом сьомим частини третьої цієї статті) чи їх невідповідності вимогам цього Закону або якщо подані документи не відповідають вимогам щодо прозорості структури власності заявника ухвалює рішення про повернення документів заявникові без розгляду.

Після усунення зазначених у рішенні Національної ради причин, що стали підставою для повернення документів заявникові без розгляду, заявник може повторно подати до Національної ради виправлені документи протягом 14 днів після направлення передбаченого абзацом дев`ятим цієї частини рішення, при цьому датою подання заяви вважається дата першого її подання. Неподання протягом зазначеного 14-денного строку виправлених документів є підставою вважати заяву про видачу або переоформлення ліцензії не поданою, крім випадків, якщо Національна рада не встановить своїм рішенням інший строк їх подання або не визнає поважними причини пропуску раніше встановленого строку.

Заява про видачу ліцензії провайдера програмної послуги розглядається і рішення щодо неї приймається у місячний термін з дня її надходження до Національної ради.

Як передбачено частиною 6 статті 40 Закону України Про телебачення та радіомовлення , за результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення:

а) про видачу ліцензії провайдера програмної послуги;

б) про затвердження пакета (пакетів) програм універсальної програмної послуги в населеному пункті (населених пунктах) та/або на території (територіях), де передбачається надання програмної послуги;

в) про відмову у видачі ліцензії, у разі якщо заявник не відповідає вимогам, встановленим частиною другою статті 12 цього Закону.

Механізм реалізації вимог Закону України Про телебачення та радіомовлення щодо ліцензування провайдерів програмної послуги визначається Положенням про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, що затверджене рішенням Національної ради від 28 грудня 2011 року №2979 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 березня 2012 року № 351/20664 (далі Положення №2979, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Пунктом 1.3 Положення №2979 визначено, що ліцензія провайдера програмної послуги видається за заявою про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги, форма якої наведена у додатку 1 до цього Положення, яку подає суб`єкт господарювання, який має на меті надавати програмну послугу з використанням ресурсу багатоканальної телемережі, незалежно від технології надання послуги.

Як передбачено пунктом 2.4 Положення №2979, суб`єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог статті 24 Закону України Про телебачення і радіомовлення , до якої додаються: копії завірених у встановленому законодавством порядку установчих документів; документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника (згідно з інформацією про програми, які провайдер програмної послуги має намір ретранслювати, що наведена у додатку 3 до цього Положення); загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 4 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України; відомості про структуру власності заявника, які подаються відповідно до Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності та відповідних форм документів телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 21 січня 2016 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 року за № 251/28381; копія повідомлення про включення суб`єкта господарювання до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій відповідно до статті 42Закону України Про телекомунікації або копія угоди з оператором телекомунікацій на надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації багатоканальної телемережі та копія ліцензії оператора на відповідний вид діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (у разі якщо оператором телекомунікацій є інший суб`єкт господарювання).

Згідно з пунктом 2.6 Положення №2979 за результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення:

про видачу ліцензії провайдера програмної послуги;

про залишення заяви без розгляду у разі подання заявником неповного пакета документів та (або) документів, оформлених з порушенням вимог, установлених пунктом 2.4 цього розділу, про що протягом семи робочих днів після прийняття рішення повідомляє заявника у письмовій формі з викладенням причин;

про затвердження пакета (пакетів) програм універсальної програмної послуги в населеному пункті (населених пунктах) та (або) на території (територіях), де передбачається надання програмної послуги.

Після усунення заявником порушень, що стали підставою для залишення заяви про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду, Національна рада приймає відповідне рішення за результатами розгляду цієї заяви та документів.

Отже, законодавством передбачений вичерпний перелік підстав для залишення заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду.

Пунктом 3.3 Положення №2979 визначено, що ліцензування провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних ефірних телемереж здійснюється за наявності виданого на замовлення Національної ради висновку, передбаченого частиною третьою статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України , та відповідного рішення Національної ради щодо створення багатоканальної ефірної телемережі.

Відповідно до частини 3 статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення замовляє УДЦР розроблення висновків щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення, у тому числі для потреб тимчасового мовлення.

Матеріалами справи підтверджено, що 10 серпня 2020 року Національною радою надіслано лист №17/1017 до ДП Український державний центр радіочастот з проханням повідомити щодо наявності/відсутності радіочастотного ресурсу (присвоєнь) для створення загальнонаціональної багатоканальної ефірної телемережі МХ-4 (стандарт DVВ-Т, DVВ-Т2) та надати Національній раді висновки щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення для створення багатоканальної ефірної телемережі МХ-4 (стандарт DVВ-Т, DVВ-Т2).

Листом від 10 вересня 2020 року за вх. № 16/3456 ДП Український державний центр радіочастот повідомило відповідача про те, що наявного на даний час радіочастотного ресурсу України у смузі радіочастот 470-694 МГц недостатньо для створення в Україні повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення (ЦНТВМ) для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 15 жовтня 2020 року № 1203, яким залишено без розгляду заяву ТОВ Телемережі України про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4, стало саме недостатність радіочастотного ресурсу для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4 у смузі радіочастот 470-694МГц.

Разом з тим, такої підстави для залишення без розгляду заяви про видачу ліцензії провайдера як відсутність/недостатність радіочастотного ресурсу не передбачено.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 803/1399/15-а.

Що стосується необхідності отримання висновку Українського державного центру радіочастот відповідно до частини 3 статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України , то це не є обов`язком особи, яка звертається за одержанням ліцензії. Вичерпний перелік документів, що надаються до заяви, визначено у пункті 2.4 Положення №2979. У цьому переліку немає зазначеного вище висновку.

Крім того, постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 803/1399/15-а також встановлено, що 05 грудня 2007 року рішенням Нацради № 1712 було створено цифрову загальнонаціональну багатоканальну телемережу (МХ-4). Цього ж дня рішенням № 1713 затверджено розподіл програм у мультиплекси, зокрема МХ-4, а рішенням № 1714 визначено конкурсні умови та оголошено про проведення конкурсу на отримання ліцензії на мовлення на загальнонаціональному каналі мовлення цифрової багатоканальної телемережі МХ-4.

За результатами конкурсу 16 січня 2008 року рішенням Нацради № 5 видано ліцензії ТОВ Українська цифрова мережа . Проте, на підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року у справі № 2а-8691/11/2670 вказану ліцензую анульовано.

Таким чином, даний факт спростовує твердження відповідача щодо нестворення телемережі МХ-4 на момент вирішення питання щодо заяви позивача.

Також апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах норми Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору, затвердженого рішенням Національної ради від 01 грудня 2010 року № 1684 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2010 року за № 1294/18589, оскільки вказаний акт не регламентує питання порядку видачі ліцензії провайдерів програмної послуги і не встановлює порядок розгляду поданих заяв.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи спірне рішення від 15 жовтня 2020 року № 1203 про залишення заяви ТОВ Телемережі України про видачу ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду через відсутність/недостатність радіочастотного ресурсу, Національна рада діяла всупереч вимогам Закону України Про телебачення та радіомовлення та Положення №685, а тому позовні вимоги про визнання такого рішення протиправним та його скасування підлягали до задоволення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача у встановлений законом спосіб з урахуванням висновків суду.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову учасниками справи не оскаржується, а тому відсутні підстави для апеляційного перегляду рішення суду в цій частині.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява з

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви до суду відповідно до платіжного доручення №205 від 16 березня 2021 року пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2270 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн.

Апеляційний суд зауважує, що апелянт не спростовує вказаний розмір судових витрат.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді О. І. Мікула В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 11.10.2021.