Рішення

від 24.05.2021 по справі 140/2697/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2697/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Телемережі України до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Телемережі України (далі - позивач, ТОВ Телемережі України ) звернулося в суд із позовом до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення (далі - відповідач, Національної ради) про визнання протиправним та скасування рішення від 15 жовтня 2020 року №1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016р. у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) із змінами, внесеними рішенням №1281 від 29 жовтня 2020 року, та зобов`язання видати товариству ліцензію провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 згідно поданої заяви від 03 квітня 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням заяву ТОВ Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 залишено без розгляду повторно. При цьому, вказане рішення мотивоване недостатністю радіочастотного ресурсу для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу у смузі радіочастот 470-694МГц.

Разом з тим, позивач вказує, що перелік підстав для залишення заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду, що визначений абзацом 9 статті 40 Закону України Про телебачення і радіомовлення та продубльований у пункті 2.6 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради від 28 грудня 2011 року №2979, є вичерпним. Залишення заяви без розгляду з інших підстав законодавством не передбачене.

З урахуванням наведеного, позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений частиною 6 статті 40 Закону України Про телебачення та радіомовлення , а тому для відновлення порушених прав на отримання ліцензії провайдера програмної послуги позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 19 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 19 березня 2021 року в задоволенні заяви ТОВ Телемережі України про забезпечення позову відмовлено.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідно до пункту 3.3 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради від 28 грудня 2011 року №2979, ліцензування провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних ефірних телемереж здійснюється за наявності виданого на замовлення Національної ради висновку, передбаченого частиною третьою статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України , та відповідного рішення Національної ради щодо створення багатоканальної ефірної телемережі. Зазначає, що на звернення Національної ради про надання висновків щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення для створення багатоканальної ефірної телемережі МХ-4 (стандарт DVВ-Т, DVВ-Т2), листом від 10 вересня 2020 року за вх. № 16/3456 ДП Український державний центр радіочастот повідомило про те, що наявного на даний час радіочастотного ресурсу України у смузі радіочастот 470-694 недостатньо для створення в Україні повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення (ЦНТВМ) для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4. Керуючись Законами України Про телебачення і радіомовлення , Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення , Положенням про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги та враховуючи лист ДП Український державний центр радіочастот від 10 вересня 2020 року вх. № 16/3456, Національною радою прийнято оскаржуване рішення. Просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач вказує, що викладені у відзиві заперечення щодо позову є необґрунтованими та такими, що не спростовують факт протиправності оскаржуваного рішення. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03 квітня 2015 року ТОВ Телемережі України звернулося до Національної ради із заявою про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних мереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2).

07 травня 2015 року рішенням Національної ради №685 вказану заяву залишено без розгляду з посиланням на те, що Національна рада не оголошувала пропозиції по розбудові цифрової багатоканальної телемережі МХ-4.

Не погоджуючись із даним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі №803/1399/15-а в задоволенні адміністративного позову ТОВ Телемережі України до Національної ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ Телемережі України задоволено частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі № 803/1399/15-а скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Національної ради №685 від 07 травня 2015 року Про заяву ТОВ Телемережі України м.Луцьк Волинської обл. щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) , зобов`язано Національну раду повторно розглянути заяву ТОВ Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2), в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі № 803/1399/15-а залишено без змін, поновлено виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі № 803/1399/15-а.

15 жовтня 2020 року Національною радою прийнято рішення № 1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України , м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) , відповідно до якого, з урахування внесених змін згідно рішення №1281 від 29 жовтня 2020 року, заяву ТОВ Телемережі України про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної мережі МХ-4 залишено без розгляду. Вказане рішення мотивоване недостатністю радіочастотного ресурсу для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4 у смузі радіочастот 470-694МГц.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, врегульовані Законом України Про телебачення і радіомовлення від 21 грудня 1993 року №3759-XII.

Відповідно до статті 1 Закону України Про телебачення і радіомовлення ліцензія провайдера програмної послуги - документ державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата надавати програмні послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж; провайдер програмної послуги - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.

Як передбачено частиною 4 статті 7 вказаного Закону, єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

До регуляторних повноважень Національної ради, передбачених чинним законодавством України у сфері телерадіомовлення, належить зокрема функція здійснення ліцензування телерадіомовлення.

У статті 39 Закону України Про телебачення та радіомовлення визначено, що для розповсюдження телерадіопрограм та передач у багатоканальній телемережі суб`єкти господарювання повинні отримати відповідну ліцензію Національної ради.

Право на розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних телемережах мають виключно:

а) телерадіоорганізації, що отримали ліцензії на мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до вимог статті 23 цього Закону;

б) суб`єкти господарювання, яким Національна рада видала ліцензію провайдера програмної послуги.

Провайдери програмної послуги використовують багатоканальну телемережу на підставі ліцензії провайдера програмної послуги та відповідної угоди з оператором багатоканальної телемережі (частина 5 статті 39 вказаного Закону).

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 40 Закону України Про телебачення та радіомовлення для організації діяльності провайдера програмної послуги суб`єкт господарювання (провайдер або оператор телекомунікацій чи оператор кабельних мереж) повинен отримати ліцензію (дозвіл) у Національній раді.

Ліцензування діяльності (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення здійснюється за реєстраційним принципом. Ліцензія видається без конкурсу на підставі заяви на термін 10 років.

Заява про видачу ліцензії провайдера програмної послуги подається відповідно до вимог статті 24 цього Закону. До заяви додаються:

а) загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції;

б) документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника;

в) відомості про структуру власності заявника із зазначенням даних про всіх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) заявника та пов`язаних осіб (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса).

Національна рада у разі подання неповного пакета документів (у тому числі невиконання або несвоєчасного виконання заявником запиту, передбаченого абзацом сьомим частини третьої цієї статті) чи їх невідповідності вимогам цього Закону або якщо подані документи не відповідають вимогам щодо прозорості структури власності заявника ухвалює рішення про повернення документів заявникові без розгляду.

Після усунення зазначених у рішенні Національної ради причин, що стали підставою для повернення документів заявникові без розгляду, заявник може повторно подати до Національної ради виправлені документи протягом 14 днів після направлення передбаченого абзацом дев`ятим цієї частини рішення, при цьому датою подання заяви вважається дата першого її подання. Неподання протягом зазначеного 14-денного строку виправлених документів є підставою вважати заяву про видачу або переоформлення ліцензії не поданою, крім випадків, якщо Національна рада не встановить своїм рішенням інший строк їх подання або не визнає поважними причини пропуску раніше встановленого строку.

Заява про видачу ліцензії провайдера програмної послуги розглядається і рішення щодо неї приймається у місячний термін з дня її надходження до Національної ради.

Як передбачено частиною 6 статті 40 Закону України Про телебачення та радіомовлення , за результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення:

а) про видачу ліцензії провайдера програмної послуги;

б) про затвердження пакета (пакетів) програм універсальної програмної послуги в населеному пункті (населених пунктах) та/або на території (територіях), де передбачається надання програмної послуги;

в) про відмову у видачі ліцензії, у разі якщо заявник не відповідає вимогам, встановленим частиною другою статті 12 цього Закону.

Механізм реалізації вимог Закону України Про телебачення та радіомовлення щодо ліцензування провайдерів програмної послуги визначається Положенням про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, що затверджене рішенням Національної ради від 28 грудня 2011 року №2979 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 березня 2012 року № 351/20664 (далі - Положення №2979, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Пунктом 1.3 Положення №2979 визначено, що ліцензія провайдера програмної послуги видається за заявою про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги, форма якої наведена у додатку 1 до цього Положення, яку подає суб`єкт господарювання, який має на меті надавати програмну послугу з використанням ресурсу багатоканальної телемережі, незалежно від технології надання послуги.

Як передбачено пунктом 2.4 Положення №2979 суб`єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог статті 24 Закону України Про телебачення і радіомовлення , до якої додаються: копії завірених у встановленому законодавством порядку установчих документів; документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника (згідно з інформацією про програми, які провайдер програмної послуги має намір ретранслювати, що наведена у додатку 3 до цього Положення); загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 4 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України; відомості про структуру власності заявника, які подаються відповідно до Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності та відповідних форм документів телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 21 січня 2016 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 року за № 251/28381; копія повідомлення про включення суб`єкта господарювання до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій відповідно до статті 42 Закону України Про телекомунікації або копія угоди з оператором телекомунікацій на надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації багатоканальної телемережі та копія ліцензії оператора на відповідний вид діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (у разі якщо оператором телекомунікацій є інший суб`єкт господарювання).

Згідно з пунктом 2.6 Положення №2979 за результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення:

про видачу ліцензії провайдера програмної послуги;

про залишення заяви без розгляду у разі подання заявником неповного пакета документів та (або) документів, оформлених з порушенням вимог, установлених пунктом 2.4 цього розділу, про що протягом семи робочих днів після прийняття рішення повідомляє заявника у письмовій формі з викладенням причин;

про затвердження пакета (пакетів) програм універсальної програмної послуги в населеному пункті (населених пунктах) та (або) на території (територіях), де передбачається надання програмної послуги.

Після усунення заявником порушень, що стали підставою для залишення заяви про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду, Національна рада приймає відповідне рішення за результатами розгляду цієї заяви та документів.

Отже, законодавством передбачений вичерпний перелік підстав для залишення заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду.

Пунктом 3.3 Положення №2979 визначено, що ліцензування провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних ефірних телемереж здійснюється за наявності виданого на замовлення Національної ради висновку, передбаченого частиною третьою статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України , та відповідного рішення Національної ради щодо створення багатоканальної ефірної телемережі.

Відповідно до частини 3 статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення замовляє УДЦР розроблення висновків щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення, у тому числі для потреб тимчасового мовлення.

Матеріалами справи підтверджено, що 10 серпня 2020 року Національною радою надіслано лист №17/1017 до ДП Український державний центр радіочастот з проханням повідомити щодо наявності/відсутності радіочастотного ресурсу (присвоєнь) для створення загальнонаціональної багатоканальної ефірної телемережі МХ-4 (стандарт DVВ-Т, DVВ-Т2) та надати Національній раді висновки щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення для створення багатоканальної ефірної телемережі МХ-4 (стандарт DVВ-Т, DVВ-Т2).

Листом від 10 вересня 2020 року за вх. № 16/3456 ДП Український державний центр радіочастот повідомило відповідача про те, що наявного на даний час радіочастотного ресурсу України у смузі радіочастот 470-694 МГц недостатньо для створення в Україні повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення (ЦНТВМ) для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4.

Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 15 жовтня 2020 року № 1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України , м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) , яким залишено заяву ТОВ Телемережі України про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 без розгляду, стало саме недостатність радіочастотного ресурсу для створення повноцінної багатоканальної телемережі цифрового наземного телевізійного мовлення для загальнонаціонального мультиплексу МХ-4 у смузі радіочастот 470-694МГц.

Однак, суд критично оцінює покликання Національної ради, як на підставу для залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, на відсутність/недостатність радіочастотного ресурсу, оскільки законодавством не передбачено такої підстави.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 803/1399/15-а.

Що стосується необхідності отримання висновку Українського державного центру радіочастот відповідно до частини 3 статті 50 Закону України Про радіочастотний ресурс України , то це не є обов`язком особи, яка звертається за одержанням ліцензії. Вичерпний перелік документів, що надаються до заяви, визначено у пункті 2.4 Положення №2979. У цьому переліку немає зазначеного вище висновку.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 803/1399/15-а також встановлено, що 05 грудня 2007 року рішенням Нацради № 1712 було створено цифрову загальнонаціональну багатоканальну телемережу (МХ-4). Цього ж дня рішенням № 1713 затверджено розподіл програм у мультиплекси, зокрема МХ-4, а рішенням № 1714 визначено конкурсні умови та оголошено про проведення конкурсу на отримання ліцензії на мовлення на загальнонаціональному каналі мовлення цифрової багатоканальної телемережі МХ-4.

За результатами конкурсу 16 січня 2008 року рішенням Нацради № 5 видано ліцензії ТОВ Українська цифрова мережа . Проте, на підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року у справі № 2а-8691/11/2670 вказану ліцензую анульовано.

Таким чином, телемережу МХ-4 фактично створено.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням встановлених обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, про те, що фактично наразі цифрова багатоканальна телережа МХ-4 не створена.

Що стосується посилань відповідача на План розвитку національного телерадіоінформаційного простору, затвердженого рішення Національної ради від 01 грудня 2010 року № 1684 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2010 року за № 1294/18589, то суд погоджується з позицією позивача, що вказаний План розвитку не регулює питання порядку видачі ліцензії провайдерів програмної послуги, а тому не повинен застосовуватись до спірних правовідносин.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що приймаючи спірне рішення від 15 жовтня 2020 року № 1203 про залишення заяви ТОВ Телемережі України про видачу ліцензії провайдера програмної послуги без розгляду через відсутність/недостатність радіочастотного ресурсу, Національна рада діяла всупереч вимогам Закону України Про телебачення та радіомовлення та Положення №685, а тому позов в частині визнання протиправним та скасування рішення Національної ради від 15 жовтня 2020 року №1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016р. у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) із змінами, внесеними рішенням №1281 від 29 жовтня 2020 року підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача видати товариству ліцензію провайдера програмної послуги з використанням цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 згідно поданої заяви від 03 квітня 2015 року судом враховано наступне.

Згідно з частиною 6 статті 40 Закону України Про телебачення та радіомовлення та пункту 2.6 Положення №2979 за результатами розгляду заяви Національна рада приймає відповідне рішення.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження адміністративного суду визначено у статті 245 КАС України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі ст.ст. 2, КАС України, свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

- судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

- на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

- виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

- прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На думку суду, належним способом захисту прав позивача за наявних фактичних обставин є саме зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ТОВ Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, позаяк застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права вимагає оцінки усіх визначених законом умов, необхідних для одержання такої ліцензії, проте таких обставин судом не встановлено, а оцінка правомірності оскаржуваного рішення про залишення заяви позивача без розгляду стосувалася лише тих мотивів, які наведено у такому рішенні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви до суду відповідно до платіжного доручення №205 від 16 березня 2021 року у розмірі 4 540,00 грн., пропорційно до задоволених вимог, тобто у розмірі 2270,00 грн.

При цьому, судовий збір, сплачений за подання заяви про забезпечення позову відповідно до платіжного доручення №204 від 16 березня 2021 року, у розмірі 681,00 грн. стягненню на користь позивача не підлягає, оскільки ухвалою суду від 19 березня 2021 року в задоволенні заяви ТОВ Телемережі України про забезпечення позову відмовлено.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, то суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано витяг з договору про надання правової допомоги №54 від 04 травня 2018 року, укладений між ТОВ Телемережі України та адвокатом Слупко О.М., додаткову угоду №1 від 16 жовтня 2020 року до договору про надання правової допомоги №54 від 04 травня 2018 року.

У вказаній додатковій угоді, сторони погодили послуги правничої допомоги, які адвокат зобов`язався надати клієнту, зокрема: пп.1.1. вивчення і аналіз обставин справи; пп. 1.2 звернення до відповідача із запитом про надання копій оскаржуваного рішення та витягу з протоколу засідання; пп. 1.3 аналіз актуальної судової практики; пп. 1.4. складання адміністративного позову. За надання правової допомоги клієнт зобов`язався сплатити адвокату гонорар у наступному розмірі: пп.2.1 за надання допомоги, обумовленої пп.1.1-1.4. даної угоди гонорар складає 5000,00 грн. Сума гонорару розрахована виходячи з вартості 1 години роботи адвоката у розмірі 500,00 грн. без ПДВ.

Згідно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі №140/2697/21, акту № 52 здачі-прийняття робіт (надання послуг), на надання правничої допомоги адвокатом витрачено 10 годин, сума гонорару становить 5000,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №6378 від 23 грудня 2020 року ТОВ Телемережі України сплатило на рахунок адвоката Слупко О.М. 5000,00 грн.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо вивчення і аналізу обставин справи, звернення до відповідача із запитом про надання копій оскаржуваного рішення та витягу з протоколу засідання та аналізу актуальної судової практики охоплюється загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн.

З рахуванням наведеного, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у загальному розмірі 4770,00 грн. (з них: судовий збір 2270,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу 2500,00 грн.).

Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Телемережі України (43023, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Карбишева, 2 Ж, код ЄДРПОУ 33559741) до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, 2, код ЄДРПОУ 00063928) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 15 жовтня 2020 року №1203 Про виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №803/1399/15-а про повторний розгляд заяви ТОВ Телемережі України , м. Луцьк Волинської області, щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги (МХ-4) із змінами, внесеними рішенням №1281 від 29 жовтня 2020 року.

Зобов`язати Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Телемережі України від 03 квітня 2015 року про видачу ліцензії провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж МХ-4 (цифрова технологія DVB-T, DVB-T2) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Телемережі України за рахунок бюджетних асигнувань Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення судові витрати у розмірі 4770,00 (чотири тисячі сімсот сімдесят грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк