Постанова

від 02.11.2021 по справі 923/1008/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 923/1008/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - Чабанюка В.С.,

відповідача-1 - не з`явились,

відповідача-2 - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Проектна організація "Агро-Прайм"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 (головуючий суддя - Будішевська Л.О., судді: Таран С.В., Поліщук Л.В.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 04.02.2021 (суддя Павленко Н.М.)

у справі №923/1008/20

за позовом Приватного підприємства "Проектна організація "Агро-Прайм"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Регіон Груп",

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Український волоський горіх"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1.У жовтні 2020 року Приватне підприємство "Проектна організація "Агро-Прайм" (далі - ПП "Проектна організація "Агро-Прайм") звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Регіон Груп" (далі - ТОВ "Юг-Регіон Груп") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Український волоський горіх" (далі - ТОВ "Український волоський горіх"), в якому просило суд визнати недійсним укладений між останніми договір відступлення права вимоги від 06.03.2020.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено всупереч норм частини третьої статті 512 та статті 515 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України,) оскільки зобов`язання за основним договором нерозривно пов`язане з особою первісного кредитора - ТОВ "Український волоський горіх".

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 06.06.2018 між ТОВ "Український волоський горіх" (замовник) та ПП "Проектна організація "Вознесенськ Агропрайм" (назву змінено на ПП "Проектна організація "Агро-Прайм") (виконавець) укладено договір про надання послуг (далі - договір від 06.06.2018), за умовами пункту 1.1 якого ТОВ "Український волоський горіх" доручає, а ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" зобов`язується надати такі послуги: укладення, супровід і державна реєстрація прав за договорами емфітевзису 1000 га земельних ділянок єдиним масивом, які знаходяться в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Договори емфітевзису укладаються від імені ТОВ "Український волоський горіх" строком на 49 років за зразком, який закріплений в додатку №2 до договору.

2.2.За надання послуг, передбачених договором, ТОВ "Український волоський горіх" сплачує ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" згідно з протоколом погодження договірної ціни суму договору, що становить 7700,00 грн за 1 га земельної ділянки. Загальна сума договору складає 7700000 грн (пункт 3.1 договору від 06.06.2018).

2.3.Договір від 06.06.2018 набирає чинності з моменту його укладання і діє протягом 4 місяців, а саме до 06.10.2018, але до повного виконання сторонами своїх обов`язків за ним (пункт 8.1 договору від 06.06.2018).

2.4. 30.07.2018 між ТОВ "Український волоський горіх" та ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" укладено додаткову угоду №1 до договору від 06.06.2018, за умовами якої сторонами внесені зміни до договору від 06.06.2018, а саме:

- внесено зміни до пункту 3.3 Розділу 3 "Вартість послуг та порядок розрахунків", доповнено його підпунктом такого змісту: "Виконавець зобов`язується першочергово укласти 15 договорів емфітевзису на земельні ділянки, визначені в пункту 1.1 договору у строк 10 календарних днів з дати укладання цієї додаткової угоди.";

- внесено зміни до пункту 3.6 договору: "У випадку, якщо у визначений строк, а саме - до 01 вересня 2018 року замовнику не буде надано належним чином оформлені довіреності на уповноваження виконавця з укладання договорів емфітевзису на 1000 (одну тисячу) гектарів земельних ділянок відповідно до пункту 1.1 договору, виконавець повертає всі сплачені замовником кошти на розрахунковий рахунок замовника у строк 5 календарних днів з дати їх вимоги, всі укладені договори емфітевзису переуступаються виконавцю, земельні ділянки щодо яких було укладено такі договори та/або довіреності повертаються виконавцю.".

2.5. 06.03.2020 між ТОВ "Український волоський горіх" (первісний кредитор) та ТОВ "Юг-Регіон Груп" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (далі договір від 06.03.2020), за умовами якого ТОВ "Український волоський горіх" відступає ТОВ "Юг-Регіон Груп" право вимоги за договором від 06.06.2018, укладеним між ТОВ "Український волоський горіх" та ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" (боржник), в обсягах і на умовах, встановлених договором між ТОВ "Український волоський горіх" та ПП "Проектна організація "Агро-Прайм".

2.6.Зазначаючи про те, що договір про відступлення прав вимоги від 06.03.2020 не відповідає положенням частини третьої статті 512 та статті 515 ЦК України, оскільки зобов`язання за договором від 06.06.2018 нерозривно пов`язане з ТОВ "Український волоський горіх", ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" звернулось до господарського суду з цим позовом.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Херсонської області рішенням від 04.02.2021 у справі №923/1008/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, у задоволенні позову ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" повністю відмовив.

3.2.Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зобов`язання ТОВ "Український волоський горіх" за договором від 06.06.2018, в якому останнього (як кредитора) було замінено на нового кредитора - ТОВ "Юг-Регіон Груп", не підпадає під визначення зобов`язань, зазначених у статті 515 ЦК України, за якими не допускається заміна кредитора та не є зобов`язанням, яке нерозривно пов`язане з ТОВ "Український волоський горіх". Також суд зазначив, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами договору від 06.03.2020.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 04.02.2021 у справі №923/1008/20; позовні вимоги ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" задовольнити; визнати недійсним укладений між ТОВ "Юг-Регіон Груп" та ТОВ "Український волоський горіх" договір відступлення права вимоги від 06.03.2020.

4.2.Підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), зазначаючи, що:

-при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц, стосовно застосування частини третьої статті 512 ЦК України;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 515 ЦК України.

4.3.Скаржник стверджує, що оскільки зобов`язання за основним договором нерозривно пов`язане з особою первісного кредитора - ТОВ "Український волоський горіх", укладення спірного договору порушує норми статей 512, 515, 1000 ЦК України.

4.4.Відповідачі не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

5.Позиція Верховного Суду

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

5.1.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

5.2.Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.3.Отже, відповідно до положень наведених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4.Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

5.5.Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

5.6.Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

5.7.Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

5.8.Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц, стосовно застосування частини третьої статті 512 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

5.9.З постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц вбачається, що у грудні 2014 року Акціонерне товариство закритого типу "Гея" (далі - АТЗТ "Гея") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 19.07.2006, на забезпечення виконання фізичною особою-підприємцем Ковальовою-Рибалко Г.Ю. умов кредитного договору, укладеного між АТЗТ "Гея" та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен банк Аваль"), було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку нежитлову будівлю літера "А-2" загальною площею 2 232,4 кв.м по АДРЕСА_1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.01.2013 , яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах. 28.11.2014 ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на підставі договору факторингу та договору цесії відступило право вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ КБ "Хрещатик"), яке того ж дня відчужило це право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг" (далі - ТОВ "Арма Факторинг"). ТОВ "Арма Факторинг" 28.11.2014 відчужило право вимоги за цими кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_1 Посилаючись на те, що договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 було укладено із порушенням вимог частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України, позивач просив визнати цей договір недійсним та скасувати у Державному реєстрі іпотек запис про зміну іпотекодержателя. Позивач вказував, що фізична особа ОСОБА_1 не може бути стороною договору факторингу, оскільки він не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Відтак, на думку позивача, договір про відступлення відповідачеві права вимоги за договором іпотеки підлягає визнанню недійсним. Вирішуючи спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, його сторони задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТОВ "Арма Факторинг" могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_1 бути не міг. З огляду на вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оспорюваний договір відступлення прав від 28.11.2014 укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

5.10.Водночас, у справі №923/1008/20, предмет спору не стосується питання заміни кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги відповідно до норм законодавства, позовні вимоги у справі №923/1008/20 обґрунтовані не обставинами неможливості відповідача виступати стороною спірного договору взагалі, а посиланням на те, що договір від 06.06.2018 за своєю правовою природою є договором доручення, виконання якого нерозривно пов`язано з особою кредитора, оскільки мало призвести до створення, зміни або припинення прав та обов`язків саме ТОВ "Український волоський горіх", а не будь-якої іншої особи.

5.11.З огляду на викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц, оскільки підстави позовів, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у зазначеній справі та у справі №923/1008/20 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

5.12.Звідси висновок, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

5.13.Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

5.14.Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

5.15.Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.16.Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

5.17.Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

5.18.Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

5.19.Статтею 515 ЦК України визначено, що заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

5.20.Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.21.За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).

5.22.У нормі статті 515 ЦК України законодавець прямо заборонив проведення заміни кредитора у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, при цьому не закріпивши переліку таких зобов`язань, визначивши тільки їх родову ознаку - суворо особистий характер.

5.23.Частиною другою статті 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи інших договорів (змішаний договір).

5.23.Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

5.24.Визначаючи природу конкретного зобов`язання, суди дійшли до правомірного висновку, що укладений сторонами договір надання послуг містить елемент договору доручення, яке не містить ознак особистого характеру.

5.25.Так, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (стаття 1000 ЦК України).

5.26.Колегія суддів зазначає, що оскільки зобов`язання, яке встановлюється договором доручення, має метою виконання певних дій (надання послуг) на користь та коштом довірителя, заміна замовника в договорі доручення у спірних правовідносинах не суперечить приписам законодавства, адже правочин доручення, в частині внутрішніх відносини правового зв`язку довірителя і повіреного, які уособлюють предмет домовленості в договорі надання послуг, не є довіреністю, яка є іншим правочином, який хоча і є тісно пов`язаним з правочином доручення, втім є зобов`язанням, функцією якого є безпосереднє представництво перед третіми особами (зовнішні відносини представництва). Водночас, після заміни сторони у зобовязанні з надання послуг та доручення презюмується, що боржник має видати довіреність виконавцю, який буде виконувати зобов`язання з його зовнішнього представництва перед третіми особами.

5.27.З огляду на викладене вище, а також умови договору від 06.06.2018, які: (1) не містять заборони ТОВ "Український волоський горіх" відступати право вимоги за ним без згоди ПП "Проектна організація "Агро-Прайм", (2) в частині договору доручення останній не містить ознак особистого характеру з надання виконавцем замовнику певного обсягу послуг, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про те, що зобов`язання, встановлені договором від 06.06.2018, не є такими, що нерозривно пов`язані з особою кредитора.

5.28.При цьому суди правомірно врахували, що у зв`язку з укладенням договору від 06.03.2020 ТОВ "Юг-Регіон Груп" стало новим кредитором за договором від 06.06.2018, тоді як обсяг прав та прийнятих на себе обов`язків у ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" за договором від 06.06.2018 не змінились взагалі, що в свою чергу, свідчить про недоведеність позивачем обставин, які б підтверджували обставини порушення прав останнього внаслідок укладення договору відступлення права вимоги від 06.03.2020.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).

6.2.Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

6.4.З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 04.02.2021 у справі №923/1008/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. В частині підстав оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, то за висновком Суду вони є безпідставними, а тому Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ПП "Проектна організація "Агро-Прайм" підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - залишенню без змін.

6.5.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Проектна організація "Агро-Прайм" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 04.02.2021 у справі №923/1008/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2.В іншій частині касаційну скаргу Приватного підприємства "Проектна організація "Агро-Прайм" залишити без задоволення.

3.Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 04.02.2021 у справі №923/1008/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.М. Баранець

Г.О. Вронська