ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 лютого 2021 року Справа № 923/1008/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А. , при секретарі судового засідання Короткій Ю.А.
за участю представників судового процесу:
від позивача: Чабанюк В.С., адвокат,
від відповідача-1: Гузиніна С.С., адвокат,
від відповідача-2: не прибув,
розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом: Приватного підприємства "Проектна організація "Агро-Прайм", м. Херсон, вул. Канатна, 2, офіс 12, код ЄДР 39414950
до відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Регіон Груп",
м. Херсон, вул. Потьомкінська, 29, оф.1, код ЄДР 39887298
до відповідача-2 : Товариство з обмеженою відповідальністю "Український волоський горіх", м. Київ, вул. Соловцова Миколи, 2, офіс 38, код ЄДР 39989391
про визнання недійсним договору.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяви, клопотання, процесуальні дії суду.
Приватне підприємство "Проектна організація "Агро-Прайм" (надалі по тексту рішення - позивач ПП "ПО "Агро-Прайм") звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного 06.03.2020 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Регіон Груп" (наділі по тексту рішення - відповідач-1, ТОВ "Юг-Регіон Груп") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український волоський горіх" (надалі по тексту рішення - відповідач-2, ТОВ "Український волоський горіх").
Позивач стверджує, що за умовами оспорюваного договору, новому кредитору - ТОВ "Юг-Регіон Груп" передано права первісного кредитора (відповідача-2), що передбачені договором про надання послуг, укладеним позивачем та ТОВ "Український волоський горіх" 06.06.2018.
На думку позивача, цей договір є недійсним в силу вимог закону, оскільки нормами ст.515 ЦК України встановлено пряму заборону на заміну кредитора у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора.
Позивач вказує, що укладений між ПП "ПО "Агро-Прайм" та ТОВ "Український Волоський Горіх" договір про надання послуг від 06.06.2018 за своєю суттю є договором доручення-зобов`язанням, яке нерозривно пов`язане з особою кредитора (довірителя/замовника).
Одночасно із позовом, позивачем подано клопотання про витребування доказів, у якому ПП "ПО "Агро-Прайм" просить суд витребувати у ТОВ "Юг-Регіон Груп" та ТОВ "Український волоський горіх" копію договору №01/01-18 від 01.01.2018, яким, за твердженням позивача, зобов`язання ТОВ "Український волоський горіх" перед ТОВ "Юг-Регіон Груп" вважаються погашеними.
ПП "ПО "Агро-Прайм" пояснено, що на звернення із адвокатським запитом ТОВ "Юг-Регіон Груп" йому відмовлено у наданні документу, ТОВ "Український волоський горіх" відповіді не надано.
Позивач вказує, що цей доказ містить інформацію про підстави, обставини та умови укладення договору відступлення права вимоги від 06.03.2020 ТОВ "Юг-Регіон Груп" та ТОВ "Український волоський горіх", його дослідження необхідне для повного з`ясування обставин справи, визначення характеру спірних відносин.
Ухвалою суду від 26.11.2021 з підстав викладених в ухвалі суду було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
20.10.2020 за вх.№7890/20 від ТОВ "Український волоський горіх" надійшов відзив на позовну заяву ПП "ПО "Агро-Прайм" за яким відповідач-2 не погоджується з заявленими позовними вимогами.
За твердженнями відповідача-2 між сторонами було укладено договір надання послуг, а не доручення, як стверджує позивач.
На думку відповідача-2 норми чинного законодавства дозволяють відступати права вимоги у тому числі і за договорами про надання послуг. Заборона відступлення права вимоги за договором про надання послуг: укладання, супровід, державна реєстрація за договором емфітевзису ні законом, ні самим договором про надання послуг від 06.06.2018 не передбачена.
26.10.2020 від ТОВ "Юг-Регіон Груп" за вх.№8069/20 надійшов відзив на позовну заяву ПП "ПО "Агро-Прайм" за яким відповідач-1 не погоджується з заявленими позовними вимогами.
У відзиві відповідача-1 викладенні аргументи ідентичні за змістом вказаним у відзиві відповідача-2 та які наведенні вище по тексту рішення.
Ухвалою суду від 03.11.2020 підготовче засідання було відкладено до 26.11.2020.
Ухвалою суду від 26.11.2020 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, до 06.01.2020 включно та відкладено підготовче засідання до 24.12.2020.
У підготовчому засіданні 24.12.2020 ухвалою занесеною до протоколу підготовчого засідання оголошувалась перерва до 05.01.2021.
Ухвалою суду від 05.01.2021 підготовче провадження у справі було закрито, а розгляд справи призначено в судовому засіданні на 04.02.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2021 підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні 04.02.2021 заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача-2 в судове засідання 04.02.2021 не з`явився про причини неявки не повідомив суд, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини, які встановленні судом та мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, мотивована оцінка аргументів наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
06.06.2018 між ТОВ "Український волоський горіх" (замовник) та ПП "Проектна організація "Вознесенськ Агропрайм" (на даний час - ПП "Проектна організація "Агро-Прайм") (виконавець) було укладено договір про надання послуг (а.с. 8), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати такі послуги: укладення, супровід і державна реєстрація прав за договорами емфітевзису 1000 га (одної тисячі гектарів) земельних ділянок єдиним масивом, які знаходяться в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Договори емфітевзису укладаються від імені замовника строком на 49 років за зразком, який закріплений в додатку №2 до договору (п. 1.1. договору).
Відповідно до умов п. 3.1. договору за надання послуг, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю, згідно з протоколом погодження договірної ціни суму договору, що становить 7 700,00 грн. за 1 га земельної ділянки. Загальна сума договору складає 7 700 000,00 грн.
У п.8.1. договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту його укладання і діє протягом 4 місяців, а саме - до 06.10.2018, але до повного виконання сторонами своїх обов`язків за ним.
30.07.2018 між ТОВ "Український волоський горіх" та позивачем укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг від 06.06.2018 (а.с.9), за умовами якої було внесено зміни до договору, а саме:
Внесено зміни до п. 3.3. Розділу 3 "Вартість послуг та порядок розрахунків", доповнено його підпунктом такого змісту: "виконавець зобов`язується першочергово укласти 15 договорів емфітевзису на земельні ділянки, визначені в п. 1.1. договору у строк 10 календарних днів з дати укладання цієї додаткової угоди".
Внесено зміни до п. 3.6. договору: "У випадку, якщо у визначений строк, а саме - до 01 вересня 2018 року Замовнику не буде надано належним чином оформлені довіреності на уповноваження Виконавця з укладання договорів емфітевзису на 1000 (одну тисячу) гектарів земельних ділянок відповідно до п. 1.1. договору, виконавець повертає всі сплачені Замовником кошти на розрахунковий рахунок замовника у строк 5 календарних днів з дати їх вимоги, всі укладені договори емфітевзису переуступаються виконавцю, земельні ділянки, щодо яких було укладено такі договори та/або довіреності повертаються виконавцю".
06.03.2020 між ТОВ "Український волоський горіх" (первісний кредитор) та ТОВ "Юг-Регіон Груп" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (а.с.10) за умовами якого ТОВ "Юг-Регіон Груп" стало новим кредитором за договором про надання послуг від 06.06.2018 року.
Відповідно до умов п. 1.1. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги за договором про надання послуг від 06 червня 2018 р., укладеним між Первісним кредитором і ПП "Проектна організація "Вознесенськ Агропрайм", в обсягах і на умовах, встановлених договором між Первісним кредитором і Боржником.
Позивачем у даній справі оскаржується укладений між відповідачами договір відступлення права вимоги від 06.03.2020 з тих підстав, що нормами ст.515 ЦК України за твердженнями позивача, встановлено пряму заборону на заміну кредитора у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) ; правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою (ч.1 ст. 512 ЦК України).
Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги на підставі ст. ст. 512, 515 ЦК України; обґрунтовані дані вимоги тим, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.
Позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
За умовами частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В обґрунтування підстав визнання оскаржуваного договору недійсним відповідач посилається на положення ст.515 ЦК України та вказує, що в ній міститься пряма заборона на заміну кредитора у зобов`язаннях нерозривно пов`язаних з особою кредитора.
Поряд з цим, положення ст.515 ЦК України у позовній заяві позивачем вказується не повністю.
Так, в ст.515 ЦК України вказано: заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов`язанні.
Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю , змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Отже, виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.
Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі -продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі -продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-43гс15, від 10.02.2016 у справі №3-4гс16, постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).
Положення договору про надання послуг від 06.06.2018, права вимоги за яким передано за спірним договором цесії, не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди позивача.
Також судом враховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №905/635/18, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора .
Під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Поряд з цим ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України).
Укладений договір про надання послуг від 06.06.2018 не підпадає під визначення зобов`язань зазначених у ст. 515 ЦК України за якими не допускається заміна кредитора.
Також договір про надання послуг від 06.06.2018 не є договором, який нерозривно пов`язаний з особою кредитора -ТОВ "Український Волоський Горіх".
Так, відповідно до пп.1) п.3.3 договору про надання послуг від 06.06.2018 до послуг які надаються за договором належить така послуга, як організація укладання довіреностей власників земельних ділянок (загальною площею 1000га) на уповноваження виконавця з укладання договорів емфітевзису.
Зі змісту названої послуги вбачається, що вона не є послугою, яка відповідає змісту договору доручення та не є такою, що виконується від імені ТОВ "Український волоський горіх", бо довіреності від власників земель повинні були бути укладенні на користь виконавця, позивача по справі.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що укладений між ПП "Проектнва організація "Агро-Прайм" та ТОВ "Український Волоський Горіх" договір про надання послуг від 06.06.2018 за своєю суттю є договором доручення.
Укладений між сторонами договір про надання послуг від 06.06.2018 за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договору про надання послуг та договору доручення.
Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).
Договір доручення є різновидом договорів про надання послуг. ЦК України містить окрему главу, норми якої встановлюють загальні положення про надання послуг (гл. 63). У зв`язку з тим, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, закріплені в гл. 63 ЦК норми безпосередньо стосуються зобов`язань, що виникають із договору доручення. Згідно з ч. 2 ст. 901 ЦК положення цієї глави (гл. 63) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Отже, до зобов`язань, які виникають із договору доручення, можуть застосовуватися загальні норми про надання послуг (статті 901-907 ЦК), якщо це не суперечить суті зобов`язання, яке виникло на підставі укладення договору доручення.
Серед договорів про надання послуг в окрему групу виокремлюються договори про надання послуг юридичного характеру. У законодавстві закріплено такі види договорів цієї групи: договір доручення (гл. 68 ЦК), договір комісії (гл. 69 ЦК), договір управління майном (гл. 70 ЦК) та агентський договір (гл. 31 ГК). Ці види договорів поєднує те, що вони опосередковують відносини, учасником яких є особа (посередник), яка діє не у власних інтересах, а в інтересах іншої особи. Крім того, усі вказані договори пов`язані із наданням юридичних послуг, тобто здійсненням дій, які мають правові наслідки. Разом з тим кожен із цих договорів має свої власні особливості, що дає підстави розглядати їх як окремі види договорів.
З урахуванням того, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, його предмет становить надання нематеріальних посередницьких послуг, які полягають у вчиненні однією особою від імені другої юридичних дій. Важливо зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК повірений має вчиняти не будь-які, а певні юридичні дії. У статті 1003 ЦК конкретизується, що такі дії мають бути чітко визначені. Крім того, вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Невиконання таких умов унеможливлює здійснення повіреним своїх обов`язків та може призвести до порушення прав довірителя. Для того щоб уникнути непорозумінь, довіритель має конкретно визначити, які саме юридичні дії він доручає виконати повіреному і в якому обсязі. Він може визначити коло контрагентів за договором, який буде вчинятися повіреним, спосіб та порядок здійснення ним дій. Довіритель може надати повіреному виключне право вчиняти всі або частину юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК).
На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя. Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Український волоський горіх", видавало довіреність позивачу на виконання договору про надання послуг від 06.06.2018, в названому договорі не конкретизовано які дії повинні бути вчинені позивачем, а переліченні послуги,які мають бути надані позивачем.
Враховуючи наведенні вище обставини позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору відступлення права вимоги від 06.03.2020 та відповідно наявності у нього правових підстав для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору.
Розподіл судових витрат.
У зв`язку з відмовою у позові судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено та підписано 08.02.2021
Суддя Н.А. Павленко
Суд | Господарський суд Херсонської області |
Дата ухвалення рішення | 04.02.2021 |
Оприлюднено | 09.02.2021 |
Номер документу | 94696205 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Херсонської області
Павленко Н.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні