Постанова

від 15.11.2021 по справі 815/5697/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 815/5697/16

адміністративне провадження № К/9901/52142/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Єреміївське до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Єреміївське на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шляхтицького О.І., Осіпова Ю.В., Семенюка Г.В. від 27.03.2018,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Єреміївське (далі у тексті також ТОВ Єреміївське , Товариство, позивач) звернулося з позовом до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області (далі у тексті також Роздільнянська РДА, Райдержадміністрація, відповідач), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження від 07.05.2012 за №460/А-2012 Про надання гр. ОСОБА_1 та іншим громадянам (всього 3 особи) дозволу на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів) (далі також спірне розпорядження).

2. Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач зазначав, що спірне розпорядження порушує права ТОВ Єреміївське як землекористувача, винесене з порушенням частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України, а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано спірне розпорядження.

4. Суд першої інстанції у своєму судовому рішенні навів мотиви про те, що наявними у справі доказами підтверджується факт перебування спірної земельної ділянки, на яку претендують треті особи у цій справі, у колективній власності КСП Єреміївське , а доказів анулювання Державного акта Серії ОД-20-150 від 10.10.1995 суду не надано і такі обставини не підтвердилися.

5. Тому, за висновком суду першої інстанції, відповідач, у порушення вимог частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України виніс неправомірне розпорядження від 07.05.2012 №460/А-2012, що є підставою для його скасування.

6. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 вищевказане судове рішення скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

7. Приймаючи таку постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення компетентного органу стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою не зачіпає права та інтереси будь-яких осіб, у тому числі і осіб, які вважають, що мають будь яке титульне право на земельний масив, на частину якої наданий такий дозвіл, а відтак, навіть за умови легітимного права мирного володіння майном земельним масивом, який визначений в Державному Акті на право колективної власності будь-які права та інтереси позивача не порушені.

8. Поряд із цим апеляційний суд підкреслив, що позивач не надав до суду з метою захисту своїх прав та інтересів належного документу, який посвідчує відповідне право на частину земельного масиву, на яку надано дозвіл на розробку землевпорядної документації.

9. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що об`єкт права колективної власності - земельний масив припинив своє існування, оскільки припинення діяльності підприємства (його реорганізація із КСП у ТОВ) є юридичним фактом, який зумовлює припинення права користування земельною ділянкою. За таких обставин, за висновками апеляційного суду, позивачем втрачено право користування земельною ділянкою на підставі Державного акту серії ОД-20-150 від 10.10. 1995, а та частка земельного масиву, яка зазначена у Акті - має статус нерозподіленої (не витребуваної) та містить вичерпний перелік суб`єктів, які мають право розпоряджатись нею. Позивач до таких суб`єктів не входить.

10. Урахувавши наведене вище, суд констатував, що у позивача відсутнє будь яке право відносно спірної земельної ділянки, а відтак і відсутні ознаки права мирного володіння майном у розумінні статі 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

11. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про підтвердження права користування земельною ділянкою на підставі довідки Роздільнянського відділу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 15.08.2017 року № 1402/117-17 відповідно до якої земельні ділянки, що плануються для передачі у власність третім особам для ведення особистого селянського господарства на території Єреміївської сільської ради Роздільнянського району знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні КСП Єреміївське на підставі державного акту на право постійного користуванні землею серії ОД-20-151, зареєстрованого за №66 від 10.10.1996, з огляду на те, що судом достовірно встановлено відсутність такого Акту на право постійного користування з такими реквізитами.

12. Окрім того, як зазначено у оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, довідка наведеного вище орану так і не містить будь-якої правової інформації про наявність будь-якого права користування саме за позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Єреміївське подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю Серії ОД-20-150 від 10.10.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №65, Колективному сільськогосподарському підприємству Єреміївське передано у колективну власність 5642,8 га землі для сільськогосподарського виробництва.

15. Згідно з Установчим договором про створення і діяльність сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ЄРЕМІЇВСЬКЕ та Статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ЄРЕМІЇВСЬКЕ , зазначене товариство створене шляхом перетворення КСП Єреміївське на підставі рішення загальних зборів членів КСП від 29.02.2000 та ТОВ ЄРЕМІЇВСЬКЕ є правонаступником усіх прав і обов`язків КСП. Зазначені статутні документи нотаріально засвідчені та належним чином зареєстровані.

16. У подальшому КСП Єреміївське на підставі рішення загальних зборів членів КСП від 29.02.2000 ТОВ Єреміївське було реорганізоване шляхом перетворення на сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю Єреміївське , яке є правонаступником усіх прав та обов`язків КСП Єреміївське .

17. Розпорядженням Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 07.05.2012 №460/А-2012 ОСОБА_1 та іншим громадянам (всього 3 особи) наданий дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів).

18. Згідно з листом Роздільнянської РДА від 18.07.2016 №Ко-296/01-15 державний акт Серії ОД-20-150 від 10.10.1995 є діючим, вказані в звернення третіх осіб земельні ділянки не знаходяться в землях запасу Єреміївської сільської ради й перебувають у користуванні КСП Єреміївське , а тому для отримання у власність зазначених ділянок державний акт КСП Єреміївське має бути анульований.

19. Також відповідно до інформації, яка міститься у листі відділу Держгеокадастру у Роздільнянському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 21.10.2015 №19-28-99.11-528/15-15., земельна ділянка, на частину якої претендують треті особи по цій справі, перебуває у колективній власності КСП Єреміївське згідно державного акту Серії ОД-20-150 від 10.10.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №65 (потрібно виконати умови статті 116 Земельного кодексу України).

20. Суди також установили, що позивачем сплачувалась орендна плата (податку на землю) за спірні земельні ділянки та на протязі 2000-2006, 2011-2015, 2016, 2017 та 2018 років сплачувався сільськогосподарський податок.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

21. Товариство вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням усіх фактичних обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права.

22. На думку позивача, у постанові суду першої інстанції обґрунтовано зазначено про те, що земельні ділянки, на які претендують треті особи, не перебувають у землях запасу Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області й належать до земель, які знаходяться у постійному користуванні КСП Єреміївське , правонаступником якого є ТОВ Єреміївське , на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ОД №20-151 від 10.10.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №66. Скаржник наголошує, що це відповідає обставинам справи і наявним у її матеріалах доказам.

23. Скаржник відзначає, що користується спірними земельними ділянками саме на праві постійного користування, підтвердженого державним актом на право постійного користування землею серії ОД №20-151 від 10.10.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №66, який, як правильно встановлено судом першої інстанції і не спростовано під час апеляційного перегляду цієї справи, є чинним і не станом на час виникнення спірних правовідносин скасований не був.

24. У зв`язку з вищевикладеним, Товариство наполягає, що спірним розпорядженням порушені його права як землекористувача, на чому правильно акцентовано увагу й у постанові суду першої інстанції.

25. У відзиві на касаційну скаргу третя особа ОСОБА_1 висловлює аргументи про те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і не допустив порушення норм процесуального права, повно і всебічно встановив обставини цієї справи й дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у Товариства будь якого права, в тому числі й постійного користування, на спірні земельні ділянки.

26. За таких обставин, на переконання третьої особи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність факту порушення прав Товариства спірним розпорядженням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, яке, до того ж, не означає позитивного рішення стосовно передання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

28. Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

29. Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

30. За змістом частин першої - другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

31. Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

32. Згідно з частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, сільськогосподарського використання.

33. За приписами частин шостої-одинадцятої статті 118 Земельного кодексу України у вищенаведеній редакції громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

34. Питання щодо застосування вищенаведених норм матеріального права вже вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у справі №740/956/16-а (постанова від 30.01.2020), правовідносини у якій є подібними до тих, що виникли у справі, яка розглядається, за схожих обставин, предмета спору і підстав позову.

35. За наслідками касаційного розгляду вищевказаної справи Верховний Суд сформував висновок щодо застосування норм матеріального права, згідно з яким вищезазначені норми законодавства у сфері земельних відносин встановлюють підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи, приймають одне з відповідних рішень.

36. Проте отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

37. У справі, що розглядається, наявність порушених прав Товариство обґрунтовувало тим, що воно відповідно до виданих у передбаченому законом порядку, чинних і не скасованих правовстановлюючих документів (державного акту на право постійного користування землею серії ОД №20-151 від 10.10.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №66) набуло право постійного користування спірними земельними ділянками, а тому й надання цих ділянок третім особам, за відсутності факту припинення такого права, суперечить нормам частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України. якою встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

38. Разом з тим, як наголошено у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №740/956/16-а, згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

39. Пункт 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

40. Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

41. Пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

42. Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства).

43. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

44. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

45. Проте, визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

46. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), яка кореспондується зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (у чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

47. Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

48. Зміст наведених норм права свідчить, що у випадку коли спір виник про право цивільне, такий підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, де на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип здійснення правосуддя полягає у змагальності сторін.

49. Судом встановлено, що подання цього позову зумовлене захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення третіми особами. У якості основних доводів на обґрунтування своєї позиції позивач посилається на законність користування ним спірними земельними ділянками протягом тривалого часу.

50. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

51. Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), яка кореспондується з частиною четвертою статті 9 цього ж Кодексу (у редакції чинній з 15.12.2017) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

52. Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (норми якої кореспондуються з положеннями процесуального закону у редакції, чинній на момент розгляду справи) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

53. Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

54. Суд апеляційної інстанції, відповідно до встановлених процесуальним законом меж апеляційного перегляду цієї справи, має процесуальні повноваження досліджувати докази, в тому числі додатково подані учасниками справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї,

55. Однак, у справі, що розглядається, апеляційний суд, спростовуючи висновки суду першої інстанції про наявність у Товариства права постійного користування спірними земельним ділянками і зазначаючи про недоведеність обставин стосовно наявності у позивача правовстановлюючих документів, на підставі яких у нього виникло таке право, не врахував усіх наявних у справі доказів та аргументів (письмових пояснень) й не обґрунтував такі висновки посиланням на конкретні докази або їх відсутність, встановлену за наслідком вжиття судом усіх необхідних та передбачених процесуальним законом заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.

56. Зокрема, суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин про те, що відповідно до наявних у матеріалах справи листів уповноважених органів у сфері земельних відносин: Роздільнянської РДА, відділу Держгеокадастру у Роздільнянському районі, спірні земельні ділянки перебувають у користуванні Товариства на праві постійного користування. Не врахував апеляційний суд і того, що відповідно до рішення Єреміївської сільської ради народних депутатів від 02.06.1995, також наявного у матеріалах справи, вирішено, зокрема, передати у постійне користування 829,4 га землі КСП Єреміївське , правонаступником якого, як встановив суд першої інстанції, є позивач, а також видати цьому Товариству державний акт на право постійного користування землею. Судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки й аргументам Товариства, викладених у письмових поясненнях, наявних у матеріалах справи, про те, що право постійного користування спірними земельними ділянками належить йому на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ОД №20-151 від 10.10.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №66.

57. Суд апеляційної інстанції також не перевірив, у якому саме земельному масиві, а саме - площею 5642,8 га, переданому Товариству у колективну власність, або ж площею 829,4 га, переданому позивачу у постійне користування, знаходяться спірні земельні ділянки.

58. Без з`ясування цих обставин не можливо встановити дійсний правовий режим використання та законного користувача спірних земельних ділянок, які охоплені спірним розпорядженням, а також достовірно визначити наявність чи відсутність відповідного права на ці землі, суб`єкта такого права.

59. Встановлення цих обставин є визначальним для вирішення питання щодо предметної юрисдикції даного спору.

60. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

61. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

62. Отже, для правильного вирішення цієї справи, з урахуванням розмежування судової юрисдикції спору, суду апеляційної інстанції необхідно з`ясувати дійсний правовий статус спірних земельних ділянок, надати належну правову оцінку встановленим судом першої інстанції обставинам цієї справи стосовно наявності у Товариства права постійного користування земельними ділянками, щодо отримання у власність яких звернулись треті особи, а також перевірити ці обставини належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами із наведенням у своєму судовому рішенні відповідних мотивів з цього приводу.

63. Суд же касаційної інстанції, в силу встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Верховний Суд також звертає увагу й на те, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

65. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

66. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

67. Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

68. Наприклад, у справі Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99; пункт 30).

69. У іншому рішенні, зокрема, у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.

70. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

71. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

72. Крім цього у пункті 42 рішення у справі Бендерський проти України (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

73. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

75. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 цього Кодексу, оскаржувану постанову належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

76. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, дослідити відповідні докази, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин й охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

77. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Єреміївське задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

Л.Л. Мороз