Рішення

від 16.11.2021 по справі 826/5486/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 року м. Київ № 826/5486/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., при секретарі судового засідання Якименко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна"

до Головного управління ДПС у місті Києві

про скасування повідомлення - рішення №0002262220 , № 0002282220, № 0002272220 від 03.04.2013

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна" з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013 № 0002262220 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 160 951,3 грн за основним платежем та в сумі 3 080 475,65 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0002282220 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2012 року в сумі 162207 грн та № 0002272220 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 21 047 333,4 грн за основним платежем та в сумі 10 523 666,70 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 та відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.12.2019 замінено відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5486/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2021 закінчено підготовче провадження та призначено справу № 826/5486/13-а до судового розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні 16.11.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити адміністративний позов з підстав викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях, які було долучено судом до матеріалів справи.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, наголосивши на тому, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства та прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є правомірним та не підлягають скасуванню.

У судовому засіданні 16.11.2021 на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "АБВ - Техніка" та ТОВ "Дельта Інвест" за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 25.03.2013 № 964/22205/35250394.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 та п.п. 139.1.6, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого знижено податок на додану вартість на загальну суму 6 160 951,3 грн. за грудень 2012 р., завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в розмірі 165 207 грн., занижено податку на прибуток на загальну суму 21 047 333,4 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 03.04.2013:

- № 0002272220, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання податку на прибуток на загальну суму 31 571 000,10 грн., з яких 21 047 333,40 грн. - за основним платежем, та 10 523 666,70 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0002262220, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість на загальну суму 9 241 426,95 грн., з яких 6 190 951,30 грн. - за основним платежем, та 3 080 475,65 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0002282220, яким встановлено завищення від`ємного значення (рядок 19 Декларації за грудень 2012 року) на суму 165 207 грн.

Позивач не погоджується із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та надуманими, а тому звернувся до суду з позовом щодо їх скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.12.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

При цьому, скасовуючи вказані рішення, Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки всім аргументам позивача щодо реального вчинення господарських операцій, не дослідили умов договорів щодо порядку поставки товарів, пояснень позивача щодо фактичного руху товарів та наданих позивачем у підтвердження таких доказів (товарно-транспортних накладних), належно не дослідили усіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо господарських операцій, не з`ясували, чи відповідають первинні документи вимогам закону, чи розкривають зміст господарських операцій. З огляду на доводи контролюючого органу суди не дослідили аргументів позивача щодо порядку здійснення ним замовлення товарів тощо, аргументів щодо придбання ним товарів з метою використання в господарській діяльності, а також щодо фактичного використання товарів в господарській діяльності, обґрунтування причин економічної недоцільності придбання товарів безпосередньо у ZELMER.

При цьому суд касаційної інстанції звернув увагу, що суди не дослідили обставин щодо результатів судових розглядів спорів між позивачем та контролюючим органом щодо податкових повідомлень-рішень, складених за результатами проведення контролюючим органом позапланових документальних перевірок позивача за жовтень 2012 року (акт від 24.01.2013 № 246/22-4-09/35250394 (справа № 26/2182/13-а) та за листопад 2012 (акт від 21.02.2013 № 524/22-205/35250394 (справа № 826/4202/13-а) - звітні періоди, які також перевірялися в ході проведення документальної позапланової перевірки, за результатами якої було складено акт від 25.03.2013 № 964/22-205/35250394 за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, на підставі якого прийняті оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене суд зауважує, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Зелмер Україна" та ТОВ "АВБ-Техніка" (код 30443501) та ТОВ "Дельта Инвест" (код 34622096), мету придбання товарів та послуг, обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Витратами відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування податкового кредиту та витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом встановлено наступне.

28.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Інвест" (постачальник) було укладено договір № 28/11/12, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і оплачувати його на умовах договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору товар поставляється партіями. Номенклатура (найменування, тип, марка) партії Товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії Товару встановлюються в порядку, передбаченому даним Договором, на підставі замовлення Покупця на поставку відповідної партії Товару, надалі-"Замовлення", та вказуються в рахунках-фактурах та товаросупровідних документах на Товар.

Пунктом 2.7 передбачено, що датою поставки вважається дата підписання сторонами товаросупровідних документів (видаткових накладних) на Товар.

Також, 01.11.2011 між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБВ - Техніка" (постачальник) було укладено договір № 01/11/11, згідно якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і оплачувати згідно умов договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору товар поставляється партіями. Номенклатура (найменування, тип, марка) партії Товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії Товару встановлюються в порядку, передбаченому даним Договором, на підставі замовлення Покупця на поставку відповідної партії Товару, надалі-"Замовлення", та вказуються в рахунках-фактурах та товаросупровідних документах на Товар.

Згідно з пунктом 2.3 Договору Постачальник протягом 3-х(трьох) робочих днів з моменту отримання Замовлення виставляє Покупцю рахунок-фактуру. Виставлення Постачальником рахунка-фактури вважається затвердженням Постачальником Замовлення Покупцю. В рахунку-фактурі повинно міститись посилання на номер та дату даного Договору.

Так, на підтвердження виконання вищезазначених договорів позивачем надано суду: договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури, платіжні доручення.

Також, позивачем додаткового надано Договір про надання складських послуг №К07/2009-100 від 01.04.2009 укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Рабен Україна" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна" (замовник), відповідно до якого виконавець зобов`язується зберігати товари, передані йому замовником та повернути товари у схоронності замовнику, а замовник зобов`язується своєчасно оплачувати послуги виконавця, вартість яких зазначена у Додатку №1 до Договору.

В якості доказів використання отриманих товарів у власній господарській діяльності, а саме продажу кінцевим споживачам, позивачем надано видаткові накладні №7050 від 03.12.2012, №7049 від 03.12.2012, №7105 від 04.12.2012, №7109 від 04.12.2012.

Водночас, суд зауважує, що реальність господарських операцій з ТОВ АБВ Техніка контролюючий орган поставив під сумнів посилаючись на те, що від контролюючих органів надійшли: акт від 18.01.2013 № 43/226/30443501 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ АБВ Техніка щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за жовтень 2012 року, в якому зазначено про нереальність господарських операцій з придбання покупцем - ТОВ АБВ-Техніка товару в постачальників - ТОВ Новий Градъ , ТОВ Берта Трейд та ТОВ ТД Гранд Торг , який у жовтні 2012 року був реалізований ТОВ АБВ-Техніка покупцю - ТОВ Зелмер Україна ; довідка від 25.01.2013 № 90/226/30443501 про результати зустрічної звірки ТОВ АБТ-Техніка щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за листопад 2012 року та довідка від 04.03.2013 № 196/226/30443501 щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за грудень 2012 року, в яких викладено висновки про непідтвердження реального здійснення господарських операцій з придбання покупцем - ТОВ АБВ-Техніка товару в постачальника - ТОВ Новий Градъ , який у листопаді та грудні був реалізований ТОВ АБВ-Техніка покупцю - ТОВ Зелмер Україна . У зазначених актах про неможливість проведення зустрічної звірки та довідках про проведення зустрічної звірки контролюючий орган указав на те, що ТОВ АБВ-Техніка не мало придбавати товар у ТОВ Новий Градъ , ТОВ Берта Трейд та ТОВ ТД Гранд Торг , а мало можливість самостійно без посередників придбати товар у ТОВ Глаторія , яке є імпортером товару та розташоване в одному регіоні з ТОВ АБВ-Техніка .

З цих підстав слід зазначити, що ухвалою Вищого адміністративного суду від 04.09.2014 у справі №826/2182/13-а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 у справі № 826/2182/13-а, яким було відмовлено задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнанання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.2013 №000083224, - без змін.

В межах розгляду адміністративної справи №826/2182/13-а судом було досліджено правомірність винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 11.02.2013 №0000832240.

Підставою для його винесення та визначення грошового зобов`язання з ПДВ слугували твердження перевіряючих про порушення ТОВ Зелмер Україна положень підпунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки за результатами перевірки господарських відносин між позивачем та ТОВ АВБ-Техніка в жовтні 2012 року встановлено відсутність об`єктів оподаткування та неможливість реального здійснення операцій ТОВ АВБ-Техніка по ланцюгу постачання з контрагентами-покупцями. Податковий орган дійшов до такого висновку, використавши акт перевірки Дніпропетровської МДПІ ГУ Міндоходів від 18.01.2013 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ АВБ-Техніка щодо підтвердження господарських відносин за жовтень 2012 р. , а також перевірки Декларації з ПДВ, інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Судом було досліджено укладений між ТОВ Зелмер Україна та ТОВ АВБ-Техніка договір № 01/11/11 від 01.11.2011 та надані під час перевірки та суду первинні документи в підтвердження його виконання: видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, декларації про відповідність продукції вимогам Технічних регламентів, платіжні доручення про оплату товару та документами подальшого руху товару: видатковими накладними.

Разом з тим, Верховним Судом було підтримано позицію суду апеляційної інстанції, що в даних правовідносинах зазначені документи є необхідними для підтвердження реальності господарської операції, але відомості в них не відповідають дійсності з огляду на відсутність доказів завантаження/розвантаження, транспортування та зберігання придбаного товару. Також встановлено, що позивачем товари придбано у ТОВ АБВ-Техніка , при цьому зважаючи на декларації про відповідність продукції вимогам Технічних регламентів копії, яких наявні в матеріалах справи, товари були виробництва фірми "Zelmer Market", Польща. Тобто, ТОВ Зелмер Україна маючи прямі контакти з виробником товарів АТ Зелмер , (який є його засновником та учасником), здійснював придбання електропобутових товарів фірми "Zelmer Market" у посередників на території України, зокрема ТОВ АБВ-Техніка з метою їх подальшої реалізації.

Також судом зазначено, що подальший рух товарів не підтверджується в зв`язку з відсутністю договорів про продаж товарів позивачем.

Доводи касаційної скарги з посиланням на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 (справа № 804/4405/13-а) щодо визнання протиправними дій ДПІ щодо проведення зустрічної звірки, а також щодо коригування показників податкової звітності ТОВ АБВ-Техніка , в тому числі дії з виключення з електронної бази даних Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за жовтень 2012 року судом було визнані необґрунтованими. Оскільки в зазначеному рішенні зроблено висновок про протиправність таких дій, оскільки діючим законодавством України не передбачено здійснення коригування податкової звітності податковим органом самостійно на підставі результатів зустрічної звірки. Однак обставини господарських операцій ТОВ АБВ-Техніка із ТОВ Зелмер Україна судом не досліджувались.

За правилами частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, необґрунтованість формування позивачем у спірний період податкової вигоди за результатами взаємовідносин з ТОВ АБВ-Техніка , в силу норм ст.78 КАС України, не підлягає доказуванню.

В свою чергу, реальність господарських операцій з ТОВ Дельта Інвест контролюючий орган поставив під сумнів з огляду на те, що до перевірки були надані видаткові та податкові накладні, однак не були надані платіжні документи, які б підтвердили факт розрахунків, товарно-транспортні накладні, вантажно-митні декларації, сертифікати якості або походження товару, санітарно-гігієнічні висновки та інші документи, що підтверджують походження та якість товару, транспортування та ввезення товару на митну територію України, зберігання товару, а також не надано книгу довіреностей на отримання товару, журнали ордерів по рахунку 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками), згоди Наглядової ради на підписання договору з ТОВ Дельта Інвест на суму, що перевищує п`ять тисяч євро за офіційним курсом Національного банку України, як то передбачено пунктом 26 статті 11 Статуту ТОВ Зелмер Україна .

Відповідно до приписів статті 44 Податкового кодексу України надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів.

Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності.

Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Ці норми Податкового кодексу України кореспондуються із нормою частини другої статті 74 КАС України, згідно з якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Застосування наведених норм дає підстави зробити висновок, що платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників, які відображені ним у податковій звітності, на документи, які не були надані ним під час перевірки або впродовж п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

Наведене кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.08.2019 у справі №2340/4818/19, від 05.05.2020 по справі №826/678/16, від 12.03.2021 по справі №826/373/18.

Крім того, умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020 у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження № К/9901/37781/18.

Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020 у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Також підлягають врахуванню наступні доводи контролюючого органу.

Як вбачається з Статуту ТОВ Зелмер Україна , учасником та засновником останнього є АТ Зелмер - юридична особа, створена відповідно до законодавства Республіки Польща.

Статтею 11 Статуту ТОВ Зелмер Україна передбачено право Дирекції (в особі Генерального директора) укладати угоди на суму, що не перевищує 5000 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення, від імені Товариства без довіреності.

Натомість, угоди на суму, що перевищує 5000 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення можуть бути укладені лише після попередньої письмової згоди Наглядової Ради (п.26).

Матеріали справи не містять доказів згоди на підписання вищевказаних договорів Наглядової ради, тоді як вартість договору перевищує вказану суму.

Доказів зворотного суду не надано.

В ході судового розгляду, судом встановлено, що ZELMER являється лідером на ринку дрібної побутової техніки в Польщі, та є одним з найбільших виробників у Європейському Союзі, а ТОВ Зелмер Україна - це офіційне представництво компанії виробника з 2007 року.

З наведеного, посилання позивача на економічну вигоду у купівлі товарів фактично власного виробництва у третіх осіб суд розцінює критично, що у сукупності з іншими обставинами свідчить про нереальність господарських операцій, зафіксований в договорах з дослідженим контрагентом.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не підлягають скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Питання розподілу судових витрат, відповідно до норм статті 139 КАС України, судом не вирішується з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ Зелмер Україна .

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У адміністративному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелмер Україна" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Я.І. Добрянська