Постанова

від 23.04.2014 по справі 826/5486/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5486/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кучми А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Зелмер Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень від 03.04.2013 року № 0002262220, № 0002282220, № 0002272220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «АБВ - Техніка» та ТОВ «Дельта Інвест» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 25.03.2013 року № 964/22205/35250394.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 та п.п. 139.1.6, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 160 951,3 грн. за грудень 2012р., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в розмірі 165 207 грн., занижено податку на прибуток на загальну суму 21 047 333,4 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 03.04.2013 року:

- № 0002272220, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток на загальну суму 31 571 000,10 грн., з яких 21 047 333,40 грн. - за основним платежем, та 10 523 666,70 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0002262220, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість на загальну суму 9 241 426,95 грн., з яких 6 190 951,30 грн. - за основним платежем, та 3 080 475,65 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0002282220, яким встановлено завищення від'ємного значення (рядок 19 Декларації за грудень 2012 року) на суму 165 207 грн.

Підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у перевіряємий період, слугували висновки, що правочини, укладені позивачем з даними контрагентами укладено без мети настання реальних наслідків, а тому складені документи на підтвердження фактів виконання господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання не можуть вважатись первинними документами бухгалтерського обліку та взяті за основу для підтвердження реальності вчинених господарських операцій.

В основу висновків щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «АБВ Техніка» покладено акт від 18.01.2013 року № 43/226/30443501 Дніпропетровської МДПІ ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АБВ-Техніка» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за жовтень 2012 року, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачальниками, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення операцій ТОВ «АБВ -Техніка» по ланцюгу постачання за жовтень 2012 року з контрагентами - покупцями.

Також за результатами проведеної зустрічної звірки ТОВ «Дельта Інвест» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за грудень 2012 року встановлено наявність первинних документів, а саме: податкових накладних, зареєстрованих в «Єдиному реєстрі податкових накладних, видаткових накладних, договорів, платіжних документів. Проте, відсутні вантажно - митні декларації, сертифікати якості або походження товару, санітарно - гігієнічні висновки, книги довіреностей на отримання товару, що в свою чергу свідчить про отримання позивачем виключно податкової вигоди без здійснення реальної господарської діяльності, шляхом придбання фіктивного товару та створення штучного податкового кредиту та валових витрат.

Так, між позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «АБВ - Техніка» (постачальник) було укладено договір № 01/11/11 від 01.11.2011 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплачувати згідно умов договору.

Також між позивачем (покупець) та ТОВ «Дельта Інвест» (постачальник) було укладено договір № 28/11/12 від 28.11.2012 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплачувати його на умовах договору.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано до матеріалів справи договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури, проте не надано доказів подальшого використання придбаних товарів в межах своєї господарської діяльності.

Окремо колегія суддів хоче зауважити, що надані до матеріалів справи платіжні доручення не можуть вважатися належними і допустимими доказами підтвердження здійснення господарської операції, оскільки на них відсутні підписи посадових осіб банку, відмітки щодо проведення вказаного платежу через банк, печатка банківської установи.

Не можливо не відмітити, що відсутність платіжних документів позбавляє апеляційну інстанцію можливості встановити факт проведення розрахунків за поставлену продукцію. Також матеріали не містять вантажно-митних декларацій, санітарно-гігієнічних висновків та інших документів, які б підтверджували походження та якість товарів, транспортування та ввезення товару на митну територію України, зберігання товару, книги довіреностей на отримання товару, журналів ордерів по рахунку 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками), 361 (Розрахунки з вітчизняними покупцями).

Судова колегія також звертає увагу на те, що ZELMER являється лідером на ринку дрібної побутової техніки в Польщі, та один з найбільших виробників у Європейському Союзі, а ТОВ «Зелмер Україна» - це офіційне представництво компанії виробника з 2007 року.

З наведеного вище стає незрозумілим доцільність здійснення купівлі товарів фактично власного виробництва у третіх осіб, що знову ж таки підтверджує нереальність господарських операцій та відсутність прагнення досягнути мети настання реальних наслідків від укладених договорів.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За пунктом 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Крім того, Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Докази, на які послався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, зазначено, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Податковим органом доведено, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснюється поза межами правового поля, а господарські операції відбулися лише документально.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за звітній період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Витратами відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту та витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, оскільки надана позивачем документація не відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів поставки.

Таким чином, надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача придбаних товарів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду апеляційної інстанції достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені а оскаржуваній постанові Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 року - скасувати, постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 23.04.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Федотов І.В.