Постанова

від 03.12.2019 по справі 826/5486/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року

Київ

справа №826/5486/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3155/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В. розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю:

секретаря судового засідання - Савченко АА.,

представників позивача - Михайленка Д.О., Звєрєвої Л.С.,

представника відповідача - Перепелюка О.В.,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна подало до суду позов, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013 № 0002262220 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 160 951,3 грн за основним платежем та в сумі 3 080 475,65 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0002282220 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2012 року в сумі 162 207 грн та № 0002272220 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 21 047 333,4 грн за основним платежем та в сумі 10 523 666,70 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що контролюючий орган не довів в акті перевірки факт нереального вчинення господарських операцій. Позивач надав до перевірки первинні документи, зокрема податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, які відповідають вимогам закону. Під час проведення перевірки контролюючий орган не вимагав від позивача дозволи Наглядової ради на підписання договорів, тому посилання в акті перевірки на їх відсутність є безпідставним. Позивач має умови для здійснення господарської діяльності, зокрема достатні трудові та матеріальні ресурси, власні транспортні засоби. На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача бути зареєстровані юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Покупець не зобов`язаний при здійсненні господарської операції з постачальником перевіряти усіх контрагентів цього постачальника. Твердження контролюючого органу про непідтвердження використання товару в господарській діяльності позивача не відповідають дійсності, оскільки позивач надав до перевірки видаткові накладні, виписані позивачем, про поставку товару.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14.02.2014 позов задовольнив, скасував зазначені податкові повідомлення-рішення. Суд стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 2294,00 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.04.2014 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 та відмовив у задоволенні позову.

ТОВ Зелмер Україна подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції не врахував обставини, які встановлені судом першої інстанції в судових рішеннях у справі № 804/5853/13-а за позовом ТОВ АБВ-Техніка до Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської ДПС про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та у справі № 804/5955/13-а за позовом ТОВ Дельта Інвест до Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської ДПС про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії щодо реального вчинення господарських операцій цих контрагентів з покупцями, зокрема з ТОВ Зелмер Україна . При дослідженні всіх доказів, зокрема платіжних доручень, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою порядок оформлення платіжних доручень. Суд першої інстанції детально дослідив докази, зокрема платіжні доручення, правильність оформлення яких не заперечувалась відповідачем. Доказом використання товару в господарській діяльності є видаткові накладні, видані ТОВ Зелмер Україна покупцям. Посилання суду апеляційної інстанції на несплату вартості товару є безпідставним, оскільки оплата за товар підтверджується платіжними дорученнями, податковими накладними, деклараціями з податку на додану вартість. Щодо придбання товару через посередників за наявності контактів з виробником позивач надавав суду апеляційної інстанції пояснення про те, що на початку діяльності в 2008. 2009 роках ТОВ Зелмер Україна самостійно імпортувало побутову техніку від материнської компанії - АТ Зелмер (Польща), але у процесі розмитнення у підприємства постійно виникали труднощі та проблеми з митними органами при розмитненні, в результаті чого товар не розмитнювався протягом місяця. Такі затримки призводили до значних збитків, а саме до нарахування штрафних санкцій за простій вантажного транспорту, порушення термінів поставок покупцям, через що ТОВ Зелмер Україна сплачувало штрафні санкції клієнтам за договорами поставок. Також підприємство мало сплачувати вартість послуг ліцензійного складу за весь період простою. Кінцева вартість послуг взагалі ставила під сумнів подальшу діяльність товариства, оскільки навіть запланований маржинальний дохід від запланованого продажу товарів не міг компенсувати збитки. Результатом діяльності за 2008 рік були збитки в сумі 5 598 931,09 грн. Суд апеляційної інстанції не врахував, що підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємством програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, а органи державної податкової служби не можуть втручатися в господарську діяльність.

У поясненнях до касаційної скарги скаржник також зазначає, що окрім постанови суду апеляційної інстанції, скасуванню також підлягає і постанова суду першої інстанції, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки цей суд також допустив порушення норм матеріального і процесуального права, належно не мотивував постанову, справу вирішив формально лише за результатами дослідження цивільно-правового аспекту господарської операції щодо наявності або відсутності ознак недійсності правочину, тоді як слід було належно дослідити реальність господарської операції. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права: пункти 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України щодо права позивача на податковий кредит. Суд першої інстанції застосував пункти 9.1, 9.2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та пункт 2.4 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 тільки у контексті до податкових накладних. Суд першої інстанції порушив норми матеріального права: частину четверту статті 11, статтю 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції, окрім порушень норм матеріального і процесуального права, на які вказував скаржник у касаційній скарзі, порушив вимоги статті 195, частини четвертої статті 11 та статей 195, 199, 201 та 202 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час апеляційного розгляду). Так, суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги досліджував господарські операції в аспекті їх реальності, тоді як суд першої інстанції оцінював тільки доводи контролюючого органу, зазначені в акті перевірки, тому суд апеляційної інстанції мав діяти у відповідності до вимог частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та вжити заходів для з`ясування всіх обставин справи, зокрема шляхом витребування доказів з власної ініціативи. Проте суд апеляційної інстанції вирішив справу тільки в одному судовому засіданні, що призвело до ухвалення незаконної та необґрунтованої постанови. Суд апеляційної інстанції не врахував, що постанова суду першої інстанції є правильною по суті, але ухвалена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України було підставою тільки для зміни судового рішення.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16.06.2014 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Олендер І.Я., Хохуляк В.В.

Верховний Суд ухвалою від 18.10.2019 призначив справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін на 26.11.2019 о 10.00.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів реорганізована шляхом приєднання до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 237 Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС реорганізована шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві.

Враховуючи наведене, у відповідності до вимог статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції допускає заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правонаступником - Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2013 № 0002262220 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6160951,3 грн за основним платежем та в сумі 3080475,65 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2013 № 0002282220 від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2012 року в сумі 162207 грн та для визначення за податковим повідомленням-рішенням № 0002272220 грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 21047333,4 грн за основним платежем та в сумі 10523666,70 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової перевірки від 25.03.2013 № 964/22-205/35250394 за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, про порушення позивачем вимог підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, яке полягало у неправомірному віднесенні за IV квартал 2012 року до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту за грудень 2012 року відповідно витрати та податок на додану вартість за операціями з придбання товарів (електропобутових товарів) у жовтні, листопаді, грудні 2012 року у постачальника - ТОВ АБВ Техніка за договором від 01.11.2011 № 01/11/2011 та у грудні 2012 року у постачальника - ТОВ Дельта Інвест за договором від 01.11.2011 № 01/11/11, реальність яких не підтверджена.

Реальність господарських операцій з ТОВ АБВ Техніка контролюючий орган поставив під сумнів посилаючись на те, що від контролюючих органів надійшли: акт від 18.01.2013 № 43/226/30443501 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ АБВ Техніка щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за жовтень 2012 року, в якому зазначено про нереальність господарських операцій з придбання покупцем - ТОВ АБВ-Техніка товару в постачальників - ТОВ Новий Градъ , ТОВ Берта Трейд та ТОВ ТД Гранд Торг , який у жовтні 2012 року був реалізований ТОВ АБВ-Техніка покупцю - ТОВ Зелмер Україна ; довідка від 25.01.2013 № 90/226/30443501 про результати зустрічної звірки ТОВ АБТ-Техніка щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за листопад 2012 року та довідка від 04.03.2013 № 196/226/30443501 щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за грудень 2012 року, в яких викладено висновки про непідтвердження реального здійснення господарських операцій з придбання покупцем - ТОВ АБВ-Техніка товару в постачальника - ТОВ Новий Градъ, який у листопаді та грудні був реалізований ТОВ АБВ-Техніка покупцю - ТОВ Зелмер Україна . У зазначених акті про неможливість проведення зустрічної звірки та довідках про проведення зустрічної звірки контролюючий орган указав на те, що ТОВ АБВ-Техніка не мало придбавати товар у ТОВ Новий Градъ , ТОВ Берта Трейд та ТОВ ТД Гранд Торг , а мало можливість самостійно без посередників придбати товар у ТОВ Глаторія , яке є імпортером товару та розташоване в одному регіоні з ТОВ АБВ-Техніка .

Реальність господарських операцій з ТОВ Дельта Інвест контролюючий орган поставив під сумнів з огляду на те, що до перевірки були надані видаткові та податкові накладні, однак не були надані платіжні документи, які б підтвердили факт розрахунків, товарно-транспортні накладні, вантажно-митні декларації, сертифікати якості або походження товару, санітарно-гігієнічні висновки та інші документи, що підтверджують походження та якість товару, транспортування та ввезення товару на митну територію України, зберігання товару, а також не надано книгу довіреностей на отримання товару, журнали ордерів по рахунку 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками), згоди Наглядової ради на підписання договору з ТОВ Дельта Інвест на суму, що перевищує п`ять тисяч євро за офіційним курсом Національного банку України, як то передбачено пунктом 26 статті 11 Статуту ТОВ Зелмер Україна .

Аналіз пунктів 138.1, 138.2, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, з урахуванням частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас наявність законодавчо визначених обставин для формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту є обов`язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, що позбавляє права платника податків формувати вказані витрати та кредит.

Господарська операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об`єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Так само і реальний характер господарських операцій має підтверджуватися доказами, які відповідають критеріям належності, допустимості та достатності.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв`язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій тощо. При цьому суди мають враховувати, що виходячи із норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, виходячи із норм статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом тощо.

Тому, суди повинні належно досліджувати відповідні доводи платника податків та контролюючого органу щодо придбання товарів з метою/без мети використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) (далі - КАС) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, суди мали з`ясовувати всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи, встановлювати, якими доказами вони підтверджуються та надавати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Наявність чи відсутність певних обставин суди мали установити на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні статті 69 КАС та відповідають висунутим статтею 70 цього кодексу критеріям належності, допустимості та достовірності. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 КАС у справі про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту частини першої статті 71 цього Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу про нереальне вчинення позивачем з контрагентами господарських операцій є такими, що не ґрунтуються на доказах, а є формальними, зробленими без дослідження самих господарських операцій. Дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин за грудень 2012 року та щодо проведення коригування показників податкової звітності за цей період, за результатом якого складено довідку від 04.03.2013 № 196/226/30443501, а також щодо коригування показників податкової звітності, яке відбулось на підставі довідки від 04.03.2013 № 197/226/34622096, судовими рішеннями (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі № 804/5853/13-а та постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 у справі № 804/5955/13-а) визнані протиправними.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач надав у підтвердження виконання договорів самі договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, проте не надав доказів подальшого використання придбаних товарів в межах господарської діяльності. Надані платіжні доручення не є належними і допустимими доказами підтвердження здійснення господарських операцій, оскільки на них відсутні підписи посадових осіб банку, відмітки щодо проведення платежів через банк, печатка банківської установи. Позивач не надав вантажно-митних декларацій, санітарно-гігієнічних норм та інших документів, які б підтверджували походження та якість товарів, транспортування та ввезення товарів на митну територію України, зберігання товару, книги довіреностей на отримання товару, журналів ордерів по рахунку 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками), 361 (Розрахунки з вітчизняними покупцями). Суд зазначив, що ZELMER є лідером на ринку дрібної побутової техніки в Польщі та один з найбільших виробників у Європейському Союзі, а ТОВ Зелмер Україна - офіційним представництвом компанії виробника з 2007 року, тому незрозуміла доцільність здійснення купівлі товарів фактично власного виробництва у третіх осіб, що, на думку суду, підтверджує нереальне вчинення господарських операцій та відсутність мети на досягнення реальних наслідків.

Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими, оскільки ухвалені в результаті неповного та невсебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, без дослідження всіх доказів та надання оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, суди попередніх інстанції не надали оцінки всім аргументам позивача щодо реального вчинення господарських операцій, не дослідили умов договорів щодо порядку поставки товарів, пояснень позивача щодо фактичного руху товарів та наданих позивачем у підтвердження таких доказів (товарно-транспортних накладних), належно не дослідили усіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо господарських операцій, не з`ясували, чи відповідають первинні документи вимогам закону, чи розкривають зміст господарських операцій. З огляду на доводи контролюючого органу суди не дослідили аргументів позивача щодо порядку здійснення ним замовлення товарів тощо, аргументів щодо придбання ним товарів з метою використання в господарській діяльності, а також щодо фактичного використання товарів в господарській діяльності, обґрунтування причин економічної недоцільності придбання товарів безпосередньо у ZELMER.

Суд першої інстанції у підтвердження фактичного здійснення господарських операції з придбання товарів посилається на підтвердження їх первинними документами, при цьому не конкретизуючи їх суті, без належної оцінки відображених в таких документах інформації та показників.

Суд апеляційної інстанції взагалі залишив позу увагою надані позивачем первинні документи та аргументи, зокрема щодо економічної доцільності здійснення господарських операцій, мотивуючи свою позицію щодо непідтвердження господарських операцій з придбання товарів первинними документами лише оцінкою наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень.

Окрім того, суди не дослідили обставин щодо результатів судових розглядів спорів між позивачем та контролюючим органом щодо податкових повідомлень-рішень, складених за результатами проведення контролюючим органом позапланових документальних перевірок позивача за жовтень 2012 року (акт від 24.01.2013 № 246/22-4-09/35250394 (справа № 26/2182/13-а) та за листопад 2012 (акт від 21.02.2013 № 524/22-205/35250394 (справа № 826/4202/13-а) - звітні періоди, які також перевірялися в ході проведення документальної позапланової перевірки, за результатами якої було складено акт від 25.03.2013 № 964/22-205/35250394 за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, на підставі якого прийняті оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права при вирішенні справи, не дослідили докази у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Замінити відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

І.Я.Олендер ,

В.В. Хохуляк

Судді Верховного Суду