Рішення

від 27.10.2021 по справі 308/6101/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/6101/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкар В.П.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Цебрик Л.В.

представника відповідача - адвоката Митровки Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд про поновлення на роботі на посаді механіка Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що з 12.07.2017 року він працював у Воловецькому колективному підприємстві Агрошляхбуд на посаді механіка у структурному підрозділі - Ужгородський асфальтобетонний завод за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 48. 02.05.2018 року згідно наказу № 28 його звільнено із займаної посади згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України, під час перебування його у відпустці в період тимчасової непрацездатності. Вважає вказане звільнення незаконним, оскільки його було звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності, незважаючи на те, що повідомленням від 24.04.2018 року ним проінформовано відповідача про операційний і реабілітаційний період, а також про незгоду на переведення в с. Ялове, 78, після закриття листка непрацездатності. Згідно листків непрацездатності його рекомендовано стати до роботи 12.05.2018 року. Крім того при звільненні відповідачем його не було повідомлено про суми, які підлягали для виплати звільненому працівникові, не виплачено усіх сум у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

В подальшому 16.09.2019 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог згідно якої просив визнати протиправним та скасувати наказ від 02.05.2018 року № 28 Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді механіка Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд та стягнути з Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того 13.05.2020 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог у якій зазначив, що 08.11.2019 р. ним отримано від відповідача наказ Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд від 04.11.2019 р. № 79 Про внесення змін до наказу № 28 від 02 травня 2018 р. Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , в якому дату звільнення було змінено з 02.05.2018 р. на 05.05.2018 р. у зв`язку з чим доповнив позовні вимоги новою вимогою про визнання протиправним та скасування наказу від 04.11.2019 року № 79 Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , а також уточнив період та зазначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу який просить стягнути з відповідача на його користь, а саме просив стягнути Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.05.2018 року по 18.05.2020 року в сумі 168587,19 грн.

Також представником позивача 04.02.2021 року до суду подано заяву про зміну предмета позову або підстави позову, у якій зазначив, що відповідач не мав підстав звільняти позивача за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, оскільки у відповідача не відбулися зміни в організації виробництва та праці, відповідач не переводив підприємство в іншу місцевість, а тому позивач не міг відмовитися від переведення на роботу в іншу місцевість. За місцезнаходженням відповідача у с. Верхні Ворота по вул.. Верховинській, 559 не було асфальтобетонного заводу, робочого місця та роботи для позивача, в селі Ялове так само не було асфальтобетонного заводу, робочого місця та роботи для позивача, а тому відповідач не мав правових та фактичних підстав, виробничої можливості і доцільності перевести позивача туди. Відповідач не дочекався спливу двох місяців з моменту попередження позивача про безпідставно стверджувані зміни істотних умов праці і незаконно звільнив позивача.

Представником відповідача подано відзив на позов, а також заперечення на заяви позивача про збільшення позовних вимог, згідно з якими відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні позивач збільшені позовні вимоги визначені у заяві про збільшення розміру позовних вимог, що надійшла до суду 13.05.2020 року, підтримав та просив позов задовольнити, уточнивши, що сума середнього заробітку що підлягає до стягнення з відповідача на його користь має бути визначена у розмірі станом на день ухвалення судового рішення.

Представник позивача у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов, уточнивши, що п.4 позовних вимог вирішити станом на день ухвалення судового рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду сторонами докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, що встановлено ст. 5 ЦПК України.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи, відповідно до наказу Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд від 16.05.2017 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду механіка АБЗ з 17.05.2017 року згідно штатного розпису.

Безпосередньо місцем роботи позивача був структурний підрозділ - Ужгородський асфальтобетонний завод , який знаходився за адресою Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гранітна, 48.

Цілісний майновий комплекс, що знаходився за адресою Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гранітна, 48 , підлягав відчуженню. Умовою такого відчуження було звільнення комплексу відповідачем перед укладенням договору купівлі-продажу. Через вказані обставини підприємство у подальшому не мало організаційних та технічних умов для забезпечення діяльності структурного підрозділу у м. Ужгород.

Відповідно до наказу № 2 від 03.01.2018 р. Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві відповідачем було оголошено про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві, які полягали у необхідності переведення працівників, що працювали на Ужгородському асфальтобетонному заводі на роботу за адресою місцезнаходження підприємства, а саме Закарпатська обл., Воловецький район, с. Верхні Ворота, вул. Верховинська, буд. 559.

У зв`язку з винесенням даного наказу відповідачем здійснено заходи щодо повідомлення працівників, які працювали на Ужгородському асфальтобетонному заводі про зміну істотних умов праці шляхом переведення на роботу за адресою місцезнаходження підприємства: Закарпатська область, Воловецький район, с. Ялове, 78 .

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до повідомлення про зміну істотних умов праці від 12.01.2018 року № 6 виданого Воловецьким колективним підприємством Агрошляхбуд , ОСОБА_1 повідомлено про зміну істотних умов праці, які полягають у переведенні його на роботу за місцезнаходженням підприємства за адресою: Закарпатська область, Воловецький район, с. Ялове, 78 через два місяці з моменту отримання цього повідомлення. Також ОСОБА_1 повідомлено про те, що у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах протягом двох місяців з моменту отримання повідомлення про зміну істотних умов праці трудовий договір з ним буде припинено за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Позивач в судовому засіданні не заперечує факту повідомлення його про зміну істотних умов праці.

У відповідь на повідомлення позивача про зміну істотних умов праці, ОСОБА_1 направив відповідачу повідомлення від 24.04.2018 року у якому зазначив, що на переведення його на роботу в іншу місцевість , а саме с. Ялове, 78, Воловецького району - не згідний.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до наказу Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд від 02.05.2018 року № 28 Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 трудовий договір з ОСОБА_1 припинено та звільнено його з посади механіка Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд , на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України.

Крім того, в ході розгляду справи судом встановлено, що 10.01.2018 року Воловецьким колективним підприємством видано наказ № 3 Про заходи пов`язані з простоєм на виробництві відповідно до якого у зв`язку із зупиненням роботи структурного підрозділу підприємства Ужгородського асфальтобетонного заводу , викликаного продажем майнового комплексу за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 48 , в якому здійснював діяльність структурний підрозділ, відсутністю організаційних та технічних умов продовження його роботи та забезпечення діяльності структурного підрозділу на даний момент у м. Ужгороді оголошено простій на підприємстві у структурному підрозділі Ужгородський асфальтобетонний завод (Закарпатська область, м. Ужгород, вул.. Гранітна, 48) з 10.01.2018 року до прийняття наказу про скасування простою для механіка ОСОБА_1 .

Згідно повідомлення про простій від 12.01.2018 року № 7 виданого Воловецьким колективним підприємством Агрошляхбуд , ОСОБА_1 повідомлено про оголошення для нього простою у структурному підрозділі Ужгородський асфальтобетонний завод (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гранітна, 48) з 10.01.2018 року до прийняття наказу про скасування простою та повідомлено про те, що на період простою він звільнений від обов`язкової присутності на робочому місці з 10.01.2018 року у зв`язку з відсутністю в цей час можливості забезпечити його зайнятість, а також про те, що на час простою йому буде забезпечено оплату праці в розмірі 2/3 його окладу, розрахованого пропорційно часу простою.

Отже, з огляду на зазначене судом встановлено що станом на січень 2018 року виробнича діяльність структурного підрозділу відповідача Ужгородського асфальтобетонного заводу , де мав робоче місце позивач не здійснювалася.

При цьому з огляду на заперечення висловлені позивачем, суд констатує, що вирішення питання про відчуження майна підприємства і пов`язані з цим зміни в організації виробництва і праці є правом власника підприємства або його уповноваженого органу, яке не може залежати від згоди чи позиції позивача або інших суб`єктів.

Суд погоджується з тим, що вказані обставини об`єктивно передбачали необхідність змінити істотні умови праці позивача та перевести його на роботу за адресою місцезнаходження підприємства ( Закарпатська обл., Воловецький район, с. Верхні Ворота, вул. Верховинська, буд. 559 ).

Тобто зміна істотних умов праці була обумовлена об`єктивними чинниками та оформлена у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України, а тому суд відхиляє доводи позивача у цій частині.

Разом з тим, суд також враховує, що позивачу було відомо про наказ № 2 від 03.01.2018 р. Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві , повідомлення про зміну істотних умов праці № 6 від 12.01.2018 р., наказ № 3 від 10.01.2018 р. Про заходи, пов`язані з простоєм на підприємстві та повідомлення від 12.01.2018 р. про оголошення позивачу простою, оскільки вказані документи були надісланні позивачу поштовим відправленням, та позивач не заперечує про те, що він ознайомлений з їх змістом.

У той же час позивач не оскаржив жодного з вищенаведених наказів, вони чинні, не скасовані та не визнані недійсними.

Стосовно заперечень позивача про звільнення його у період тимчасової непрацездатності судом встановлено, що відповідно до листків непрацездатності серія АДМ № 696198 та АДМ № 746435 позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 10.04.2018 р. по 11.05.2018 р. включно.

Частиною третьою статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Водночас, судом встановлено, що після видання наказу від 02.05.2018 року № 28 Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 до даного наказу згідно наказу Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд від 04.11.2019 року № 79 Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 внесено зміни з частині дати звільнення ОСОБА_1 , а саме, викладено п. 1 наказу у наступній редакції: Припинити трудовий договір із ОСОБА_1 , звільнивши його з посади механіка Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України з 05.05.2018 року .

А в подальшому з огляду на допущену описку, згідно наказу Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд від 02.10.2020 року № 99 Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 року та № 79 від 04.11.2019 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 ще раз змінено дату звільнення ОСОБА_1 та викладено пункти вищевказаних наказів у наступній редакції: Припинити трудовий договір із ОСОБА_1 , звільнивши його з посади механіка Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України з 12.05.2018 року.

При вирішенні спору суд враховує висновки, наведені у п. 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 р. у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670 цс 19) згідно з яким Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що у разі порушення гарантії, передбаченої ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки), що як встановлено в суді і зроблено відповідачем.

Що стосується доводів позивача про неповідомлення його відповідачем при звільненні про суми, які підлягали йому для виплати, невиплату усіх сум у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю суд констатує наступне.

Згідно вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Враховуючи, що звільнення позивача було здійснено під час перебування його у простої без необхідності присутності на робочому місці, тобто працівник в день звільнення не працював, то виплата сум, належних звільненому працівникові мали б бути виплачені позивачу не у день звільнення, а не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У зв`язку з цим відповідач про нараховані суми, належні позивачеві при звільненні, повинен був письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум, а не у день звільнення як про це стверджує позивач.

Як убачається з наказу № 28 від 02.05.2018 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у вказаному наказі, який був направлений позивачу, у зв`язку з тим, що у день звільнення ОСОБА_1 не працював йому роз"яснено порядок видачі трудової книжки та виплати всіх сум які йому належать, що належить здійснити не пізніше наступного дня після пред"явлення звільненим працівником вимоги про видачу трудової книжки та/або про розрахунок, письмово повідомивши ОСОБА_1 про нараховані суми, належні працівникові при звільненні перед виплатою зазначених сум.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача із заявою про видачу трудової книжки та виплати сум, які йому належать, відповідачем було перераховано позивачу згідно платіжного доручення № 1467 від 01.06.2018 року 22135,14 грн. як виплати працівнику при звільненні, та надіслано довідку про нараховані суми належні ОСОБА_1 при звільнення, копію платіжного доручення від 01.06.2018 року та оригінал трудової книжки, отримання яких підтверджується описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.06.2018 року і позивачем не заперечується.

Окрім того, згідно платіжного доручення № 1478 від 08.06.2018 року позивачу перераховано 459,59 грн. після профінансування Фондом соціального страхування України лікарняних листків позивача щодо решти днів непрацездатності.

Доводи позивача про те, що йому не було виплачено у повному обсязі суми, що підлягали йому до виплати у зв`язку із тимчасовою працездатністю суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом даного спору є вимога про поновлення на роботі через незаконність звільнення.

Водночас, обставини виплати сум звільненому працівникові мають значення для розгляду справи про стягнення заборгованості із заробітної плати, проте позивачем таких вимог не заявлялось.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме порушення його трудових прав під час роботи та наявність заборгованості по заробітній платі, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, але позивачем не доведено вказані у позові підстави.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини висловлену у п.29 Рішення від 09.12.1994р. у справі Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) у якому суд зазначив, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В ході розгляду справи шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявних у справі доказів встановлено, що підстави для поновлення позивача на роботі відсутні, а тому суд не вбачає підстав для задоволення також і решти заявлених позовних вимог, а саме про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі у зв`язку з чим суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачем заявлено про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 8100,00 грн.

Представник позивача заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 600,00 грн. з мотивів не співмірності витрат, посилаючись на те, що тариф 1000,00 грн. є завищеним для надання послуг у справі про трудовий спір, оскільки справа не є складною, а також на те що представником відповідача завищено час необхідний для складання зазначених ним документів, а крім того складення таких документів не передбачено Законом.

Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У підтвердження понесених витрат та їх розміру відповідачем надано договір про надання правової допомоги від 16 січня 2019 р., акт № 000952 виконаних робіт від 13 травня 2021 р., рахунок № 000952 від 13 травня 2021 р., платіжне доручення № 4319 від 13 травня 2021 р.

Вирішуючи питання про розподіл витрат відповідача, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом на час розгляду справи, суд констатує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, що спірні послуги адвоката було реально надані позивачеві і це підтверджується матеріалами справи.

Судом досліджено акт виконаних робіт № 000952 від 13.05.2021 року, детальний опис робіт (послуг) виконаних адвокатом у справі № 308/6101/18, взято до уваги пов`язаність їх з розглядом справи, а тому суд вважає їх співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, такими, що відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

А тому з огляду на вищезазначене, суд уважає обґрунтованими та доведеними витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8100,00 грн., та не знаходить підстав для зменшення розміру вказаних витрат.

Керуючись ст. ст. 32,36,116 КЗпП України, ст. ст. 10, 12, 13, 18, 76, 77, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на користь Воловецького колективного підприємства Агрошляхбуд , код ЄДРПОУ: 03580251, місцезнаходження: 89132, Закарпатська область, Воловецький район, село Верхні Ворота, вул. Верховинська, буд. 559, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8100,00 (вісім тисяч сто грн. 00 коп.) грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Воловецьке колективне підприємство Агрошляхбуд , код ЄДРПОУ: 03580251, місцезнаходження: 89132, Закарпатська область, Воловецький район, село Верхні Ворота, вул. Верховинська, буд. 559.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук