Постанова

від 22.02.2023 по справі 308/6101/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/6101/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 лютого 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., ГОТРИ Т.Ю.

за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/6101/18 за позовом ОСОБА_1 до Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року, повний текст якого складено 1 листопада 2021 року, головуючий суддя Придачук О.А., -

встановив:

04.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» (ВКП «Агрошляхбуд») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 1-3 т. 1).

Позов ОСОБА_1 мотивував таким.

З 12.07.2017 позивач працював у ВКП «Агрошляхбуд» на посаді механіка у структурному підрозділі «Ужгородський асфальтобетонний завод» за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 48.

12.01.2018 позивача було повідомлено про зміну істотних умов праці, які полягають у переведенні його на роботу за місцезнаходженням підприємства в АДРЕСА_1 через два місяці з моменту отримання повідомлення.

02.05.2018 наказом № 28 позивача звільнено із займаної посади згідно ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України. Звільнення позивача з роботи незаконне.

Частиною 3 статті 40 КЗпП України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Позивача ж було звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності незважаючи на те, що повідомленням від 24.04.2018 він поінформував відповідача про операційний і реабілітаційний період, а також про незгоду на переведення в с. Ялове Воловецького району після закриття листка непрацездатності. Згідно листків непрацездатності йому було рекомендовано стати до роботи 12.05.2018.

Крім того, всупереч вимогам ст. 116 ч. 1 КЗпП України при звільненні відповідач не повідомив про суми, які підлягали для виплати звільненому працівникові, не були виплачені всі суми у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідач при поновленні позивача на роботі зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до 04.06.2018 у сумі 15445,52 грн за 14 днів і лікарняні відповідно до листків непрацездатності за 10 днів.

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просив поновити його на посаді механіка ВКП «Агрошляхбуд» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 08.06.2018 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, перше судове засідання призначено на 05.07.2018 (а.с. 13-14 т. 1).

13.09.2019 позивач ОСОБА_1 надіслав поштою до суду клопотання про збільшення розміру позовних вимог (надійшло до суду 16.09.2019), яким покликаючись на те, що в провадженні суду перебуває дана справа та не наводячи жодної мотивації по суті збільшених позовних, посилаючись на ст. 49 ч. 2 п. 2 КЗпП України збільшив позовні вимоги і просив:

визнати протиправним та скасувати наказ від 02.05.2018 № 28 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »;

поновити його на роботі на посаді механіка Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд»;

стягнути з ВКП «Агрошляхбуд» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 107-109 т. 1).

13.05.2020 позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву від 06.05.2020 про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 142-143 т. 1). У заяві зазначив, зокрема, що у зв`язку з його незгодою на переведення на роботу за місцезнаходженням підприємства у Воловецький район Закарпатської області відповідач незаконно звільнив його з роботи в період тимчасової непрацездатності, однак, 08.11.2019 він отримав від відповідача наказ від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »», у якому дату звільнення було змінено з 02.05.2018 на 05.05.2018, що, на його думку, підтверджує незаконність звільнення, позаяк зміна дати звільнення не може вважатися належним захистом і поновленням порушеного трудового права працівника. Посилаючись на положення ст. 49 ч. 2 п. 2, ст. 199 ч. 3, ст. 264 ч. 3 ЦПК України, позивач просив:

визнати протиправним і скасувати наказ від 02.05.2018 № 28 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »;

визнати протиправним і скасувати наказ від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »»;

поновити його на роботі на посаді механіка ВКП «Агрошляхбуд»;

стягнути на його користь із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.05.2018 по 18.05.2020 у сумі 168587,19 грн.

У тексті відповіді на заперечення від 10.08.2020 проти заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач ОСОБА_1 просив, за необхідності, поновити строк оскарження наказу від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 року «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »» згідно ст. 234 КЗпП України (а.с. 157-159 т. 1), водночас належним процесуальним порядком не подавав заяви про поновлення строку для звернення до суду по захист порушеного трудового права.

04.02.2021 позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат Цебрик Л.В., подав заяву про зміну підстав позову (а.с. 181-182 т. 1), якою доповнив підстави позову та зазначив таке.

Відповідач не був власником асфальтобетонного заводу та відповідного обладнання (асфальто-змішувальної установки), тому не міг його продати, тоді як за його версією підставою для переведення позивача на інше місце роботи був саме продаж підприємства. Відповідач не визначав для позивача місце роботи саме за адресою: АДРЕСА_2 , позивач не обслуговував асфальто-змішувальну установку, відповідач не мав за вказаною адресою відповідного структурного підрозділу, тому не могла зупинитися й робота цього підрозділу і це не могло слугувати підставою для звільнення.

За місцезнаходженням відповідача по АДРЕСА_3 не було асфальтобетонного заводу, в селі Ялове так само не було асфальтобетонного заводу, тому не було робочого місця та роботи для позивача і не було виробничої можливості і доцільності перевести позивача туди.

Відтак у відповідача не відбувалися істотні зміни в умовах праці, він не переводив підприємство в іншу місцевість, відповідно, позивач не міг відмовитися від переведення на роботу в іншу місцевість і не міг відмовитися від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Відповідач не дочекався спливу двох місяців з моменту попередження позивача про безпідставно стверджувані зміни істотних умов праці і незаконно звільнив позивача.

Тому відповідач не мав підстав звільняти позивача з роботи відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України, звільнення протиправне та порушує трудові права позивача.

У судовому засіданні 27.10.2021 позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Цебрик Л.В. зробили усну заяву про те, що остаточними є позовні вимоги заяви від 13.05.2020, однак, вимогу № 4 (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) позивач проситиме вирішити станом на день ухвалення судом рішення (а.с. 107 т. 2).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2021 у зміненому позові відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВКП «Агрошляхбуд» 8100,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати професійної правничої допомоги.

Відмовляючи в зміненому позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з того, що робоче місце позивача в м. Ужгороді об`єктивно не могло бути збережене у зв`язку з відчуженням цілісного майнового комплексу асфальтобетонного заводу, простоєм підприємства, оформленими належним чином, від запропонованого переведення у зв`язку зі зміною істотних умов праці на роботу до Воловецького району позивач відмовився, а пов`язана з цим процедура звільнення позивача з роботи була роботодавцем дотримана. Щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності, то роботодавець змінив дату звільнення позивача з урахуванням цієї обставини. Розрахунок із позивачем проведено належним чином з огляду на час звернення працівника по нього, а позов у цій частині вирішувався в межах заявлених вимог.

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Цебрик Л.В., оскаржив рішення суду першої інстанції як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування скарги позивач наводить загалом доводи, якими обґрунтовувалася його заява від 04.02.2021 про зміну (доповнення) підстав позову, а саме:

відповідач не був власником асфальтобетонного заводу та відповідного обладнання (асфальто-змішувальної установки), тому не міг його продати, тоді як за його версією підставою для переведення позивача на інше місце роботи був саме продаж підприємства;

відповідач не визначав для позивача місце роботи саме за адресою: АДРЕСА_2 , позивач не обслуговував асфальто-змішувальну установку, відповідач не мав за вказаною адресою відповідного структурного підрозділу, тому не могла зупинитися й робота цього підрозділу і це не могло слугувати підставою для звільнення;

за місцезнаходженням відповідача по АДРЕСА_3 не було асфальтобетонного заводу, в селі Ялове так само не було асфальтобетонного заводу, тому не було робочого місця та роботи для позивача і не було виробничої можливості і доцільності перевести позивача туди;

відтак у відповідача не відбувалися істотні зміни в умовах праці, він не переводив підприємство в іншу місцевість, відповідно, позивач не міг відмовитися від переведення на роботу в іншу місцевість і не міг відмовитися від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці;

відповідач не дочекався спливу двох місяців з моменту попередження позивача про безпідставно стверджувані зміни істотних умов праці і незаконно звільнив позивача;

тому відповідач не мав підстав звільняти позивача з роботи відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України, звільнення протиправне та порушує трудові права позивача.

Позивач посилався також на те, що дата звільнення його з роботи неправомірно була змінена відповідачем вже після розірвання трудового договору. Оскільки трудові відносини вже були припинені, дату звільнення міг змінити лише суд.

Апелянт вважає за необхідне, серед іншого, встановити факти відсутності у відповідача асфальто-бетонного заводу в м. Ужгороді та відсутності робочого місця позивача в м. Ужгороді

Суд необґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача 8100,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати професійної правничої допомоги. Зважаючи на характер справи, яка не є складною, зміст і обсяг процесуальних документів, які складалися стороною відповідача, необхідний для цього час тариф у 1000,00 грн за годину роботи адвоката є завищеним, а визначені на його підставі судові витрати необґрунтовані.

Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 10.01.2022 клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цебрика Л.В. про поновлення строку для подання доповнення до апеляційної скарги залишено без розгляду.

У відзиві на апеляцію відповідач ВКП «Агрошляхбуд» вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, зокрема, таке.

Заявою від 06.05.2020 позивач змінив як предмет позову, так і його підстави, оскільки пред`явив нову вимогу про визнання протиправним і скасування наказу від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02 травня 2018 року «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »» та навів для цього нові підстави. Такі дії суперечать нормам ст. 49 ч. 3 ЦПК України, якими виключається можливість одночасної зміни підстав і предмета позову. Крім того, для пред`явлення цієї вимоги позивач пропустив тримісячний строк, установлений ст. 233 ч. 1 КЗпП України.

Первісна редакція позовної заяви містила лише одну підставу для кваліфікації звільнення незаконним звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності. Заявою від 03.02.2021 позивач із порушенням установленого для цього строку доповнив позов цілком новими підставами, які пов`язувалися з організацією виробництва на підприємстві, відсутністю істотних змін в умовах праці, порушенням строку попередження позивача по зміну істотних умов праці тощо.

Позивач був прийнятий на роботу і фактично працював у ВКП «Агрошляхбуд» на посаді механіка у структурному підрозділі «Ужгородський асфальтобетонний завод» за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 48, тобто, працював у місті Ужгороді, а не за офіційною адресою підприємства у Воловецькому районі.

Цілісний майновий комплекс заводу в місті Ужгороді підлягав відчуженню, внаслідок чого завод мав бути звільнений відповідачем і він не мав можливості продовжувати подальшу діяльність на заводі. Відтак виникли зміни в організації роботи відповідача і він здійснив відповідні заходи для працевлаштування працівників Ужгородського асфальтобетонного заводу, в тому числі, попередив їх про зміну істотних умов праці та запропонував переведення на роботу за місцезнаходженням підприємства у Воловецькому районі.

Позивачу був оплачений простій, який виник у зв`язку з продажем Ужгородського асфальтобетонного заводу.

Всі ці обставини позивачу були відомі. Позивач не погодився на переведення на інше місце роботи і був звільнений на підставі ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України саме з урахуванням моменту відмови від переведення.

Наказом від 02.05.2018 № 28 позивача було звільнено з роботи з 02.05.2018, на цей момент відповідачу не було відомо про тимчасову непрацездатність позивача. Окрім цього, на цей час, як і на час звільнення позивача, позиція Верховного Суду полягала в тому, що на звільнення з підстави, передбаченої ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України, не поширюється правило ст. 40 ч. 3 КЗпП України про недопустимість звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності. Лише у вересні 2019 року правозастосовна практика змінилася на протилежну у зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р (ІІ)/2019 у справі № 3-425/208 (6960/18), про що відповідач дізнався у листопаді 2019 року. Тому зважаючи на зміну судової практики та враховуючи, що відповідачу стало відомо про тимчасову непрацездатність позивача, дата його звільнення була змінена на 12.05.2018, з урахуванням чого з позивачем був проведений і додатковий розрахунок.

Роботодавець мав право змінити дату звільнення працівника маючи на меті усунення, недопущення порушення його прав, що узгоджується й із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, в справі № 205/4196/18.

Доводи про неправильне вирішення судом питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу необґрунтовані, позаяк така була надана фактично, а її вартість була узгоджена сторонами. Орієнтовна вартість витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи становить 4000,00 грн.

У письмовому запереченні на відзив відповідача позивач ОСОБА_1 підтвердив свою правову позицію в справі щодо незаконності звільнення з роботи та необхідності поновлення його на роботі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Бачинської А.В., які апеляцію підтримали, представника відповідача ВКП «Агрошляхбуд» адвоката Митровки Я.В., який скаргу не визнав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи учасників процесу, апеляційний суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог, з наведених ним підстав і на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також не приймаються докази, які не були подані до суду першої інстанції, якщо не буде доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від сторони (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України).

За приписами ст. 2 ч. 3 п.п. 2, 4, 5, 11, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:

основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами;

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі, трудових прав;

особа діє у спірних і процесуальних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов`язки у межах, наданих їй договором або актами законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

сторони на свій розсуд розпоряджаються процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;

здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред`явлення в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законом, конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються.

Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по їх захист не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах належно пред`явленого позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами трудового законодавства в редакції, чинній на час їх виникнення.

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 16.05.2017 № 42 ОСОБА_1 на підставі його заяви був прийнятий на посаду «механіка АБЗ» з 17.05.2017 згідно штатного розпису (а.с. 19, 20 т. 1).

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 02.05.2018 № 28 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » припинено трудовий договір із ОСОБА_1 і звільнено його з посади механіка ВКП «Агрошляхбуд» на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв`язку зі спливом 2-місячного строку з часу повідомлення про зміну істотних умов праці шляхом переведення на роботу за адресою місцезнаходження підприємства (Закарпатська область, Воловецький район, с. Ялове, 78), враховуючи його незгоду на таке переведення (відмову), висловлену у повідомленні від 24.04.2018 (а.с. 29 т. 1).

У зв`язку з тим, що в день звільнення ОСОБА_1 не працював, у наказом від 02.05.2018 № 28 визначено копію наказу направити йому поштою цінним листом, а також видати на його вимогу, трудову книжку видати, а розрахунок провести не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником відповідних вимог, про належні за розрахунком суми повідомити ОСОБА_1 письмово перед їх виплатою.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 04.06.2018 пред`явив до ВКП «Агрошляхбуд» позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тієї підстави, що його всупереч положенням ст. 40 ч. 3 КЗпП України було звільнено в період тимчасової непрацездатності, крім того, з ним не був проведений належний розрахунок у зв`язку зі звільненням. Просив поновити його на посаді механіка ВКП «Агрошляхбуд» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 08.06.2018 відкрито за позовом ОСОБА_1 до ВКП «Агрошляхбуд» про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено з повідомленням сторін на 15-00 к.ч. 05.07.2018.

Згідно з положеннями ст. 19 ч. 2 п. 2, ч. 4 п. 2, ст. 274 ч. 1 п. 2 ЦПК України, спори, що виникають із трудових відносин, розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Поряд із цим, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, значення справи для сторін, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі, чи потрібно у справі викликати свідків тощо, думку сторінщодо необхідностірозгляду справиза правиламиспрощеного позовногопровадження (ст.274ч.3п.п.2,4,5,8ЦПК України). Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження (ст. 274 ч. 5 ЦПК України).

Суд, який вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, може в подальшому постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (ст. 277 ч. 6 ЦПК України). Спори, що виникають із трудових відносин, залежно від конкретних обставин справи (складність справи, обставини, які підлягають з`ясуванню, обсяг доказів, які підлягають дослідженню, необхідність допиту свідків, позиції сторін у справі тощо) можуть розглядатися як у спрощеному, так і в загальному позовному провадженні, яке, залежно від умов справи, уможливлює повне, всебічне та об`єктивне з`ясування її обставин.

Відповідно до ст. 49 ч. 2 п. 2, ч. 3 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви; у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

За змістом указаних положень ст. 49 ЦПК України у взаємозв`язку з нормами ст. 174 ч.ч. 1, 2, ст. 175 ч.ч. 1, 2, 3, ст. 184 ч. 1, ст. 188 та іншими положеннями цього Кодексу заява про збільшення, зменшення розміру позовних вимог, про зміну предмета або підстави позову, тобто, заява, якою формулюються предмет і підстави позову, підлягає тим самим правилам, що і позовна заява, тобто, має бути подана суду та надана учасникам процесу в письмовій формі. При цьому, збільшення або зменшення може мати місце щодо однорідних вимог (збільшення або зменшення розміру грошового стягнення, зміна кількості, переліку витребуваного майна тощо), якщо ж ідеться про самостійні, різнорідні позовні вимоги, в разі заявлення нових, додаткових вимог і т.ін. має місце зміна предмета позову. Усні заяви з цього приводу не відповідають установленим цивільним процесуальним законом правилам і до уваги не беруться.

Отже, позивач управі, зокрема, не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, змінити або предмет, або підстави позову подавши відповідну заяву. Одночасна зміна підстав і предмета позову процесуальним законом не передбачена і не допускається, оскільки в такому разі йдеться по суті про новий (інший) позов. Зазначене відповідає змісту неодноразово висловлених Верховним Судом правових позицій, до прикладу, у постановах: від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 04.11.2020 у справі № 463/4901/16-ц.

Перше судове засідання в справі було призначене на 05.07.2018, утім, не відбулося (а.с. 43 т. 1). У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

13.09.2019 позивач ОСОБА_1 надіслав поштою до суду клопотання про збільшення розміру позовних вимог (надійшло до суду 16.09.2019), яким покликаючись на те, що в провадженні суду перебуває дана справа та не наводячи жодної мотивації по суті збільшених позовних, посилаючись на ст. 49 ч. 2 п. 2 КЗпП України збільшив позовні вимоги і просив:

визнати протиправним та скасувати наказ від 02.05.2018 № 28 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »;

поновити його на роботі на посаді механіка Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд»;

стягнути з ВКП «Агрошляхбуд» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Перше судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження фактично в справі відбулося 17.09.2019 (а.с. 125-126 т. 1). За даними протоколу та технічного запису в цьому судовому засіданні суд першої інстанції прийняв до розгляду збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 , розгляд справи був відкладений.

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02 травня 2018 р. «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »» дату звільнення ОСОБА_1 з посади механіка ВКП «Агрошляхбуд» на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України було змінено з 02.05.2018 на 05.05.2018, було визначено повідомити ОСОБА_1 про цей наказ та запропонувати йому надати трудову книжку для внесення до неї виправлення дати звільнення (а.с. 120 т. 1).

У судовому засіданні, що відбулося 05.11.2019, за даними протоколу та технічного запису за клопотанням позивача розгляд справи був відкладений, оскільки до наказу про звільнення іншим наказом відповідача були внесені зміни щодо дати звільнення (а.с. 125-126 т. 1).

13.05.2020 позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву від 06.05.2020 про збільшення розміру позовних вимог. У заяві зазначив, зокрема, що у зв`язку з його незгодою на переведення на роботу за місцезнаходженням підприємства у Воловецький район Закарпатської області відповідач незаконно звільнив його з роботи в період тимчасової непрацездатності, однак, 08.11.2019 він отримав від відповідача наказ від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »», у якому дату звільнення було змінено з 02.05.2018 на 05.05.2018, що, на його думку, підтверджує незаконність звільнення, позаяк зміна дати звільнення не може вважатися належним захистом і поновленням порушеного трудового права працівника. Посилаючись на положення ст. 49 ч. 2 п. 2, ст. 199 ч. 3, ст. 264 ч. 3 ЦПК України, позивач просив:

визнати протиправним і скасувати наказ від 02.05.2018 № 28 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »;

визнати протиправним і скасувати наказ від 04.11.2019 № 79 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02.05.2018 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »»;

поновити його на роботі на посаді механіка ВКП «Агрошляхбуд»;

стягнути на його користь із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.05.2018 по 18.05.2020 у сумі 168587,19 грн.

У судовому засіданні, що відбулося 14.08.2020, за даними протоколу та технічного запису процесуальне рішення про прийняття судом до розгляду заяви від 06.05.2020 про збільшення розміру позовних вимог не ухвалювалося (а.с. 156 т. 1) і таке рішення в справі відсутнє.

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 02.10.2020 № 99 «Про внесення змін до наказу № 28 від 02 травня 2018 р. та № 49 від 04 листопада 2019 р. «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »» дату звільнення ОСОБА_1 з посади механіка ВКП «Агрошляхбуд» на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України було змінено з 05.05.2018 на 12.05.2018, було визначено повідомити ОСОБА_1 про цей наказ та запропонувати йому надати трудову книжку для внесення до неї виправлення дати звільнення (а.с. 172 т. 1).

Заявою від 04.02.2021 позивач ОСОБА_1 змінив (доповнив) підстави позову такими.

Відповідач не був власником асфальтобетонного заводу та відповідного обладнання (асфальто-змішувальної установки), тому не міг його продати, тоді як за його версією підставою для переведення позивача на інше місце роботи був саме продаж підприємства. Відповідач не визначав для позивача місце роботи саме за адресою: АДРЕСА_2 , позивач не обслуговував асфальто-змішувальну установку, відповідач не мав за вказаною адресою відповідного структурного підрозділу, тому не могла зупинитися й робота цього підрозділу і це не могло слугувати підставою для звільнення.

За місцезнаходженням відповідача по АДРЕСА_3 не було асфальтобетонного заводу, в селі Ялове так само не було асфальтобетонного заводу, тому не було робочого місця та роботи для позивача і не було виробничої можливості і доцільності перевести позивача туди.

Відтак у відповідача не відбувалися істотні зміни в умовах праці, він не переводив підприємство в іншу місцевість, відповідно, позивач не міг відмовитися від переведення на роботу в іншу місцевість і не міг відмовитися від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Відповідач не дочекався спливу двох місяців з моменту попередження позивача про безпідставно стверджувані зміни істотних умов праці і незаконно звільнив позивача.

Тому відповідач не мав підстав звільняти позивача з роботи відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України, звільнення протиправне та порушує трудові права позивача.

У судовому засіданні, що відбулося 01.09.2021, за даними протоколу та технічного запису судом констатовано наявність заяв позивача ОСОБА_1 від 13.05.2020 і від 04.02.2021, проте, процесуальне рішення про прийняття судом до розгляду цих заяв не ухвалювалося (а.с. 235-236 т. 1) і таке рішення в справі відсутнє.

У судовому засіданні, що відбулося 27.10.2021, за даними протоколу та технічного запису позивач ОСОБА_1 і його представник адвокат Цебрик Л.В. підтвердили, що остаточними вимогами позову, які підтримуються, є ті, що сформульовані в заяві від 13.05.2020, при цьому, в усній формі суду та учасникам процесу повідомлено, що вказана в цій заяві вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтримується в формулюванні, що передбачає стягнення коштів за період з дня звільнення по день ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі. Письмової заяви про відповідну зміну предмета позову в справі немає.

Зважаючи на обставини пред`явлення позову та зміни його підстав і предмета, належним, із додержанням вимог цивільного процесуального закону пред`явленням позову є лише подання ОСОБА_1 до суду позовної заяви в первісній редакції. Жодна з наступних заяв не відповідає встановленим ЦПК України правилам.

Клопотання від 13.09.2019 (надійшло до суду 16.09.2019) містить додаткову (нову) позовну вимогу про визнання протиправним і скасування наказу від 02.05.2018 № 28, що є зміною предмета позову, вчиненою, при цьому, без жодної мотивації та обґрунтування. З одного боку, такі дії є маніпулятивними, позаяк будь-яка позовна вимога випливає з відповідних підстав позову, певного обґрунтування, відсутність посилання на які не означає відсутності фактичних обставин по суті. Така зміна ОСОБА_1 предмета позову означає зміну й підстав позову, ці елементи позову нерозривно пов`язані. З іншого боку, за відсутності в клопотанні за власною волею позивача відповідного обґрунтування нової позовної вимоги відсутні й підстави для її задоволення.

Крім того, враховуючи правила обчислення процесуальних строків (ст.ст. 122, 123, 124 ЦПК України) зміна предмета позову була здійснена клопотанням від 13.09.2019 менше ніж за п`ять днів до першого судового засідання в справі.

Заява від 06.05.2020 (надійшла до суду 13.05.2020) містить ще одну додаткову (нову) позовну вимогу про визнання протиправним і скасування наказу від 04.11.2019 № 79, що є зміною предмета позову з наведенням відповідних нових підстав позову стосовно цього (зміна дати звільнення не може вважатися належним захистом і поновленням порушеного трудового права працівника). Крім того, вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу була змінена з визначенням конкретного періоду нарахування коштів і належної до стягнення суми. Тож має місце одночасна зміна підстав і предмета позову, вчинена, при цьому, після першого судового засідання в справі.

Заявою від 04.02.2021 позивач ОСОБА_1 змінив (доповнив) підстави позову такими, що не слугували підставами позову в його первісній редакції (питання власності на майно підприємства, виробничої діяльності, місця роботи позивача, відсутності істотних змін в умовах праці, дочасне звільнення з урахуванням строку попередження про зміну істотних умов праці тощо). По суті, позивач майже повністю змінив підстави позову більш ніж через два з половиною роки після його пред`явлення.

У цьому зв`язку апеляційний суд зауважує, що якщо заяви від 13.09.2019 і від 06.05.2020 позивач ОСОБА_1 подавав виходячи з обставин, що виникли після пред`явлення ним позову (видання відповідачем наказів про зміну дати звільнення), то заява від 04.02.2021 була подана з вказівкою на підстави позову та обставини, які відповідно до позиції позивача існували на момент звільнення його з роботи. З підстав, що вказані в заяві від 04.02.2021, ОСОБА_1 розпоряджаючись своїми правами на власний ризик і розсуд позов первісно не пред`являв, тож своєчасно такі підстави для задоволення своїх вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не наводив, хоча жодних перешкод для цього не мав, у тому числі, користувався правовою допомогою.

Зрештою в судовому засіданні 27.10.2021 позивач ОСОБА_1 і його представник адвокат Цебрик Л.В. всупереч вимогам ЦПК України предмет позову в остаточній редакції сформулювали в усній формі.

За наведених вище умов ОСОБА_1 указаними заявами кожною окремо і їх сукупністю змінив як підстави позову, позаяк такими слугували вже нові факти, обставини і мотиви, так і предмет позову, що пов`язується з іншими, відмінними обставинами та з іншим предметом доказування (ст. 77 ч. 2 ЦПК України). Зміна підстав і предмета позову була вчинена позивачем без дотримання правил, установлених ст. 4 ч. 1, ст. 13 ч. 1, ст. 49 ч. 2 п. 2, ч. 3 ЦПК України. З огляду на спосіб дій позивача, а також зважаючи на необхідність дотримання засад рівності сторін перед законом і судом, змагальності цивільного процесу, диспозитивності, недопустимості зловживання процесуальними правами суд першої інстанції не мав процесуальних підстав приймати в даній справі його заяви про зміну підстав і предмета позову.

Сторона відповідача ВКП «Агрошляхбуд» заперечувала під час розгляду справи судом першої інстанції проти зміни позивачем в застосований ним спосіб підстав і предмета позову, вказувала на невідповідність дій позивача положенням ст. 49 ч. 2 п. 2, ч. 3 та іншим нормам ЦПК України (а.с. 150-152, 214-215 т. 1 та ін.).

Вирішуючи справу за апеляційною скаргою за належно пред`явленими вимогами позову та оцінюючи фактичні обставини справи апеляційний суд виходить із такого.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства … або уповноваженим ним органом …, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства … або уповноважений ним орган … зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 ч. 1 КЗпП України).

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 30 КЗпП України).

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 КЗпП України та в інших випадках, передбачених законодавством;

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою; про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці;

якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України (ст. 32 ч.ч. 1, 3, 4 КЗпП України).

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами;

у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (ст. 34 ч.ч. 1, 2 КЗпП України).

Підставою припиненнятрудового договорує відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України).

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці; це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Воловецьке колективне підприємство «Агрошляхбуд», код ЄДРПОУ 03580251, зареєстроване за юридичною адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, село Верхні Ворота (до реформи адміністративно-територіального устрою входило до складу Воловецького району Закарпатської області), вул. Верховинська, будинок 559, за наявними матеріалами справи фактична адреса місця знаходження підприємства: Закарпатська область, Мукачівський (колишній Воловецький) район, село Ялове, будинок 78 (а.с. 22 т. 1, а.с. 6 т. 2 та ін.).

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 03.01.2018 № 2 «Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві» у зв`язку з тим, що:

зупинив роботу структурний підрозділ підприємства «Ужгородський асфальтобетонний завод» через продаж майнового комплексу по вул. Гранітній, 48 у м. Ужгороді;

підприємство на має організаційних і технічних умов для забезпечення роботи цього структурного підрозділу;

працівники, які мали робоче місце на Ужгородському асфальтобетонному заводі, можуть бути забезпечені роботою лише за місцезнаходженням підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району, колишні умови праці на асфальтобетонному заводі не можуть бути збережені;

є необхідність у переведенні зазначених працівників за їх згодою на роботу за місцезнаходженням підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району;

керуючись ст. 32 КЗпП України:

оголошено про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві, які полягають у необхідності переведення працівників, що працювали на Ужгородському асфальтобетонному заводі, на роботу за адресою місцезнаходження підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району Закарпатської області;

визначено повідомити працівників, що працювали на Ужгородському асфальтобетонному заводі, про зміну істотних умов праці шляхом переведення на роботу за адресою місцезнаходження підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району Закарпатської області через два місяці з моменту отримання повідомлення;

повідомити вказаних працівників, що в разі незгоди на продовження роботи в нових умовах протягом 2-х місяців з моменту отримання повідомлення про зміну істотних умов праці трудовий договір буде припинено за п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с. 22 т. 1).

Листом від 05.01.2018 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повідомили директора ВКП «Агрошляхбуд» про те, що між ними та керівництвом підприємства досягнуто згоди за всіма істотними умовами купівлі ними майнового комплексу споруди асфальто-змішувальної установки (ДС-1683), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим вони просять якнайшвидше підготувати документи для укладення договору, підготувати об`єкт для передачі, зокрема, звільнити його від належних підприємству речей, а також перевести працівників, які працювали на об`єкті, для унеможливлення доступу сторонніх осіб (а.с. 21 т. 1).

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 10.01.2018 № 3 «Про заходи, пов`язані з простоєм на підприємстві» у зв`язку із зупиненням роботи структурного підрозділу підприємства «Ужгородський асфальтобетонний завод» через продаж майнового комплексу по АДРЕСА_2 та відсутністю організаційних і технічних умов для забезпечення роботи цього структурного підрозділу, в якому працює механік ОСОБА_1 , оголошено простій на підприємстві у структурному підрозділі «Ужгородський асфальтобетонний завод» з 10.01.2018 до прийняття наказу про скасування простою для механіка ОСОБА_1 (а.с. 26 т. 1).

12.01.2018 за вих. № 6 було складене, а 13.01.2018 було надіслане цінним листом ОСОБА_1 повідомлення, підписане директором ВКП «Агрошляхбуд» Данилківим І.М., про зміну істотних умов праці, яким відповідно до наказу від 03.01.2018 № 2 ОСОБА_1 повідомлено про зміну істотних умов праці, які полягають у переведенні на роботу за місцезнаходженням підприємства у АДРЕСА_1 через два місяці з моменту отримання цього повідомлення, а також роз`яснено, що в разі незгоди на продовження роботи в нових умовах протягом 2-х місяців з моменту отримання повідомлення про зміну істотних умов праці трудовий договір із ним буде припинено за п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с. 23-25 т. 1). Разом із повідомленням ОСОБА_1 була надіслана копія наказу по ВКП «Агрошляхбуд» від 03.01.2018 № 2.

12.01.2018 за вих. № 7 було складене, а 13.01.2018 було надіслане цінним листом ОСОБА_1 повідомлення, підписане директором ВКП «Агрошляхбуд» Данилківим І.М., про простій з 10.01.2018 до прийняття наказу про скасування простою у зв`язку з неможливістю в цей час забезпечити зайнятість працівника (а.с. 27, 28 т. 1).

14.04.2018 право власності на споруди асфальтозмішувальної установки по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1526541021000) було на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу 14.04.2018 за реєстровим № 410, зареєстровано у рівних частках (по 1/2 частці) за ОСОБА_2 і за ОСОБА_3 (а.с. 51-55 т. 1).

Адресованим ВКП «Агрошляхбуд» повідомленням відповідно до п. 4 наказу від 03.01.2018 № 2, складеним 24.04.2018, ОСОБА_1 заявив про незгоду з переведенням його на роботу в іншу місцевість ( АДРЕСА_1 ) після операційного та р6еабілітаційного періодів (після закриття листка непрацездатності приблизно в другій декаді травня) (а.с. 7 т. 1). У своєму повідомленні ОСОБА_1 вказував також на наявні на підприємстві порушення трудового законодавства та навів розрахунок належної йому вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 52956,52 грн.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивач ОСОБА_1 неодноразово однозначно підтвердив свою незгоду на переведення на роботу в іншу місцевість, зафіксовану повідомленням від 24.04.2018.

Видаючи 02.05.2018 наказ № 28 «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » роботодавець посилався на накази від 03.01.2018 № 2, від 10.01.2018 № 3, на незгоду ОСОБА_1 на переведення, висловлену в повідомленні від 24.04.2018, і припинив із ОСОБА_1 трудовий договір з підстави, передбаченої с. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України.

На день видачі наказу від 02.05.2018 № 28 ОСОБА_1 був звільнений від обов`язкової присутності на робочому місці і роботодавець не мав у своєму розпорядженні даних про тимчасову непрацездатність працівника. У подальшому у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , підтвердженою листками непрацездатності серії АДМ № 696198 (період тимчасової непрацездатності з 10.04.2018 по 04.05.2018) і серії АДМ № 746435 (період тимчасової непрацездатності з 05.05.2018 по 11.05.2018) (а.с. 8, 9 т. 1), директор ВКП «Агрошляхбуд» видав накази від 04.11.2019 № 79 і від 02.10.2020 № 99, якими, відповідно, змінював дату звільнення ОСОБА_1 спочатку на 05.05.2018, а потім на 12.05.2018.

Безвідносно до наведених вище обставин щодо зміни підстав і предмета позову та руху заяв позивача колегія суддів констатує, що будь-яких даних про оспорювання ОСОБА_1 наказу від 02.10.2020 № 99, яким дату звільнення було змінено на 12.05.2018, у справі немає.

З позивачем ОСОБА_1 відповідач ВКП «Агрошляхбуд» провів розрахунок у зв`язку зі звільненням, виплативши належні йому кошти: 01.06.2018 платіжним дорученням № 1467 суму 22135,14 грн (виплати при звільненні) і 08.06.2018 платіжним дорученням № 1478 суму 459,59 грн (оплата тимчасової непрацездатності) (а.с. 32, 35, 39 т. 1). 27.08.2019 ВКП «Агрошляхбуд» задовольнив претензію ОСОБА_1 щодо часткової недоплати коштів у сумі 242,38 грн за період тимчасової непрацездатності (а.с. 93 т. 1).

Оцінюючи правові позиції сторін, їхні доводи, наявні докази і матеріали справи в їх сукупності та взаємозв`язку колегія суддів приходить до таких висновків.

Здійснення права власності включно з розпорядженням майном, запровадження змін в організації виробництва і праці підприємства включно з визначенням його організаційної та виробничої структури, визначенням чисельності, штату працівників, зміною структури посад, переведенням працівників у зв`язку зі змінами в майні підприємства та організації його роботи тощо, є правами, відповідно, власника підприємства та роботодавця. За загальним правилом ці права реалізуються власником, підприємством, роботодавцем самостійно, що випливає з положень ст.ст. 80, 91, 92, 96, 316, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 6, 43, 44, 55, 62, 64, 66 ГК України, ст.ст. 32, 40, 49-2, 141 КЗпП України, інших норм законодавства щодо статусу, прав і діяльності власника, юридичної особи, суб`єкта господарювання.

Відчуження асфальто-змішувальної установки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , де працював позивач ОСОБА_1 , відбулося фактично, право власності на цей об`єкт нерухомості було зареєстроване за новими власниками 14.04.2018. Відчуження вказаного об`єкта потягло зміни в умовах праці на підприємстві, що випливає як із волевиявлення нових власників промислової установки, так і з фактичних змін у майні підприємства.

Наявними в справі наказами роботодавця, які є чинними і доказів оспорювання яких позивачем немає, іншими матеріалами підтверджується, що у зв`язку з продажем асфальто-змішувальної установки за місцем роботи позивача ОСОБА_1 в м. Ужгороді виник простій, а забезпечення роботою працівників, які працювали на установці, було можливим шляхом їх переведення (за згодою) за місцем фактичного розташування підприємства в АДРЕСА_1 , на той час Воловецького району, на час розгляду судами справи Мукачівського району Закарпатської області.

Переведення працівника на роботу в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством, є самостійною зміною в організації виробництва і праці, самостійною зміною істотних умов праці. У випадку, що розглядається, таке переведення можливе лише за попереднім, не менш ніж за два місяці, повідомленням працівника та за його згодою. Відсутність такої згоди працівника, його відмова від переведення на роботу в іншу місцевість є самостійною підставою для звільнення (ст. 32 ч. 4, ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України), яка не пов`язується власне з ініціативою працівника чи роботодавця, а випливає із закону, з факту неможливості продовження трудових відносин на умовах, що існували раніше.

Роботодавець ВКП «Агрошляхбуд» виконав вимоги закону щодо попереднього повідомлення працівника ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, пов`язаних із переведенням на роботу на цьому ж підприємстві, але в іншу місцевість. ОСОБА_1 будучи мешканцем м. Ужгорода відмовився від переведення на роботу до достатньо віддаленого Воловецького району Закарпатської області. Волевиявлення ОСОБА_1 щодо відмови від переведення на роботу в іншу місцевість чітко зафіксоване в його повідомленні роботодавцю від 24.04.2018, де небажання продовжувати роботу також підтверджується вказівкою на розрахунок вихідної допомоги, це волевиявлення підтверджене в суді.

Міркування щодо порушення роботодавцем законодавства про працю, наведені в повідомленні від 24.04.2018, жодним чином не усувають і не спростовують факту ненадання ОСОБА_1 згоди на переведення в іншу місцевість. Такі міркування, як і інші подібні доводи позивача щодо порушення на підприємстві законодавства про працю, подані ним із цього приводу заяви, інші документи лежать за межами підстав і предмета заявленого з додержанням процесуального закону позову та не впливають на суть спору в його належних межах.

Обставини, на які посилався позивач ОСОБА_1 у заяві від 04.02.2021 про зміну підстав позову, у силу наведених вище процесуальних причин не можуть бути предметом судового розгляду і, власне, не були таким предметом і в суді першої інстанції, який попри фактичне прийняття цієї заяви та долучення її до справи не давав їй відповідної оцінки у своєму рішенні. Водночас враховуючи, що саме зміст цієї заяви був покладений в основу аргументації апеляційної скарги, колегія суддів постає перед необхідністю зауважити, що по-перше, питання здійснення права власності на підприємство, на якому працював позивач, питання організації діяльності підприємства, його структури і подібні, про які йшлося вище, належать до виключної компетенції власника підприємства та його керівництва, тому лежать за межами компетенції позивача та за межами позову, що розглядається; по-друге, позивач залишає поза увагою фактичні обставини, що реально мали місце і потягли істотні зміни в організації праці на підприємстві; по-третє, залишення поза увагою вказаних обставин мало наслідком спробу маніпулятивної підміни реальних підстав позову та предмета доказування в ньому.

Тим часом, за сукупності встановлених обставин щодо змін у майні підприємства та відповідних цьому змін в організації праці на ньому визначальним є саме достовірно встановлений факт відмови ОСОБА_1 від переведення на роботу в іншу місцевість, його однозначне та незмінне волевиявлення з цього приводу. Така відмова ОСОБА_1 від переведення є самостійною та достатньою підставою для його звільнення.

Наказом від 02.05.2018 № 28 ОСОБА_1 було звільнено з роботи в період його тимчасової непрацездатності.

04.09.2019 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), в якому вказав за змістом, серед іншого, що:

положеннями частини 3 статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства;

однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці;

отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій;

положення частини 3 статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

З урахуванням таких висновків Конституційного Суду України змінилася й правова позиція Верховного Суду щодо поширення положень частини 3 статті 40 КЗпП України на звільнення, які провадяться в певних видах трудових відносин, до яких раніше ці положення не застосовувалися. У постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, за змістом якого гарантія частини 3 статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України; а у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Беручи до уваги висновки Конституційного Суду України та відповідні їм висновки, сформульовані в постановах Верховного Суду, ВКП «Агрошляхбуд» видав 04.11.2019 наказ № 79 про зміну дати звільнення ОСОБА_1 на 05.05.2018, а 02.10.2020 видав наказ № 99 про зміну дати звільнення на 12.05.2018. Остання дата звільнення відповідає фактичним обставинам справи.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для задоволення недоведеного і необґрунтованого позову та ухвалив правильне по суті рішення про відмову в ньому. У межах належно заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 не довів незаконності свого звільнення з підстави, передбаченої ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України. Помилкам суду першої інстанції щодо заяв позивача про зміну підстав і предмета позову та відповідного руху справи дана оцінка апеляційним судом і попри їх наявність ці помилки не потягли неправильного по суті вирішення справи.

Щодо звільнення під час тимчасової непрацездатності, то таке за відсутності документа про непрацездатність було первісно здійснене помилково. У разі відсутності підстав для поновлення працівника на роботі та відмови в позові, проте, за наявності неправильної дати звільнення, суд своїм рішенням змінює дату звільнення на належну. Однак, у разі, коли підстав для поновлення працівника на роботі немає, але первісно помилкова дата звільнення змінена відповідачем на правильну, відповідний наказ є чинним і не оспорюється, немає необхідності по суті ухвалювати щодо належної дати звільнення рішення також і судом. Самі по собі міркування позивача про те, що дата звільнення змінюється не роботодавцем, із яким трудові відносини припинені, а судом, вірні, втім враховуючи, що помилка стосовно дати звільнення позивача була відповідачем виправлена, дата звільнення була змінена на належну, підстав для поновлення позивача на роботі немає, права позивача в контексті визначення дати звільнення не порушені, тому підстав для ухвалення свого рішення щодо цього апеляційний суд не вбачає.

Договором про надання правової допомоги, укладеним ВКП «Агрошляхбуд» із Адвокатським об`єднанням «Греца і Партнери» 16.01.2019, передбачено, що гонорар обчислюється виходячи, зокрема, зі ставки 1000,00 грн за одну годину роботи партнера об`єднання (п. 5.1.) (а.с. 198-200 т. 1). Згідно зі Статутом АО «Греца і Партнери» у редакції від 22.12.2020, адвокати Митровка Я.В. і Олійник Р.Б., які на різних етапах розгляду справи судом першої інстанції представляли в процесі відповідача ВКП «Агрошляхбуд», є партнерами АО «Греца і Партнери» (а.с. 206-209 т. 1).

Суду першої інстанції стороною відповідача подана заява про стягнення з позивача судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8100,00 грн (а.с. 196-197 т. 1), яка ґрунтується, серед іншого, на детальному описі робіт (послуг), виконаних адвокатом, та витрат, необхідних на надання правової допомоги у справі № 308/6101/18, на акті виконаних робіт від 13.05.2021 № 000952, на рахунку від 13.05.2021 № 000952, на факті оплати ВКП «Агрошляхбуд» коштів у сумі 8100,00 грн платіжним дорученням від 13.05.2021 № 4319 (а.с. 201-205, 210 т. 1). Указані документи містять деталізований опис робіт і послуг за період з 17.09.2019 по 12.05.2021, де витрачений адвокатами час на виконання своєї роботи становить 8 годин 6 хвилин.

Витрати відповідача на оплату професійної правничої допомоги зважаючи на тривалість розгляду справи судом першої інстанції та обставини її руху, беручи до уваги документи, якими надання правової допомоги підтверджується, є співмірними характеру і складності справи, не можуть вважатися надмірними чи необґрунтованими та правильно стягнуті з позивача судом першої інстанції.

Відтак на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію, яка не спростовує правильності по суті та законності рішення суду першої інстанції, а також в основній своїй частині фактично ґрунтується на підставах, які не мають стосунку до належно пред`явленого позову, слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити беззадоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 6 березня 2023 року.

Судді