Ухвала

від 10.05.2023 по справі 308/6101/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 308/6101/18

провадження № 61-5861ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року у складі судді Придачук О. А., постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року та додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кондора О. Ю., Мацунича М. В., Готри Т. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» (ВКП «Агрошляхбуд») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 12 липня 2017 року позивач працював у ВКП «Агрошляхбуд» на посаді механіка у структурному підрозділі «Ужгородський асфальтобетонний завод» за адресою: АДРЕСА_1 . 12 січня 2018 року позивач повідомлений про зміну істотних умов праці, які полягають у переведенні його на роботу за місцезнаходженням підприємства в АДРЕСА_2 через два місяці з моменту отримання повідомлення. 02 травня 2018 року наказом № 28 позивач звільнений із займаної посади, згідно пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Позивач не погоджується із звільненням, оскільки звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності позивача, незважаючи на те, що повідомленням від 24 квітня 2018 він поінформував відповідача про операційний і реабілітаційний період, а також про незгоду на переведення в с. Ялове Воловецького району після закриття листка непрацездатності.

Позивач зазначив, що згідно листків непрацездатності йому рекомендовано стати до роботи 12 травня 2018 року.

ОСОБА_1 вважав, що відповідач при поновленні позивача на роботі зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до 04 червня 2018 року у сумі 15 445,52 грн за 14 днів і лікарняні, відповідно до листків непрацездатності, за 10 днів.

Протягом розгляду справи позивач неодноразово змінював позовні вимоги. 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 та його представник - адвокат Цебрик Л. В. усно повідомили суду, про те, що підтримують позовні вимоги, змінені 13 травня 2020 року, а саме:

- визнати протиправним і скасувати наказ від 04 листопада 2019 року № 79 «Про внесення змін до наказу від 02 травня 2018 року № 28 «про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »»;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді механіка ВКП «Агрошляхбуд»;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 травня 2018 року по 18 травня 2020 року у сумі 168 587,19 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року у позові відмовлено, стягнено з ОСОБА_1 на користь ВКП «Агрошляхбуд» 8 100,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати професійної правничої допомоги.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, що робоче місце позивача в м. Ужгороді об`єктивно не могло бути збережене у зв`язку з відчуженням цілісного майнового комплексу асфальтобетонного заводу, простоєм підприємства, оформленими належним чином, від запропонованого переведення у зв`язку зі зміною істотних умов праці на роботу до Воловецького району позивач відмовився, а пов`язана з цим процедура звільнення позивача з роботи була роботодавцем дотримана. Щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності, то роботодавець змінив дату звільнення позивача з урахуванням цієї обставини. Розрахунок із позивачем проведено належним чином з огляду на час звернення працівника по нього, а позов у цій частині вирішувався в межах заявлених вимог.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції відповідає встановленим фактичним обставинам справи, звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося правомірно. Позивач не навів обґрунтування щодо порушення працедавцем норм матеріального права при його звільненні. Крім того, відповідач, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), усунув недолік, змінивши дату звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. Наказ працедавця від 02 жовтня 2020 року не є предметом позовних вимог і позивачем не оспорюється. Неодноразові уточнення/зміни/доповнення позовних вимог позивача після пред`явлення позову суперечать висновкам Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 463/4901/16-ц, порушення процесуального права судом першої інстанції щодо прийняття цих змін та уточнень, не впливають на правильність висновків суду щодо необґрунтованості позовних вимог.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача, які є співмірними із заявленими позовними вимогами, підтвердженими належними доказами.

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2023 року заяву ВКП «Агрошляхбуд» про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ВКП «Агрошляхбуд» витрати на правничу допомогу у розмірі 7 760,00 грн.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відповідач має право вимоги відшкодування витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 .Позивачу відмовлено в позові, розмір витрат на професійну правничу допомогу в заявлених межах відповідає обставинам справи, обсягу і характеру наданих послуг, виконаних робіт, вимогам обґрунтованості, розумності, справедливості та підтверджуються доказами.

12 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду. Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд ухвалив рішення без урахування висновків Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 212/2925/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/10591/21, від 26 серпня 2021 року у справі № 607/14453/20, від 22 травня 2019 року у справі № 754/8595/17-ц, постанові Верховного суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс16. Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача є неправомірним, позивач був прийнятий до ВКП «Агрошляхбуд», а не в структурний підрозділ ВКП «Агрошляхбуд», який знаходиться в місті Ужгороді, зміна адреси підприємства не відноситься до зміни істотних умов праці, сторони трудового договору таку істотну зміну не погоджували, суди неправильно встановили фактичні обставини у справі, не врахували, що відповідач не довів, що відбулася зміна істотних умов праці, а не скорочення штату працівників. Внесення змін до наказу про дату звільнення законодавством не передбачено, так як він не був у трудових відносинах з відповідачем, повідомлення нових власників ВКП «Агрошляхбуд» не підтверджують наявність змін в організації виробництва та праці, які б призвели до зміни істотних умов праці, що полягає в зміні робочого місця працівника;

ОСОБА_1 зазначив, що стягнення витрат на правову допомогу є неправомірним, відповідач не обґрунтував вимоги заяви про те, що адвокат Митровка Я. мав повноваження на представництво його інтересів.

У відкритті касаційного провадження належить відмовити з таких мотивів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Суди встановили, що 16 травня 2017 року наказом № 42 ВКП «Агрошляхбуд» ОСОБА_1 прийнятий на посаду «механіка АБЗ» з 17 травня 2017 року.

02 травня 2018 року припинено трудовий договір із ОСОБА_1 , його звільнено з посади механіка ВКП «Агрошляхбуд» на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку зі спливом 2-місячного строку з часу повідомлення про зміну істотних умов праці шляхом переведення на роботу за адресою місцезнаходження підприємства (Закарпатська область, Воловецький район, с. Ялове, 78), враховуючи його незгоду на таке переведення (відмову), висловлену у повідомленні від 24 квітня 2018 року.

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 02 жовтня 2020 року № 99 внесено зміни до наказу від 02 травня 2018 року. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 на дату - 12 травня 2018 року.

ВКП «Агрошляхбуд», код ЄДРПОУ 03580251, зареєстроване за юридичною адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, село Верхні Ворота (до реформи адміністративно-територіального устрою входило до складу Воловецького району Закарпатської області), вул. Верховинська, будинок 559, за наявними матеріалами справи фактична адреса місця знаходження підприємства: Закарпатська область, Мукачівський (колишній - Воловецький) район, село Ялове, будинок 78.

У наказі директора ВКП «Агрошляхбуд» від 03 січня 2018 року № 2 «Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві» зазначено, що у ВКП «Агрошляхбуд» зупинив роботу структурний підрозділ підприємства «Ужгородський асфальтобетонний завод» через продаж майнового комплексу по АДРЕСА_1 ; підприємство не має організаційних і технічних умов для забезпечення роботи цього структурного підрозділу; працівники, які мали робоче місце на Ужгородському асфальтобетонному заводі, можуть бути забезпечені роботою лише за місцезнаходженням підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району, колишні умови праці на асфальтобетонному заводі не можуть бути збережені; є необхідність у переведенні зазначених працівників за їх згодою на роботу за місцезнаходженням підприємства у АДРЕСА_2 ; керуючись статтею 32 КЗпП України оголошено про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві, які полягають у необхідності переведення працівників, що працювали на Ужгородському асфальтобетонному заводі, на роботу за адресою місцезнаходження підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району Закарпатської області; визначено повідомити працівників, що працювали на Ужгородському асфальтобетонному заводі, про зміну істотних умов праці шляхом переведення на роботу за адресою місцезнаходження підприємства у с. Ялове, 78 Воловецького району Закарпатської області через два місяці з моменту отримання повідомлення; повідомити вказаних працівників, що в разі незгоди на продовження роботи в нових умовах протягом 2-х місяців з моменту отримання повідомлення про зміну істотних умов праці трудовий договір буде припинено за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Листом від 05 січня 2018 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повідомили директора ВКП «Агрошляхбуд» про те, що між ними та керівництвом підприємства досягнуто згоди за всіма істотними умовами купівлі ними майнового комплексу - споруди асфальтозмішувальної установки (ДС-1683), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вони просять якнайшвидше підготувати документи для укладення договору, підготувати об`єкт для передачі, зокрема, звільнити його від належних підприємству речей, а також перевести працівників, які працювали на об`єкті, для унеможливлення доступу сторонніх осіб.

Наказом директора ВКП «Агрошляхбуд» від 10 січня 2018 року № 3 «Про заходи, пов`язані з простоєм на підприємстві» у зв`язку із зупиненням роботи структурного підрозділу підприємства «Ужгородський асфальтобетонний завод» через продаж майнового комплексу по АДРЕСА_1 та відсутністю організаційних і технічних умов для забезпечення роботи цього структурного підрозділу, в якому працює механік ОСОБА_1 , оголошено простій на підприємстві у структурному підрозділі «Ужгородський асфальтобетонний завод» з 10 січня 2018 року до прийняття наказу про скасування простою для механіка ОСОБА_1

14 квітня 2018 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу 14 квітня 2018 року за реєстровим № 410 посвідчив право власності у рівних частках (по 1/2 частці) за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на асфальтозмішувальні установки по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1526541021000) на підставі договору купівлі-продажу.

24 квітня 2018 року ОСОБА_1 заявив про незгоду з переведенням його на роботу в іншу місцевість (с. Ялове, 78 Воловецького району) після операційного та реабілітаційного періодів (після закриття листка непрацездатності приблизно в другій декаді травня).

ВКП «Агрошляхбуд» провів розрахунок у зв`язку зі звільненням, виплативши належні ОСОБА_1 кошти: 01 червня 2018 року платіжним дорученням № 1467 суму 22 135,14 грн (виплати при звільненні) і 08 червня 2018 року платіжним дорученням № 1478 суму 459,59 грн (оплата тимчасової непрацездатності). 27 серпня 2019 року ВКП «Агрошляхбуд» задовольнив претензію ОСОБА_1 щодо часткової недоплати коштів у сумі 242,38 грн за період тимчасової непрацездатності.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 цього Кодексу.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.

Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі № 462/7642/21 зазначено: «суди встановили, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, що мало наслідком зміну істотних умов праці позивача. Така зміна істотних умов праці для ОСОБА_1 полягала у зміні її робочого місця, яке за домовленістю сторін знаходилось у АДРЕСА_1 , проте їй було встановлено нове робоче місце за місцезнаходженням ПрАТ «НЕК «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, 25 м. Київ). Звільнення позивача відбулось внаслідок її небажання працювати у змінених умовах праці (у м. Києві), про що вона власноруч підписала заяву із відмовою (пояснюючи наявністю у нею двох неповнолітніх дітей, одна з яких не досягла шестирічного віку). Ураховуючи зазначене, оскільки ОСОБА_1 відмовилася продовжувати працювати на нових умовах, що встановлено судами попередніх інстанцій, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що її звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є правомірним».

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є правомірним, так як у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, що мало наслідком зміну істотних умов праці позивача, що полягало у зміні його попереднього робочого місця ( АДРЕСА_1 ), на нове, яке знаходилося в іншій місцевості (Закарпатська область, Воловецький (нині Мукачівський район, с. Ялове, 78). Звільнення відбулося внаслідок небажання позивача працювати у змінених умовах праці, про що повідомив позивач, посилаючись на стан здоров`я.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на підприємстві фактично відбулося скорочення штату працівників, оскільки майновий комплекс структурного підрозділу («Ужгородський асфальтобетонний завод» по вул. Гранітній, 48 у м. Ужгороді), в якому безпосередньо працював позивач, відповідач продав третім особам, що призвело до втрати роботи працівниками цього структурного підрозділу і необхідності переведення їх за місцем знаходження головного підприємства (ВКП «Агрошляхбуд»). Зазначені обставини вказують на те, що у роботодавця відбулись зміни в організації виробництва і праці, які потягнули зміни істотних умов праці позивача - переведення його на роботу в іншу місцевість. У справі відсутні будь-які докази того, що у відповідача відбулось скорочення штату працівників.

Висновки Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 212/2925/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/10591/21, від 26 серпня 2021 року у справі № 607/14453/20, від 22 травня 2019 року у справі № 754/8595/17-ц, постанові Верховного суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс16 встановлені за інших фактичних обставин справи, тому посилання на ці висновки є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої - шостої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно постанови Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що: «суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами».

Апеляційний суд встановив, що на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного ВКП «Агрошляхбуд» із АО «Греца і Партнери» 16 січня 2019 року, адвокатами цього адвокатського об`єднання надавалася у справі правова допомога відповідачу ВКП «Агрошляхбуд» і передбачено, що гонорар обчислюється виходячи, зокрема, зі ставки 1 000,00 грн за одну годину роботи партнера об`єднання.

АО «Греца і Партнери» в особі адвоката Митровки Я. В. надавало правничу допомогу відповідачу на стадії апеляційного розгляду та отримало від останнього оплату, що підтверджується:

- актом виконаних робіт від 22 лютого 2023 року № 002752, підписаний АО «Греца і Партнери» та ВКП «Агрошляхбуд», який включає: представництво у трьох судових засіданнях загальною тривалістю 1 година 34 хвилини (1 340,00 грн); ознайомлення з матеріалами справи 50 хвилин (500,00 грн); підготовка відзиву на апеляційну скаргу 3 години (3 000,00 грн); підготовка клопотання та додаткових пояснень, загальна тривалість 3 години 32 хвилини (2 920,00 грн), разом 7 760,00 грн; детальний опис робіт (послуг) від 24.02.2023, рахунок на оплату від 22 лютого 2023 року № 002752, виставлений АО «Греца і Партнери» відповідачу ВКП «Агрошляхбуд» із переліком робіт (послуг), указаним в акті виконаних робіт від 22 лютого 2023 року № 002752;- платіжним доручення від 23 лютого 2023 року № 9030 про сплату ВКП «Агрошляхбуд» на користь АО «Греца і Партнери» 7 760,00 грн за юридичні послуги.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 760,00 грн, враховуючи, що заявлений до відшкодування розмір витрат є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року, постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року та додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко І. О. Дундар