Постанова

від 17.11.2021 по справі 461/6036/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/6036/19 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/811/2463/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: О.М. Ванівського, Н.О. Шеремети

при секретарі: В.І. Симець

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Бартоломей на рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Бартоломей , за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про стягнення орендної плати, -

в с т а н о в и в:

13.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Бартоломей , за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про стягнення орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником 3/7 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 21.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черновою П.Д., про що зроблено запис у реєстрі №1617. Відповідно до п. 1 договору, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 3/7 (три сьомих) частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., а ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_2 вказану частку. Відповідно до п. 2 договору дарування, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (ОКП ЛОР БТІ та ЕО ) за №36770668, а також технічним паспортом на приватизовану квартиру, складеним ОКП ЛОР БТІ та ЕО 23.07.2012 р., інвентарний номер 858, вказана квартира розташована на першому поверсі та у підвалі чотириповерхового житлового будинку і в цілому складається з однієї кімнати житловою площею 64.2 кв.м. та кухні. Загальна площа квартири становити 168,7 кв.м. 21.01.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створено та зареєстровано ТзОВ Бартоломей . В перелік засновників юридичної особи ввійшли: ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду становив 430,00 грн) та ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду становив 570,00 грн). Основним видом господарської діяльності ТзОВ Бартоломей є надання в оренду і експлуатацію власного і орендованого майна. З метою здійснення підприємницької діяльності, позивачем та ОСОБА_2 було досягнуто згоди в частині використання спільного майна, а саме квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору оренди з ТзОВ Бартоломей . 01.02.2015 року між ТзОВ Бартоломей з однієї сторони та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлових приміщень. На виконання умов даного договору 01.02.2016 року було передано об`єкт договору, про що складено та підписано акт прийому-передачі. Квартира за адресою АДРЕСА_1 , починаючи з моменту укладення договору оренди і до моменту подання позову постійно використовувалась, і далі використовується ТзОВ Бартоломей як основний актив господарської діяльності, як заклад громадського харчування. При укладенні договору оренди була визначена орендна плата в розмірі, що становила еквівалент у розмірі однієї тисячі доларів США на місяць. Певний час ТзОВ Бартоломей виконувало взяті на себе зобов`язання в частині сплати позивачу орендної плати. Однак, починаючи із серпня 2017 року, ТзОВ Бартоломей без пояснення причин пропуску строку оплати та без розірвання договору оренди припинило виплату орендної плати позивачу. На неодноразові звернення з боку ОСОБА_1 до директора ТзОВ Бартоломей Таргонія А.О. щодо причин відсутності оплати згідно договору оренди відповіді не надійшло. Відповідно до інформації офіційного сайту Національного банку України станом на 08.08.2019 року встановлено наступний курс валют співвідношення долара США до гривні - 100 доларів США дорівнює 2542 грн 43 коп. Враховуючи наведене, оплата за договором оренди не здійснюється із серпня 2017 року, тобто 25 місяців, тому загальна сума заборгованості становить 25 000,00 доларів США, тобто 635 607 грн 50 коп. Позивач вважає, що його права як співвласника майна порушуються, йому заподіяно матеріальні збитки, наявна упущена вигода, оскільки він міг передати в оренду згаданий об`єкт іншим зацікавленим особам, та відповідно вчасно отримувати орендну плату, або використовувати об`єкт самостійно при здійсненні господарської діяльності. Тому просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю БАРТОЛОМЕЙ на користь ОСОБА_1 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, що еквівалентно 635 607 грн 50 коп. (шістсот тридцять п`ять тисяч шістсот сім грн., п`ятдесят коп.).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю БАРТОЛОМЕЙ на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржило ТзОВ Бартоломей .

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що, розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував, що позовна заява була подана позивачем з порушенням вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України. Зокрема, не було сплачено судовий збір у визначеному Законом України Про судовий збір розмірі, а також не додано до копії позовної заяви копії всіх документів, долучених до оригіналу такої, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Крім того, у процесі судового розгляду суд не забезпечив дотримання процесуальних норм, які регулюють обов`язок доказування і подання доказів, їх дослідження та оцінку, що підтверджується наявністю у матеріалах справи підробленого письмового документу - договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.02.2016 року, про існування якого відповідач не знав, дізнався про нього лише після прийняття оскаржуваного судового рішення. Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві підставою своїх позовних вимог вказував договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.02.2015 року та акт приймання передачі від 01.02.2016 року. Однак, ні при поданні позовної заяви, ні під час судового розгляду, договору оренди, на який він посилався на обґрунтування пред`явлених позовних вимог, суду не надав. У судовому засіданні 21.07.2020 року представник позивача ОСОБА_3 у присутності позивача усно заявила, що насправді було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.02.2016 року, а посилання в позовній заяві на договір від 01.02.2015 року було помилковою опискою . Вважає, що такою заявою стороною позивача було змінено підставу позовних вимог і така заява була задоволена судом без прийняття відповідної ухвали. Оскільки позивач у встановленому порядку не змінив підставу позовних вимог, вважає, що підстава його позовних вимог залишилась та ж сама - договір оренди №1 від 01.02.2015 року. Зазначає, що позивач, стверджуючи в позові про отримання до серпня 2017 року орендної плати щомісяця в розмірі 1000 доларів США, повідомив недостовірну інформацію, жодних доказів на її підтвердження не надав (банківські виписки, довідки банку та ін.). У зв`язку із виявленням факту підробки договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01 лютого 2016 року, директор ТзОВ Бартоломей та співвласник орендованого приміщення 13.08.2020 року звернувся до Галицького ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення злочину. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.08.2020 року у справі №461/6626/20 задоволено скаргу ОСОБА_2 та зобов`язано відповідальних осіб Галицького ВП ГУ НП у Львівській області розглянути його заяву від 13.08.2020 року про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 358, 384 КК України (талон-повідомлення єдиного обліку №20455). На виконання ухвали суду Галицьким ВП ГУ НП у Львівській області 27.08.2020 року внесено відомості до ЄРДР, порушено кримінальні провадження №12020145050000346 за ознаками ст. 384 ч. 1 КК України та №12020145050000347 за ознаками ст. 358 ч. 1 КК України. На даний час проводиться розслідування по зазначених фактах підробки та використання договору оренди. Враховуючи наведене, долучений позивачем до матеріалів справи договір оренди №1 від 01.02.2016 року не може бути достатнім та достовірним доказом на підтвердження підставності пред`явлених позовних вимог за договором від 01.02.2015 року.

Просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта ТзОВ Бартоломей - Іваночко М.В. та Зубашевський Н.П. скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити.

Представники позивача - Цьорох О.М., Гай О.О. проти скарги заперечили, просили у задоволенні скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних мотивів.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір оренди дійсно був укладеним, розмір орендної плати позивачем визначено у частковому співвідношенні права власності, тому твердження відповідача, зазначені у відзиві про те, що позивач на свою користь просить стягнути всю суму орендної плати є помилковими, адже розмір орендної плати в цілому становить 2334 доларів США, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення №1.

Проводячи правове обґрунтування прийнятого ним рішення, суд попередньої інстанції покликався на норми ст. 625 ЦК України, що стосується зобов`язальних правовідносин ( Відповідальність за порушення грошового зобов`язання ). Адже, застосування такого способу захисту як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться у договірних зобов`язаннях (ст. 611 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

Відповідно до ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає на свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦКУ порушенням зобов`язання є його невиконання або не виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на те, що такий не дослідив комплексу доказів, необхідного для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угоди, з якими пов`язане виконання зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було.

У постанові від 04 червня 2020 року у справі №825/1630/17 (провадження №К/9901/15927/18) КАС ВС зазначає про те, що будь-яка господарська операція повинна, перш за все, мати ділову мету та економічну вигоду. За певних обставин первинна документація (договори, акти, видаткові накладні тощо), а також зареєстрована податкова накладна можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В іншому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Аналогічної позиції притримувався КАС ВСу постанові від 19 травня 2020 року у справі №826/10104/16 (провадження №К/9901/28132/18), у котрій із посилання на підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначив, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту. Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

У постанові КАС ВС від 16 березня 2021 року у справі №580/2490/19 (провадження №К/9901/5014/21) ВС наголошує, що однією із судових доктрин, виділених на сьогодні національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду, є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПКУ. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються. При цьому документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Отже, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції, не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигід виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції суди повинні встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

У постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 910/9739/19 КГС ВС зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до абзацу 11 статті 1, частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19.

Разом із тим, позивачем не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження реальності господарських операцій за зазначеним у фабулі позовної заяви договором оренди нежитлових приміщень №1 від 01.02.2015 року, оригінал котрого позивачем так і не було представлено. У матеріалах справи наявна копія акта прийому-передачі від 01.02.2016 року, який не підписаний орендодавцем №1 ОСОБА_1 , у якому є посилання на договір оренди від 01.02.2015 року, з чого можна зробити висновок, що за договором 2015 року майно було передано в оренду лише у 2016 році. Однак, суд першої інстанції здійснив стягнення за невиконання/неналежне виконання договору оренди нежитлових приміщень від 01.02.2015 року за відсутності доказів на підтвердження реальності виконання такого.

При цьому, представники відповідача та третьої особи ствердили, що договір оренди від 01.02.2016 року сторонами не укладався та не виконувався, ТОВ Бартоломей ніколи не виплачувало ОСОБА_4 орендну плату в розмірі 1 000 дол. США з рахунку підприємства.

Колегія суддів звертає увагу, що документи, котрі містять помилкові реквізити не можуть бути належним доказом по справі (постанова КГС ВС від 13.06.2019 у справі №910/3225/18).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Зазначену правову позицію викладено у постанові ОП КЦС ВС від 01 листопада 2021 року у справі №405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), а також постановах КГС ВС від 09 липня 2020 року у справі №922/404/19 і від 03 серпня 2020 року у справі №911/2139/19.

У порушення наведеного суд попередньої інстанції зазначені вимоги Закону залишив поза увагою.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно п. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 у позовній заяві підставою своїх позовних вимог вказував договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.02.2015 року та акт приймання передачі від 01.02.2016 року. Але, при поданні позовної заяви та під час судового розгляду, договір оренди, на який він посилається на обґрунтування позовних вимог, до суду, як позивач, не подав.

В судовому засіданні 21.07.2020 року, представники позивача зазначили, що насправді було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.02.2016 року, а посилання в позовній заяві на договір від 01.02.2015 року було помилковою опискою .

Таким чином, зазначеною заявою стороною позивача фактично було змінено підставу позовних вимог. Із покликання районного суду у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення на договір від 01.02.2016 року слідує, що така заява була задоволена судом без прийняття відповідної ухвали.

Всі вимоги позивача грунтуються виключно на договорі оренди нежитлових приміщень №1 від 01.02.2015 року, акті прийому передачі від 01.02.2016 року до Договору оренди нежитлових приміщень №1 від 01.02.2015 року. Крім того, позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду та в правоохоронні органи зазначав про договір оренди від №1 від 01.02.2015 року, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про злочин від 27.08.2019 року, де він вказує про укладення договору оренди №1 від 01.02.2015 року. В ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду від 06.03.2020 року у справі №461/1158/20 суд зазначив про укладення договору №1 від 01.02.2015 року. Відтак, покликання суду на описку в договорі стосовно дати його укладення є безпідставним. Відмова сторони позивача в засіданні 21.07.2020 року від договору №1 від 01.02.2015 року (підстави своїх вимог) та подальше посилання на договір №1 від 01.02.2016 року є, на думку суду, зміною підстави позову.

Згідно ч. 5 ст. 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Сторона позивача, змінюючи підставу позову, зобов`язана була не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання подати до суду письмову заяву з доказами направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасниками справи (ТОВ Бартоломей та ОСОБА_2 ). Позивач та його представник таких дій не вчинили, а суд попередньої інстанції не забезпечив дотримання ними обов`язків, визначених ст. 49 ЦПК, що позбавило відповідача та третю особу можливості заперечити проти таких дій позивача та реалізовувати належним чином всі свої процесуальні права, призвело до порушення принципу змагальності сторін та неповного дослідження обставин справи.

Крім того, в порушення ст.ст. 49, 83 ЦПК України, в судовому засіданні 27.01.2020 року у відсутність відповідача та третьої особи, сторона позивача подала нові докази - копію повідомлення про розірвання договору оренди №1 від 01.02.2016 року (а.с.74), копію договору суборенди (а.с.67-73). Згідно технічного запису судового засідання від 27.01.2020 року суд першої інстанції прийняв вказані докази без виконання позивачем вимог ч. 5 ст. 49, ч. 8, ч. 9 ст. 83 ЦПК України .

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Бартоломей - задовольнити.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Бартоломей , за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про стягнення орендної плати - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2021 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: О.М. Ванівський

Н.О. Шеремета