Постанова

від 16.12.2021 по справі 947/21450/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3311/21

Номер справи місцевого суду: 947/21450/19

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М,

з участю секретаря Стадніченко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Бескровного Я.В. , по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просив визнати спільним майном подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 та поділити спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини вказаної квартири за кожним.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що між ним та ОСОБА_1 07 травня 2011 року був зареєстрований шлюб.

Сторони від даного шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час сумісного життя у шлюбі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було придбано майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .

Оскільки, в позасудовому порядку сторони щодо поділу майна згоди не дійшли, ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом.

ОСОБА_1 , в свою чергу звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила визнати на нею право власності на зазначену квартиру у розмірі 2/3 її частин, а за ОСОБА_2 1/3 частину квартири, посилаючись на те, що спірна квартира не може бути поділена між нею та відповідачем в натурі із збереженням функціонального призначення кожної виділеної частки у якості самостійної квартири, також неможливе спільне використання даної квартири у разі прийняття рішення судом щодо поділу даної квартири по частці кожному.

Також ОСОБА_1 зазначила, що дитина від їхнього шлюбу - ОСОБА_3 мешкає з нею, батько дитини матеріальної допомоги на її утримання не надає, витрати на дитину несуть її батьки, крім того з боку ОСОБА_2 здійснюється над нею насильство, про, що були складені протоколи про адміністративне правопорушення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволений.

Визнано спільним майном подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .

Поділено спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності визнавши за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 за кожним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою , в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_2 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду , посилаючись на невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також на порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що в судовому засіданні брала участь адвокат Семененко Н.С., яка була неналежним представником, судова справа розглядалась у її відсутність, про існування первісного позову їй відомо не було, а зустрічний позов був поданий без її згоди, також вона не була повідомлена про розгляд справи.

Відзиву до суду надано не було.

Сторони про розгляд справи на 08 грудня 2021 року сповіщені належним чином (а.с.55-59 т.2).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

При цьому колегія суддів вважає зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 06 квітня 2020 року звернулася з апеляційною скаргою, справа в провадженні апеляційної інстанції перебуває з 22 квітня 2020 року, справа слуханням була призначена на 03 лютого 2021 року, 07 квітня 2021 року, 28 липня 2021 року та 20 жовтня 2021 року, однак жодного разу Новікова А.А., яка є апелянтом та повинна бути зацікавленою у розгляді справи, в судові засідання не з`являлася, будучі повідомленою про слухання справи належним чином, натомість зверталася до суду з заявами про відкладення розгляду справи.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін, диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на суд , одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (Рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі Воловік проти України ).

ЄСПЛ неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (рішення ЄСПЛ у справах Гуржій проти України , заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, Олександр Шевченко проти України , № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною другою статті 44 ЦПК України визначений перелік дій сторони, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, зокрема, вчинення аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не добросовісно користується належними їй процесуальними правами та не виконує процесуальні обов`язки , колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 затягує розгляд справи та зловживає своїми процесуальними правами, що унеможливлює розглянути справу, у передбачені Цивільним процесуальним кодексом строки.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги ст. 128, ст. 130, ст. 131 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення ОСОБА_1 з поштовою відміткою про відсутність адресата за зазначеною нею в апеляційній скарзі адресою, належним повідомленням, неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, у зв`язку з чим вирішила слухати справу у відсутність учасників справи, які не прибули в судове засідання.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( 16 грудня 2021 року ).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 07 травня 2011 року був зареєстрований шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 (а.с.5 т. 1).

Під час перебування сторін у шлюбі ними була придбана квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 від 12.09.2012 року, яка була зареєстрована за ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності видане на підставі договору про участь у пайовому будівництві від 01.12.2011 року, акту прийому-передачі від 01.06.2012 року (а.с.15 т. 1).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є спільним майном подружжя.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції за таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружина та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласника у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом ( ч. 2 ст.372 ЦК України).

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Презумпція спільності майна подружжя поширюється у тому числі і на майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім`я одного з подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Визнавши спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , яке є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що права ОСОБА_2 підлягають захисту, оскільки його право, передбачене ст.70 ч.1 СК України , презюмується відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 судом вірно зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу шлюбний договір (контракт) не укладали, також передбачені законом підстави для відступлення від засад рівності часток відсутні, проживання дитини з позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 , не є підставою для збільшення частки одного з подружжя, доказів наявності інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем за зустрічним позовом надано не було, тому суд на законних підставах відмовив у задоволені зустрічного позову.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_2 та про відмову у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 за відсутністю правових підстав для цього.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в судовому засіданні брала участь адвокат Семененко Н.С., яка була неналежним представником, судова справа розглядалась у її відсутність, про існування первісного позову їй відомо не було, а зустрічний позов був поданий без її згоди, також вона не була повідомлена про розгляд справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду про відкриття провадження по справі від 27.09.2019 року разом з судовою повісткою та позовною заявою з додатками отримала ОСОБА_1 18.10.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тобто була обізнана про те, що в провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, однак жодного разу не з`явилася (а.с. 41).

Також в матеріалах справи міститься ордер адвоката Семененко Н.С., на представництво інтересів ОСОБА_1 у Київському районному суді м. Одеси на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 17.09.2019 року без обмежень повноважень (а.с. 40).

Крім того, адвокат Семененко Н.С. приймала участь у судових засіданнях, надавала клопотання, відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , а також подала до суду зустрічний позов в інтересах ОСОБА_1 .

При цьому, ОСОБА_1 до суду з клопотанням про те, що ОСОБА_4 є неналежним її представником не зверталася.

Доводи апеляційної скарги про залишення без розгляду її позову з тих підстав, що ОСОБА_4 не мала повноважень на подання позову, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, так як спростовуються матеріалами справи, у відповідності до яких вбачається, що адвокат Семененко Н.С. діяла в межах повноважень, наданих ОСОБА_1 , яка в свою чергу була обізнана про розгляд справи.

Відповідно до рішення дисциплінарної палати КДКА від 13.04.2021 року за скаргою ОСОБА_1 було відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката Семененко Н.С., яка виступала в інтересах ОСОБА_1 по справам за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, про стягнення аліментів, розподілі майна подружжя (а.с. 33-38 т. 2).

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності .

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2021 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

С.М. Сегеда