Постанова

від 13.06.2022 по справі 947/21450/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2022 року

м. Київ

справа № 947/21450/19

провадження № 61-20675св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Бескровного Я. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що між ним та ОСОБА_2 07 травня 2011 року зареєстрований шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та поділити спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності, визнавши за ним та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини вказаної квартири за кожним.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просила визнати на нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за ОСОБА_1 - на 1/3 частини цієї квартири.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 07 травня 2011 року між нею та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , який проживає з нею, а ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, витрати на дитину несуть її батьки.

Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .

Вказувала на те, що спірна квартира не може бути поділена між нею та відповідачем в натурі із збереженням функціонального призначення кожної виділеної частки у якості самостійної квартири, також неможливе спільне використання цієї квартири у разі ухвалення судом рішення судом щодо поділу даної квартири по 1/2 частині кожному, оскільки ОСОБА_1 неодноразово вчиняв щодо неї протиправні дії.

Зазначала, що на момент придбання спірної квартири та проведення в ній ремонту вона працювала та отримувала дохід. З грудня 2013 року по жовтень 2014 року вона отримала грошове забезпечення у розмірі 44 502,08 грн. У листопаді 2014 року вона додатково отримала одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 20 250,00 грн, а також одноразову допомогу у зв`язку з втратою працездатності працівника міліції у розмірі 25 920,00 грн. З грудня 2014 року вона перебуває на пенсії з інвалідності. Усі зароблені кошти вона витратила на придбання квартири та її ремонт, у той час як ОСОБА_1 у період з грудня 2014 року по грудень 2016 року не працював.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільним майном подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності, квартиру АДРЕСА_1 .

Поділено спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна квартира є спільним майном подружжя, частки дружини та чоловіка в ній є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у порушення вимог ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив її про час та місце розгляду справи. Про розгляд справи вона дізналася з сайту суду 10 грудня 2021 року.

У суді першої інстанції її адвокат Семененко Н. С. порушила її права, оскільки вона мала намір подати зустрічну позовну заяву про визнання спірної квартири її особистою власністю, а адвокат, не повідомивши її про подання зустрічної позовної заяві від її імені та представляючи її інтереси без договору про надання правової допомоги, пред`явила позов про визнання права власності на 2/3 частки спірної квартири.

Зазначала, що спірна квартира придбана за кошти її батька.

Крім того, апеляційний суд не розглянув її клопотання про забезпечення доказів, в якому вона просила витребувати у адвоката Семененко Н. С. договір про надання правової допомоги.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суд необґрунтовано відхилив клопотання про забезпечення доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 12 вересня 2012 року ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності видане на підставі договору про участь у пайовому будівництві від 01 грудня 2011 року та акта прийому-передачі від 01 червня 2012 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Презумпція спільності права власності подружжя на спірне майно не спростована.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, обґрунтовано виходили із того, що частки сторін є рівними та підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проживання дитини з ОСОБА_2 , з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомив про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У справі, яка переглядається, 06 квітня 2020 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року справу призначено до розгляду на 03 лютого 2021 року.

01 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладено на 07 квітня 2021 року.

05 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладено на 28 липня 2021 року.

22 липня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладено на 20 жовтня 2021 року.

18 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою, в якій просила повідомити її про дату, час і місце судового засідання, оскільки судової повістки вона не отримувала.

Розгляд справи відкладено на 08 грудня 2021 року.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення щодо призначення справи до розгляду на 08 грудня 2021 року, направлене на адресу ОСОБА_2 , повернулося на адресу апеляційного суду, причина повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 58-59, т. 2).

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже ОСОБА_2 вважається такою, що повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України давало суду підстави розглядати справу у її відсутності.

Судовий розгляд справи відбувся 08 грудня 2021 року, а дату ухвалення судового рішення правильно визначено судом з врахуванням приписів частини п`ятої статті 268 ЦПК України, відповідно до яких датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, тобто в даному випадку 16 грудня 2021 року.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 не повідомлена належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду,а тому відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду з цих підстав.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник