Ухвала

від 08.12.2021 по справі 161/15810/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

08 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 161/15810 /17

Провадження № 14-190цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Сімоненко В. М.,

суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технологія Базальту (далі - ТОВ Технологія Базальту ) до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації за касаційною скаргою ТОВ Технологія Базальту на постанову Волинського апеляційного судувід 27 серпня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

1. У жовтні 2017 року ТОВ Технологія Базальту звернулось з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило: визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458, та земельну ділянку площею 0,5002 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126, які знаходяться за адресою: село Струмівка Луцького району Волинської області; виключити з усіх державних реєстрів записи про право власності ОСОБА_1 на вказані вище земельні ділянки.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2003 року є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 1 га та з 2007 року є власником земельної ділянки площею 0,5002 га з тим самим цільовим призначенням. У 2008 році Спільне українсько - німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю Волинь - Транс ЛТД (далі - СП ТОВ Волинь-Транс ), засновником якого є також ОСОБА_1 , на вказаних земельних ділянках побудувало завод по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4580,9 кв.м. та 07 квітня 2008 року зареєструвало за собою право власності на нього. 01 жовтня 2008 року ОСОБА_1 уклав з СП ТОВ Волинь-Транс договір оренди земельної ділянки площею 1 га строком на 10 років - до 01 жовтня 2018 року.

3. Згодом на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року право власності на приміщення заводу перейшло від СП ТОВ Волинь-Транс до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінмат Ревербері (далі - ТОВ Мінмат Ревербері ) , а на підставі договору купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року від ТОВ Мінмат Ревербері до ОСОБА_2 , яка 01 вересня 2015 року як учасник ТОВ Технологія Базальту внесла приміщення заводу до його статутного капіталу.

4. У пункті 1.2. вказаних договорів купівлі - продажу від 25 серпня 2015 року та 28 серпня 2015 року зазначено, що придбане приміщення заводу розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в оренді, а пунктом 5.4.3. передбачений обов`язок покупців переоформити право користування земельною ділянкою на себе. Однак ані ТОВ Мінмат Ревербері , ані ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 не укладали, право оренди не переоформляли та не реєстрували. Також ТОВ Технологія Базальту зазначає, що фактично приміщення заводу розташоване на двох земельних ділянках площею 1 га та площею 0,5002 га, незважаючи на те, що договір оренди земельної ділянки площею 0,5002 га укладений не був.

5. Позивач стверджує, що право на земельну ділянку перейшло до СП ТОВ Волинь-Транс у зв`язку з забудовою ним цих земельних ділянок, а договір оренди, укладений з СП ТОВ Волинь-Транс від 01 жовтня 2008 року, припинений зі спливом строку, нового договору оренди з наступними власниками нерухомості в установленому законом порядку не укладено та права і обов`язки за договором оренди до наступних набувачів нерухомого майна в установленому законом порядку не перейшло, а тому між ОСОБА_1 та ТОВ Технологія Базальту відсутні відносини щодо оренди спірних земельних ділянок.

6. ТОВ Технологія Базальту зазначало, що оскільки права на земельну ділянку перейшли до забудовника земельної ділянки до укладання договору оренди, а позивачем набуто право власності на будівлю, яка розміщена на вказаних земельних ділянках, то в силу статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нього перейшло право власності на ці земельні ділянки без зміни їх цільового призначення в обсязі і на умовах, встановлених для попереднього власника - ОСОБА_1 .

7. Крім того, на обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що право на користування земельною ділянкою виникає у орендатора з моменту реєстрації договору оренди або права оренди на підставі договору, а наступні набувачі нерухомого майна, у тому числі й позивач, такого права в установленому порядку не отримували, за собою не реєстрували, договорів оренди з власником земельних ділянок не укладали, права орендарів на себе не переводили, то у нього як останнього власника нерухомості не виникло право оренди земельної ділянки, оскільки не було йому передано останнім власником - відчужувачем.

8. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року провадження в частині позовних вимог про виключення з реєстрів записів про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 закрито.

9. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року позовні вимоги у частині визнання права власності ТОВ Технологія Базальту на земельні ділянки задоволені. Визнано право власності за ТОВ Технологія Базальту на земельні ділянки площею 1 га та площею 0,5002 га.

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та СП ТОВ Волинь - Транс припинений, а нового договору оренди з ТОВ Мінмат Ревербері та у подальшому з ОСОБА_2 укладено не було, права та обов`язки орендаря земельних ділянок до наступних власників не перейшло, а тому при набутті ТОВ Технологія Базальту права власності на приміщення заводу відносини щодо користування на правах оренди земельною ділянкою площею 1 га між ОСОБА_1 та ТОВ Технологія Базальту не виникли. Враховуючи те, що приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів розташоване на обох земельних ділянках, суд дійшов висновку, що ТОВ Технологія Базальту набуло право власності на обидві земельні ділянки на підставі частини першої статей 120 ЗК України та 377 ЦК України.

11. 17 січня 2020 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ Технологія Базальту відмовлено.

12. 15 квітня 2020 року постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

13. Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційним судом не перевірено і не встановлено фактичних обставин, на які посилався позивач, зокрема будівництва нерухомості на земельній ділянці, що належить відповідачу у відповідності до цільового призначення, підстав такого будівництва та правового статусу земельних ділянок, на яких здійснювалось таке будівництво; можливої зміни такого статусу при прийнятті нерухомості в експлуатацію у відповідності до законодавства, яке було чинним на той час. При цьому суд, посилаючись на положення статті 120 ЗК України та виходячи з принципу передачі тільки існуючих на момент передачі прав, зазначав, що права на земельну ділянку переходять у відповідності до положень статті 120 ЗК України, такий перехід здійснюється щодо тих прав, що існували та належали наступному власнику нерухомості.

14. 27 серпня 2020 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ Технологія Базальту відмовлено.

15. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка площею 1 га перебувала у користуванні СП ТОВ Волинь-Транс , тому, набувши права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м, до ТОВ Технологія Базальту перейшло право користування цією земельною ділянкою відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, а не право власності на неї. Суд вважав, що оскільки ця земельна ділянка загальною площею 0,5002 га не передавалась ні у власність, ні у користування продавця - СП ТОВ Волинь-Транс , то право власності чи користування на неї взагалі не перейшло до нових власників заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, у тому числі і до позивача.

16. У вересні 2020 року ТОВ Технологія Базальту подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року в частині визнання за ТОВ Технологія Базальту права власності на земельні ділянки площею 1,00 га та площею 0,5002 га, а справу направити в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

17. У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18), а саме статтю 377 ЦК України та статті 120, 125 ЗК України, якими регламентується порядок переходу права власності на земельні ділянки.

18. Посилаючись на положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, позивач зазначає, що право власності на земельну ділянку переходить разом з правом власності на будівлю (споруду), на якій вона розміщена, тобто в силу закону. У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18) вказано, що принцип слідування землі за будівлею стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

19. Вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка площею 1 га знаходилася в користуванні останнього продавця, оскільки ОСОБА_1 не укладав жодних договорів оренди з ТОВ Мінмат Ревербері , а потім з ОСОБА_2 та ТОВ Технологія Базальту . Право оренди ними не було отримане та зареєстроване, тому договір оренди від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Волинь-Транс , припинився в силу закону. ОСОБА_1 , як учасник СП ТОВ Волинь-Транс та ТОВ Мінмат Ревербері , а також власник земельних ділянок, достеменно будучи обізнаним, що права оренди на земельні ділянки за набувачами не зареєстровані і тому не перейшли, надав згоду на відчуження нерухомого майна, яке знаходиться на цих земельних ділянках, а отже, надав згоду й на перехід права власності на земельні ділянки у відповідності до статті 120 ЗК України, враховуючи принцип цілісності нерухомого майна з землею, на якій воно знаходиться. Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 120 ЗК України , а суд апеляційної інстанції помилково вважав, що до них слід застосовувати частину другу вказаної статті, вважаючи що до позивача перейшло не право власності на земельну ділянку, а право користування нею. При цьому апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про нечинність договорів оренди у зв`язку з відсутністю реєстрації права оренди за новим набувачем нерухомості.

20. Крім того, при вирішенні спору апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема у порушення статей 77 , 102, 113, 229 ЦПК України, викликавши та допитавши експерта, який підготував висновок комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 31 травня 2018 року, а також встановивши наявність розбіжностей між правовстановлюючими документами і іншими доказами, наявними у справі, апеляційний суд не обговорив доцільність проведення додаткової чи повторної експертизи та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ТОВ Технологія Базальту .

21. Також при новому розгляді справи залишено поза увагою рекомендації Верховного Суду, викладені у постанові від 15 квітня 2020 року, зокрема, апеляційний суд не встановив та висновки суду першої інстанції не спростував у частині чи були зареєстровані права оренди за наступними власниками нерухомості; які фактичні права на земельну ділянку перейшли до наступних власників з огляду на положення закону про перехід прав на земельну ділянку до забудовника - створювача нерухомого майна на земельній ділянці, виділеній для цих цілей; з огляду на положення законодавства про передачу та перехід лише дійсних прав та обов`язків не встановив, які фактичні правовідносини склались між сторонами щодо прав на земельні ділянки з огляду на їх дії з виконання чи невиконання умов договорів оренди; яку частину земельної ділянки № 2 займає належне ТОВ Технологія Базальту нерухоме майно, а також розмір земельної ділянки, яка необхідна для його належного обслуговування тощо.

22. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій просив касаційну скаргу ТОВ Технологія Базальту залишити без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року без змін.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України з підстав необхідності відступу від висновку (уточнення висновку) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) .

25. В ухвалі касаційного суду зазначено, що відповідно довисновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), застосування статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, враховуючи принцип слідування землі за будівлею, передбачає автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула права власності на об`єкт нерухомості, розташований на цій земельній ділянці.

26. Водночас стаття 140 ЗК України передбачає вичерпний перелік підстав припинення права власності, що поширювальному тлумаченню не підлягає. Особливістю цього переліку є те, що підстави припинення права власності мають бути визначені законом, а настання обставин, з якими закон не пов`язує такі наслідки, не може призвести до подібних правових наслідків для осіб.

27. Крім того, колегія суддів вважає, що у разі процедури автоматичного переходу земельної ділянки до власника будівель і споруд, на якій вони розташовані, власник земельної ділянки, який є відмінним від власника будівлі, несе обмеження у її використанні, позбавляється майна, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому не можливо вирішити питання про позбавлення особи (власника земельної ділянки) права власності на майно без вирішення питання компенсації вартості земельної ділянки її власнику.

28. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від вказаного висновку (уточнити правовий висновок) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, оскільки зроблений в ній висновок, що фактичне безоплатне отримання у власність земельної ділянки за рішенням суду, яке буде носити примусовий характер та свідчити про припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , відповідно до статті 346 ЦК України не буде відповідати гарантіям захисту прав особи, яка позбавляється цього майна.

29. Визнання права власності на земельну ділянку чи витребування її у зв`язку з автоматичним переходом права власності на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт права власності - будівля чи споруда, без вирішення питання про компенсацію вартості земельної ділянки буде мати наслідком втручання у мирне володіння особою своїм майном.

30. Крім того, при вирішенні цієї справи колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що підлягають уточненню питання: 1. Чи можливо припинити право власності особи на земельну ділянку без компенсації її вартості особі, яка позбавляється цього майна шляхом визнання права власності на земельну ділянку за особою, яка є власником будівлі, споруди, розташованої повністю на цій земельній ділянці. 2. Чи буде пропорційним втручання в право мирного володіння майном особою, яка набула право власності на земельну ділянку у передбачений чинним земельним законодавством спосіб, внаслідок позбавлення її цієї земельної ділянки.

Перевіривши підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання зазначає таке.

31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що справа може бути передана на її розгляд на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України у випадку, коли суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

32. Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 січня 2001 року у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

33. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.

34. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

35. Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

36. Виходячи з вищевикладеного, для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів важливо встановити, що розуміється під подібністю правовідносин.

37. Виходячи з загальної теорії права, елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін подібні правовідносини таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

38. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

39. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

40. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин у відповідності до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

41. Аналізуючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі № 200/606/18, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що правовідносини, з яких виникли спори у цих справах, не є подібними.

42. Так, у справі № 200/606/18 спір стосувався визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання за позивачем права власності на земельну ділянку. При цьому судом у цій справі було встановлено, що об`єкт нерухомості був проданий на прилюдних торгах без земельної ділянки на якій він розташований, а земельну ділянку було виставлено на продаж окремим лотом. За таких обставин Велика Палата дійшла до висновку про відсутність підстав для переходу прав на земельну ділянку до набувача нерухомості, проданої з прилюдних торгів окремим лотом.

43. При цьому питання чи можливо припинити право власності особи на земельну ділянку без компенсації її вартості особі, яка позбавляється цього майна, шляхом визнання права власності на земельну ділянку за особою, яка є власником будівлі, споруди, розташованої повністю на цій земельній ділянці, чи буде пропорційним втручання в право мирного володіння майном особою, яка набула право власності на земельну ділянку у передбачений чинним земельним законодавством спосіб, внаслідок позбавлення її цієї земельної ділянки, у цій справі не вирішувалось.

44. Разом з тим, у справі, яка розглядається, судами встановлено, що будівництво заводу було здійснено юридичною особою на земельній ділянці, яка на праві власності належала фізичній особі, що була засновником цієї юридичної особи. При цьому цільовим призначенням земельної ділянки було саме будівництво такої нерухомості. У подальшому, після прийняття нерухомості до експлуатації, власник земельної ділянки уклав договір оренди тільки щодо однієї земельної ділянки, площею 1 га. Приміщення заводу неодноразово відчужувалось, однак договори оренди з новими власниками нерухомості не переукладались. При цьому позивач з огляду на дійсність перших прав та погодження відповідача посилається на перехід прав власності на земельну ділянку при забудові нерухомості та не перехід прав та обов`язків орендаря до наступних власників нерухомості.

45. Отже, правовідносини, які виникли з продажу нерухомого майна окремими лотами на прилюдних торгах у виконавчому провадженні, що обумовило звернення позивача з вимогою про визнання права власності на земельну ділянку, не є подібними з правовідносинами, які виникли у зв`язку з будівництвом нерухомого майна на земельній ділянці та наступними переходами прав на це нерухоме майно за договорами купівлі-продажу у власність, у зв`язку з набуттям права власності на це нерухоме майно.

46. Зазначені вище правовідносини не є подібними, а тому Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу (уточнення) висновку щодо застосування правил статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

47. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

48. За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

49. Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Повернути справу № 161/15810 /17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технологія Базальту до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації за касаційною скаргою ТОВ Технологія Базальту на постанову Волинського апеляційного судувід 27 серпня 2020 року на розгляд колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач: В. М. Сімоненко

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач І.В. Желєзний О. М. Ситнік О. С. Золотніков Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач С. П. Штелик