Постанова

від 27.08.2020 по справі 161/15810/17

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/15810/17 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/693/20 Категорія: 20 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря - Лимаря Р. С.,

представників позивача - ОСОБА_1 , Коптєвої А. Є.,

представників відповідача - Ольховського М. В., Микитина А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технологія Базальту до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки, у зв`язку із набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна та скасування державної реєстрації за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Технологія Базальту (далі - ТОВ Технологія Базальту ) звернулося до суду із даним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ним набуто у власність приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів і, відповідно, набуто право власності на земельні ділянки, а саме: земельну ділянку загальною площею 1,00 га та на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, які розташовані за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область. На цих земельних ділянках знаходиться частина приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, бункер для зберігання базальтового каміння, бункер для зберігання відходів виробництва; приймальна камера для зберігання та використання фенол-формальдегідної смоли, під`їзні шляхи для обслуговування заводу, а саме: під`їзний шлях до бункеру зберігання базальтового каміння, під`їзний шлях до приймальної камери для зберігання та використання фенол-формальдегідної смоли, під`їзний шлях до бункеру для зберігання відходів виробництва, частина технологічного обладнання заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів.

Ураховуючи наведене та те, що право власності на вказані земельні ділянки не визнається ОСОБА_2 , ТОВ Технологія Базальту просило суд: визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка знаходиться за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458 (далі - земельна ділянка № 1) у зв`язку з набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною площею 4 580,9 кв. м; визнати за ним право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, яка знаходиться за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126 (далі - земельна ділянка № 2), у зв`язку з набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною площею 4 580,9 кв. м; виключити з усіх державних реєстрів записи про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458 та на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, яка розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року позов ТОВ Технологія Базальту задоволено.

Визнано за ТОВ Технологія Базальту право власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458, у зв`язку з набуттям ТОВ Технологія Базальту права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м.

Визнано за ТОВ Технологія Базальту право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, яка розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126, у зв`язку з набуттям ТОВ Технологія Базальту права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4 580,9 кв. м.

Позовних вимог щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок суд першої інстанції не вирішував.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 , покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ Технологія Базальту відмовити.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 , подана його представником ОСОБА_3 , підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові, виходячи з таких мотивів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів розташоване на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,1 га та на земельній ділянці № НОМЕР_2 площею, 0,5000 га, а тому ТОВ Технологія Базальту набуло право власності на ці земельні ділянки на підставі ч. 1 ст. 120 ЗК України.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2003 року серії ВЛ 005975, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,00 га, яка розташована в с. Струмівка Луцького району Волинської області з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 березня 2007 року серії ВЛ 2020097, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,50000 га, яка розташована в с. Струмівка Луцького району Волинської області з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001.

На земельній ділянці № НОМЕР_1 ТОВ Волинь-Транс побудувало приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 квітня 2008 року, виданого виконавчим комітетом Підгайцівської сільської ради на підставі рішення від 21 лютого 2008 року № 11.

01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ Волинь-Транс укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458.

Згідно з розділом 1 договору оренди, його предметом є земельна ділянка площею 1,00 га в с. Струмівка Луцького району Волинської області з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів.

Розділом 5 договору оренди визначено умови використання об`єкта оренди. Зокрема, у пункті 5.1 зазначено, що об`єкт оренди передається в оренду - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів.

25 серпня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ТОВ Волинь-Транс відчужило приміщення заводу площею 4 580,9 кв. м ТОВ Мінмат Ревербері .

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року визначено, що приміщення розташоване на земельній ділянці площею 1,0 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування заводу утеплюючих матеріалів, земельна ділянка була передана продавцю на підставі договору оренди від 01 жовтня 2008 року.

Пунктом 5.4.3 договору передбачено обов`язок покупця переоформити право користування земельною ділянкою відповідно до ст. 377 ЦК України.

28 серпня 2015 року ТОВ Мінмат Ревербері відчужило приміщення заводу площею 4 580,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 .

Як і в попередньому договорі купівлі-продажу цього приміщення від 25 серпня 2015 року, у п 1.2 договору від 28 серпня 2015 року зазначено, що придбане приміщення заводу знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в оренді, а пунктом 5.4.3 передбачено обов`язок покупця переоформити право користування земельною ділянкою відповідно до ст. 377 ЦК України.

Отже, предметом купівлі-продажу у цих договорах було саме приміщення заводу площею 4 580,9 кв. м без вказівки на перехід права власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Набувши у власність приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів загальною площею 4 580,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , на загальних зборах ТОВ Технологія Базальту придбане нею нерухоме майно передала до статутного капіталу вказаного товариства.

З протоколу № 2 загальних зборів ТОВ Технологія базальту встановлено, що ОСОБА_4 , даючи на загальних зборах характеристику приміщенню заводу площею 4 580,9 кв. м, яке вона бажає внести до статутного капіталу, повідомляла загальним зборам, що це приміщення знаходиться на орендованій земельній ділянці площею 1,0 га.

Право власності ТОВ Технологія Базальту на приміщення заводу утеплюючих матеріалів загальною площею 4 580,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2015 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З технічного паспорта на корпус заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, виготовленого Комунальним підприємством Волинське обласне бюро технічної інвентаризації станом на 10 липня 2007 року встановлено, що корпус заводу площею 4 580,9 кв. м позначається літерою Б-1. Крім того, міститься вказівка про корпус заводу - площадка для відходів площею 203,8 кв. м.

У технічному паспорті на приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, виготовленому у 2017 році підприємцем ОСОБА_5 на замовлення ТОВ Технологія Базальту , міститься інформація не тільки про приміщення Б-1 площею 4 580,9 кв. м, яке належить позивачу на праві власності, але й про інші приміщення, розташовані на земельних ділянках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , зокрема, це виробнича база А-1, навіс б, площадка для відходів б-1, замощення.

На земельній ділянці площею 1,0 га, крім корпусу - Б-1 площею 4 580,9 кв. м, розташовані інші об`єкти нерухомості, що підтверджується висновком комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 31 травня 2018 року № 165/18-41/10668/18-41.

З мотивувальної частини вказаного висновку встановлено, що приміщення Б-1 площею 4 580,9 кв. м (як частина приміщень заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів) розташоване на земельній ділянці площею 1,0 га. Крім приміщення Б-1, на земельній ділянці площею 1,0 га розташовані частина будівлі А-1, навіс б, територія з резервуарами, частина будівель б-1, б-4, б-5.

Завод по виготовленню утеплюючих матеріалів по АДРЕСА_1 , який був збудований ТОВ Волинь-Транс , складається з декількох приміщень, які розташовані на земельних ділянках ІНФОРМАЦІЯ_1 та 2 по АДРЕСА_1 , однак, лише одне з приміщень, а саме, приміщення Б-1 площею 4 580,9 кв. м, було предметом договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ Волинь-Транс та ТОВ Мінмарт Ревербері від 25 серпня 2015 року, пізніше - предметом договору купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року, укладеного між ТОВ Мінмарт Ревербері та ОСОБА_4 , а згодом саме це приміщення, яке розташоване на сформованій земельній ділянці площею 1,0 га, було передано до статутного капіталу ТОВ Технологія Базальту .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої від 19 червня 2017 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником навісу для сировини В-1 площею 631,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року.

Ця обставина підтверджується договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року, укладеного між ТОВ Волинь-Транс та ОСОБА_2 , згідно з пунктом 1.2 якого, навіс для сировини В-1 площею 631,7 кв. м розташований на земельній ділянці площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126, технічним паспортом на приміщення.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (п. е ч. 1 ст. 141 ЗК України).

Згідно з частинами 1, 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому, при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Під час апеляційного розгляду справи також встановлено, що належне позивачу приміщення заводу площею 4 580,9 кв. м розташоване на земельній ділянці № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , він укладений строком на 10 років, до 01 жовтня 2018 року.

Отже, на час укладення договорів купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року між ТОВ Волинь-Транс та ТОВ Мінмат Ревербері , від 28 серпня 2015 року між ТОВ Мінмат Ревербері та ОСОБА_4 , а також на день передачі приміщення заводу до статутного капіталу ТОВ Технологія Базальту , строк дії договору оренди земельної ділянки не закінчився.

Особливістю розташування набутого позивачем у власність приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів є те, що він був збудований первинним власником ТОВ Волинь-Транс на орендованій земельній ділянці, із згоди власника земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 , оскільки у пункті 5.1 Договору оренди сторони визначили умову використання земельної ділянки - будівництво заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів .

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані положеннями ст. 377 ЦК України, ч. 2 ст. 120 ЗК України та ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі .

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі , до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Положення цієї статті належить розуміти так, що у зазначеному випадку договір оренди не припиняється в цілому, а тільки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, а особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

З огляду на наведене, у зв`язку з відчуженням заводу, право оренди земельної ділянки № 1 для первісного орендаря-землекористувача ТОВ Волинь-Транс припинилось, а новий власник заводу ТОВ Мінмат Ревербері , а пізніше - всі інші власники, набули права оренди земельної ділянки, і саме кожен із них, у тому числі ТОВ Технологія Базальту на даний час, зобов`язаний здійснити усі дії по оформленню і реєстрації цього права, а їх бездіяльність не дає підстав для позбавлення права власності на земельну ділянку власника земельної ділянки ОСОБА_2 , який в установленому законом порядку передав її в користування на підставі договору оренди.

Висновок суду першої інстанції про те, що придбання ТОВ Мінмат Ревербері , ОСОБА_4 , ТОВ Технологія Базальту приміщення заводу, що розташований на земельній ділянці, яка власником ОСОБА_2 передана в оренду для будівництва цього заводу та відсутність зареєстрованого речового права оренди у нових власників приміщення, припинило право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, не ґрунтується на Законі.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми матеріального права, право користування ТОВ Волинь-Транс земельною ділянкою № 1, встановлене договором оренди землі від 01 жовтня 2008 року припинилось, а у набувача приміщення заводу ТОВ Мінмат Ревербері , а згодом - в ОСОБА_6 , пізніше - у ТОВ Технологія Базальту виник обов`язок оформити своє право користування земельною ділянкою в порядку, установленому законом на умовах, які існували для попереднього землекористувача.

ТОВ Мінмат Ревербері , ОСОБА_6 при укладенні договорів купівлі - продажу приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, у пункті 5.4.2 договору купівлі - продажу від 28 серпня 2015 року та договору купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року брали на себе зобов`язання переоформити право користування земельною ділянкою, на якій розміщене придбане майно, однак, діючи несумлінно, умов договору не виконали.

Для забезпечення виконання принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розміщений, теперішній власник приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів не позбавлений можливості оформити та зареєструвати своє право користування земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому нерухоме майно, про що неодноразово було запропоновано власником земельної ділянки ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про визнання права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Як уже було встановлено судом, ОСОБА_2 є власником навісу для сировини В-1 площею 631,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року та підтверджується змістом цього договору, укладеного між ТОВ Волинь-Транс та ОСОБА_2 , технічним паспортом на приміщення. Згідно з п. 1.2 цього договору, навіс для сировини В-1 площею 631,7 кв. м розташований на земельній ділянці площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність доказів щодо розміщення навісу для сировини В-1, належного відповідачу ОСОБА_2 , в межах земельної ділянки, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126, не відповідає фактичним обставинам справи. При цьому обґрунтування судом першої інстанції такої позиції з посиланням на висновок комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 165/18-41/10668/18-41 від 31 травня 2018 року є некоректним, оскільки на вирішення експертизи не ставилось питання, відповідно, експертом не надавалась відповідь про те, чи наявний на даний час належний ОСОБА_2 навіс для сировини В-1 на земельній ділянці площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126.

Як встановлено апеляційним судом, надаючи оцінку експлікації, одержаній із кадастрової карти України, витягу із проектної документації на завод по виготовленню утеплюючих матеріалів у сукупності із висновками судових експертиз, які були проведені у даній справі, технічним паспортам, та обґрунтовуючи висновок про перехід до ТОВ Технологія Базальту права власності на земельні ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 на підставі ч. 1 ст. 120 ЗК України у зв`язку з набуттям позивачем права власності на приміщення заводу, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що позивачу ТОВ Технологія Базальту належать на праві власності не усі приміщення заводу та інші приміщення, які розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_2 , а лише одне із них - приміщення Б-1, площею 4 580,9 кв. м.

ТОВ Технологія Базальту не подало доказів про належність йому на праві власності будівель або споруд, які розташовані на земельній ділянці № НОМЕР_2 площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126. Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року, ОСОБА_4 набула право власності лише на приміщення заводу, площею 4 580,9 кв. м, яке розташоване на земельній ділянці, площею 1,0 га. Будь-яких правовстановлюючих документів, якими підтверджується право власності ОСОБА_4 , а в подальшому ТОВ Технологія базальту на будівлі чи споруди, які хоча і відносяться до заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів та знаходяться на земельній ділянці № НОМЕР_2 , площею 0,5000 га, позивачем суду не надано, а тому у нього не виникло ні права власності ні права користування цією земельною ділянкою.

Отже, і вимоги про визнання права власності на зазначену земельну ділянку є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Також не підлягають до задоволення з підстав відмови у позові ТОВ Технологія Базальту про визнання права власності на земельні ділянки, заявлені позивачем вимоги про виключення із усіх державних реєстрів записів про право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки.

Разом з тим, на виконання вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, апеляційним судом викликався експерт для з`ясування наявних розбіжностей між правовстановлюючими документами та іншими доказами наявними у справі з висновками викладеними експертами.

В судовому засіданні експерт пояснив, що на питання, поставлені судом в ухвалі суду, ним були надані висновки на підставі матеріалів судової справи, які були надані в розпорядження експерту. Також вказав, що при проведенні експертизи був проведений огляд земельної ділянки і складені відповідні схеми приміщень заводу, які знаходяться на них, проте ідентифікація наявних об`єктів нерухомості, які зазначені в правовстановлюючих документах з тими, які фактично знаходяться на спірних земельних ділянках на час проведення експертизи не проводилася, оскільки ідентифікація об`єктів нерухомості не є компетенцією експерта.

При цьому судом було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, оскільки зазначені в клопотанні питання, які просить представник позивача поставити на вирішення експерта, не стосуються предмету доказування в даній справі і не можуть вплинути на фактичні обставини справи, які встановлені на підставі правочинів, укладених сторонами, та які є чинними і ніким не оспорені.

Крім цього, в даній справі заявлені позовні вимоги можуть бути вирішенні шляхом правильного застосування положень закону, які регулюють перехід права власності на земельну ділянку у випадку набуття права власності на нерухоме майно, яке на ній розташоване та не потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких неможливо встановити відповідні обставини, що мають значення для справи.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, передбачено приписами ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Також про порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду зроблено висновок Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, відповідно до якої зазначено:

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки ТОВ Волинь-Транс здійснило будівництво заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів на земельній ділянці, яка надана йому в користування на підставі довгострокового договору оренди власником земельної ділянки ОСОБА_2 , та в свою чергу набувши право власності на збудований завод по виготовленню утеплюючих матеріалів розпорядився приміщенням заводу, відчуживши його відповідно до договору купівлі-продажу, а тому долю земельних ділянок ТОВ Волинь-Транс не вирішувало і не могло вирішувати, у зв`язку з чим до нових власників заводу (останнім із яких є позивач ТОВ Технологія Базальту ) перейшло право користування спірною земельною ділянкою, площею 1,00 га, але аж ніяк не право власності на неї.

Що стосується спірної земельної ділянки № НОМЕР_2 , то необхідно зазначити, що дана земельна ділянка, площею 0,5000 га, власником ОСОБА_2 не передавалась ні у власність, а ні в користування ТОВ Волинь-Транс для будівництва заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, а тому право власності чи право користування на неї не могло переходити до нових власників заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, яким на даний час є позивач. Наявність на цій земельній ділянці приміщень, які відносяться до заводу, але не були придбані ТзОВ Мінмат Ревербері , а в подальшому ОСОБА_4 , не можуть бути підставою для переходу права власності чи права користування на земельну ділянку, на якій вони знаходяться.

Разом з тим, укладаючи договори купівлі-продажу приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, покупець, як сторона договору, ознайомившись з істотними умовами договору, у випадку незгоди з правовим статусом земельної ділянки на якій розміщено придбаний у власність об`єкт нерухомого майна, мав право відмовитись від укладення цього договору або вирішити питання про набуття у власність земельної ділянки у спосіб передбачений законом.

Колегія суддів вважає, що у випадку задоволення позовних вимог будуть порушені права відповідача щодо мирного володіння своїм майном (спірними земельними ділянками), а саме: позбавлення його права власності на земельні ділянки у спосіб, який не передбачений законом та в порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. ч. 1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до наведених вимог ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 31 800 грн покладається на позивача, якому відмовлено у позові виходячи з такого розрахунку.

До суду позивач звернувся у 2017 році, тому застосовуються ставки судового збору, що діяли станом на 01 січня 2017 року

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 18 000 грн за вимогами майнового характеру, та 800 грн за немайнову вимогу, в той час, як позивачем заявлено дві немайнові вимоги - про скасування записів в Державному реєстрі речових прав щодо кожної із земельних ділянок. Отже, за дві немайнові вимоги, подані юридичною особою, належало до сплати 3 200 грн (по 1 600 грн за кожну немайнову вимогу), відповідно до пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір (в редакцій на час звернення з позовом до суду першої інстанції).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Тому, 3 200 грн х 150% = 4 800 грн, 18 000 грн. х 150% = 27 000 грн, 4 800 грн + 27 000 грн = 31 800 грн підлягає стягненню з ТОВ Технологія Базальту в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю Технологія Базальту до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки, у зв`язку із набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна та скасування державної реєстрації - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Технологія Базальту в дохід держави судовий збір у розмірі 31 800 (тридцять одна тисяча вісімсот) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: