Постанова

від 27.09.2007 по справі 7/291

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/291

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.09.2007                                                                                           № 7/291

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Зеленіна  В.О.

 суддів:              

 при секретарі:             

 За участю представників:

 Від позивача – Кравчук А. М. – по довіреності.

Від відповідача – Литвиненко Т. П. – голова правління, Хвінгія І. В. – по довіреності

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельний кооператив №29

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.07.2007

 у справі № 7/291  

 за позовом                               Відкрите акціонерне товариство "Київгаз"

 до                                                   Житлово-будівельний кооператив №29

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  зобов"язання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про зобов'язання укласти договір № 33203 від 29.12.2006 р. про умови поставки газу балансоутримувачам для побутових потреб в редакції ВАТ “Київгаз”, а також визнати договір  № 33203 від 29.12.2006 р. про умови поставки газу балансоутримувачам для побутових потреб укладеним з 01.01.2007 р., крім того стягнення з відповідача судових витрат.

Пізніше позивач змінив свої позовні вимоги та просив суд визнати договір № 33203 від 29.12.2006 р. про умови поставки газу балансоутримувачам для побутових потреб укладеним в редакції ВАТ “Київгаз” з 01.01.2007 р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.07.2007 р. позов ВАТ “Київгаз” до ЖБК  № 29 про зобов'язання укласти договір був повністю задоволений.

Відповідач з рішенням суду не погодився, у зв'язку з чим подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, а у позові відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що договір, що його вимагає укласти позивач, не є обов'язковим до укладення, оскільки відповідач не є балансоутримувачем у розумінні ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, не має повноважень, в тому числі ліцензії, на постачання природного газу населенню, а тому не може прийняти обов'язки із безперервного надання газу в якості комунальної послуги, а також з тієї підстави, що укладення такого договору не передбачено законодавством, що регулює відносини із забезпечення населення природним газом для побутових потреб. Відповідач також вказує на те, що не починав фактичного виконання договору, а підписання актів передачі-приймання  природного газу підписувались між ним та відповідачем і до пропозиції укласти спірний договір на підставі іншого договору. Апеляційна скарга ґрунтується також на процесуальних порушеннях, що їх припустився суд першої інстанції при розгляді справи та прийнятті рішення. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечив і просить суд залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва. Заперечення ґрунтуються на тому, що згідно з Законом України “Про житлово-комунальні послуги” та Закону України “Про природні монополії” укладення такого договору є обов'язковим для сторін. Відповідач порушив загальний порядок укладення господарських договорів, а тому суд першої інстанції правомірно застосував ст. ст. 180, 181 Господарського Кодексу України. Крім того, відповідач почав фактичне виконання спірного договору, у зв'язку з чим договір вважається укладеним згідно ст. 642 Цивільного Кодексу України. Представник позивача  в судовому засіданні підтримав викладені у відзиві заперечення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, інші подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

У січні 2006 року позивач направив відповідачеві проект договору № 33203 від 29.12.2006 р. про умови поставки газу Балансоутримувачам для побутових потреб, за умовами якого позивач як Постачальник зобов'язується забезпечити в інтересах відповідача як Балансоутримувача транспортування (доставку) природного газу для комунально-побутового споживання населення, а Балансоутримувач зобов'язується забезпечити безперервне надання газу в якості комунальної послуги населенню – наймачам (орендарям, власникам) квартир, іншим особам, які зареєстровані в житловому приміщенні, та своєчасно здійснити оплату Постачальнику вартості спожитого мешканцям газу в термін і на умовах, передбачених цим договором.

Відповідач не погодився з умовами вказаного договору, про що повідомив позивача листом № 17 від 01.03.2007 року.

Позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання укласти вказаний договір оскільки вважає його обов'язковим для сторін, а також з вимогою про визнання його укладеним в редакції позивача з 01 січня 2007 року, оскільки вважає, що відповідач приступив до його фактичного виконання, чим погодився з його умовами.

Статтею 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у газопостачанні, віднесено до комунальних послуг, які, в свою чергу, згідно ст. 13 вказаного Закону, є різновидом житлово-комунальних послуг.  

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Права та обов'язки споживачів, виконавців та виробників житлово-комунальних послуг визначені відповідно у ст.ст. 20, 21, 22 вказаного Закону України.

Згідно ст. 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.  У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

В свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”  балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі – балансоутримувач) – власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” балансоутримувач зобов'язаний укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна, утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками), вести бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність відповідно до законодавства, забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном тощо.

Як зазначено вище, балансоутримувач як особливий учасник відносин у сфері житлово-комунальних послуг, залежно від цивільно-правової угоди може бути споживачем, виконавцем або виробником житлово-комунальної послуги.

Стаття 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначає, що виконавцем є  суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, виробником – суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, а споживачем – фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статут Житлово-будівельного кооперативу № 29 не передбачає обов'язку кооперативу надавати мешканцям житлово-комунальні послуги, зокрема, послуги з газопостачання, а також не відносить цей вид послуг до предмету діяльності ЖБК. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що членами кооперативу – мешканцями  квартир будинку № 11-А по бульвару Лесі Українки у м. Києві на відповідача покладено такі обов'язки. Матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили про те, що відповідач виробляє або створює послугу з газопостачання.

Не визначає обов'язку житлово-будівельних кооперативів щодо виробництва та надання комунальних послуг також Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186 та Закон України “Про кооперацію”, який у ст. 4 встановлює принцип вільного вибору напрямів і видів діяльності кооперативу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не є суб'єктом господарювання, на який законами України покладаються обов'язки з надання житлово-комунальних послуг мешканцям багатоквартирного будинку, а відповідно обов'язки виконавця чи виробника таких послуг, визначені в ст. ст. 21, 22 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Таку саму позицію займає Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, що підтверджується листом № 14/3-341 від 19.07.2007 р., який наявний у матеріалах справи.  

Крім того, суд вважає, що відповідач не може виступати виконавцем послуги з постачання газу, а відповідно не може брати зобов'язання з безперервного надання мешканцям будинку зазначеної комунальної послуги, оскільки це суперечить законодавству України про умови забезпечення населення природним газом.   

Згідно з ст. 4 Закону України “Про нафту і газ” регулювання відносин у нафтогазовій галузі має особливості, пов'язані з об'єктивними умовами функціонування галузі, зокрема, постійним і безперервним збалансуванням видобутку, постачання і споживання газу, для забезпечення якого встановлюється єдине диспетчерське (оперативно-технологічне) управління Єдиною газотранспортною системою України, наявністю Єдиної газотранспортної системи України для газопостачання споживачів, підвищеною вибухо- та пожежонебезпечністю газу, нафти та продуктів їх переробки і необхідністю у зв'язку з цим підтримання надійності та безпеки експлуатації об'єктів нафтогазової галузі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про забезпечення споживачів природним газом” від 27.12.2001 р. № 1729 реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, за роздрібними цінами, встановленими Національною комісією регулювання електроенергетики. Пункт 9 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729, визначає, що постачальниками природного газу можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу.

Надання населенню послуг з газопостачання врегульовано Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 р. № 2246 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 р. № 476. Відповідно до зазначених Правил газопостачання – це послуга, яка передбачає реалізацію природного або скрапленого газу шляхом транспортування його до споживача. Газопостачальні підприємства здійснює постачання газу споживачеві на підставі договору та відповідної ліцензії. Споживачем є фізична особа , якій надаються послуги з газопостачання відповідно до договору. Відповідно до пункту 4 Правил надання населенню послуг з газопостачання, послуги з газопостачання надаються споживачеві на підставі договору, що укладається ним відповідно до типового договору, затвердженого у встановленому порядку.

Статут ВАТ “Київгаз” (нова редакція), зареєстрований Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 22.03.2005 р., у п. 2.2.1 визначає, що предметом діяльності товариства є не заборонені законодавством види господарської діяльності (в тому числі на основі ліцензії), включаючи постачання природного газу населенню, промисловим, комунально-побутовим ти іншим споживачам газу за регульованим та нерегульованим тарифами. Постачання газу визначається також як один з основних видів діяльності позивача згідно з довідкою № 2947 з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України як вид діяльності за КВЕД з кодом 40.22.0.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1623 від 08.12.2006 р. ВАТ “Київгаз” одержав ліцензію серії АВ  № 190943 на постачання природного газу за регульованим тарифом в м. Києві.

Таким чином суд приходить до висновку, що послуги з газопостачання можуть надаватись населенню виключно суб'єктами господарської діяльності, які одержали ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, до яких належить позивач. У зв'язку з цим судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, згідно з яким позивач не може бути виконавцем послуг з газопостачання у багатоквартирному будинку м. Києва, а обов'язки з безперервного надання комунальної послуги з газопостачання має бути покладений на відповідача на підставі договору на колективне забезпечення населення газом.   

З зазначених вище підстав судова колегія вважає таким, що не відповідає нормам матеріального права, застосування до відносин щодо укладення спірного договору ч. 3 ст. 179 ГК України, оскільки наведені вище норми законодавства України не містять прямої вказівки суб'єктам, до яких належать позивач та відповідач, на обов'язковість укладення договору, який відповідає за змістом спірному.  

З вказаною позицією погоджуються також Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, Національна комісія регулювання електроенергетики України, Антимонопольний комітет України в особі Київського міського територіального відділення, які надали відповідні роз'яснення на запит відповідача (листи № 14/3-341 від 19.07.2007 р.,                  № 1241/14/27-07 від 08.06.2007 р.,  № 26-6/1057 від 08.06.2007 р. у матеріалах справи).

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, згідно з якими у суду першої інстанції відсутні підстави для визнання договору № 33203 від 29.12.2006 р. про умови поставки газу Балансоутримувачам для побутових потреб укладеним з 01.01.2007 р. в редакції позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України  у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного Кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних у справі доказів, між позивачем та відповідачем не були погоджені істотні умови договору, відповідач протоколу розбіжностей щодо проекту спірного договору не надсилав, а лист № 17 від 01.03.2007 р. із зауваженнями відповідача щодо умов договору свідчить про відмову відповідача від його підписання у запропонованій позивачем редакції.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Колегія суду вважає, що акти передачі-приймання природного газу від 28.02.2007 р. та від 31.03.2007 р., які суд першої інстанції визнав доказами початку безпосереднього виконання відповідачем спірного договору, не свідчать про бажання відповідача укласти спірний договір та про прийняття ним пропозиції позивача. Наявні у матеріалах справи докази, а саме лист № 17 від 01.03.2007 р., який має назву “Зауваження ЖБК-29 до Договору № 33203 про умови поставки газу Балансоутримувачу для побутових потреб від 29 грудня 2006 року” свідчить про те, що відповідач з умовами спірного договору не погодився, зокрема з пунктом 1.1, який визначає предмет договору. За таких умов сторони не погодили між собою істотні умови договору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, аналогічні за своїм змістом акти передачі-приймання газу складались між позивачем і відповідачем і раніше, зокрема, 20.05.2006 р. та 20.06.2006 р., тобто задовго до направлення позивачем відповідачеві для підписання проекту спірного договору.   

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем існує чинний договір № 33203 від 03.10.2001 р., предметом якого є постачання природного газу, технічне обслуговування і ремонт газопроводів, газового обладнання житла, яке знаходиться на балансі або в оперативному розпорядженні ЖБК № 29. Згідно з умовами вказаного договору зобов'язання з постачання природного газу мешканцям квартир в будинку покладається саме на ВАТ “Київгаз”. Відповідач пояснив, що акти передачі-приймання природного газу підписувались між ним та позивачем у зв'язку з існуванням між ними договірних відносин з постачання природного газу для мешканців будинку, і з моменту виникнення спору не складаються. Позивач доказів, які б свідчили про наявність інших підстав для підписання актів передачі-приймання природного газу, а також доказів, які б свідчили про їх підписання на час розгляду справи, не надав.

Враховуючи викладене вище, колегія прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу № 29 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2007 р. у справі № 7/291 підлягає скасуванню. В позові Відкритого акціонерного товариства “Київгаз” до Житлово-будівельного кооперативу         № 29 про зобов'язання укласти договір слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 29 на рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2007 р. у справі № 7/291 – задовольнити.

2.Рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2007 р. у справі № 7/291 – скасувати.

В позові Відкритого акціонерного товариства “Київгаз” до Житлово-будівельного кооперативу № 29 про зобов'язання укласти договір – відмовити.

3.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Київгаз” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 4-Б; р/р 2600900097738 в ВАТ КБ “Хрещатик”, МФО 300670, код ЄДРПОУ 03346331) на користь Житлово-будівельного кооперативу № 29 (01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 11-А; р/р 2600829801824 в Печерській філії м. Києва АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 322090, код ЄДРПОУ 23379019) 42 грн. (сорок дві гривні) 50 коп. (п'ятдесят копійок) витрат по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу. Видати наказ.

4.Справу № 7/291 повернути Господарському суду м. Києва для видачі наказу.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 10.10.07 (відправлено)