Рішення

від 31.08.2006 по справі 15/227

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "31" серпня 2006 р.

Справа

№  15/227

 Господарський суд Кіровоградської області у

складі судді Хилька Ю.І.розглянув у відкритому судовому засіданні справу №

15/227

за

позовом:  Суб'єкта підприємницької

діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Кіровоград  

до

відповідача:  ТОВ

"Павлівське-Агро"  с. Павлівка

Маловисківського району       

про

стягнення 8750 грн.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від

позивача - не  брали участь   ; 

від

відповідача - не  брали  участь.

ВСТАНОВИВ:

Позивач

звернувся з позовом про стягнення з відповідача 8750 грн. вартості безпідставно

набутого посівного насіння кукурудзи сорту "Ювілейна 70" в кількості

2500 кг. До суду представник позивача не з'явився, про причини неявки не

повідомив.  В  судове 

засідання  18.08.06  року 

позивач  надав  уточнення 

позовних  вимог,  просить визнати  недійсним договір позички товарних  цінностей за №НОМЕР_1, укладений між  ним та товариством з  обмеженою  

відповідальністю “Павлівське-Агро”, 

стягнути з  відповідача 8750  грн. 

вартості  посівного насіння  кукурудзи сорту  “Ювілейна 70” в  кількості 

2500 кг.

Представник

відповідача позовні вимоги  не  заперечив, 

в  судове  засідання 

не  прибув.  Про час та місце розгляду  справи 

відповідач  належним  чином повідомлений  у 

відповідності  до  вимог 

Інструкції  з діловодства в  господарських 

судах України,  повідомлення  про час та місце розгляду  справи направлено  відповідачу 

31.07.06 року за №16942.

На

підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній документами

та при даній явці сторін.

Вивчивши

матеріали справи,  господарський   суд з'ясувавши наступні факти та відповідні

їм правовідносини,-

ВСТАНОВИВ :

За

умовами договору позички товарних цінностей № НОМЕР_1 між сторонами   суб'єкт підприємницької діяльності - фізична

особа ОСОБА_1 м. Кіровоград   як   постачальник (позивач)   надає товарну позичку насінням кукурудзи 1

покоління сорту "Юбілейний 70" в кількості 2500 кг на суму 8750 грн.

ТОВ "Павлівське-Агро"  с.

Павлівка Маловисківського району        

(відповідачу). Відповідач за одержану позичку насінням кукурудзи

розраховується з постачальником до 1 жовтня 2003 року сільськогосподарською

продукцією по цінам діючим на момент розрахунку не вище біржових, яка здається

на блищий КХП і по формі 13 передається постачальнику. У випадку безпідставної

дострокової відмови виробника 

(відповідача)  від виконання умов

договору, а також з моменту закінчення терміну договору 01.10.03р., останній

повинен повернути постачальнику подвійну суму обговорену в п. 1.2 розрахунку, а

саме 17500 грн. Виробник повинен повернути подвійну суму розрахунку протягом 30

днів з моменту відмови від договору чи з моменту закінчення терміну дії

договору. До даного договору додається додаток № 1, гарантійний лист. Додаток

до даного договору складає його невід'ємну частину. Договір підписаний

представниками сторін і посвідчений печатками підприємств.

Рішенням  господарського суду Кіровоградської

області   від 08.12.2005 р. відмовлено

позивачу  у стягненні 8 750 грн.  з відповідача.

Постановою

Дніпропетровського   апеляційного  господарського  суду  

від 21.02.06 року   вказане  рішення 

суду скасовано,  в позові  відмовлено.

В  своїй  

постанові  апеляційна  інстанція 

зазначила, що  при винесенні

рішення господарський суд помилково відмовив позивачу у позові з посиланням на

те, що так як строк виконання зобов'язання відповідача повернути отриманий від

позивача товар або відшкодувати його вартість грошима не встановлений, то

позивач повинен був, керуючись ст. 165 ЦК УРСР, ст. 530 ЦК України, пред'явити

відповідачу вимогу (претензію, лист, тощо) з проханням повернути отриману кукурудзу

(сплатити кошти), що позивач не надав господарському суду як саму вимогу, так і

докази її пред'явлення (надсилання, особистого вручення) відповідачу.

Крім  того апеляційною  інстанцією 

зазначено, що   невідповідність

висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи призвела

до прийняття неправильного рішення, що, згідно зі ст. 104 ГПК України, є

підставою для скасування рішення.

Так,

господарський суд при винесені рішення звернув увагу на підстави пред'явлення

позову. Звертаючись з позовом  позивач

керувався ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, а тому господарський суд повинен був

надати оцінку тому, чи дійсно відповідач отримав безпідставно від позивача

продукцію і відповідно до цього винести рішення, тобто при винесенні рішення

господарський суд також неправильно застосував норми матеріального права, а

саме ст. 165 ЦК УРСР та  ст.530 ЦК

України.

Постановою

Вищого  господарського  суду від 14.06.2006  року  

рішення  господарського суду  Кіровоградської  області від 08.12.2005 року та  постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 21.02.2006  року

скасовано, а  справу  передано на 

новий  судовий  розгляд.

Підставою  для скасування вказаних  судових 

рішень є  те, що  при їх прийнятті господарські суди попередніх

інстанцій у розгляді даної справи припустились неправильного застосування

приписів частини першої статті 4-7 Господарського процесуального кодексу

України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх

обставин справи та частини першої статті 43 названого кодексу стосовно

всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин

справи в їх сукупності, то прийняті по суті справи рішення ґрунтуються на

неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету доказування, а отже

неможливо зробити висновок про правильність застосування господарським судом

норм матеріального права.

При  новому 

розгляді  справи  господарський суд  виходить 

з  вимог  ст.111-12 

Господарського  процесуального

кодексу України щодо  обов'язковості  вказівок, що  

містяться у  постанові  касаційної 

інстанції  для  суду першої 

інстанції під  час  нового 

розгляду  справи.

За

своєю правовою природою договір № НОМЕР_1 є договором міни. 

Відповідно

до ст. ст. 151, 161 ЦК УРСР, які діяли на момент укладання та виконання  договору, 

зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк

відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності

таких вказівок -відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

За

ст. ст. 241, 242 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін

одного майна на інше.

Кожний

з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в

обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

До

договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу,

якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.

Як

передбачено ст. 153 ЦК УРСР, що діяла в 2003 році, договір вважається

укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто

згоди по всіх істотних умовах.

Істотними

є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів

даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно

бути досягнуто згоди.

Господарський  суд 

не  погоджується    з 

клопотанням   позивача   щодо визнання недійсним  договору позички товарних  цінностей, оскільки Постановою  Вищого 

господарського  суду  від 14.06.06 

року  висновок суду  першої 

інстанції щодо  неукладення  сторонами вищезгаданого  договору  

визнано   помилковим.

Згідно

статті 241 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення спірних

правовідносин, за договором міни між сторонами здійснюється обмін одного майна

на інше. Кожний із тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того

майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

За  приписом 

ст.242  Цивільного  кодексу  

УРСР до  договору  міни застосовуються відповідно  правила 

про  договір  купівлі-продажу,  якщо 

інше  не   випливає зі 

змісту  відносин  сторін.

На  підставі аналізу  вказаних 

норм права  господарський  суд 

робить  висновок, що   позивач 

фактично  виступав в  якості  

продавця  насіння кукурудзи 1

покоління сорту “Ювілейний 70” в кількості 2 500 кг на суму 8 750 грн., а

відповідач в  якості  покупця 

вказаного  товару.

Згідно  до ст. 224 Цивільного  кодексу 

УРСР   за  договором 

купівлі-продажу  продавець   зобов'язується  передати 

майно у  власність покупцеві,  а 

покупець  зобов'язується  прийняти 

майно і  сплатити  за 

нього певну  грошову  суму.

По

накладній № НОМЕР_2, на підставі довіреності від 01.05.03р. відповідач

через  представника  відповідача 

Назаренка  Т.П. отримав від

позивача 2500 кг насіння кукурудзи "Юбілейна 70" на суму 8750 грн.

Факт отримання 2500 кг насіння кукурудзи відповідачем визнається.

На

користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в документах на

отримання насіння кукурудзи про ціну з ПДВ

Позивач

передав майно на всю суму, а відповідач прийняв товар, але не розрахувався за

нього, тим самим не виконавши свої зобов'язання.

Згідно

ст.161 Цивільного  кодексу УРСР

зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк.

Саме

невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення

позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач

вимоги позивача  фактично визнав,

оскільки доказів належного виконання зобов'язання суду не надав. Документів, що

підтверджують повний розрахунок по договору з позивачем відповідач не

представив.

Судом  приймається 

до уваги, що  з   01.01.04 року  набрав чинності Цивільний кодекс України.

Згідно

до  п.4 "Прикінцевих та

перехідних  положень" Цивільного

кодексу України  визначено,   що до цивільних відносин, які виникли до

набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і

обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно

до ч. ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з

підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу і є правовідношенням, в якому одна

сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора)

певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші

тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника

виконання його обов'язку.

За

ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 600 Цивільного кодексу України, зобов'язання має

виконуватися належним чином відповідно до умов договору, і якщо у зобов'язанні

встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей

строк (термін);   припиняється

зобов'язання виконанням, проведеним 

належним чином.

Відповідно

до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або

одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено

договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно

до умов договору, Цивільного кодексу України, 

інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно

ставляться.

Згідно

із ст. ст. 715, 716 ЦК України за договором міни / бартеру / кожна із сторін

зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший

товар.

Кожна

із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і

покупцем товару, який він одержує взамін.

До

договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення

про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких

містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно

з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець  (постачальник ), який здійснює підприємницьку

діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки ) товар у

власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в

інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним

використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього

певну грошову суму.

До

договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо

інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин

сторін.

Відповідно

до ст. ст. 655, 692 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона  ( продавець) 

передає або зобов'язується передати майно (товар)  у власність другій стороні   (покупцеві), а покупець приймає або

зобов'язується прийняти майно  

(товар)   і сплатити за нього

певну грошову суму.         

Покупець

зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття

товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного

законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний

сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким  чином суд 

приходить  до  переконання, що    позовні вимоги    в 

частині   стягнення   вартості проданого посівного  насіння 

кукурудзи  сорту  “Ювілейна 70” в  кількості 

2500 грн. на суму   8750 грн.  підлягають 

до повного  задоволення.

Поряд  з цим, господарський  суд не находить  підстав 

для  задоволення  позовних 

вимог щодо  визнання  недійсним договору  позички товарних цінностей №НОМЕР_1,  укладеного між  сторонами. 

При цьому  суд   звертає 

увагу  на ту  обставину, що   позивач виклав  ці 

вимоги  в  формі  

уточнення  позовних вимог  від 

18.08.06 р., яке   не  передбачено ст.22 ГПК  України  

про  права  та 

обов'язки  сторін. Крім  того, господарський  суд 

враховує, що  вимоги щодо угод, на

час виникнення спірних правовідносин, було встановлено главою 3 Цивільного

кодексу УРСР, відповідно до статті 41 якої угодами визнаються дії громадян і

організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав

або обов'язків. Як уже було зазначено, позивач та відповідач уклали договір,

яким встановили права та обов'язки щодо обміну продукцією  та 

фактично   приступили  до виконання 

його  умов.

Відповідно

до статті 44 Цивільного кодексу УРСР угоди державних, кооперативних та інших

громадських організацій між собою повинні укладатись у письмовій формі.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Господарським

судом  безспірно  встановлено, що договір позички товарних

цінностей № НОМЕР_1 укладено в письмовій формі та підписано сторонами. Крім

того, на виконання договору позички товарних цінностей № НОМЕР_1 позивач по

накладній № НОМЕР_2 передав, а відповідач на підставі довіреності від 01.05.2003

отримав від позивача 2 500 кг насіння кукурудзи сорту “Ювілейний 70” на суму 8

750 грн.,  тобто саме  на виконання 

умов  договору  сторони 

правовідносин   провели  дії, які 

породили  їх  спільні  

права  та обов'язки. За таких

обставин,  суд  робить висновок  щодо 

правомірності   укладення

сторонами вищезгаданого договору  та

відсутність   правових  підстав 

для  визнання  його недійсним.

Для

того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти умовам

дійсності, до яких належить умови про форму, про сторони, про зміст, про

відповідність внутрішньої волі і волевиявлення сторін.

Господарський

суд  приходить  до переконання, що  договір № НОМЕР_1 повністю  відповідав 

вимогам чинного, на час  його

укладення, законодавства.  Судом не  приймається 

до уваги  та  розцінюється як хибне  обґрунтування 

позивачем  недійсності  договору 

невідповідністю   вимогам ст.ст.

628, 632, 638 ЦК України та  ст.180  ГК 

України, оскільки вказані 

правові  норми  почали 

діяти  з  01.01.04 

року, а згідно до  ст.5 ЦК

України  акти цивільного  законодавства регулюють   відносини, які виникли з дня набрання

ними  чинності. Акт  цивільного законодавства  не має зворотньої дії у часі, крім  випадків, коли він  пом'якшує або скасовує  цивільну відповідальність особи.

На

підставі ст. ст. 47-1, 49 ГПК України судові витрати покладаються на  відповідача 

в повному  обсязі, оскільки  через 

невиконання  ним  обов'язків по договору  позивач 

за  захистом  свого 

права  змушений  був 

звернутись до суду  та  поніс 

додаткові  витрати.

Враховуючи

викладене та керуючись ст. ст. 151, 153, 161, 165, 241, 242 ЦК УРСР, ст. ст.

526, 530, 625, 655, 692, 712, 715, 716 ЦК України, ст. ст. 32-34, 43, 44,  47-1, 49, 75, 82 -85 ГПК України

господарський суд,-

                                       ВИРІШИВ

:

Позовні  вимоги 

задовольнити частково.

Стягнути  з 

товариства  з  обмеженою відповідальністю  “Павлівське-Агро”  Кіровоградська  область Маловисківський  район с. Павлівка р/р 26005000466002 в КБ АКБ

"Надра", МФО 323624 код 31715491 на користь  суб'єкта 

підприємницької 

діяльності-фізичної  особи  ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 іднт. код

НОМЕР_3 заборгованість  за  поставлене насіння  кукурудзи 

в  розмірі   8750 

грн.,  суму  сплаченого 

державного мита  в  розмірі 

102  грн. та витрат  на інформаційно-технічне  забезпечення 

судового процесу в  розмірі  118 

грн.

Наказ  видати.

В

решті  позовних  вимог 

відмовити.

Згідно

ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського 

суду  набирає  законної 

сили   після закінчення  десятиденного 

строку з дня його прийняття,  а у

разі, якщо  у  судовому 

засіданні  було  оголошено 

лише   вступну   та резолютивну  частини 

рішення,  воно  набирає 

законної сили після закінчення 

десятиденного  строку  з  

дня   підписання   рішення, оформленого відповідно до ст. 84

ГПК України.

Дане

рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського

суду в установленому  законом порядку.

Суддя

Ю. І.

Хилько