Постанова

від 04.10.2007 по справі 3/318

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/318

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.10.2007                                                                                           № 3/318

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Зеленіна  В.О.

 суддів:              

 при секретарі:             

 За участю представників:

 Від позивача – Гуменюк О.П. – по довіреності

Від відповідача – ХасінІ.Б. – по довіреності

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал-В"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.08.2007

 у справі № 3/318  

 за позовом                               Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал-В"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 4 904 703,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.08.2007 р. у справі №3/318 позов Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради                    (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Універсал-В” про стягнення 4 904 703,14 грн. задоволений повністю.

           Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою з підстав, що вказане рішення суду першої інстанції порушує його права, просить його скасувати, оскільки вважає, що рішення було прийняте по неповно з'ясованим обставинам, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргунеїредставник відповідача у судове засідання не з'ячвився, про причини своєї неявки суд не повідомив.ві №2/245, ро, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір доручення від 22.02.2005р. №5. За умовами цього договору довіритель (позивач) доручає, а повірений (відповідач) зобов'язується від імені та за рахунок довірителя оплатити вартість об'єктів нерухомості, передбачених в додатку № 1 до договору та передати об'єкти нерухомості по акту прийому-передачі.

Інших обов'язків повіреного, зокрема, щодо будівництва будинку, в якому розташовано об'єкти нерухомості, договором доручення не передбачено. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження порушення відповідачем умов договору доручення та причинного зв'язку між діями або бездіяльністю відповідача як повіреного та неможливістю виконання договору доручення.  

15.02.2006р. позивач направив відповідачу листа № 044/98-659, в якому повідомив про розірвання договору доручення в односторонньому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Відмова довірителя від договору є, відповідно до ч. 1 ст. 1008 Цивільного кодексу України, підставою для припинення договору доручення. Згідно п. 2.3.3. договору доручення у разі відкликання довірителем повноважень повіреного на вчинення дій за цим договором повірений зобов'язаний повернути довірителю отримані від нього кошти, за винятком 2% від вартості об'єкта нерухомості.

Колегія погоджується з позицією апелянта про те, що обов'язок з повернення повіреним в якості оплати його витрат коштів передбачено договором доручення, а саме п. 2.3.3. договору.

Щодо угоди про розірвання договору, яку було укладено 02.10.2006р., колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вона є самостійним правочином, за яким у відповідача виникли грошові зобов'язання. Зазначеною угодою сторони лише врегулювали порядок повернення довірителю коштів, отриманих повіреним для відшкодування його витрат, в зв'язку з відмовою довірителя від договору та розірванням договору.

П. 1 цієї угоди визначено, що її укладено саме на задоволення вимоги позивача. Угодою від 02.10.2005р. сторони встановили, що повірений повертає довірителю всі отримані від нього кошти, без вирахування 2%, як передбачено п. 2.3.3. договору і з моменту виконання цього обов'язку та обов'язку довірителя про повернення квартир сторони не вважатимуть себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками.

Судом встановлено, що повірений не повернув отримані кошти, отже суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині їх повернення в сумі 4 474 600,00 гривень. В той же час, апеляційна інстанція не може погодитись з позицією суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення інфляційної складової, яку суд першої інстанції визначив як збитки від зміни індексу інфляції, та річних.

Згідно визначення, наведеного ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Статтею 1006 Цивільного кодексу України визначено обов'язки повіреного:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Отже за договором доручення у повіреного не виникають грошові зобов'язання і застосування судом першої інстанції ст. 626 Цивільного кодексу України є в даному випадку безпідставним, оскільки не може йтися про невиконання повіреним грошового зобов'язання перед довірителем. Також суд апеляційної інстанції зважає на те, що згідно ч. 3 ст. 1009 Цивільного кодексу України навіть відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителю припиненням договору.

Таким чином, апеляційна інстанція вважає рішення суду першої інстанції в частині стягнення річних та інфляційної складової в даному випадку помилковим. Крім того, апеляційною інстанцією встановлено, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що розрахунок інфляційної складової, наведений в позовній заяві, є необґрунтованим, оскільки позивач, обраховуючи індекс інфляції за жовтень 2006 року та червень 2007 року, застосовує індекс інфляції за місяць, натомість період розрахунку включає ці місяці не повністю, а лише частково.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд залежно від обставин справи може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідачем подано заяву про надання відстрочки на два роки виконанні рішення у разі задоволення позову повністю або частково. Зазначене клопотання мотивує наступним. Предметом спору є повернення позивачу коштів, переданих ним за договором доручення в якості компенсації витрат на будівництво житла в будинку за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 208, який ТОВ «Універсал-В» мало побудувати за договором про спільну діяльність з ЗАТ «НВО «Україна» за рахунок власних та залучених коштів. ЗАТ «НВО «Україна» до сьогоднішнього дня не вчинило дії, спрямовані на виконання договору, чим унеможливило своєчасне будівництво та виконання ТОВ «Універсал-В» зобов'язань, взятих на себе перед позивачем.

Крім того, невиконання ЗАТ «НВО Україна» зобов'язань з передачі проектно-кошторисної документації змусило ТОВ «Універсал-В» замовляти виготовлення нової проектно-кошторисної документації, а також понести значні додаткові витрати у вигляді додаткових платежів за подовження договору оренди земельної ділянки, знесення будівель та конструкцій, розташованих на будівельному майданчику, обов'язок зі знесення яких покладався на ЗАТ «НВО «Україна» тощо.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем додано до заяви копії рішення господарського суду м. Києва у справі № 2/376, залишеного в силі постановою Вищого господарського суду України у цій справі, якими визнано зазначені обставини. Також відповідач зазначає, що всупереч умовам договору про спільну діяльність з ТОВ «Універсал-В» ЗАТ «НВО «Україна» залучило прямо та через інші структури (ТОВ «Укрбудекспо», ТОВ «УЖФФ «Допомога») кошти більше як 100 фізичних осіб-інвесторів, зобов'язання із забезпечення яких квартирами покладено на ТОВ «Універсал-В».

Зазначені обставини, на переконання відповідача, є підставою для надання відстрочки виконання рішення, оскільки негайне виконання рішення та повернення позивачу всієї суми в стислі строки унеможливить будівництво та призведе до неможливості з боку ТОВ «Універсал-В» оплатити виготовлення нової проектно-кошторисної документації і, відповідно, неможливості виконати зобов'язання перед бюджетами та цільовими фондами (в т.ч. щодо пайової участі у формуванні інфраструктури міста та району), визначені рішенням про виділення земельної ділянки під будівництво в оренду ТОВ «Універсал-В», а також зобов'язання із забезпечення житлом фізичних осіб, які сплатили кошти ЗАТ «НВО «Україна».  

Колегія бере зазначені обставини до уваги та вважає їх достатніми для надання відстрочки виконання рішення. При цьому суд зважає на соціальний аспект проблем, про які зазначено відповідачем в клопотанні про надання відстрочки виконання рішення та неприпустимість порушення прав фізичних осіб-інвесторів будівництва. В той же час колегія вважає, що строк для надання відстрочки, визначений відповідачем, є занадто значним і надання відстрочки на цей строк може негативно позначитись на правах позивача і вважає за можливе відстрочити виконання рішення на один рік.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-В підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 21.08.2007 р. у справі №3/318 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-В» на рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2007р. у справі № 3/318 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2007р. у справі № 3/318 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

  2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-В» (03127, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня120, корп. 1, код ЄДРПОУ 31808617) на користь Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 42, код ЄДРПОУ 24378016) 4 474 600 (чотири мільйони чотириста сімдесят чотири тисячі шістсот) гривень.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Відстрочити виконання рішення на один рік, до 04 жовтня 2008 року».

4. Справу № 3/318  повернути Господарському суду м. Києва для видачі наказів.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 11.10.07 (відправлено)