Ухвала

від 30.03.2022 по справі 415/5439/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

31 березня 2022 року

м. Київ

справа № 415/5439/20

провадження № 61-178ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 02 вересня 2019 року її було прийнято на посаду юрисконсульта КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5». Вказувала, що 10 серпня 2020 року вона подала заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку із систематичним порушенням відповідачем трудового законодавства, а саме затримки у виплаті заробітної плати, та просила звільнити її з 25 серпня 2020 року. Водночас відповідач 11 серпня 2020 року видав наказ № 160 про передачу документів, які перебували у її віддані, а від 11 серпня 2020 року притягнув її до дисциплінарної відповідальності у виді догани й у подальшому звільнив з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ № 77-к від 11 серпня 2020 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності; визнати незаконним запис у наказі про звільнення № 11-к від 12 серпня 2020 року в частині підстав для звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України; визнати незаконним запис у трудовій книжці позивача № 23 від 12 серпня 2020 року в частині запису про звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків частина перша стаття 40 КЗпП України; зобов`язати відповідача внести зміни до наказу про звільнення № 11-к від 11 серпня 2020 року в частині підстав для звільнення в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 … у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов трудового/колективного договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України»; внести зміни до трудової книжки позивачки в частині визначення підстав для звільнення: «у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, умов трудового/колективного договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України»; стягнути з відповідача на її користь компенсацію у порядку статті 44 КЗпП України у розмірі 24 675, 78 грн, моральну шкоду у розмірі 8 225, 26 грн та зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з дня звільнення по день прийняття судом рішення у справі.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» № 77-1 від 11 серпня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Змінено в наказі КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» № 11-к від 12 серпня 2020 року формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта на її звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Зобов`язано КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про зміну формулювання запису про звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, пункт 3 частина перша стаття 40 КЗпП України, на звільнення у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, частина третя статті 38 КЗпП України. Стягнуто з КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 20 066, 28 грн. Стягнуто з КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з дня звільнення по день ухвалення рішення, тобто з 12 серпня 2020 року по 30 червня 2021 року, у розмірі 97 656, 48 грн. Стягнуто з КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Луганського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» залишено без задоволення, а рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року - без змін.

28 грудня 2021 року КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року касаційну скаргу

КП «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» залишено без руху та надано строк для усунення недоліку касаційної скарги.

На виконання вимог вищевказаної ухвали Верховного Суду заявником усунуто недолік касаційної скарги.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі

№ 714/395/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Посилання у касаційній скарзі на те, що клопотання про розгляд справи з участю сторін не було розглянуто судом першої інстанції не є визначеною пунктом 4 частини другою статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).

Посилання заявника на неврахування судами роз`яснень, які містяться

у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року

№ 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не є визначеною частиною другою статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень.

Заявник вказує, що справу було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, попри порушене відповідачем клопотання про розгляд справи з викликом сторін для надання пояснень по суті спору. При вирішенні спору судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення. Вирішуючи спір, суди не вказали у чому саме полягає порушення відповідачем порядку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Відповідач стверджує, що позивачку було правомірно звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

У касаційній скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, посилаючись на те, що копію постанови суду апеляційної інстанції отримано 01 грудня 2021 року, що підтверджується копією конверта Луганського апеляційного суду.

Оскільки причина пропуску процесуального строку є поважною, строк

на касаційне оскарження на підставі частини другої статті 390 ЦПК України підлягає поновленню.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

У відповідності до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Судовою практикою Верховного Суду підтверджено, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем доведено порушення роботодавцем вимог трудового законодавства під час її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідають висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19), а також у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18), від 22 липня 20129 року у справі № 363/4221/16-ц (провадження № 61-28075св18), від 07 вересня 2020 року у справі № 761/20961/19 (провадження № 61-4360св20).

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13 та була врахована апеляційним судом при розгляді справи, для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

При розгляді справи суд апеляційної інстанції також врахував висновок, висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц, у відповідності до якого при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав.

Суди встановили, що у період роботи позивачки зі сторони відповідача допускались порушення вимог законодавства про працю (затримка виплати заробітної плати), у зв`язку з чим позивачка подала заяву про розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням встановлених у цій справі обставин відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Встановлення ж обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга комунального підприємства «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити

Керуючись частинами першою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання комунального підприємства «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Лисичанського міського суду Луганської області

від 30 червня 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду

від 25 листопада 2022 року задовольнити.

Поновити комунальному підприємству «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» строк на касаційне оскарження рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року

та постанови Луганського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою комунального підприємства «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року у справі у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 5» про визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та моральної шкоди - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович