Постанова

від 01.02.2022 по справі 367/1037/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 367/1037/17

провадження № 61-13140св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк», відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харкава Оксана Віталіївна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Різник Ольга Олександрівна, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року в складі судді Саранюк Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Укрбудінвестбанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі -

АТ «Укрбудінвестбанк»), звернулося до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» (далі -

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»), ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої О. В. про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12, яке набрало законної сили, з метою виконання обов`язку ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» як боржника за кредитними договорами, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» (далі -

ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти») право власності на передане

в іпотеку майно, зокрема на автозаправну станцію, загальною площею

44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення за ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» 29 березня 2013 року зареєстровано право власності на спірну автозаправну станцію.

Відповідно до договору іпотеки від 01 листопада 2013 року ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» передало в іпотеку ПАТ «Укрбудінвестбанк» автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на

вулиці Гостомельське шосе, «б/н» у місті Ірпені Київської області, з метою забезпечення виконання основного зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Народна» (далі - ТОВ «НК «Народна»). Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Морозовою С. В. 01 листопада 2013 року посвідчено вказаний договір іпотеки за реєстровим № 10919, а також накладено та зареєстровано заборону на відчуження зазначеного майна за реєстровим № 10920.

31 жовтня 2014 року ПАТ «Укрбудінвестбанк» і ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти», яке є майновим поручителем ТОВ «НК «Народна», уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, укладеного 01 листопада 2013 року.

У порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки

ПАТ «Укрбудінвестбанк» 23 грудня 2015 року зареєструвало право власності на вищевказану автозаправну станцію у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12694549, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2015 року № 50590544.

У подальшому позивач дізнався, що за заявою ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року вказаній автозаправній станції на вулиці Гостомельське шосе у місті Ірпені Київської області присвоєно АДРЕСА_1, замість «б/н», а 10 лютого 2011 року

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» видано свідоцтво про право власності серії

НОМЕР_1 . Таким чином, позивач виявив наявність двох записів про реєстрацію права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна -автозаправну станцію.

Крім того, вказував, що автозаправна станція перебувала в іпотеці Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») у період

з 15 липня 2010 року до 29 березня 2013 року (тобто до реєстрації права власності на зазначене майно за ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки).

При цьому ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомляло іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не вносило змін до договору іпотеки.

Знаючи про наявність заборони щодо відчуження переданого в іпотеку майна, ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» 02 квітня 2014 року уклало з ОСОБА_1 (директором цього ж товариства) договір купівлі-продажу вищевказаної автозаправної станції на АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за

ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

02 квітня 2014 року за № 5219407, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 жовтня 2016 року № 71378807.

Оскільки ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» незаконно набуло право власності на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 без створення нового об`єкта нерухомого майна під час перебування його в іпотеці та без повідомлення про це первісного іпотекодержателя та наступного іпотекодержателя, то ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не мало права на укладання спірного договору купівлі-продажу.

Разом з тим ОСОБА_1 , який набув право власності на предмет іпотеки у незаконний спосіб, був генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» з 2010 року, тому не міг не знати про передачу спірного майна в іпотеку банку, тобто відповідачі навмисно вчинили правочин щодо відчуження автозаправної станції з метою уникнення відповідальності за порушення виконання зобов`язання перед іпотеко держателем за кредитним договором.

На підставі викладеного, ПАТ «Укрбудінвестбанк» просило: визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу автозаправної станції, укладений 02 квітня 2014 року між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 147; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 64090232109, індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності 12154029 від 03 квітня 2014 року, номер запису про право власності 5219407; витребувати від ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрбудінвестбанк» вищевказане нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу автозаправної станції, укладений 02 квітня 2014 року між

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О. В.

02 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 147.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 64090232109, індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності 12154029 від 03 квітня 2014 року, номер запису про право власності 5219407.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрбудінвестбанк» нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

Стягнено з ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Укрбудінвестбанк» судові витрати у розмірі 41 315 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що автозаправна станція, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , й зареєстрована за позивачем, та автозаправна станція, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та була зареєстрована за ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року та за договором купівлі-продажу від 02 квітня 2014 року відчужена ОСОБА_1 (який у 2010 році був призначений генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» - продавця за спірним правочином), є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Так, автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , не є новоствореним майном, а є вже існуючим об`єктом нерухомості, якому було присвоєно нову адресу, а саме АДРЕСА_1 замість № «б/н». Також цей об`єкт не є об`єктом, щодо якого вперше заявлено реєстрацію права власності, оскільки до цього ж об`єкта вже було зареєстровано право власності з ідентифікатором «№ б/н».

Оскільки спірне майно, яке є предметом іпотеки, було відчужене іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя, то порушені права останнього підлягають захисту.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Дяченка В. В., який діє в інтересах

ОСОБА_1 , залишено без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. Разом з тим

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» присвоїло нерухомому майну, яке було передано в іпотеку, нову адресу (замінило № «б/н» на АДРЕСА_1), не повідомило іпотекодержателя про вказану зміну адреси щодо предмета іпотеки, а також без згоди позивача відчужило це майно, внаслідок чого були порушені права та інтереси останнього.

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року у справі № 911/1132/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2011 року на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що було видано ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28 грудня 2010 року

№ 272/44; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на вказану автозаправну станцію.

Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу автозаправної станції укладений на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані.

ОСОБА_1 був генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» з 2010 року. Тобто на час реєстрації права власності на автозаправну станцію, яка перебувала в іпотеці банку, відповідач, підписуючи документи від імені ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», знав про незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, розумів неправомірність укладання договору купівлі-продажу та повинен був усвідомлювати майбутні наслідки набуття права власності на такий об`єкт нерухомості.

Зазначені обставини вказують про недобросовісність набувача через його обізнаність щодо безпідставності та незаконності заволодіння спірним нерухомим майном, що є приватною власністю позивача, зареєстрованою в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Спірні дії вчинені відповідачами з метою уникнути звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з допущеними порушеннями умов кредитного договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Різник О. О., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі

№ 569/17586/16-ц (провадження № 61-36502св18), від 28 липня 2021 року

у справі № 755/10979/19 (провадження № 61-19561св20).

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового (передчасного) висновку, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

Суди не витребували лист генерального директора ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» від 08 жовтня 2010 року та договір купівлі-продажу від 12 грудня 2003 року, на підставі яких було прийнято рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року. ОСОБА_1 не мав можливості надати копії та оригінали цих документів. Суди також не витребували та не дослідили рішення Ірпінської міської ради від 01 серпня 2010 року, до якого вносилися зміни рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року. Суди не витребували та не дослідили технічну документацію на спірний об`єкт нерухомості, а також відомості про земельну ділянку, на якій він розташований.

Суди могли оглянути спірний об`єкт за його місцезнаходженням відповідно до статті 85 ЦПК України. Крім того, суди могли призначити експертизу з метою з`ясування факту існування одного чи декількох об`єктів нерухомого майна.

Суди дійшли помилкового висновку, що право власності ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» на спірне майно набуто на підставі судового рішення у справі № 21/162-12, а відповідні правовстановлюючі документи, що були підставою укладення спірного договору купівлі-продажу, були скасовані на підставі рішення у справі № 911/1132/17, тому ці обставини не підлягають доказуванню у цій справі. ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справ

№ 21/162-12, № 911/1132/17, тому для нього вказані обставини не є такими, що не підлягають доказуванню.

Крім того, рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12 було скасовано рішенням цього ж суду від 13 січня 2014 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2014 року. Отже, на час укладення спірного договору (02 квітня 2014 року) у ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» не існувало права власності на автозаправну станцію (незалежно від реєстраційних відомостей).

АТ «Укрбудінвестбанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувало, що фактичні обставини, викладені у постановах касаційного суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, та обставини цієї справи не є подібними. Скаржник фактично просить переоцінити зібрані у справі докази, на підставі яких суди правильно встановили фактичні обставини справи.

Обставини, встановлені у справах № 21/162-12 та № 911/1132/17, є преюдиційними для вирішення цього спору, оскільки стосуються

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», а ОСОБА_1 як керівник зазначеного товариства брав участь у розгляді цих справ, тому знав про ці обставини, проте не спростував їх належними та допустимими доказами.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що: автозаправна станція була предметом іпотеки та вибула з власності ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»

29 березня 2013 року, про що було достеменно відомо ОСОБА_1 , оскільки він був директором цього товариства в указаний період; автозаправна станція, щодо якої зареєстровано право власності за позивачем, та автозаправна станція, на яку незаконно зареєстровано право власності ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та у подальшому відчужено директору цього товариства - ОСОБА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано недійсними документи та рішення, які були підставою для незаконної реєстрації за відповідачем ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» права власності на автозаправну станцію під новим номером об`єкта нерухомого майна та укладення між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» і ОСОБА_1 оскаржуваного договору купівлі-продажу.

ОСОБА_1 не заявляв у судах першої та апеляційної інстанцій клопотань про призначення експертизи витребування доказів, оригіналів документів, технічної документації, огляду суддями спірного об`єкта нерухомості за його місцезнаходженням.

ОСОБА_1 не заперечував щодо достовірності наданих банком копій документів, які містяться у матеріалах справи, тому він позбавлений права стверджувати в суді касаційної інстанції, що нездійснення судами перелічених ним дій є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що право власності ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 зареєстровано 29 березня 2013 року (номер запису про право власності 489502, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30503232109) на підставі рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12, яке набрало законної сили, за позовом ТОВ «Торговий дім «Білорусь нафтопродукти» до ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» про звернення стягнення на заставлене майно, а саме про визнання права власності на предмети іпотеки за іпотечними договорами від 15 липня 2010 року, від 31 березня 2011 року та предмет застави за договором застави від 15 липня 2010 року для задоволення вимог позивача за кредитним договором від 15 липня 2010 року. Вказаним судовим рішенням, зокрема, визнано за ТОВ «Торговий дім Білоруські нафтопродукти» право власності на належне ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» майно: автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

ПАТ «Укрбудінвестбанк» і ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти», що є майновим поручителем ТОВ «НК «Народна», 01 листопада 2013 року уклали іпотечний договір, відповідно до якого з метою забезпечення виконання основного зобов`язання ТОВ «НК «Народна» як іпотекодавець передало в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Договір посвідчений 01 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 10919. Також нотаріусом накладено та зареєстровано заборону на відчуження зазначеного майна за реєстровим № 10920.

ПАТ «Укрбудінвестбанк» і ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти», що є майновим поручителем ТОВ «НК «Народна», 31 жовтня 2014 року уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, укладеного 01 листопада 2013 року, згідно з яким позивач набув право власності на нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

У порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки позивач

23 грудня 2015 року зареєстрував право власності на автозаправну станцію у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12694549, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2015 року.

Також суди встановили наявність двох записів про реєстрацію права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна, а саме на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , з єдиною різницею: в першому випадку в адресі зазначено - будинок «б/н», а в другому випадку будинку присвоєно АДРЕСА_1.

Так, за заявою ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року № 211/43 вказаній автозаправній станції, яка знаходиться на вулиці Гостомельське шосе, у місті Ірпені Київської області присвоєно АДРЕСА_1, замість «б/н». На підставі зазначеного рішення ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» було видано свідоцтво про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 .

Автозаправна станція перебувала в іпотеці ПАТ «Сведбанк» у період

з 15 липня 2010 року до 29 березня 2013 року (тобто до дати реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки). Факт перебування зазначеного об`єкта в іпотеці встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12, яке набрало законної сили.

Суди встановили, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , не є новоствореним майном, а є існуючим об`єктом нерухомості, якому було присвоєно нову адресу, а саме АДРЕСА_1 , замість № «б/н». Вказаний об`єкт (автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ) не є об`єктом, щодо якого заявлено вперше реєстрацію права власності, оскільки щодо цього ж об`єкта вже було зареєстровано право власності з номером (ідентифікатором) № «б/н».

На час реєстрації права власності на автозаправну станцію з ідентифікатором номера будинку « АДРЕСА_1 » в Реєстрі прав власності на нерухоме майно вже містилась інформація про автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , відповідно до якої реєстраційний номер нерухомого майна був визначений як 1783366, у зазначеному розділі Реєстру містився також запис про обтяження, а саме іпотеку. Незважаючи на вказані обставини, реєстратор відкрив новий розділ у Реєстрі та присвоїв об`єкту новий реєстраційний номер нерухомого майна, а саме № 3863878 для того самого об`єкта нерухомості, який вже існував у Державному реєстрі за іншим номером нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-1, яке набрало законної сили, встановлено факт перебування автозаправної станції, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , в іпотеці, яка була належним чином зареєстрована.

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомило іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не уклало договір про внесення змін до договору іпотеки, тому ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» при зверненні стягнення на предмет іпотеки та наступній передачі об`єкта в іпотеку позивачу не вказало номер будинку «АДРЕСА_1» як ідентифікатора об`єкта нерухомого майна, хоча фактично це один і той самий об`єкт.

02 квітня 2014 року між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автозаправної станції, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

02 квітня 2014 року за № 5219407, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 жовтня 2016 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року у справі № 911/1132/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що було видано ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28 грудня 2010 року № 272/44. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 3863878 від 10 лютого 2011 року, на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28 грудня 2010 року № 272/44.

Договір купівлі-продажу автозаправної станції, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 02 квітня 2014 року між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та ОСОБА_1 на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані.

ОСОБА_1 був призначений генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» у 2010 році, станом на час спірної реєстрації права власності на автозаправну станцію (під час перебування об`єкта в іпотеці банка) був підписантом усіх документів від імені вказаного товариства.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог

АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи заявлені у справі вимоги, суди виходили з того, що автозаправна станція на АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за позивачем, та автозаправна станція на АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року та за договором купівлі-продажу від 02 квітня 2014 року відчужена ОСОБА_1 (який у 2010 році був призначений генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» - продавець за спірним правочином), є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. Разом з тим нерухомому майну, яке було передано в іпотеку, присвоєно нову адресу (замінено № «б/н» на АДРЕСА_1), ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомило іпотекодержателя про вказану зміну адреси щодо предмета іпотеки, а також без згоди позивача відчужило це майно, внаслідок чого були порушені його права та інтереси. Крім того, оспорюваний договір купівлі-продажу автозаправної станції укладений на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані судовими рішеннями, що набрали законної сили. Станом на час реєстрації права власності на автозаправну станцію під час перебування об`єкта в іпотеці банку ОСОБА_1 , підписуючи документи від імені ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», знав та повинен був усвідомлювати незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, тому і неправомірність укладання договору купівлі-продажу.

Зазначені обставини вказують про недобросовісність набувача через його обізнаність щодо безпідставності та незаконності заволодіння спірним нерухомим майном, що є приватною власністю позивача, зареєстрованою в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Спірні дії вчинені відповідачами з метою уникнути звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з порушенням умов кредитного договору.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Укрбудінвестбанк» вказувало, що воно є іпотекодержателем нерухомого майна - автозаправної станції, а ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» як іпотекодавець без згоди та відома позивача, з метою уникнення відповідальності за основним зобов`язанням змінило адресу вказаної автозаправної станції, здійснило повторну реєстрацію цього майна, у якій були відсутні відомості про обтяження іпотекою, а також відчужило зазначене майно директору цього ж товариства - ОСОБА_1 , який не міг не знати про наявні обтяження. Спірні дії вчинені відповідачами з метою уникнути звернення стягнення на іпотечне майно.

У запереченнях на позовну заяву приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харкава О. В. указувала, що при вчиненні спірної нотаріальної дій вона дотрималася всіх норм законодавства, зокрема, як загальних вимог про нотаріальне посвідчення правочину, так і спеціальних, що висуваються для посвідчення окремих їх видів - про відчуження та заставу майна, а також Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_1 вказував, що спірний договір укладено відповідно до вимог закону, сторони цього правочину мали право його укладати, а судове рішення про скасування свідоцтва про право власності на автозаправну станцію було ухвалене після укладення зазначеного договору.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (стаття 658 ЦК України).

Встановлено, що за заявою ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року № 211/43 автозаправній станції, яка знаходиться на вулиці Гостомельське шосе, у місті Ірпені Київської області, присвоєно АДРЕСА_1, замість № «б/н». На підставі зазначеного рішення ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» було видано свідоцтво про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 .

Новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 363/3583/15-ц.

Отже, суди правильно встановили, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , не є новоствореним майном, а є існуючим об`єктом нерухомості, якому було присвоєно нову адресу, а саме АДРЕСА_1 замість № «б/н». Вказаний об`єкт (автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ) не є об`єктом, щодо якого вперше заявлено реєстрацію права власності, оскільки щодо цього ж об`єкта вже було зареєстровано право власності з номером (ідентифікатором) № «б/н».

На час реєстрації права власності на автозаправну станцію з ідентифікатором номера будинку « АДРЕСА_1 » у Реєстрі прав власності на нерухоме майно вже містилась інформація про автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , відповідно до якої реєстраційний номер нерухомого майна був визначений як 1783366, у зазначеному розділі Реєстру містився також запис про обтяження, а саме іпотеку. Незважаючи на вказані обставини, реєстратором відкрито новий розділ у Реєстрі та присвоєно об`єкту новий реєстраційний номер нерухомого майна, а саме № 3863878 для того самого об`єкта нерухомості, який вже існував в Державному реєстрі за іншим номером нерухомого майна, чим фактично уникнуто запису про реєстрацію заборони.

Разом з тим рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-1, яке набрало законної сили, встановлено факт перебування спірного нерухомого майна в іпотеці, що була належним чином зареєстрована.

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Проте ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомило іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не уклало договір про внесення змін до договору іпотеки, тому ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» при зверненні стягнення на предмет іпотеки та наступній передачі об`єкта в іпотеку позивачу не вказало номер будинку «АДРЕСА_1» як ідентифікатора об`єкта нерухомого майна, незважаючи на те, що фактично це один і той самий об`єкт.

У частинах другій та третій статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що

ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» незаконно набуло право власності на автозаправну станцію, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , без створення нового об`єкта нерухомого майна під час перебування його в іпотеці, без повідомлення про це іпотекодержателя та наступного іпотекодержателя, тому вказане товариство не мало право на укладання вищевказаного договору купівлі-продажу.

При цьому суди правильно зазначили про недобросовісність ОСОБА_1 (покупця) під час укладення спірного правочину, оскільки він був генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» (продавця) з 2010 року, тобто на час реєстрації права власності на автозаправну станцію, під час перебування цього об`єкта в іпотеці банка, підписуючи документи від імені товариства він знав та повинен був усвідомлювати незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, а отже, і неправомірність укладання договору купівлі-продажу. Вказане ним не спростовано.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

При цьому ефективним засобом (способом) потрібно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, правомірним є відновлення становища, яке існувало до незаконного оформлення ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» свідоцтва про право власності та незаконної державної реєстрації права власності, внаслідок чого має відбутися усунення відповідних наслідків такого порушення.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника

АТ «Укрбудінвестбанк» не з його волі, а іншим шляхом, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для витребування спірного майна на користь позивача відповідно до вимог статті 388 ЦК України. При цьому позивач обрав належний спосіб захисту своїх прав в цій частині позовних вимог.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 569/17586/16-ц, від 28 липня

2021 року у справі № 755/10979/19, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, не суперечать один одному.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 569/17586/16-ц товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до державного реєстратора та фізичної особи про визнання рішення протиправним та його скасування, припинення права власності. Скасовуючи судові рішення та відмовляючи у задоволенні позову, Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року зазначив, що позивач зобов`язаний був довести чим саме порушені його права реєстрацією за фізичною особою права власності на реконструйовану ним будівлю адміністративно-офісного центру, яка ним була придбана на підставі договору купівлі-продажу, який є чинним, однак таких доказів позивач не надав та матеріали справи не містять.

Крім того, касаційний суд у справі № 569/17586/16-ц зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що замощення і огорожа позивача, якому належить приміщення № 14 - кладова площею 5,2 кв. м, розташоване у будівлі під літ. «А-3» та замощення площею 579 кв. м, і огорожа площею 49,3 кв. м відповідача, якому належить будівля під літ. «Б-2» площею 651,1 кв. м, це один і той самий об`єкт нерухомості, зважаючи на те, що сторонам на праві власності належать об`єкти в різних будівлях, які на цей час мають різну адресу.

Предметом позовних вимог фізичної особи до іншої фізичної особи та міської ради у справі № 755/10979/19 є встановлення факту проживання зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову частково, Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року вказував, що до сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Для цілей отримання права на спадкування за законом четвертої черги, факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, може бути встановлений лише із 01 січня 2004 року. Встановивши відсутність обставин, які згідно зі статтею 1264 ЦК України дають підстави вважати позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті спадкодавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Також касаційний суд у справі № 755/10979/19 зазначив, що, з огляду на склад учасників справи № 2-1182/1, за результатами розгляду якої Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив 27 березня 2009 року заочне рішення, не має преюдиційного значення у цій справі.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених, як приклад, постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не є суперечливими. Суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, тому наявні підстави для застосування пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині судових рішень наведено дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суди виходили при вирішення спору. При цьому у касаційній скарзі не зазначено конкретно, які саме докази, на думку відповідача, є недопустимими.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , є різними об`єктом нерухомості, оскільки такі доводи спростовані матеріалами справи та встановленими судами обставинами. Відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів на спростування цих обставин.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на можливість огляду судом спірного об`єкта нерухомості за його місцезнаходженням та можливість призначення експертизи з метою з`ясування факту існування одного чи декількох об`єктів нерухомого майна, оскільки принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року). Разом з тим, матеріали справи не містять доказів порушення прав відповідача на подання до суду доказів чи заявлення відповідних клопотань з метою спростування вимог позивача.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справ № 21/162-12, № 911/1132/17, тому для нього вказані обставини не є такими, що не підлягають доказуванню, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, учасником справ

№ 21/162-12 і № 911/1132/17 було ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» (директором якого був ОСОБА_1 ), щодо вказаного товариства і встановлено обставини в цих справах. Разом з тим ОСОБА_1 в силу вимог частини п`ятої статті 82 ЦПК України не спростував зазначені в указаних справах обставини у загальному порядку.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12 було скасовано рішенням цього ж суду від 13 січня 2014 року, враховуючи таке.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 13 січня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2014 року, скасовано за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року скасовано рішення Господарського суду Київської області від 13 січня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2014 року, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області в іншому складі суду. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30 вересня 2015 року заяву ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» про перегляд рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року за нововиявленими обставинами залишено без розгляду. Матеріали справи не містять доказів оскарження зазначеної ухвали від 15 січня 2013 року. Отже, судове рішення від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12 набрало законної сили та є чинним на час вирішення цього спору.

Разом з тим, не можна погодитися з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та інших.

У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

При цьому, як правило, суб?єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) виснувала, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Отже, ані позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, ані позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі.

Вирішуючи позовні вимоги АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у вигляді визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності не призведе до повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, а отже, і до поновлення порушених прав.

Належним способом захисту у цій справі є витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України, які також були заявлені позивачем та задоволені судом.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Таким чином, позовні вимоги АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову АТ «Укрбудінвестбанк» у задоволенні таких позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ «Укрбудінвестбанк» про витребування майна ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» про витребування майна підлягають залишенню без змін, тому в цій частині вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Разом з тим, оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» у задоволенні цих вимог, тому в цій частині вимог слід здійснити розподіл судових витрат.

Частиною сьомою статті 141 ЦПК України визначено, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання апеляційної та касаційної скарг в частині вирішення судами вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 слід було сплатити за дві вимоги немайнового характеру судовий збір у розмірі 11 200 грн (4 800 грн + 6 400 грн).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

В матеріалах справи наявна фотокопія посвідчення серії НОМЕР_3 , згідно з яким ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи. Таке ж саме посвідчення заявник додав до касаційної скарги.

Таким чином, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки за результатами розгляду справи по суті в задоволенні позову АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовлено, апеляційну та касаційну скарги подавав ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору, тому з АТ «Укрбудінвестбанк» в дохід держави слід стягнути судовий збір у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 11 200 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Різник Ольга Олександрівна, задовольнити частково.

РішенняІрпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої Оксани Віталіївни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності скасувати, прийняти в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої Оксани Віталіївни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої Оксани Віталіївни про витребування майна залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» на користь держави судовий збір у розмірі 11 200 (одинадцять тисяч двісті) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук