Постанова

від 29.06.2021 по справі 367/1037/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи 367/1037/17

номер провадження №22-ц/824/172/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді доповідачаБілич І.М., суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А. за участю секретаря судового засідання Довгополої А.В., Немудра Ю.П. учасники справи: представник позивача Драненко Я.В.,

представник відповідача ОСОБА_1 Дяченко В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Дяченка В`ячеслава Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ірпінського міського суду Київської області Саранюк Л.П.,

по цивільній справі № 367/1037/17 за позовом Публічного акціонерного товариства Український будівельно-інвестиційний банк до Товариства з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої Оксани Віталіївни про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії.

в с т а н о в и л а :

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 листопада 2013 року між ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк та ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти , що є майновим поручителем ТОВ Нафтова компанія Народна укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов`язання ТОВ Нафтова компанія Народна , іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено 01 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №10919. Також, накладено та зареєстровано заборону на відчуження зазначеного майна за реєстровим № 10920.

Право власності ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти на автозаправну станцію зареєстровано 29 березня 2013 року (номер запису про право власності 489502, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30503232109) на підставі рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі №21/162-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Білорусь нафтопродукти (далі - ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт (далі - ТОВ Ірпіньнафтопродукт ) про звернення стягнення на заставлене майно, а саме про визнання права власності на предмети іпотеки за іпотечними договорами від 15 липня 2010 року, від 31 березня 2011року та предмет застави за договором застави від 15 липня 2010 року для задоволення вимог позивача за кредитні договором №10К-Н від 15 липня 2010 року, яким визнано за ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти (03680, м. Київ, вул. Димитрова, 5Б, ідентифікаційний код 37509076) право власності на належне ТОВ Ірпіньнафтопродукт (Київська обл., смт. Гостомель, вул. Калова, 31 А, ідентифікаційний код 30366747) майно: автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

31 жовтня 2014 року між ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк та ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти , що є майновим поручителем ТОВ Нафтова компанія Народна укладено договір № 5761 про внесення змін до іпотечного договору № 10919, укладеного 1 листопада 2013 року, згідно з яким позивач набув право власності на нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

23 грудня 2015 року, в порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем зареєстровано право власності на автозаправну станцію в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 12694549, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №50590544 від 23 грудня 2015 року.

Однак позивачем була виявлена наявність одразу двох записів про реєстрацію права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна, а саме на автозаправну станцію, площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з єдиною різницею: в першому випадку в адресі вказано будинок б/н, а в другому об`єкту присвоєно АДРЕСА_2 .

Позивач вказував, що за заявою ТОВ Ірпіньнафтопродукт рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 211/43 від 12 жовтня 2010 року вказаній автозаправній станції присвоєний АДРЕСА_3 лютого 2011 року ТОВ Ірпіньнафтопродукт було видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 10 лютого 2011 року.

Відтак, позивач зазначав, що автозаправна станція, на яку зареєстровано право власності позивачем, та автозаправна станція, по АДРЕСА_2 , на яку зареєструвало право власності ТОВ Ірпіньнафтопродукт , яку потім продано ОСОБА_1 , фактично є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Крім того, вказував, що автозаправна станція перебувала в іпотеці ПАТ Сведбанк в період з 15 липня 2010 року по 29 березня 2013 року (тобто по дату реєстрації права власності за ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки), факт перебування об`єкта в іпотеці встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі №21/162-12, яке набрало законної сили та не підлягає окремому доведенню.

ТОВ Ірпіньнафтопродукт не повідомляв іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не вніс змін до договору іпотеки.

02 квітня 2014 між ТОВ Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу № 147 автозаправної станції, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .

Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 5219407 02 квітня 2014 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 71378807 від 25 жовтня 2016 року.

Враховуючи те, що ТОВ Ірпіньнафтопродукт незаконно набуло право власності на автозаправну станцію за адресою АДРЕСА_2 , без створення нового об`єкту нерухомого майна під час перебування його в іпотеці, без повідомлення про це іпотекодержателя та наступного іпотекодержателя, позивач вважав, що ТОВ Ірпіньнафтопродукт не мало право на укладання зазначеного вище договору купівлі-продажу.

Крім того, ОСОБА_1 , теперешній власник зазначеної автозаправної станції, був призначений генеральним директором ТОВ Ірпіньнафтопродукт з 2010 року. Тобто, станом на момент реєстрації права власності на автозаправну станцію із присвоєнням нової адреси під час перебування об`єкту в іпотеці банка, будучи підписантом усіх документів від імені ТОВ Ірпіньнафтопродукт знав та повинен був усвідомлювати незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, а тому і неправомірність укладання договору купівлі-продажу № 147.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу автозаправної станції, укладений 02 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 02 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 147;

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 64090232109, індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності 12154029 від 03 квітня 2014 року, номер запису про право власності 5219407;

Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк (ідентифікаційний код юридичної особи - 26547581, 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 30-В) нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вирішивши питання судових витрат.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу автозаправної станції, укладений 02 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 02 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 147.

Скасувано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 64090232109, індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності 12154029 від 03 квітня 2014 року, номер запису про право власності 5219407.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк судові витрати в розмірі 41 315, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням, Дяченко В.В. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої просив рішення суду скасувати, та постановити нове за яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на неправильне застосування норм матеріального права в частині визнання правочину недійсним. Так, у тексті судового рішення не зазначено правову підставу (норму матеріального права), яка б дала суду юридичну можливість для визнання правочину недійсним. У своєму рішенні суд першої інстанції посилався виключно на норми Закону України Про іпотеку та Закону України Про реєстрацію речових і прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Незважаючи на те, що вказані норми певним чином пов`язані із предметом спору, однак, виключно норма ЦК України має юридичну силу для вирішення цивільних правовідносин у частині визнання правочину недійсним. Наголошував, що в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України, не порушено, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

У частині нормативно-правового обґрунтування рішення наголошував, що позивач не може перекладати цей обов`язок на суд, у позові відсутнє посилання на норми ст. 203 ЦК України, водночас при вчиненні правочину, ОСОБА_1 мав повний обсяг цивільної дієздатності, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Вказуючи і на порушенні норм процесуального права, зокрема, порушення основоположних прав скаржника на справедливий суд, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, вказував на те, що 31 липня 2020 року о 12 год. 35 хв., його довірителем було складено та підписано заяву про неможливість прибути в судове засідання та про відкладення судового засідання, призначеного на 03 серпня 2020 року. У своїй заяві скаржник також просив суд не розглядати справу у його відсутність та послався на ряд нормативно-правових актів, що регламентують життєдіяльність держави в умовах карантинних заходів, запроваджених з метою запобігання розповсюдження коронно вірусу на території України. Головуючий суддя не вжив достатніх заходів задля перевірки інформації про наявність, або відсутність поданих сторонами заяв перед початком судового засідання,заява передана не була. З огляду на те, що вказана справа розглядається судом з 2017 року і вона знаходилася на стадії винесення рішення, скаржником не було надано пояснень по суті справи, що порушило його права на справедливий суд. Посилання суду на наявність рішення Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року, як на підставу визнання правочину недійсним є безпідставним, оскільки, договір купівлі-продажу автозаправної станції було укладено ще 02 квітня 2014 року, тобто, за три повних роки раніше до того, як Господарським судом Київської області було винесено рішення про визнання недійсним свідоцтва про право власності на автозаправну станцію.

З огляду на те, що позивачем було висунуто вимогу про визнання недійсним договору з моменту укладення, обставини, які встановлені рішенням Господарського суду Київської області виникли після його укладення, а відтак, вказане рішення не може бути належним доказом, оскільки не містить інформації про предмет доказування.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги наголошував також і на тому, що не було залучено ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти прав яких стосується зазначене рішення як іпотекодавця. До 09 червня 2017 року, до моменту ухвалення рішення Господарським судом Київської області, свідоцтво про право власності на автозаправну станцію у АДРЕСА_2 було чинним, а отже вчинення будь-яких правочинів щодо об`єкта ( АДРЕСА_1 ) було нікчемним.

Представник АТ Український будівельно-інвестиційний банк звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказуючи, що суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для визнання недійсним спірного договору. Оскаржуваний договір купівлі-продажу суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, хоча зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тому, що був укладений щодо нерухомого майна яке перебувало під обтяженням іпотекою без згоди іпотекодержателя що порушує ч. 3 ст. 9 Закону України Про іпотеку де зазначено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. Суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України про те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки АТ Ірпіньнафтопродукт на дату укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу не було власником автозаправної станції, а оскаржуваний договір був укладений на підставі недійних правовстановлюючих документів. Суперечить ч. 5 ст. 203 ЦК України про те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки оскаржуваний правочин був вчинений між ТОВ Ірпіньнафтопродукт генеральним директором якого був ОСОБА_1 та самим ОСОБА_1 , що є підставою вважати що останній вчиняв оскаржуваний договір з метою уникнення виконання зобов`язань за іпотечним договором, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки. В частині доводів апеляційної скарги щодо порушення права на справедливий суд, вказував, що справа розглядається з 13 березня 2017 року вже понад три роки, при цьому ОСОБА_1 умисно не з`являвся в судові засідання, мотивуючи таку поведінку тим, що перебуває в зоні проведення АТО, перебуває на лікарняному, потім заявлялися клопотання про надання часу на залучення представника, заявлявся необґрунтований відвід судді, тощо. Крім того, судова влада України з 16 березня 2020 року і до закінчення карантину в країні, запровадила особливий режим роботи судів, але не припиняла здійснювати свої функції, а учасники справи могли брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. ОСОБА_1 також не був позбавлений направити для участі в судовому засіданні представника.

У додаткових поясненнях щодо нормативного обґрунтування, наголошував, що рішення суду першої інстанції є правильним по суті і відсутність посилання на ст.ст. 203, 215 ЦК України не може бути підставою для скасування такого рішення.

У судовому засіданні представник позивача не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники справи будучи повідомленими про день і час її розгляду в судове засідання не з`явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили.

Приватний нотаріус до початку розгляду справи подала заяву щодо можливого розгляду справи за її відсутності.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб що не з`явилися в силу вимог ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи встановлено, що право власності ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти на автозаправну станцію зареєстровано 29 березня 2013 року (номер запису про право власності 489502, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30503232109) на підставі рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі №21/162-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Білорусь нафтопродукти до Товариства з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт про звернення стягнення на заставлене майно, а саме про визнання права власності на предмети іпотеки за іпотечними договорами від 15 липня 2010 року, від 31 березня 2011 року та предмет застави за договором застави від 15 липня 2010 року для задоволення вимог позивача за кредитні договором №10К-Н від 15 липня 2010 року, яким визнано за ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти (03680, м. Київ, вул. Димитрова, 5Б, ідентифікаційний код 37509076) право власності на належне ТОВ Ірпіньнафтопродукт (Київська обл., смт. Гостомель, вул. Калова, 31 А, ідентифікаційний код 30366747) майно: автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

01 листопада 2013 року між ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк та ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти , що є майновим поручителем ТОВ Нафтова компанія Народна укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов`язання ТОВ Нафтова компанія Народна , іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено 01 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №10919. Також, накладено та зареєстровано заборону на відчуження зазначеного майна за реєстровим № 10920.

31 жовтня 2014 року між ПАТ Український будівельно-інвестиційний банк та ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти , що є майновим поручителем ТОВ Нафтова компанія Народна укладено договір № 5761 про внесення змін до іпотечного договору № 10919, укладеного 1 листопада 2013 року, згідно з яким позивач набув право власності на нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

23 грудня 2015 року, в порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем зареєстровано право власності на автозаправну станцію в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 12694549, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №50590544 від 23 грудня 2015 року.

Також судом встановлена наявність двох записів про реєстрацію права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна, а саме на автозаправну станцію, площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з єдиною різницею: в першому випадку в адресі вказано будинок б/н, а в другому об`єкту присвоєно АДРЕСА_2 .

Так, за заявою ТОВ Ірпіньнафтопродукт рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 211/43 від 12 жовтня 2010 року вказаній автозаправній станції присвоєний АДРЕСА_2 , 10 лютого 2011 року ТОВ Ірпіньнафтопродукт було видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 10 лютого 2011 року.

Автозаправна станція перебувала в іпотеці ПАТ Сведбанк у період з 15 липня 2010 по 29 березня 2013 року (тобто по дату реєстрації права власності за ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки), факт перебування об`єкта в іпотеці встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі №21/162-12.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, вірно керувався нормами ч. 1 ст. 3 Закону України Про іпотеку , який встановлює, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України Про іпотеку , іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути за права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Відповідно до розділу 4 Наказу Міністерства Юстиції України від 25 березня 2011 року № 912/5 Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно внесення записів до Реєстру прав власності на нерухоме майно, не пов`язаних з державною реєстрацією права власності та інших речових прав на нерухоме майна адреса нерухомого майна є його ідентифікатором. Документом, що підтверджує зміну адресних даних об`єкта нерухомого майна, та є підставою для внесення відповідних змін до Реєстру прав, є рішення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до усталеної судової практики при розгляді судами аналогічних спорів, новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, та п. п. 3.10., 6.1. Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07 лютого 2002 (далі - Тимчасове положення), в редакції, яка діяла на момент державної реєстрації права власності ТОВ Ірпіньнавтопродукт на автозаправну станцію, у Державному реєстрі прав на кожний об`єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора БТІ відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа, реєстратор БТІ одночасно з внесенням запису до відповідного розділу Реєстру прав присвоює реєстраційний номер такому об`єкту, який залишається незмінним протягом усього часу його існування.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни опису (даних) об`єкта нерухомого майна його реєстраційний номер залишається без змін. У разі переходу права власності та інших речових прав на об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або зміни в його описі реєстраційний номер такого об`єкта залишається незмінним.

Отже, реєстраційні дії щодо існуючих об`єктів нерухомого майна, в тому числі із внесення змін до реєстру здійснюються виключно в межах розділу, який було відкрито при первинній реєстрації нерухомого майна.

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не є новоствореним майном, а являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості, якому було присвоєно нову адресу, а саме №39 замість №б/н , також цей об`єкт не є об`єктом щодо якого заявлено вперше реєстрацію права власності, адже щодо цього ж об`єкту вже було зареєстровано право власності із ідентифікатором №б/н .

На момент реєстрації права власності на автозаправну станцію із ідентифікатором номеру будинку 39 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно вже містилась інформація про автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якої реєстраційний номер нерухомого майна був визначений як 1783366, в зазначеному розділі Реєстру містився також запис про обтяження, а саме іпотеку. Незважаючи на вказані обставини, реєстратором відкрито новий розділ в Реєстрі та присвоєно об`єкту новий реєстраційний номер нерухомого майна, а саме номер 3863878 для того самого об`єкта нерухомості, який вже існував в Державному реєстрі за іншим номером нерухомого майна, чим фактично уникнуто запису про реєстрацію заборони.

Отже щодо цього об`єкту не могло бути відкрито новий розділ, а реєстрація права власності мала відбуватися у вже існуючому розділі, в якому існувала реєстрація заборони відчуження, що виключало можливість проведення реєстрації права власності.

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі №21/162-1 встановлений факт перебування автозаправної станції, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в іпотеці, яка була належним чином зареєстрована. Зазначене рішення набрало законної сили, відповідно факти встановлені таким рішенням не підлягають окремому доведенню, про що зазначено в ч. 3 ст. 35 ГПК України.

Згідно з п. 5 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правомірним є відновлення становища, яке існувало до незаконного оформлення ТОВ Ірпіньнафтопродукт свідоцтва про право власності та незаконної державної реєстрації права власності, внаслідок чого має відбутися усунення відповідних наслідків такого порушення.

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, чинною до 07 березня 2012 року, тобто на дату вчинення реєстраційних дій відповідачами, передбачалося, що у разі зміни в процесі будівництва характеристик нерухомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміна планування приміщень тощо), а також у разі закінчення будівництва і одержання іпотекодавцем свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, до закінчення терміну дії іпотечного договору, за договором сторін вносяться відповідні зміни до іпотечного договору. Указаний договір є підставою для перереєстрації заборони відчуження.

ТОВ Ірпіньнафтопродукт не повідомив іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не уклав договору про внесення змін до договору іпотеки, що призвело до того, що ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти при зверненні стягнення на предмет іпотеки на наступній передачі об`єкту в іпотеку позивачу, не вказав номер будинку 39 в якості ідентифікатора об`єкта нерухомого майна, незважаючи на те, що фактично це один і той самий об`єкт.

Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 4 та ст. 23 Закону України Про іпотеку , у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, Законом України Про іпотеку передбачений обов`язок іпотекодавця повідомляти іпотекодержателя про будь-які зміни, що виникли з предметом іпотеки, зокрема зміна адреси предмета іпотеки є обставиною, яка може негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

З урахуванням того, що автозаправна станція за адресою по АДРЕСА_2 , фактично є тим самим об`єктом нерухомого майна, що і автозаправна станція за адресою по АДРЕСА_1 , то вона фактично є предметом іпотеки в обох вказаних іпотечних договорах, а саме укладеному з ПАТ Сведбанк та з позивачем.

02 квітня 2014 року між ТОВ Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу № 147 автозаправної станції, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .

Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 5219407 02 квітня 2014 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 71378807 від 25 жовтня 2016 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 10 лютого 2011року на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що було видано Товариству з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт на підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 272/44 від 28 грудня 2010 року. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Ірпіньнафтопродукт на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 3863878, від 10 лютого 2011 року, номер запису 664 в книзі: 3-46, на підставі свідоцтва право власності НОМЕР_1 від 10 лютого 2011 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 272/44 від 28 грудня 2010 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2017 року рішення Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року у справі № 911/1132/17 залишено без змін.

Отже, судом першої правомірно вказано, що оспорюваний договір купівлі-продажу № 147 автозаправної станції, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , укладений 02 квітня 2014 року між ТОВ Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 на підставі правовстановлюючих документів які скасовані.

Враховуючи те, що ТОВ Ірпіньнафтопродукт незаконно набуло право власності на автозаправну станцію за адресою АДРЕСА_2 , без створення нового об`єкту нерухомого майна під час перебування його в іпотеці, без повідомлення про це іпотекодержателя та наступного іпотекодержателя, ТОВ Ірпіньнафтопродукт не мало право на укладання зазначеного вище договору купівлі-продажу.

ОСОБА_1 , як власник автозаправної станції, був призначений генеральним директором ТОВ Ірпіньнафтопродукт ще в 2010 році. Тобто станом на момент реєстрації права власності на автозаправну станцію під час перебування об`єкту в іпотеці банка відповідач, будучи підписантом усіх згаданих документів від імені ТОВ Ірпіньнафтопродукт знав та повинен був усвідомлювати незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, а тому і неправомірність укладання договору купівлі-продажу № 147.

Зазначені обставини вказують про недобросовісність набувача через його обізнаність щодо безпідставності та незаконності заволодіння нерухомим майном, а саме автозаправною станцією, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що є приватною власністю позивача, зареєстрованою в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно під №12694549, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 50590544 від 23 грудня 2015 року.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у газі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; і вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участі в справі ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти , присвоєння АЗС №39 рішенням від 12.10.2010 р. та відсутності у рішенні суду першої інстанції нормативно-правового обґрунтування, на думку колегії суддів не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Так, ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти не є стороною оскаржуваного правочину, не є власником автозаправної станції, тому рішення у цій справі не впливає на права, свободи, інтереси або обов`язки ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти .

Предметом спору між сторонами у цій справі є право власності на автозаправну станцію, яка незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав як новостворений об`єкт, в результаті чого одному й тому самому об`єкту нерухомого майна присвоєно два реєстраційних номера:

1) перший реєстраційний номер нерухомого майна: 30503232109 - це дійсний номер за яким АЗС була придбана у власність ТОВ Ірпіньнафтопродукт , потім була передана в іпотеку першому іпотекодержателю ПАТ СВЕДБАНК , потім відступлена TOB Фінансова компанія Центр факторингових послуг , потім відступлена ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти який і звернув стягнення на АЗС в судовому порядку, в подальшому передав в іпотеку АТ Український будівельно-інвестиційний банк який в свою чергу звернув стягнення на АЗС в позасудовому порядку та зареєстрував право власності. Адресою АЗС в Державному реєстрі речових прав вказано: АДРЕСА_1 ;

2) другий реєстраційний номер нерухомого майна: 64090232109 - це номер за яким АЗС була незаконно зареєстрована генеральним директором ТОВ Ірпіньнафтопродукт ОСОБА_1 з присвоєнням адресного номеру, на підставі правовстановлюючих документів визнаних судовим рішенням недійсними, з порушенням Закону України Про іпотеку під час перебування АЗС в обтяженні іпотекою ПАТ СВЕДБАНК .

Такі дії були вчинені відповідачами з метою уникнути звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з допущеними ними порушеннями умов кредитного договору. Адресою АЗС в Державному реєстрі речових прав вказано: АДРЕСА_2 .

Вказані обставини апелянтом не спростовано, водночас, докази які містяться в матеріалах справи підтверджують, що з 15 липня 2010 року по 10 грудня 2015 року АЗС перебувала під іпотечним обтяження яке послідовно, безперервно передавалося від ПАТ СВЕДБАНК до ТОВ Фінансова компанія Центр факторингових послуг , від ТОВ Фінансова компанія Центр факторингових послуг до ТОВ Торговий дім Білоруські нафтопродукти яким було звернуто стягнення в судовому порядку та в подальшому передано АЗС в іпотеку АТ Український будівельно-інвестиційний банк .

Таким чином, АЗС вибула з власності ТОВ Ірпіньнафтопродукт 29 березня 2013 року, що і стало підставою для задоволення позовних вимог, тому, що оскаржуваний договір купівлі-продажу від 02 квітня 2014 укладений ТОВ Ірпіньнафтопродукт та ОСОБА_1 укладено стосовно майна яке фактично не перебувало у власності продавця.

Твердження апелянта про те, що станом на 13 грудня 2012 року при укладенні між ПАТ СВЕДБАНК та ТОВ ФК Центр факторингових послуг договорів відступлення не існувало предмету іпотеки АЗС за адресою АДРЕСА_1 - є помилковим та спростовується доказами, які містяться в матеріалах справи (витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту з реєстраційний номером: 30503232109, судовими рішеннями у справі №91/1132/17).

Крім того, після передачі АЗС в іпотеку ПАТ СВЕДБАНК , АЗС було присвоєно замість б/н - №39, зміни до іпотечного договору не вносились, водночас, 10 лютого 2011 року ТОВ Ірпіньнафтопродукт зареєструвало право власності на АЗС з відкриттям нового розділу у реєстрі за реєстраційним номером 64090232109.

Крім того, у поясненнях по суті справи як в суді першої так і апеляційної інстанції, позивач наголошує на тому, що зміст спірного правочину суперечить актам цивільного законодавства, тому, що був укладений щодо нерухомого майна яке перебувало під обтяженням іпотекою без згоди іпотекодержателя що порушує норми Закону України Про іпотеку . ТОВ Ірпіньнафтопродукт на дату укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу не було власником автозаправної станції, а оскаржуваний договір був укладений на підставі недійсних правовстановлюючих документів, і те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки був вчинений між ТОВ Ірпіньнафтопродукт Генеральним директором якого був ОСОБА_1 та самим ОСОБА_1 , що є підставою вважати, що останній вчиняв оскаржуваний договір з метою уникнення виконання зобов`язань за іпотечним договором а саме звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів вважає, що не може бути скасоване правильне по суті рішення лише за наявності формальних міркувань. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Приймаючи рішення за відсутності належно повідомленого про дату судового засідання ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня 2020 року перевезення пасажирів метрополітенами. Водночас, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, з огляду на таке.

За матеріалами справи вбачається, що справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з початку 2017 року, і її розгляд неодноразово відкладався. З 27 серпня 2018 р. ОСОБА_5 представляючи інтереси ОСОБА_1 звертався з заявами про відкладення розгляду справи, з заявою про відвід судді, в подальшому припинив представлення інтересів (т. 2 а.с. 64), під час розгляду справи ОСОБА_1 перебував на службі в районі проведення операції Об`єднаних сил у зв`язку з чим провадження у справі було зупинено та відновлено лише 24 грудня 2019 р. Після відновлення провадження, ОСОБА_1 неодноразово звертався з заявами про відкладення судового засідання через карантинні обмеження (т. 2 а.с. 222, 238).

Колегія суддів зазначає також, що відкладення судового засідання за клопотанням належно повідомленого учасника справи про дату розгляду є дискреційними повноваженнями суду. Водночас, з моменту відновлення провадження у справі, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надання відзиву на позов та участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, однак, даним право не скористався. Як і не був позбавлений можливості мати представника.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі немає.

Керуючись ст.ст. 368, 372, 369, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу адвоката Дяченка В`ячеслава Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текс постанови складено 08 липня 2021 року.

Суддя-доповідач:

Судді: