Постанова

від 05.04.2022 по справі 902/727/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2022 року Справа № 902/727/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Гладкої Л. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "ГЕЛІОС-П-А" та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року по справі №902/727/21 (суддя - Тварковський А.А.)

час та місце ухвалення рішення: 23 листопада 2021 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:20 год; повний текст рішення складено 3 грудня 2021 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна"

до Фермерського господарства "ГЕЛІОС-П-А"

про стягнення 2 244 903 грн 04 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна" (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "ГЕЛІОС-П-А" (надалі - Відповідач) про стягнення 407272 грн 53 коп. основного боргу, 441999 грн 73 коп. пені, 40350 грн 90 коп. трьох відсотків річних та 328 689 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки сільськогосподарської техніки №VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року та Договором поставки сільськогосподарської техніки №VAITUA-200418 від 20 квітня 2018 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 3 939 529 грн 09 коп. основного боргу, 262 659 грн 01 коп. процентів річних та 1 080 316 грн 74 коп. пені.

На адресу місцевого господарського суду від Позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог від 19 жовтня 2021 року, що прийнята місцевий господарським судом до розгляду, в якій Позивач просив стягнути з Відповідача 992 311 грн 87 коп. боргу за договором № VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, 13751 грн 99 коп. пені за договором № VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, 15 855 грн 00 коп. 15 % річних за договором № VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, 1013 977 грн 29 коп. пені за договором № VAІTUA-200418 від 20 квітня 2018 року, 209 006 грн 89 коп. 3% річних за договором №VAITUA-200418 від 20 квітня 2018 року (том 1, а.с. 230-233).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто Відповідача на користь Позивача 992 311 грн 87 коп. основного боргу, 13 751 грн 99 коп. пені за Договором №VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, а також 317 433 грн 01 коп. пені, 104952 грн 68 коп. 3% річних за Договором №VAITUA-200418 від 20 квітня 2018 року. Також даним рішення м покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 426 грн 74 коп..

У стягненні 15 855 грн 15% річних за Договором №VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, 696544 грн 28 коп. пені та 104 054 грн 21 коп. 3% річних за Договором №VAITUA-200418 від 20 квітня 2018 року місцевим господарським судом відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що основний борг за Договором №VAITUA-200418 Відповідачем погашено, що констатував Позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог. Разом з тим матеріалами справи підтверджується та Відповідачем не спростовано наявність основного боргу Договором №VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року в сумі 992 311 грн 87 коп., внаслідок чого, місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову в цій частині у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, то місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні було зазначено, що перевіривши здійснений Позивачем перерахунок пені за період прострочення з 6 серпня 2020 року по 9 червня 2021 року за Договором №VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, місцевим господарським судом встановлено, що такий розрахунок є методологічно правильним та обґрунтованим, та є підставою для задоволення позову в частині стягнення пені за Договором №VAITUA-040820 в сумі 13 751 грн 99 коп..

Що ж стосується позовних вимог про стягнення 15855 грн 15 % річних, то місцевим господарським судом зазначено, що пунктом 7.3 Договору № VAITUA-040820 сторони погодили сплату пені на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в розмірі 15% річних, проте зазначення таких річних, які відповідно до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, передбаченої статтею 549 Цивільного кодексу України. При цьому у стягненні 15 585 грн вказаних 15%, що по своїй суті є пенею, місцевим господарським судом відмовлено.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення 1013977 грн 29 коп. пені за Договором №VAITUA-200418, то місцевим господарським судом зазначено, що Позивачем при здійсненні розрахунку не враховано, що за умовами пункту 1 Додаткової угоди №1 до Договору № VAІTUA-200418 сторони змінили період прострочення виконання зобов`язання щодо оплати поставленого Товару, визначивши обов`язок Відповідача оплатити заборгованість за Договором № VAІTUA-200418 в сумі еквівалентної 170 180,27 євро в гривні та за курсом, як визначено в розділі 2 Договору, а також пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі еквівалентної 24 000 євро в гривні та за курсом згідно Договору не пізніше 1 вересня 2020 року. Відтак суд вказав, що прострочення виконання зобов`язання розпочинається з 2 вересня 2020 року.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" власний розрахунок пені за період прострочення з 2 вересня 2020 року по 2 березня 2021 року з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а також з урахуванням здійснених Відповідачем проплат, судом встановлено обґрунтованість нарахування пені за вказаний період в розмірі 317 433 грн 01 коп. При цьому у стягненні 696 544 грн 28 коп. пені судом першої інстанції відмовлено, з огляду на їх безпідставне заявлення.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення 209006 грн 89 коп. 3 % річних, то місцевим господарським судом було зазначено, що здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" власний розрахунок 3% річних за період прострочення з 2 вересня 2020 року по 27 липня 2021 року з урахуванням здійснених Відповідачем проплат, судом встановлено обґрунтованість нарахування 3% річних за вказаний період в сумі 104 952 грн 68 коп.. При цьому у стягненні 104 054 грн 21 коп. 3% річних місцевим господарським судом відмовлено, з огляду на їх безпідставність.

Щодо клопотання Відповідача про зменшення неустойки до 5% від несплаченої Відповідачем суми за Договорами, то, місцевий господарський суд оскаржуваному рішенні вказав, що таке клопотання є необґрунтованим, оскільки відсутні підстави вважати, що наслідки невиконання Відповідачем зобов`язання вочевидь більш вигідні для Позивача, ніж належне виконання такого зобов`язання. При цьому зменшення неустойки до 5% від несплаченої Відповідачем суми за Договорами порушує принцип балансу інтересів сторін, позаяк не враховує інтересів Позивача у даному спорі.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 1-2), в якій з підстав, вказаних у ній просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 877487 грн 15 коп. боргу за Договором № VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року, а у стягненні пені та річних відмовити.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на безпідставну відмови місцевого господарського суду в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення неустойки.

Відповідач, наводячи підстави для зменшення пені, серед іншого, в своїй апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до пункту 9.7 Договору №VAІTUA-200418 сторони погоджуються з тим, що відповідальність Відповідача в разі будь-яких претензій, що випливають з цього договору або пов`язані з правами і обов`язками Позивача (зокрема, щодо розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню) має бути обмежена 5 відсотками від ціни договору, сплаченої Відповідачем.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що трактор Deutz-Fahr Agrotron 9340 TTV, що є предметом Договору №VAІTUA-200418 не одноразово виходив з ладу, ремонт та обслуговування даного трактора здійснювався Позивачем, а Відповідачем оплачувалися роботи та запчастини, які були необхідні для ремонту трактора, що на переконання Відповідача має бути підставою для зменшення розміру пені.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року по справі №902/727/21 та запропоновано Позивачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, подати відзив на апеляційну скаргу Відповідача.

Водночас, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови Позивачу у стягненні 15 855 грн 15% річних (за Договором №VAITUA-040820 від 4 серпня 2020 року), а також 696 544 грн 28 коп. пені та 104 054 грн 21 коп. 3% річних за Договором №VAITUA-200418 від 20 квітня 2018 року, та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Відповідача вказані суми річних та пені (том 1,а.с. 10-15).

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що відповідальність передбачена на підставі пункту 7.3 Договору № VAITUA-040820 є саме в розмірі 15 % річних, про що, на переконання Позивача, в даному пункті вказує покликання на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, пунктом 7.3 Договору №VAITUA-200418 визначено, що Відповідач несе відповідальність за необгрунтовану затримку оплати товару, шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми прострочення заборгованості, за кожен день затримки.

Відтак, на переконання Позивача, зазначення в договорі словосполучення «за кожен день затримки» вказує про не обмеження нарахування пені шестимісячним строком нарахування пені.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 23 листопада 2021 року в справі №902/727/21 та запропоновано Відповідачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, подати відзив на апеляційну скаргу Позивача.

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 7 лютого 2022 року призначено справу №902/727/21 до розгляду на 9 березня 2022 року об 14:00 хв..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 7 лютого 2022 року від Позивача надійшло клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-апеляційного господарського суду від 8 лютого 2022 року задоволено клопотання Позивача та призначено судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (том 2, а.с. 50).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 26 лютого 2022 року надійшло клопотання представника Позивача про розгляд справи без участі представника Позивача та про підтримання апеляційної скарги в повному обсязі (том 2, а.с. 62).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 9 березня 2022 року надійшло клопотання представника Відповідача, обгрунтоване введенням в Україні воєнного стану Указом Президента №64/2022 від 24 лютого 2022 року, про відкладення розгляду справи на іншу дату (том 2, а.с. 65).

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Бучинської Г.Б., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 9 березня 2022 року за №01-05/55 призначено заміну судді-члена колегії в справі №902/727/21.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є.., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 березня 2022 року прийнято справу №902/727/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є.., суддя Грязнов В.В. (том 2, а.с. 72).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 березня 2022 року, з підстав, наведених в даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 6 квітня 2022 року об 14:00 год. (том 2, а. с. 74).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, а уразі неможливості відкладення судового засідання, розглянути апеляційну скаргу без участі представника Позивача.

Від представника Відповідача жодних нових клопотань після відкладення розгляду апеляційної скарги, ухвалою від 9 березня 2022 року, до апеляційного господарського суду не надходило.

В судове засідання від 6 квітня 2022 року, представники Позивача та Відповідача не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 9 березня 2022 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).

Разом з тим, апеляційним господарським судом в судовому засіданні від 6 квітня 2022 року повторно призначено розгляд апеляційної скарги.

Як вказано вище представник Відповідача не подав суду після відкладення жодних клопотань, а представник Позивача подав клопотання в котрому серед іншого не заперечував проти вирішення спору без його участі.

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд без участі представника Позивача та Відповідача за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене (повторну неявку сторони та закінчення процесуального строку розгляду апеляційної скарги), зважаючи на викладення позиції Відповідача та Позивача у апеляційних скаргах, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дані апеляційні скарги без участі представників Відповідача та Позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача та апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, колегія суддів виходитьзнаступного.

20 квітня 2018 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір поставки сільськогосподарської техніки № VAІTUA-200418 (надалі Договір № VAІTUA-200418; том 1, а.с. 38-48).

Відповідно до пункту 1.1 Договору № VAІTUA-200418, Позивач зобов`язався передати у власність сільськогосподарську техніку (Товар), Відповідачу, а Відповідач зобов`язався прийняти Товар та оплатити його ціну у розмірі передбаченому Договором № VAІTUA-200418.

Пунктом 1.2 Договору № VAІTUA-200418 визначено найменування Товару, його кількість, асортимент, ціна у гривні та її еквівалент в іноземній валюті, строки оплати та строки поставки встановлені у Додатку №1 (Специфікація), який є невід`ємною частиною Договору № VAІTUA-200418. При поставці Товару з нестандартним комплектом поставки деталі щодо такого комплекту визначаються у Специфікації.

За змістом підпункту 2.2.1 Договору №VAІTUA-200418, в разі будь-яких обмежень, введених Національним Банком України щодо купівлі будь-якої іноземної валюти, всі грошові кошти, сплачені Відповідачем за товар у гривні зараховуються Позивачем у рахунок вартості Товару у валюті Договору №VAІTUA-200418 відповідно до міжбанківської ставки, що діє на день, що передував дню зарахування (встановлюється чинною постановою НБУ щодо умов купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб).

Згідно із підпунктом 2.3.2 Договору № VAІTUA-200418 сума чергового платежу, що підлягає сплаті за Товар у гривні має бути еквівалентна сумі, що підлягає сплаті за товар в іноземній валюті, як зазначено в Специфікації до Договору № VAІTUA-200418, помноженої на Міжбанківську ставку, що діяла на 17:00 годину (GMT+2) дня, що передує дню фактичної оплати, зазначеному у Специфікації.

Відповідно до підпункту 2.3.4 Договору № VAІTUA-200418 сторони визначили, що у випадку порушення Відповідачем графіку оплати, зазначеному у Специфікації та застосування Позивачем пені та/або штрафів у зв`язку з цим, черговість зарахування грошових коштів Відповідача у рахунок існуючих зобов`язань визначається статтею 534 Цивільного кодексу України.

Пунктом 5.1 Договору №VAІTUA-200418 визначено, що датою переходу права власності Відповідачу вважатиметься дата підписання Акту прийому-передачі товару у Місці поставки, зазначеного у специфікації до Договору №VAІTUA-200418; зобов`язання Позивача поставити товар виникає з моменту фактичного зарахування попередньої оплати від Відповідача на рахунок Позивача у повному обсязі та в межах строків, що зазначаються у цьому Договорі.

Згідно із пунктом 5.2 Договору № VAІTUA-200418, останній набирає законної сили з моменту його підписання Сторонами та діятиме до його виконання.

За умовами пункту 7.3 Договору № VAІTUA-200418 сторони погодили, що Відповідач несе відповідальність за необґрунтовану затримку оплати товару шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки.

Відповідно до Специфікації (Додаток №1 до Договору № VAІTUA-200418) сторони обумовили поставку Відповідачу Товару (Сівалки Bednar OMEGA 6000 Ferti та Трактора Deutz-Fahr Agrotron 9340 (TTV) загальною вартістю 9 718 715 грн 10 коп. з ПДВ (299 500 євро) на умовах попередньої оплати, визначивши здійснення остаточного розрахунку до 15 жовтня 2019 року (том 1, 49).

Факт поставки Відповідачу обумовленого у Специфікації Товару за Договором № VAІTUA-200418 підтверджується Актом приймання-передачі Товару від 19 жовтня 2018 року та товарно-транспортними накладними №137 від 17 квітня 2018 року та №138 від 16 квітня 2018 року (том 1, а.с. 59-61).

Оплату за отриманий Товар Відповідач здійснював з простроченням, внаслідок чого Позивач неодноразово звертався до Відповідача з вимогами щодо своєчасного погашення заборгованості (том 1, а.с. 64-67). При цьому станом на 20 січня 2020 року у Відповідача виник основний борг за Договором № VAІTUA-200418 в сумі 170 180,27 євро, що підтверджується обопільно підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за період 20 квітня 2018 року по 20 січня 2020 року (том 3, а.с. 62)

Разом з тим, 20 січня 2020 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору № VAІTUA-200418 (надалі - Додаткова угода № 1; том 1, а.с. 56-57).

За умовами пункту 1 Додаткової угоди №1, Відповідач зобов`язався оплатити заборгованість за Договором № VAІTUA-200418 поставку сільськогосподарської техніки в сумі еквівалентної 170 180,27 євро в гривні та за курсом, як визначено в розділі 2 Договору № VAІTUA-200418, а також пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі еквівалентної 24 000 євро в гривні та за курсом згідно Договору не пізніше 1 вересня 2020 року.

Згідно із пунктом 3 Додаткової угоди №1 до Договору № VAІTUA-200418 Позивач підтверджує, що за умови своєчасного та повного здійснення Відповідачем всіх зобов`язань, перелічених в пункті 1 та пункті 2 цієї Додаткової угоди, не здійснюватиме нарахування та стягнення штрафних санкцій з Відповідача, за виключенням пені, вказаної в пункті 1 Додаткової угоди. Призупинення процедури стягнення гарантується за умови повного та своєчасного виконання положень цієї Додаткової угоди. В разі порушення положень цієї Додаткової угоди Відповідачем, Позивач продовжить стягнення усіх належних до сплати платежів з урахуванням штрафних санкцій та будь-яких додаткових витрат, які виникнуть в процесі стягнення за Договором № VAІTUA-200418.

Окрім того, 4 серпня 2020 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір поставки сільськогосподарської техніки № VAITUA-040820 (надалі -Договір № VAITUA-040820; том 1, а.с. 18-28).

Відповідно до пункту 1.1 Договору № VAITUA-040820, Позивач зобов`язався передати у власність сільськогосподарську техніку (Товар), Відповідачу, а Відповідач зобов`язався прийняти Товар та оплатити його ціну у розмірі передбаченому Договором № VAITUA-040820.

Пунктом 1.2 Договору № VAITUA-040820 визначено, що найменування Товару, його кількість, асортимент, ціна у гривні та її еквівалент в іноземній валюті, строки оплати та строки поставки встановлені у Додатку №1 (Специфікація), який є невід`ємною частиною Договору № VAITUA-040820. При поставці Товару з нестандартним комплектом поставки деталі щодо такого комплекту визначаються у Специфікації.

Відповідно до пункту 2.3 Договору № VAITUA-040820, сума кожного платежу, що підлягає сплаті за Товар у гривні має бути еквівалентна сумі, що підлягає сплаті за Товар в іноземній валюті, як зазначено в Специфікації до Договору № VAITUA-040820, помноженої на Міжбанківську ставку на 17:00 год. чинну на день, що передує дню фактичної оплати за Товар Відповідачем або на Міжбанківську ставку на 10:00 год. чинну на день фактичної оплати за Товар у разі збільшення останньої більше ніж на 0,5% порівняно з Міжбанківською ставкою за попередній день.

В силу дії пункту 4.2 Договору № VAITUA-040820, факт передання Товару Відповідачу підтверджується Актом прийому-передачі Товару та ТТН.

У відповідності до пункту 5.2 Договору № VAITUA-040820, Договір № VAITUA-040820 набирає законної сили з моменту його підписання Сторонами та діятиме до його повного виконання.

Пунктом 7.3 Договору №VAITUA-040820 сторони погодили, що Відповідач несе відповідальність за необґрунтовану затримку оплати Товару, шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості, а також сплати пені на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 15% річних стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості.

За умовами пункту 10.3 Договору № VAITUA-040820, пеня, передбачена Договором №VAITUA-040820 нараховується та може бути заявлена до стягнення на розсуд Позивача з дня наступного за днем виникнення прострочення та до останнього дня прострочення (без обмежень, передбачених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України). Сторони домовились, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань Відповідачем застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Відповідно до Специфікації (Додаток №1 до Договору № VAITUA-040820; том 1, а.с. 30) сторони погодили поставку Товару (Плуг Kverneland RN 100 7+1) загальною вартістю 1 332 536 грн 16 коп. з ПДВ (40 800 євро) на таких умовах оплати: 30% - попередня оплата до 5 серпня 2020 року в сумі 399 760 грн 85 коп. (12 240 євро); 20% - черговий платіж до 15 травня 2021 року в сумі 266 507 грн 23 коп. (8 160 євро); 50% - остаточний платіж до 4 серпня 2021 року в сумі 666 268 грн 08 коп. (20 400 євро).

Позивач взяті на себе зобов`язання за Договором № VAITUA-040820 щодо поставки Товару Відповідачу виконав у повному обсязі, що підтверджується Актом прийому-передачі товару за Договором № VAITUA 040820 та товарно-транспортною накладною № 681 від 18 серпня 2020 року (том 1, а.с. 34-35).

Водночас Відповідач сплату обумовлених у Специфікації (Додатку №1 до Договору №VAITUA-040820) здійснював частково та з простроченням.

Невиконання Відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений Товар за Договором №VAITUA-040820 та Договором №VAITUA-200418 слугувало підставою для звернення Позивача до суду за захистом порушеного на його думку права, із позовом про стягнення заборгованості.

З урахуванням зменшення розміру позовних вимог Позивач просив стягнути з Відповідача 992 311 грн 87 коп. (сума боргу за Договором № VAITUA-040820), 13 751 грн 99 коп. (пеня за Договором № VAITUA-040820), 15 855 грн 00 коп. (15 % річних за Договором № VAITUA-040820), 1013 977 грн 29 коп. (сума пені за Договором № VAІTUA-200418), 209 006 грн 89 коп. (сума 3% річних за Договором № VAITUA-200418).

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу дії частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з договору поставки згідно умов якого сторони взяли на себе зобов`язання з поставки та оплати товару.

Як слідує з матеріалів справи за фактом здійснених Відповідачем проплат (том 1, а.с. 195-196) основний борг за Договором №VAITUA-200418 Відповідачем погашено, що зазначено Позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог (том 1, а.с. 231-233).

Разом з тим, доказами, долученими до матеріалів справи підтверджується та Відповідачем не спростовано наявність основного боргу за Договором №VAITUA-040820 в сумі 992 311 грн 87 коп., а в цілому про доведеність належними та допустимими доказами існування у Відповідача боргу за поставлений товар у заявленій Позивачем сумі.

Зважаючи на все вищеописане та в площинні існування умов Договору №VAITUA-040820 та доказів щодо здійснення оплат, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовна вимога Позивача про стягнення 992311 грн 87 коп. боргу підлягає задоволенню.

Поряд з тим а ні Позивач, а ні Відповідач в своїх апеляційних скаргах не заперечують проти існування заборгованості за поставлений товар за Договором №VAITUA-040820 в сумі 992 311 грн 87 коп. та не оспорюють судове рішення в цій частині.

Частиною 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського апеляційного кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача пені та річних.

Що ж стосується позивних вимог Позивач про стягнення з Відповідача 13 751 грн 99 коп. пені за Договором № VAITUA-040820 за період прострочення з 6 серпня 2020 року по 9 червня 2021 року, то колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

В силу дії статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Водночас, статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В той же час, пунктом 7.3 Договору № VAITUA-040820 сторони погодили, що Відповідач несе відповідальність за необґрунтовану затримку оплати Товару, шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості, а також сплати пені на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 15% річних стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості.

Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок пені за період прострочення з 6 серпня 2020 року по 9 червня 2021 року за допомогою калькулятора «Системи ліга закон» з урахуванням проплат та встановлено, що розмір пені на яку має право Позивач та які підлягають до стягнення становить 13751 грн 99 коп..

Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення з Відповідача 13 751 грн 99 коп. пені за Договором № VAITUA-040820.

Дане рішення в цій частині й було прийняття місцевим господарським судом з огляду на, що колегія суду залишає рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Разом з тим апеляційний господарський суд констатує той факт, що Відповідач в своїй апеляційній скарзі зводить заперечення до того, що вказана сума (як і сума річних) мала бути зменшена до 5%. Обгрунтування щодо підставності такого зменшення судом апеляційної інстанції наведено нижче в даній постанові (оскільки дане обгрунтування стосується усіх нарахувань 13 751 грн 99 коп. (пеня за Договором № VAITUA-040820), 1013 977 грн 29 коп. (сума пені за Договором № VAІTUA-200418), 209 006 грн 89 коп. (сума 3% річних за Договором № VAITUA-200418).

Окрім описаної вище пені Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 15 855 грн 00 коп. 15 % річних за Договором № VAITUA-040820. Досліджуючи доводи апеляційної скарги Позивача щодо того, що відповідальність, яка визначена в пункті 7.3 Договору № VAITUA-040820, є саме процентами річними нарахованими на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

В силу дії частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Порушенням зобов`язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3 Договору № VAITUA-040820 сторони погодили, що Відповідач несе відповідальність за необґрунтовану затримку оплати Товару, шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості, а також сплати пені на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 15% річних стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, колегія суддів констатує, що проценти за користування чужими коштами, які відповідно до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, передбаченої статтею 549 Цивільного кодексу України.

Дана правова позиції наведена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (ОП КГС ВС), викладеній у постанові від 5 червня 2020 року в справі №922/3578/18.

Зазначення в договорі умови щодо порядку нарахування річних, а саме щодо їх нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання, є саме - пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення. При цьому, контрагенти мають право змінювати на власний розсуд лише розмір процентів річних, а не спосіб їх обчислення, який в свою чергу є диспозитивною імперативністю, передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України. А тому пункт щодо сплати процентів за кожен день прострочення за своєю правовою природою є не чим іншим, як пенею, сплату якої регулює інша стаття Цивільного кодексу України.

Вищеописане повністю нівелює доводи апеляційної скарги Позивача щодо стягнення на підставі пункту 7.3 Договору № VAITUA-040820 саме 15 річних, про що, на переконання Позивача, в даному пункті вказує покликання на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України. В той же час, Позивач залишає поза увагою правову природу та спосіб нарахування річних та пені, який в свою чергу є диспозитивною імперативністю, передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України (для пені) та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (для річних).

Отже, за умовами пункту 7.3 Договору № VAITUA-040820, сторони передбачили подвійне стягнення пені, що є неприпустимим, оскільки одночасне застосування одного виду цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів приходить до висновку, що подвійне стягнення пені є неприпустимим, що є самостійною підставою для відмови у позові. Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє у стягненні 15 % в розмірі 15855 грн.

Все вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги Позивача щодо стягнення з Відповідача 15% річних, з огляду на все вищеописане та не вбачає підстав для відходу від правової позиції, висвітленої в описаній вище постанові Верховного Суду (ОП КГС ВС), викладеній у постанові від 5 червня 2020 року в справі №922/3578/18.

Поряд з тим відповідне рішення в цій частині прийняте і місцевим господарським судом в оспорюваному рішенні.

Відтак, приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 15 % в розмірі 15855 грн.

Що ж стосується позивних вимог Позивач про стягнення з Відповідача пені в розмірі 1013977 грн 29 коп. за Договором №VAITUA-200418, то апеляційний господарський суд досліджуючи доводи апеляційної скарги Позивача щодо встановлення в договорі іншого порядку нарахування пені, а саме без обмежень 6 місяців, зазначає наступне.

Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, пунктом 7.3 Договору №VAITUA-200418 визначено, що Відповідач несе відповідальність за необгрунтовану затримку оплати товару, шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми прострочення заборгованості, за кожен день затримки.

Відтак, на переконання Позивача, зазначення в договорі словосполучення «за кожен день затримки» вказує про не обмеження нарахування пені шестимісячним строком нарахування пені.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу дії частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договір поставки не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені за договором підлягає застосуванню преклюзивний строк, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відтак, нарахування пені з понад шестимісячний строк суперечить положенням Господарського кодексу України, є самостійною підставою для відмови у позові.

Зазначеними нормами права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 7 червня 2019 року в справі № 910/23911/16, від 22 серпня 2019 року в справі № 914/508/17, від 12 березня 2020 року в справі № 907/65/18, від 7 червня 2019 року в справі № 910/23911/16, від 22 серпня 2019 року в справі №914/508/17.

З огляду на правові позиції Верховного Суду суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження Відповідача про те, що зазначене в договорі словосполучення "за кожен день затримки" нібито збільшує період можливості нарахування пені і понад встановлений законом шестимісячний строк. При цьому колегія суду звертає увагу Позивача на те, що для збільшення періоду такого нарахування сторонами у Договорі необхідно прямо вказати інший період (а ніж той що визначений законом) безпосередньо в Договорі, чого сторонами в даному разі вчинено не було.

Крім того, колегія суд констатує, що Позивачем при здійсненні розрахунку не враховано, що за умовами пункту 1 Додаткової угоди №1 до Договору № VAІTUA-200418 сторони змінили період прострочення виконання зобов`язання щодо оплати поставленого Товару, визначивши обов`язок Відповідача оплатити заборгованість за Договором № VAІTUA-200418 поставки сільськогосподарської техніки в сумі еквівалентної 170 180,27 євро в гривні та за курсом, як визначено в розділі 2 Договору, а також пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі еквівалентної 24 000 євро в гривні та за курсом згідно Договору не пізніше 1 вересня 2020 року.

Відтак прострочення виконання зобов`язання розпочинається з 2 вересня 2020 року.

Також, не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги Відповідача про пропуск позовної давності щодо нарахування пені за Договором № VAІTUA-200418, оскільки пунктом 1 Додаткової угоди №1 до Договору № VAІTUA-200418 змінено кінцеву дату виконання зобов`язання Відповідачем щодо оплати товару, визначивши таку дату 1 вересня 2020 року, зокрема й щодо сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання погодженої сторонами в сумі еквівалентної 24 000 євро в гривні та за курсом.

Разом з тим Відповідач повного погашення заборгованості в строк до 1 вересня 2020 року не здійснив. При цьому пунктом 3 Додаткової угоди №1 встановлено, що у разі порушення положень цієї додаткової угоди Відповідачем, Позивач продовжить стягнення усіх належних до сплати платежів з урахування штрафних санкцій та будь-яких додаткових витрат, які виникнуть в процесі стягнення за договором.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок пені за період прострочення з 2 вересня 2020 року по 2 березня 2021 року, в правовому полі дії частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а також з урахуванням здійснених Відповідачем проплат, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість нарахування пені за вказаний період в сумі 9 426,37 євро, що становить 317 433 грн 01 коп. (з визначенням курсу міжбанківської ставки євро, що діяла на 17:00 год. 1 березня 2021 року (33 грн 6750 коп) як дню, що передує дню фактичної оплати (кінцевої дати нарахування пені), згідно із умовами підпункту 2.3.2 Договору № VAІTUA-200418).

Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині пені в розмірі 317433 грн 01 коп.. У стягненні 696544 грн 28 коп. суд відмовляє.

Що ж до вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 209006 грн 89 коп. 3% річних за час затримки оплати за товар, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, зважаючи на заперечення Позивача, наведені в апеляційній скарзі щодо нарахування 3 % річних за весь час існування заборгованості, а саме починаючи з 21 листопада 2019 року, наступний день після здійснення часткової оплати Відповідачем, колегія суддів зазначає.

Позивачем при здійсненні такого розрахунку та зазначенні доводів апеляційної скарги щодо нарахування 3% річних не враховано, що за умовами пункту 1 Додаткової угоди №1 до Договору № VAІTUA-200418 сторони змінили період прострочення виконання зобов`язання щодо оплати поставленого Товару, визначивши обов`язок Відповідача оплатити заборгованість за Договором № VAІTUA-200418 поставки сільськогосподарської техніки в сумі еквівалентної 170 180,27 євро в гривні та за курсом, як визначено в розділі 2 Договору, а також пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі еквівалентної 24 000 євро в гривні та за курсом згідно Договору не пізніше 1 вересня 2020 року.

Відтак прострочення виконання зобов`язання розпочинається з 2 вересня 2020 року, а відтак і право нараховувати 3% річних на суму заборгованості з урахуванням проведених відповідачем оплат по Договору № VAІTUA-200418.

Дослідивши здійснений Позивачем розрахунок 3% річних за Договором № VAІTUA-200418, судом встановлено, що Позивач також не врахував умови пункту 1 Додаткової угоди №1 до Договору № VAІTUA-200418, яким змінено кінцеву дату виконання зобов`язання Відповідачем щодо оплати товару, визначивши таку дату 1 вересня 2020 року.

Північно-західний апеляційний господарський суд здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок 3% річних за період прострочення з 2 вересня 2020 року по 27 липня 2021 року, з урахуванням здійснених Відповідачем проплат, встановив обґрунтованість нарахування 3% річних за вказаний період в сумі 3 295,29 євро, що становить 104 952 грн 68 коп. (з визначенням курсу міжбанківської ставки євро, що діяла на 17:00 год. 26 липня 2021 року (31,8493 грн) як дню, що передує дню фактичної оплати (кінцевої дати нарахування 3% річних), згідно із умовами підпункту 2.3.2 Договору № VAІTUA-200418).

Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 104952 грн 68 коп.. У стягненні 104054 грн 21 коп. 3% річних суд відмовляє.

Дане рішення в цих частинах й було прийняте місцевим господарським судом, з огляду на що апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення місцевого господарського суду в цій частині беззмін.

Разом з тим колегія суду констатує той факт, що Відповідач в своїй апеляційній скарзі наводить заперечення щодо того, що вказана сума (як і сума пені про що вказано вище) мала була зменшена до 5%.

З огляду на вищевказані заперечення апеляційної скарги Відповідача щодо безпідставної відмови місцевого господарського суду в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення неустойки, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідач, наводячи підстави для зменшення пені, серед іншого, в своїй апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до пункту 9.7 Договору №VAІTUA-200418 сторони погоджуються з тим, що відповідальність Відповідача в разі будь-яких претензій, що випливають з цього договору або пов`язані з правами і обов`язками Позивача (зокрема, щодо розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню) має бути обмежена 5 відсотками від ціни договору, сплаченої Відповідачем.

Відповідач в апеляційній скарзі та у відзиві на позовну заяву зазначає, що трактор Deutz-Fahr Agrotron 9340 TTV, що є предметом Договору №VAІTUA-200418 не одноразово виходив з ладу, ремонт та обслуговування даного трактора здійснювалося Позивачем, а Відповідачем оплачувалися роботи та запчастини, які були необхідні для ремонту трактора (том 1, а.с. 132, том 2, а.с. 2).

Дослідивши такі заперечення Відповідача, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо проведення таких затрат Відповідачем на ремонт товару, отриманого по Договору №VAІTUA-200418, а відтак Відповідачем не доведено обставин щодо проведення ним ремонтних робіт на суму 336962 грн 71 коп..

Крім того, суд апеляційної інстанції констатує, що пункт 9.7 Договору №VAІTUA-200418 (на котрий покликається Позивач як на підставу зменшення пені до 5 % відсотків) стосується відшкодування розміру шкоди, яка в свою чергу, підлягає доведенню шляхом дослідження всіх елементів такого правопорушення. В даному випадку не йде мова про порушення Відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати за отриманий товар.

Що ж стосується покликання Відповідача в своїй апеляційній скарзі, як на підставу зменшення пені, на принципи розумності, справедливості та рівності, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, колегія суддів оцінивши доводи Відповідача та обставини справи у їх сукупності, вважає, що Відповідачем не доведено наявність виключних обставин, за яких можливе зменшення вказаних сум, тому апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача щодо їх зменшення.

При цьому колегія суду наголошує на тому, що річні (котрі разом з пенею просив Відповідач зменшити) не підпадають під правове визначення штрафних санкцій, а є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З огляду на усе вищеописане суд апеляційної інстанції вважає оспорюване рішення місцевого господарського суду законним і обгрунтованим, а апеляційні скарги Позивача та Відповідача безпідставними з огляду на що, залишає вказані скарги без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача та Позивача, викладені в апеляційних скаргах, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на Позивача та Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ГЕЛІОС-П-А" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в справі №902/727/21 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в справі №902/727/21 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в справі №902/727/21 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №902/727/21 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 11 квітня 2022 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Грязнов В.В.