Постанова

від 15.02.2022 по справі 333/4292/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 333/4292/15-ц

провадження № 61-8298св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої- Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «МетаБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецізоляція»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Погрібною Світланою Олександрівною, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року у складі судді Кулик В. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кочеткової І. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - ПАТ «МетаБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецізоляція» (далі - ТОВ «Спецізоляція») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 30 березня 2006 року між ним і ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних, з кінцевим терміном його повернення до 30 березня

2026 року.

30 березня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком, ОСОБА_1 та ТОВ «Спецізоляція» укладені договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, погасити борг позичальника у розмірі 35 000 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойку та інші платежі за кредитним договором, виходячи з умов кредитного договору, за весь період користування кредитом.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов`язань станом на 02 червня 2015 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 52 879,73 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 02 червня 2015 року еквівалентно 1 114 963,29 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі

27 223,14 доларів США, простроченої заборгованості зі сплати процентів - 9 277,64 доларів США, пені - 5 353,95 доларів США та штрафу - 11 025 доларів США.

Посилаючись на наведене, ПАТ «МетаБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Спецізоляція» на користь банку заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року у розмірі 52 879,73 доларів США, що еквівалентно 1 114 963,29 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року позов ПАТ «МетаБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року у розмірі 43 793,85 долари США, що за курсом НБУ станом на 02 червня 2015 року еквівалентно 923 388,51 грн, у тому числі прострочену заборгованість по кредиту - 27 223,14 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 573 996,91 грн; прострочену заборгованість по процентам - 9 277,64 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 195 618,02 грн; пеню - 5 193,07 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 109 495,31 грн; штраф - 2100, 00 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 44 278,27 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Спецізоляція» на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 02 червня 2015 року у розмірі 43 793,85 долари США, що за курсом НБУ станом на 02 червня 2015 року еквівалентно 923 388,51 грн, у тому числі прострочену заборгованість по кредиту - 27 223,14 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 573 996,91 грн; прострочену заборгованість по процентам - 9 277,64 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 195 618,02 грн; пеню - 5 193,07 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 109 495,31 грн; штраф - 2100, 00 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 44 278,27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «МетаБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість по тілу кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом, розмір якої відповідачами не спростований. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені та штрафу, суд першої інстанції, враховуючи положення статті 258 ЦК України про обмеження нарахування штрафних санкцій річним строком позовної давності, дійшов висновку, що з відповідачів підлягає стягненню пеня в розмірі 5 193,07 доларів США, що еквівалентно 109 495,31 грн та штраф у розмірі 2 100 доларів США, що еквівалентно 44 278,27 грн, нараховані за період з 18 червня 2014 року по

02 червня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року скасовано в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «МетаБанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позичальник припинив належим чином виконувати зобов`язання в частині щомісячного погашення кредиту та процентів за користування кредитом, банк обґрунтовано реалізував своє право вимоги на дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Ураховуючи положення статті 258 ЦК України, якими встановлено спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог про стягнення пені і штрафу, нарахованих у межах річної позовної давності, про застосування якої заявляв відповідач.

Відхиляючи доводи заявника про необґрунтованість стягнення з відповідачів за одне й те саме порушення одночасно штрафу та пені, оскільки таке стягнення є подвійною відповідальністю та порушенням статті 61 Конституції України, апеляційний суд виходив з того, що пеня та штраф, які були нараховані банком відповідно до пунктів 6.4., 6.5. кредитного договору, передбачені за різні види правопорушення, зокрема пеня за прострочення плати по тілу кредиту та процентів, а штраф - за несплату встановленого щомісячного платежу, а вважав законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів пені та штрафу за порушення позичальником кредитних зобов`язань.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 , подана в його інтересах представником - адвокатом

Погрібною С. О., на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 03 листопада 2015 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 13 травня 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на

- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме неурахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, щодо одночасного застосування подвійної цивільно правової відповідальності за одне й те саме порушення, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 505/3492/15-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 1521/5041/2012, від 29 березня 2018 року у справі

№ 585/1370/17-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 705/6051/15-ц, від 12 квітня 2018 року у справі № 389/3416/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі

№ 554/2743/14-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 750/9626/16-ц,

від 23 травня 2018 року у справі № 644/11575/15-ц,від 30 травня 2018 року у справі № 202/6285/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 370/2360/15-ц,

від 06 червня 2018 у справі № 548/15991/13-ц,від 20 червня 2018 року у справі

№ 554/2254/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/200/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 320/1169/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі

№ 548/264/15-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 545/3131/16-ц,

від 20 вересня 2018 року у справі № 712/12031/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 711/8798/2012, від 17 жовтня 2018 року у справі № 759/18785/14-ц,

від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3837/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 670/698/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 442/6663/15-ц,

від 13 лютого 2018 року у справі № 165/260/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі №357/17578/14-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 609/35/16-ц,

від 28 лютого 2018 року у справі № 362/1236/15-ц, від 23 березня 2018 року у справі № 713/1148/15-ц, від 23 березня 2018 року у справі № 369/844/16-ц,

від 18 квітня 2018 року у справі № 296/9624/14-ц, від 30 травня 2018 у справі

№ 513/72/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 497/2849/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 723/2304/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі

№ 659/559/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 631/1348/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 318/273/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 2-2171/11, від 21 серпня 2018 року у справі № 761/25925/15-ц, від 06 вересня 2018 року у справі № 0417/10430/2012, від 05 вересня 2018 року у справі № 755/11168/14-ц, від 06 вересня 2018 року у справі № 206/8402/14-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 647/1133/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 366/1358/16-ц,

від 10 жовтня 2018 року у справі № 278/2615/15-ц, від 10 жовтня 2018 у справі № 511/1549/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 641/3152/16-ц,

від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/18485/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 303/2669/16-ц, від 25 жовтня 2018 року у справі № 328/1896/16-ц,

від 14 лютого 2018 року у справі № 161/5832/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 199/9484/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/5487/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 761/32393/14-ц, від 28 листопада

2018 року у справі № 344/3834/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі

№ 199/13926/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 711/3953/15-ц,

від 12 грудня 2018 року у справі № 711/8987/15-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 201/13681/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 199/3340/15,

від 05 грудня 2018 року у справі № 381/3857/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 752/17619/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 511/1041/14-ц,

від 13 грудня 2018 у справі № 207/5010/15-ц, від 10 січня 2019 року у справі

№ 308/4948/14-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 164/620/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі

№ 523/12978/16-ц, від 13 лютого 2019 у справі № 216/2813/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової економічної експертизи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 08 вересня 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції в порушення положень статті 61 Конституції України, яка передбачає заборону подвійної відповідальності за одне і теж правопорушення, дійшов помилкового висновку про можливість стягнення з відповідачів і штрафу, і пені, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, та в порушення норм процесуального права безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема визначення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором.

У липні 2021 року від АТ «МетаБанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки такі ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Вважав необґрунтованими аргументи заявника про подвійне притягнення до відповідальності за одне і теж правопорушення, оскільки штраф і пені, передбачені пунктами 6.4, 6.5 договору, підлягали застосуванню за різні види порушення умов кредитного договору.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

30 березня 2006 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», і ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі - придбання нерухомого майна у розмірі 35 000 доларів США на строк 240 місяців до 30 березня 2026 року включно, зі сплатою 14,5 % річних.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору позичальник зобов`язався здійснювати погашення частини кредиту та сплати процентів за користування кредитом шляхом внесення на картковий рахунок 460 доларів США щомісячно, у період з 1 по 28 число кожного місяця.

30 березня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_1 та ТОВ «Спецізоляція» укладені договори поруки, відповідно до умов яких поручителі у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 30 березня 2006 року зобов`язалися погасити борг позичальника у розмірі 35 000 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойку та інші платежі за кредитним договором, виходячи з умов кредитного договору, за весь період користування кредитом.

Станом на 02 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком становила 27 223,14 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, та 9 277,64 доларів США - прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом.

У зв`язку з порушенням строків внесення чергових платежів за кредитним договором, нараховані пеня у розмірі 5 353,95 доларів США та штраф - 11 025 доларів США.

29 квітня 2015 року банк направив позичальнику та поручителям вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів за користування кредитними коштами.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Установивши, що боржник неналежним чином виконував зобов`язання з оплати щомісячних платежів (повернення тіла кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наслідкомпрострочення виконання зобов`язання є відповідальність боржника перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Покладення на боржника додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відхиляючи доводи заявника про неправомірність нарахування банком пені та штрафу за одне і те ж саме правопорушення, порушення ним принципу недопустимості подвійної відповідальності, апеляційний суд зазначив, що пеня та штраф, нараховані банком відповідно до пунктів 6.4., 6.5. кредитного договору, передбачені за різні види порушення зобов`язання, зокрема пеня за прострочення оплати тіла кредиту та процентів, а штраф за несплату встановленого щомісячного платежу.

З таким висновком суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Пунктом 6.4 кредитного договору від 30 березня 2006 року передбачено, що у разі порушення позичальником своїх зобов`язань, передбачених пунктом 2.3 цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 0,5 % від суми кредиту, зазначеної у пункті 1.1 цього договору, за кожний випадок порушення зобов`язання.

Пунктом 2.3. договору передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати банку відсотки за користування кредитом та погашати частину кредиту.

Пунктом 6.5 кредитного договору від 30 березня 2006 року передбачено, що в разі виникнення простроченої заборгованості за відсотками або кредитом (частиною кредиту), позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

Аналіз наведених умов кредитного договору дає підстави для висновку, що пеня і штраф передбачені як відповідальність позичальника за порушення зобов`язань щодо своєчасної сплати кредиту (частини кредиту) та відсотків за користування кредитом, тобто за порушення строків виконання грошового зобов`язання перед банком.

З наданого банком розрахунку заборгованості убачається, що пеня нарахована за період з 02 червня 2014 року до 02 червня 2015 року на суму заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами, а штраф нарахований за кожен випадок прострочення оплати процентів за користування кредитом за період з 29 березня 2009 року до 28 травня 2015 року.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/32393/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 199/13926/13, від 06 грудня 2018 року у справі № 201/13681/15-ц,

від 05 грудня 2018 року у справі № 511/1041/14-ц, від 13 грудня 2018 року

у справі № 207/5010/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15-ц, на неврахування яких судами попередніх інстанцій посилався заявник у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції не урахував зазначені вимоги закону, правові висновки Верховного Суду та умови кредитного договору, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про можливість одночасного стягнення з відповідачів на користь банку пені та штрафу.

Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 2-685/10 (провадження № 61-15423св19) зазначив, що «у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6- 2003цс15 відсутній висновок про те, який вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру».

Зважаючи на те, що за одне і те саме порушення заборонено притягнення до подвійної відповідальності, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині стягнення з відповідачів на користь банку пені в розмірі 5 193,07 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02 червня 2015 року еквівалентно 109 495,31 грн, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні такої вимоги, що відповідає критерію розумності і справедливості.

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про призначення судової економічної експертизи

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

На обґрунтування позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2006 року, вимоги про дострокове погашення заборгованості та інші докази у справі, яким суд першої інстанції надав належну оцінку відповідно до норм процесуального права.

17 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення судової експертизи, обґрунтовуючи його тим, що наданий банком розрахунок є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Згідно положень статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про призначення судової експертизи, не навів переконливих аргументів та доказів на підтвердження того, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором є неправильним, чи банком не враховані здійснені позичальником платежі, Верховний Суд вважає неспроможними доводи касаційної інстанції про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму матеріального права, зокрема положення статті 61 Конституції України щодо заборони відповідно до одночасного стягнення штрафу та пені за одне й те саме порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга

ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині стягнення з відповідачів пені у розмірі 5 193,07 доларів США, що за курсом НБУ станом

на 02 червня 2015 року еквівалентно 109 495,31 грн, підлягають скасуванню з ухвалення у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результати вирішення касаційної скарги ОСОБА_2 , здійснений судами попередніх інстанцій розподіл судових витрат за наслідками вирішення позову ПАТ «МетаБанк» слід змінити шляхом покладення судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ПАТ «МетаБанк» (73,0 проценти) від заявлених позовних вимог, а тому відповідачі мають відшкодувати позивачеві витрати по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року кожен по

1 956,11 грн ((3 654,00 грн * 73,0 / 100) + (4 384,80 грн * 73,0 / 100))/3, а позивач, у свою чергу, має повернути ОСОБА_1 27,0 процентів суми судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги, що становить 1 085,24 грн (4 019,40 грн * 27,0 / 100), та ОСОБА_2 27 процентів суми судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги, що становить 2 819,93 грн (10 444,20 грн * 27,0 / 100). Таким чином, у порядку взаємозаліку з

ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» підлягає стягненню на відшкодування судових витрат 870,87 грн (1 956,11 грн - 1 085,24 грн), а з АТ «МетаБанк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню на відшкодування судових витрат 863,82 грн (2 819,93 грн - 1 956,11 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах представником - адвокатом Погрібною Світланою Олександрівною, задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада

2015 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині вирішення вимоги Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» про стягнення пені в розмірі 5 193,07 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02 червня 2015 року еквівалентно 109 495,31 грн, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині щодо вирішення позову Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 03 листопада 2015 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецізоляція» на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» на відшкодування судового збору 1 956,11 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» на відшкодування витрат зі сплати судового збору 870,87 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат зі сплати судового збору 863,82 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко