Постанова

від 04.04.2022 по справі 280/4401/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 280/4401/21Суддя І інстанції Татаринов Д.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Ясенової Т.І., Сафронової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним адміністративним позовом до суду з в якому просив:

визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошових коштів виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 28 травня 2020 року до 11 травня 2021 року, що викладена в листі №21-1320вих21 від 20 травня 2021 року;

стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини компенсаційних виплат за невикористані відпустки, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року у розмірі 880 526, 07 грн. (вісімсот вісімдесят тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 07 коп.).

В обґрунтування позову зазначено, що починаючи з 28 травня 2020 року, тобто з часу поновлення в органах прокуратури, заробітної плати, включаючи оплату відпусток, виходячи з розміру посадового окладу визначеного частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», який обраховано у цій позовній заяві та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1- 223/2018 (2840/18), Офісом Генерального прокурора -відмовлено. Вважає протиправною бездіяльність відповідача в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних відносин норми матеріального права, насамперед, положення ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», якою прямо передбачено, що заробітна плата регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. З цих підстав позивач вказує на неможливість застосування до спірних відносин положень постанови КМУ №505 та інших законів і підзаконних нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок оплати працівників прокуратури. Запроваджені Законом № 113-ІХ такі умови оплати праці, на період реформування органів прокуратури (п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ) є явно дискримінаційними враховуючи те, що Законом України «Про прокуратуру» передбачений єдиний правовий статус прокурорів незалежно від будь-яких ознак чи обставин, а отже існування різних умов оплати праці в однакових умовах, лише у зв`язку із зміною назви прокуратури та проходження атестації, не може відповідати принципу верховенства права.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, позивач надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 2001 до 01 грудня 2014 року працював в органах прокуратури України та був звільнений у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України, оскільки що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено повністю (справа №826/19449/14).

Рішення набрало законної сили 30 квітня 2020 року.

На виконання зазначеного рішення суду наказом Генерального прокурора № 1378ц від 28 травня 2020 року позивача поновлено на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

Після поновлення на посаді 28 травня 2020 року позивачем подано заяву встановленого зразка про намір пройти атестацію, успішно пройдені перший та другий етапи атестації.

За результатами співбесіди, а саме третього етапу атестації кадровою комісією Офісу Генерального прокурора 14 квітня 2021 року прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

Наказом Генерального прокурора №501ц від 06 травня 2021 року звільнений із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 травня 2021 року.

26 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити на підставі яких нормативно правових актів позивачу встановлено розмір посадового окладу.

На вищевказану заяву позивача Офісом Генерального прокурора надано відповідь №21-1212вих-21 від 19 травня 2021 року, в якій зазначено заробітна плата позивача з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року складалася з:

посадового окладу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова № 505) - 7140,00 грн.;

надбавки за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (30 відсотків посадового окладу) - 2142,00 грн.;

надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи згідно з постановою № 505 (90 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років) - 8353,80 грн.;

індексації грошових доходів населення згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».;

матеріальної допомоги для оздоровлення згідно з постановою № 505 у розмірі, що не перевищує середньої заробітної плати (при наданні щорічної відпуски).

Середньої заробітної плати за час відпусток, розрахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та за час тимчасової непрацездатності, розрахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 439).

26 квітня 2021 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою у якій просив нарахувати йому заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 28 травня 2020 року до теперішнього часу виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

20 травня 2021 року позивачу Офісом Генерального прокурора надано відповідь, відповідно до якої зазначено, що для здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до статті 81 Закону № 1697 без призначення на посаду до Офісу Генерального прокурора немає підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивача в період з 28.05.2020 року по 11.05.2021 року правомірно розраховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, оскільки це відповідає п. 3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Ця норма Закону не визнана неконституційною, а тому підлягає застосуванню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суд першої інстанції виходячи з наступного

Відповідно до ст. 1311 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

У відповідності до частин 1-4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» доповнений розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, зокрема, пунктом 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), вищенаведене положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Отже, починаючи з 26.03.2020 прокурори мають право на заробітну плату у розмірах, яка визначена ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а не постановою КМУ, оскільки само підґрунтя застосування постанови КМУ втратило чинність.

Заперечуючи таке право позивача, відповідач, з яким погодився і суд першої інстанції, посилається на те, що у зв`язку із прийняттям Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» були внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру». Так, відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX «за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», при цьому йдеться саме про постанову КМУ №505 від 31.05.2012.

Також, вказаним Законом України № 113, зокрема, у частині 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» у частині першій: пункт 1 викласти в такій редакції: « 1) Офіс Генерального прокурора»; слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а також передбачено, що переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора в обласні, окружні прокуратури відбувається лише у разі успішного проходження ними атестації.

З цих підстав суд першої інстанції вказує на те, що після ухвалення рішення Конституційним Судом України у справі № 1-223/2018(2840/18) відповідачем правомірно нараховувалась заробітна плата позивачу, якого не було переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, виходячи з положень постанови КМУ №505.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони суперечать ст. 1311Конституції, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та висновкам Конституційного Суду України у справі № 1-223/2018(2840/18) .

Так, частиною 3 статті 6 КАС України визначено, що звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч. 4 ст. 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18)), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 1311 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру».

Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до Закону № 113-IX частини третю - п`яту ст. 81 Закону «Про прокуратуру» викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з відповідним коефіцієнтом.

Отже, Законом № 113-IX з 25.09.2019 визначено розмір посадового окладу працівника прокуратури в ст. 81 Закону №1697-VII.

Водночас, відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора №501ц від 06 травня 2021 року звільнений із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 травня 2021 року.

Таким чином, у спірний період з 28.05.2020 по 11.05.2021 позивач не мав статусу прокурора ані Офісу Генерального прокурора ані, обласної, ані окружної прокуратури, тому на нього не поширювалося положення норм частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону № 113 щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної чи обласної прокуратури.

Пунктами 10, 11, 12 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-IX, в редакції, яка діяла станом на спірний період 2020 року, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

12. Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора;

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Таким чином, у контексті п. 3, 10, 11, 12 р. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 113 слід вважати, що статус прокурора, який призначений на посаду після проходження атестації, є відмінним від статусу прокурора, який був до набрання чинності цим Законом, та який підлягає збереженню до звільнення або призначення на посаду після проходження атестації.

Позивач не пройшов атестацію, у зв`язку з чим був звільнений.

Доводи позивача щодо наявності дискримінації працівників прокуратури, які не пройшли атестацію, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не поширюється на спірні відносини.

Так, згідно з п.2 ч.1 ст. 1 вказаного Закону, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

В даному випадку певні обмеження в статусі прокурора, які застосовані до осіб, що не пройшли атестацію, передбачені Законом, мають правомірну мету реформування органів прокуратури, одним із способів досягнення такої мети є певна конкуренція між претендентами на заняття посади в органах прокуратури, яка, на переконання колегії суддів, не може вважатись дискримінацією.

З огляду на те, що вищезазначеною нормою Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ прямо передбачено збереження відповідного правового статусу, який прокурори мали до набрання чинності цим Законом, колегія суддів вважає, що застосуванню підлягає редакція ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що діяла до внесення змін Законом № 113- ІХ та згідно з якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а прокурора Генеральної прокуратури України встановлювався пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом 1,3.

Колегія суддів вважає, що саме виходячи з цієї величини підлягає розрахунку заробітна плата позивача за період з 26.03.2020 року по 28.08.2020 року з урахування відповідних надбавок та виплат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача, матеріальну шкоду в розмірі 880526,07 грн. у вигляді неотриманої частини заробітної плати, то вона задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу відповідних сум, на підставі яких суд мав би можливість визначити конкретну суму стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Колегія суддів враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню, а позов частковому задоволенню - в частині визнання неправомірними дій Офісу Генерального прокурора щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 28.05.2020 по 11.05.2021 виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а також в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати за час перебування на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітної плати за період з 28.05.2020 по 11.05.2021, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 24.09.2019 року до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплати вказаної заробітної плати з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період.

Керуючись п.2 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дій Офісу Генерального прокурора щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 28.05.2020 по 11.05.2021 виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати за час перебування на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату за період з 28.05.2020 по 11.05.2021, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 24.09.2019 року до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплати вказаної заробітної плати з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяТ.І. Ясенова

суддяС.В. Сафронова