Ухвала

від 01.06.2022 по справі 280/4401/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 280/4401/21

адміністративне провадження № К/990/11960/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі №280/4401/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом в якому просив:

визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора у ненарахуванні та невиплаті йому грошових коштів виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 28 травня 2020 року до 11 травня 2021 року, що викладена в листі №21-1320вих21 від 20 травня 2021 року;

стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини компенсаційних виплат за невикористані відпустки, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року у розмірі 880 526, 07 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року апеляційну скаргу позивача - задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 28 травня 2020 по 11 травня 2021 виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Зобов`язано відповідача нарахувати за час перебування на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату за період з 28 травня 2020 по 11 травня 2021, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 02 вересня.2019 року - до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19 вересня 2019 № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплати вказаної заробітної плати з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішеннями суду апеляційної інстанцій Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Підставою перегляду оскаржуваного судового рішення скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду, ухвалених у справах №№826/17798/14, 640/154/20, 826/20760/14.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Судом установлено, що скаржник у касаційній скарзі цитує окремі абзаци указаних постанов Верховного Суду, однак не обґрунтовує яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судом застосовано без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та не наводить обґрунтування подібності таких правовідносин із цією справою. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що предметом спору у даній справі та справах на постанови Верховного Суду у справах №№826/17798/14, 640/154/20, 826/20760/14 є визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, зокрема в частині, що стосується реалізації Закону України «Про очищення влади» та проходження атестації прокурорів. Наведені заявником приклади судових спорів вирішено судами за інших, ніж установлено у цій справі обставин.

Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі №280/4401/21 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддяВ.М. Соколов