Ухвала

від 03.07.2022 по справі 280/4401/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 липня 2022 року

м. Київ

справа № 280/4401/21

адміністративне провадження № К/990/14937/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: визнати протиправною відмову відповідача нарахувати та виплатити йому грошові кошти, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами третьою, четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 28 травня 2020 року до 11 травня 2021 року, що викладена в листі №21-1320вих21 від 20 травня 2021 року; стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини компенсаційних виплат за невикористані відпустки, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами третьою, четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої йому через застосування Офісу Генерального прокурора положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року у розмірі 880 526, 07 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позов задоволено частково. Визнано неправомірними діі відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 28 травня 2020 по 11 травня 2021 виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ №505). Зобов`язано відповідача нарахувати за час перебування на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату за період з 28 травня 2020 по 11 травня 2021, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 02 вересня 2019 року - до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX) , з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплати вказаної заробітної плати з урахуванням фактично виплаченої суми за указаний період. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

13 червня 2022 року Офіс Генерального прокурора повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року. Заявник, пославшись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Предметом спору у цій справі є правомірність обчислення розміру посадового окладу прокурора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив, що оскаржує судові рішення на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.

Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора зокрема, зазначив, що касаційна скарга подається вдруге, із урахуванням позиції Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 02 червня 2022 року щодо відсутності подібності правовідносин цієї справи з наведеними в попередній і цій касаційній скарзі судовими рішеннями Верховнного Суду у справах №№826/17798/14, 640/154/20, 826/20760/14.

Надалі Офіс указує норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду і які потребують формування такого висновку: приписи частин 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", у редакції змін відповідно до Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ); абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №113-ІХ у поєднанні з приписами Постанов КМ України № 505 від 31.05.2012 та 1155 від 11.12.2019, проте доводів у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування кожної з наведених норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті заявник не навів.

Інші мотиви касаційної скарги зводяться до безсистемнго наведення цитат окремих положень Закону №113-ІХ, постанови КМУ №505 та постанови КМУ від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», проте заявник не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про запровадження реформування системи органів прокуратури, з формальним посиланням на необхідність вирішення питання щодо оплати праці прокурора, який не пройшов атестацію, необхідність формування практики та винятковість цієї справи.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник зазначив, що оскаржує судові рішення, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте надалі обґрунтовує свої доводи саме висновками Верховного Суду, що є взаємовиключними обставинами.

Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.

Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С.А. Уханенко