Постанова

від 28.11.2024 по справі 280/4401/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 280/4401/21

адміністративне провадження № К/990/18643/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №280/4401/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року (головуючий суддя Чепурнова Д.В., судді - Ясенова Т.І., Сафронова С.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:

- визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошових коштів виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами третьою та четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 28 травня 2020 року до 11 травня 2021 року, що викладена в листі №21-1320вих21 від 20 травня 2021 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини компенсаційних виплат за невикористані відпустки, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного частинами третьою та четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року у розмірі 880 526 грн 07 коп.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги указував, що відповідач відмовив йому у нарахуванні з 28 травня 2020 року, тобто з часу поновлення в органах прокуратури, заробітної плати, включаючи оплату відпусток, виходячи з розміру посадового окладу визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», який обраховано у цій позовній заяві та з урахуванням висновків Конституційного суду України, викладених у Рішенні від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18).

3. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд зазначив, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505).

6. Зауважив, що рішення Конституційного суду не має ретроспективної дії та має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ.

7. Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не був переведений до новоствореної прокуратури, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення позивачу оплати праці у оскаржуваний період у інший спосіб, ніж установлений пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що виключає протиправність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах щодо неналежного розрахунку заробітної плати позивача та, відповідно, підстав для зобов`язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачу за спірний період.

8. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково:

- визнано неправомірними дії Офісу Генерального прокурора щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року виходячи із розміру, установленого Постановою №505;

- зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати за час перебування на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 заробітну плату за період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, установленої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, що діяла станом на 24 вересня 2019 року - до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19 вересня 2019 року №113-IX, з урахуванням усіх установлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплати указаної заробітної плати з урахуванням фактично виплаченої суми за указаний період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

9. Задовольняючи позовні вимоги частково апеляційний суд зазначив, що з 26 березня 2020 року прокурори мають право на заробітну плату у розмірі, який визначено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а не Постановою №505 , оскільки саме підґрунтя застосування цієї постанови втратило чинність.

10. Констатував, що нарахування заробітної плати позивачу у розмірі, визначеному Постановою №505 суперечить статті 131-1 Конституції України, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та висновкам Конституційного Суду України у справі №1-223/2018(2840/18).

11. Разом з тим суд зауважив, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

12. Указаним Законом частини третю - п`яту статті 81 Закону «Про прокуратуру» викладено в іншій редакції та, зокрема, установлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з відповідним коефіцієнтом.

13. Суд констатував, що у спірний період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року позивач не мав статусу прокурора ані Офісу Генерального прокурора, ані обласної, ані окружної прокуратури, тому на нього не поширювалося положення норм частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної чи обласної прокуратури.

14. Апеляційний суд вважав, що до спірних правовідносин слід застосовувати редакцію статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», та згідно з якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а прокурора Генеральної прокуратури України установлювався пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом 1,3.

15. З урахуванням викладеного апеляційний суд вирішив, що саме виходячи з цієї величини підлягає розрахунку заробітна плата позивача за період з 26 березня 2020 року по 28 серпня 2020 року з урахування відповідних надбавок та виплат.

Короткий зміст касаційної скарги

16. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, у липні 2022 року Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року.

17. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

18. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо конкуренції правового регулювання порядку нарахування заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію і претендують на нарахування заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

19. Указує, що з урахуванням положень абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» оплата праці прокурорів, яких не переведено до новостворених прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.

20. З урахуванням викладеного видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, тому Офіс Генерального прокурора не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Позиція інших учасників справи

21. 16 серпня 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити таку без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

22. 19 липня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Офісу Генерального прокурора.

23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2022 року для розгляду справи №280/4401/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

24. Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі №280/4401/21 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

25. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року.

26. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року закінчено підготовчі дії, справу №280/4401/21 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

27. ОСОБА_1 з 2001 року до 01 грудня 2014 року працював в органах прокуратури України та був звільнений у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України, оскільки у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду, передбачену пунктом 3 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

28. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено повністю (справа №826/19449/14). Рішення набрало законної сили 30 квітня 2020 року.

29. На виконання зазначеного рішення суду наказом Генерального прокурора №1378ц від 28 травня 2020 року позивача поновлено на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

30. Після поновлення на посаді 28 травня 2020 року позивач подав заяву установленого зразка про намір пройти атестацію, та успішно пройшов перший та другий етапи атестації.

31. За результатами співбесіди, а саме третього етапу атестації, кадровою комісією Офісу Генерального прокурора 14 квітня 2021 року прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

32. Наказом Генерального прокурора №501ц від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 травня 2021 року.

33. 26 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив повідомити на підставі яких нормативно правових актів позивачу установлено розмір посадового окладу.

34. На указану заяву позивача Офіс Генерального прокурора надав відповідь №21-1212вих-21 від 19 травня 2021 року, у якій зазначено, що заробітна плата позивача з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року складалася з:

- посадового окладу згідно з Постановою №505 - 7140 грн;

- надбавки за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (30% посадового окладу) - 2142 грн;

- надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи згідно з Постановою №505 (90% посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років) - 8353 грн 80 коп.;

- індексації грошових доходів населення згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;

- матеріальної допомоги для оздоровлення згідно з Постановою №505 у розмірі, що не перевищує середньої заробітної плати (при наданні щорічної відпуски).

- середньої заробітної плати за час відпусток, розрахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та за час тимчасової непрацездатності, розрахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року №439).

35. 26 квітня 2021 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою, у якій просив нарахувати йому заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 28 травня 2020 року до теперішнього часу виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх установлених у цей період надбавок і премій, та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за указаний період.

36. 20 травня 2021 року Офіс Генерального прокурора надав відповідь, у якій зазначив, що для здійснення перерахунку заробітної плати, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», без призначення на посаду до Офісу Генерального прокурора немає підстав.

37. Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

40. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

41. Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

42. Суд дійшов висновку про те, що починаючи з 26 березня 2020 року прокурори мають право на заробітну плату у розмірах, яка визначена статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а не постановою Кабінету Міністрів України, оскільки саме підґрунтя застосування постанови Кабінету Міністрів України втратило чинність.

43. Разом з тим суд зауважив, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, яким частини третю - п`яту статті 81 Закону «Про прокуратуру» викладено в іншій редакції та, зокрема, установлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з відповідним коефіцієнтом.

44. Суд констатував, що у спірний період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року позивач не мав статусу прокурора ані Офісу Генерального прокурора, ані обласної, ані окружної прокуратури, тому на нього не поширювалося положення норм частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної чи обласної прокуратури.

45. Водночас, апеляційний суд вважав, що до спірних правовідносин слід застосовувати редакцію статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», та згідно з якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а прокурора Генеральної прокуратури України установлювався пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом 1,3.

46. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вирішив, що саме виходячи з цієї величини підлягає розрахунку заробітна плата позивача за період з 26 березня 2020 року по 28 серпня 2020 року з урахування відповідних надбавок та виплат.

47. У тексті касаційної скарги Офіс Генерального прокурора, обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо конкуренції правового регулювання порядку нарахування заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію і претендують на нарахування заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

48. Суд ураховує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд сформував правову позицію стосовно застосування у подібних правовідносинах статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 щодо прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, у постановах від 24 жовтня 2024 року у справі №620/2173/22, від 25 травня 2023 року у справі №540/1218/21, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 28 лютого 2023 року у справі №600/6047/21-а та ін.

49. Висновки та підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин справи ОСОБА_1 , тож колегія суддів не вбачає підстав для їхнього неврахування та зазначає таке.

50. Так, в указаних постановах Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій і в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

51. Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати визначено спеціальним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

52. Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

53. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (тут і далі - у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

54. Отже, правовий статус зазначених прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

55. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» дозволяє зробити висновок про те, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови №505, яка була чинною в оспорюваний позивачем період.

56. Пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

57. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

58. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора у ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

59. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі №540/1218/21, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21.

60. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 у подібних правовідносинах, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.

61. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

62. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

63. Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

64. Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке послався суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги у цій частині, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

65. Так, наказом Офісу Генерального прокурора від 06 травня 2021 року №501ц ОСОБА_1 звільнено з посади (…) та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 травня 2021 року у зв`язку із неуспішним проходженням атестації (а.с.24).

66. Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах належить застосовувати приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка установлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови №505.

67. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді [з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року] у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.

68. Додатково слід зазначити, що позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними [з 26 березня 2020 року], за період з 28 травня 2020 року по 11 травня 2021 року.

69. Колегія суддів зауважує, що не можна нанести шкоду актом, що визнаний неконституційним, після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України про неконституційність такого акта [у цій справі - після 26 березня 2020 року]. Шкода виникає до його [рішення] винесення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним.

70. Верховний Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати за період після рішення Конституційного Суду України [у цій справі - після 26 березня 2020 року], не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

71. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №420/24821/21.

72. Таким чином суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необхідність задоволення позовних вимог у цій справі, наведеного вище не урахував, чим допустив порушення норм матеріального права та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

74. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

75. Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

IV. Висновки щодо судових витрат

76. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі №280/4401/21 скасувати.

3. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №280/4401/21 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду