Постанова

від 25.04.2022 по справі 447/950/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 447/950/16-ц

провадження № 61-488св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви

с. Вербіж Миколаївського району Львівської області,

відповідач - Миколаївська районна державна адміністрація Львівської області,

третя особа - Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату с. Вербіж Миколаївського району Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області на рішення Миколаївського районного суду Львівської області

від 04 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Бачуна О. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Левика Я. А., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2016 року Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області (далі - Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж) звернулася до суду з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Миколаївська районна державна адміністрація), третя особа - Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату

с. Вербіж Миколаївського району Львівської області (далі - Релігійна громада Української ПЦ КП с. Вербіж), про визнання угоди недійсною.

Позовну заяву мотивувала тим, що згідно з договором від 03 січня

1992 року на передачу у користування культових будівель та майна, що

в них знаходиться, Релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж Виконавчим комітетом Миколаївської районної Ради народних депутатів передано у безоплатне користування кам`яний церковний будинок - церкву Св. Іоана Богослова, розташовану у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області (далі - с. Вербіж).

13 квітня 1993 року, згідно з розпорядженням Представника Президента України у Миколаївському районі, Релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж передано у власність цілу культову будівлю - храм Св. Іоана Богослова, розташовану на вул. Франка, 45 у с. Вербіж , що підтверджено свідоцтвом про право особистої власності на культову будівлю.

Позивач вказував, що через деякий час у с. Вербіж зареєстровано Церковну громаду Української Автокефальної православної церкви (далі - УАПЦ).

21 квітня 1994 року укладено угоду між релігійними громадами УГКЦ і УАПЦ на право користування культовою спорудою, яка знаходиться на території Гонятичівської сільської ради народних депутатів в с. Вербіж Миколаївського району Львівської області, церкви Св. Апостола Іоанна Богослова.

08 вересня 2006 року зареєстрована як юридична особа Релігійна громада УПЦ КП с. Вербіж. У Статуті Релігійної громади УПЦ КП відсутня інформація, яка б вказувала про те, що вона є правонаступником Релігійної громади УАПЦ, яка була стороною договору від 21 квітня 1994 року.

Таким чином, позивач вважав, що на цей час відсутня одна зі сторін договору.

Уточнивши позовні вимоги, Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж просила суд визнати угоду від 21 квітня 1994 року, укладену між релігійними громадами УГКЦ с. Вербіж та УАПЦ с. Вербіж, затверджену Миколаївською районною адміністрацією Львівської області, недійсною.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року у задоволенні позову Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж залишено без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17 вересня 1991 року проведено реєстрацію Статуту Релігійної громади УАПЦ с. Вербіж, про що видано свідоцтво. За таких обставин, суд вважає, що УАПЦ у силу вимог статей 23, 26 ЦК УРСР 1963 року набула статусу юридичної особи та мала достатній обсяг цивільної правоздатності на укладення договору. При цьому встановив, що доводи позивача про те, що свідоцтво від 17 вересня 1991 року № 495/161, видане Релігійній громаді УАПЦ с. Вербіж, є підробленим, не знайшло свого підтвердження.

Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що Миколаївська районна державна адміністрація чинила тиск на Релігійну громаду УГКЦ с. Вербіж як власника культової споруди щодо укладення оскаржуваної угоди.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та вказав, що договір від 15 квітня 1994 року, та як доповнення до нього - оскаржувана угода від 21 квітня

1994 року, є формою виконання (реалізації) Миколаївською районною державною адміністрацією розпорядження Представника Президента України та передачі у користування спірного храму релігійним громадам.

Крім того, суд апеляційної інстанції підтвердив, що Релігійна організація УАПЦ с. Вербіж, як була зареєстрована у 1991 році, є чинною і дотепер, не зважаючи на зміну назви, юрисдикційної та конфесійної належності. Відповідно відсутні підстави вважати такою, що не існує, Релігійну організацію УАПЦ с. Вербіж, яка як сторона оскаржуваної угоди її підписала, а Миколаївська районна державна адміністрації затвердила.

При цьому суд апеляційної інстанції додав, що представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив, що така угода була укладена з їх боку з метою надання віруючим іншої конфесії здійснювати свої релігійні обряди у храмі та з метою зняти напругу, що виникла в селі з приводу користування храмом між віруючими різних конфесій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

26 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання заявника та продовжено строк дії ухвали Верховного Суду від 29 січня

2021 року.

18 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Миколаївського районного суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Суд першої інстанції допустив порушення статей 76, 77 ЦПК України, оскільки не взяв до уваги письмовий доказ - лист Головного управління статистики у Львівській області від 22 березня 2017 року за вих.

№ 03.2-09/325, долучений до матеріалів справи, який містить інформацію про те, що Релігійна громада УАЦП с. Вербіж як сторона оскаржуваної угоди

від 21 квітня 1994 року, не була зареєстрована у встановленому законом порядку та не мала цивільної працездатності. Цю інформацію не спростував відповідач.

Заявник вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана угода, яка укладена після набуття позивачем спірної будівлі у власність, не втратила своєї чинності з підстав, що громада УАЦП

с. Вербіж згідно зі статтями 23, 26 ЦК УРСР 1963 року набула статусу юридичної особи та мала обсяг цивільної правоздатності на укладення договору.

Судами попередніх інстанцій не застосовані роз`яснення, викладені у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» щодо розмежування правочинів.

Заявник, посилаючись на пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вказує, що довів позовні вимоги належними доказами (інформація, викладена у листі Головного управління статистики у Львівській обласні), що дає право для застосування статті 230 ЦК України.

Вказує, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема, що Релігійна громада УПЦ КП

с. Вербіж зареєстрована 08 вересня 2006 року та набула з цієї дати статусу юридичної особи, що підтверджується Статутом. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що УПЦ КП с. Вербіж зареєстрована 17 вересня 1991 року, є помилковими. Крім того, з інформації, розміщеної на сайті Управління Дрогобицького-Самбірської Єпархії Української православної церкви, Єпархія була заснована 13 жовтня 1992 року, що спростовує висновки апеляційного суду.

Посилаючись на положення статей 10, 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», заявник вказує, що оскарження рішень державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому ЦПК України, отже безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на фактичні обставини, встановлені у рішенні Вищого арбітражного Суду України від 09 лютого 1994 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Миколаївська районна державна адміністрація Львівської області подала до Верховного Суду відзив, в якому просила касаційну скаргу залишити без розгляду, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 червня 1991 року затверджено статут парафії Української Греко-Католицької Церкви с. Вербіж, Миколаївського району Львівської області.

17 вересня 1991 року Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів видав свідоцтво про реєстрацію статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області за № 495/161.

Зі свідоцтва встановлено, що згідно з розпорядженням Голови обласної Ради народних депутатів від 19 квітня 1995 року № 271 зареєстровано зміни до статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви у с. Вербіж. У тексті статуту слова «Українська Автокефальна Православна Церква» замінено на «Українська Православна Церква-Київського Патріархату».

Згідно з договором від 03 січня 1992 року Виконавчим комітетом Миколаївської районної Ради народних депутатів релігійній громаді УГКЦ

с. Вербіж передано у безоплатне користування культові будівлі та майно, що в них знаходиться: кам`яний церковний будинок - церкву Св. Івана Богослова, розташовану у с. Вербіж; дзвіницю, розташовану на церковному подвір`ї; церковне культове та інше майно, що знаходиться у вище перелічених церковних спорудах.

14 квітня 1993 року на підставі розпорядження Представника Президента України у Миколаївському районі, яке видано на виконання розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 08 лютого

1993 року № 79, УГКЦ с. Вербіж передано у власність цілу культову будівлю, розташовану на вул. Франка, 45 у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на культову будівлю Св. Івана Богослова .

08 квітня 1994 року рішенням Вищого Арбітражного Суду України у справі 1/3 за позовом Парафіяльної ради парафії с. Вербіж (Миколаївський район Львівської області) до Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 08 лютого 1993 року № 79, визнано недійсним та скасовано пункт 2.4.2 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 08 лютого 1993 року № 79 у частині передачі церкви Св. Іоана Богослова у власність релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж.

Розпорядженням Представника Президента України у Львівській області

від 05 квітня 1994 року № 321 «Про визначення порядку користування церквою Св. Івана Богослова у селі Вербіж Миколаївського району» зобов`язано Миколаївську районну державну адміністрацію передати церкву Св. Івана Богослова у с. Вербіж у почергове користування Релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж і Релігійній громаді УАПЦ с. Вербіж, уклавши з кожною окремий договір, в якому визначено порядок користування храмом.

15 квітня 1994 року між Миколаївською районною державною адміністрацією, в особі першого заступника, та Релігійною громадою УАПЦ с. Вербіж укладено договір про порядок користування церквою Св. Іоана Богослова у с. Вербіж та іншим майном, що є державною власністю.

21 квітня 1994 року укладено угоду між Релігійною громадою УАПЦ

і Релігійною громадою УГКЦ на право користування культовою спорудою, яка знаходиться на території Гонятичівської сільської Ради народних депутатів у с. Вербіж - церквою Св. Івана Богослова.

08 вересня 2006 року зареєстрована і набула статусу юридичної особи Релігійна громада УПЦ КП с. Вербіж та затверджено її Статут.

14 серпня 2017 року зареєстровано у новій редакції Статут релігійної організації «Релігійна громада УПЦ КП парафії Святого Апостола Іоана Богослова у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області».

Із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що релігійна організація «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Святого Апостола Іоана Богослова у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області» зареєстрована 17 вересня

1991 року, код юридичної особи 20819860, заміна свідоцтва про державну реєстрацію відбулася 12 травня 2009 року.

Із листа Головного управління статистики у Львівській області

від 22 березня 2017 року встановлено, що Релігійна громада УАПЦ

с. Вербіж станом на 22 березня 2017 року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) у Львівській області не значиться. Релігійна громада Української Автокефальної Православної Церкви Святого Апостола Іоана Богослова (Миколаївський р-н, с. Вербіж)

21 вересня 1994 року включена в державний реєстр з ідентифікаційним кодом 20819860. На підставі відомостей, які надійшли від державного реєстратора, 14 травня 2009 року із зазначеним кодом у Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України внесено Релігійну громаду Української Православної Церкви Київського Патріархату у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області, який вказаний у ЄДРПОУ.

Встановлено, що зміна назви релігійної організації та юрисдикційної належності Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви Святого Апостола Іоана Богослова підтверджується листами Департаменту з питань культури, національностей та релігії Львівської обласної державної адміністрації від 04 листопада 2013 року № 04/453 та Львівської державної адміністрації від 03 березня 2018 року

№ 5/15-1661/02-18/3-23.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Статтями 1, 14 Закону України «Про Представника Президента України»

від 05 березня 1992 року, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, передбачено, що Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації, зокрема в області, і в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Статтею 10 Закону України «Про Представника Президента України» визначено, що Представник Президента України здійснює свої повноваження в межах законодавства одноособово, несе відповідальність за свої протиправні акти та дії.

Акти Представників Президента України, що суперечать законодавству, скасовуються Президентом України, а акти Представників Президента України в районах, районах міста Києва і Севастополя, що суперечать законодавству, - скасовуються Представниками Президента України в областях, містах Києві і Севастополі.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про Представника Президента України» спори про поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб, а також відшкодування державою моральної і матеріальної шкоди, що виникають у результаті протиправних актів або дій Представника Президента України, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР Уряду Кримської АРСР.

Оскільки оскаржувана угода укладена у 1994 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними на момент її укладення, тобто ЦК УРСР 1963 року (пункт 4 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК УРСР юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Згідно зі статтею 26 ЦК УРСР юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення.

Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Релігійна громада УГКЦ

с. Вербіж є користувачем церкви Св. Іоана Богослова у с. Вербіж з січня 1992 року.

При цьому 15 квітня 1994 року між Релігійною громадою УГКЦ с. Вербіж та Миколаївською районною адміністрацією укладено договір про порядок користування церквою Святого апостола Івана Богослова у с. Вербіж. Невід`ємною частиною цього договору є угода, укладена 21 квітня 1994 року між Релігійною громадою УГКЦ с. Вербіж та Релігійною громадою УАПЦ

с. Вербіж на право користування культовою спорудою, яка знаходиться на території Гонятичівської сільської ради народних депутатів селі Вербіж Миколаївського району Львівської області, церкви Святого апостола Іоана Богослова.

Договір від 15 квітня 1994 року та оскаржувана угода від 21 квітня

1994 року як доповнення до нього, укладені на виконання розпорядження Представника Президента України (Львівської обласної державної адміністрації) від 05 квітня 1994 року № 321 «Про визначення порядку користування церквою Св. Івана Богослова у с. Вербіж Миколаївського району».

Тобто, вказані договір та угода є формою виконання (реалізації) Миколаївською районною державною адміністрацією розпорядження Представника Президента України та передачі спірного храму релігійним громадам.

Розпорядженням Голови обласної Ради народних депутатів від 19 квітня 1995 року № 271 зареєстровано зміни до статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви у с. Вербіж. У тексті статуту слова «Українська Автокефальна Православна Церква» замінено на «Українська Православна Церква Київського Патріархату». При цьому

08 вересня 2006 року зареєстрована і набула статусу юридичної особи Релігійна громада УПЦ КП с. Вербіж та затверджено її Статут.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що угода від 21 квітня 1994 року, яка була укладена після набуття позивачем спірної будівлі у користування, не втратила своєї чинності з підстав, які наводить позивач, а саме Релігійна громада УАПЦ с. Вербіж, згідно з вимогами статей 23, 26 ЦК УРСР, набула статусу юридичної особи та мала достатній обсяг цивільної правоздатності на укладення договору, який має і на цей час у іншій формі, тобто як Релігійна громада УПЦ КП с. Вербіж.

Колегія суддів спростовує доводи касаційної скарги про безпідставне посилання в оскаржуваних судових рішеннях на рішення Вищого Арбітражного Суду України від 09 лютого 1994 року, з підстав, що згідно з положенням статей 10, 17 Закону України «Про свободу совіти і та релігійні організації» спір не підлягав розгляду у Вищому Арбітражному Суді України. Вказані доводи касаційної скарги не несуть нормативного підґрунтя для вирішення справи, оскільки вказане судове рішення є чинним, при цьому позивач, який не брав участі у розгляді справи у Вищому Арбітражному Суді України, не скористався правом, наданим йому частиною п`ятою статті 82 ЦПК України та не спростував обставини, встановлені цим судовим рішенням.

Доводи про те, що Вищий Арбітражний Суд України безпідставно скасував розпорядження Представника Президента України у Львівській області, не спростовують висновків, викладених у цій постанові.

Доводи касаційної скарги про необхідність врахування висновків, викладених у роз`ясненнях постанов Пленуму Верховного Суду України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, не узгоджуються з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, тому до уваги колегією суддів не приймаються.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник