Ухвала

від 29.01.2021 по справі 447/950/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 447/950/16-ц

провадження № 61-488 ск 21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви Парафія Святого Івана Богослова у селі Вербіж Миколаївського району, Львівської області на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у справі за позовом Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви Парафія Святого Івана Богослова у селі Вербіж, Миколаївського району, Львівської області до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату у селі Вербіж, Миколаївського району, Львівської області, про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, у задоволенні позову Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви Парафія Святого Івана Богослова

у селі Вербіж, Миколаївського району, Львівської області (далі - Релігійна громада УГКЦ Парафія Святого Івана Богослова у с. Вербіж, Миколаївського району, Львівської області) до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату с. Вербіж, Миколаївського району, Львівської області, про визнання угоди недійсною відмовлено.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду вперше надійшла касаційна скарга Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж, Миколаївського району, Львівської області, у якій заявник просив рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року касаційну скаргу Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж, Миколаївського району, Львівської області залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року клопотання Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж Миколаївського району, Львівської області про поновлення строку задоволено. Поновлено Релігійній громаді УГКЦ

с. Вербіж Миколаївського району, Львівської області строк на касаційне оскарження рішення Миколаївського районного суду Львівської області

від 04 червня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року.

Однак у зв`язку з неусуненням інших недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 13 листопада 2020 року, касаційну скаргу Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж Миколаївського району, Львівської області визнано неподаною та повернуто заявнику.

06 січня 2021 року Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж, Миколаївського району, Львівської області засобами поштового зв`язку вдруге звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року (надійшла до суду

11 січня 2021 року), в якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження

з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційна скарга Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж Миколаївського району, Львівської області не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, але не зазначає норму матеріального права, яку неправильно застосував апеляційний суд та щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, у подібних правовідносинах.

Отже, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права

у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) має зазначатися конкретна норма права, що регулює спірні правовідносини, з приводу застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, тоді як саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, без зазначення конкретної норми права, яку неправильно застосував апеляційний суд, і у яких саме подібних правовідносинах, не дає підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України Про судовий збір , Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви Парафія Святого Івана Богослова у селі Вербіж Миколаївського району, Львівської області на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали до 01 березня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. В. Коломієць