Постанова

від 27.04.2022 по справі 344/17217/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 344/17217/15-ц

провадження № 61-13215св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Одіс Пабліситі Груп»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року

в складі колегії суддів:Горейко М. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі -

АТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Одіс Пабліситі Груп» (далі - ТОВ «Одіс Пабліситі Груп»), про звернення стягнення

на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що 19 грудня 2008 року між АТ «Індустріально-експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк»,

і ТОВ «Одіс Пабліситі Груп» укладено кредитний договір № 058/08 (із змінами

і доповненнями), відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 500 000,00 грн строком до 25 лютого 2013 року зі сплатою 27 % річних.

Для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 25 грудня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано нерухоме майно: горищне приміщення площею 95,2 кв. м

у АДРЕСА_1 , що належить

ОСОБА_2 , горищне приміщення площею 98,9 кв. м за тією ж адресою, належне ОСОБА_1 , та нежитлову будівлю-склад загальною площею

2930,2 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2 та належить в рівних частках

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2013 року позов задоволено, стягнено на його користь із боржника та поручителів (майнових поручителів-відповідачів) заборгованість за кредитним договором станом

на 24 вересня 2012 року в розмірі 956 381,45 грн. Ця сума боргу підтверджена

і рішенням апеляційного суду від 22 липня 2015 року.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17 лютого

2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Одіс Пабліситі Груп», а 06 травня 2015 року визнано грошові вимоги банку в розмірі

995 578,81 грн.

Оскільки на час подання до суду цього позову розмір заборгованості становив 908 860,59 грн (496 000,00 грн - заборгованість за кредитом та 412 860,59 грн - заборгованість за процентами), банк вважав, що має право на стягнення вказаної суми за рахунок іпотечного майна. Тому просив звернути стягнення

на предмет іпотеки, а саме: горищне приміщення площею 95,2 кв. м на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ; горищне приміщення площею 98,9 кв. м за тією ж адресою, належне ОСОБА_1 , та нежитлову будівлю-склад загальною площею 2 930,2 кв. м, яка знаходиться

за адресою: АДРЕСА_2 та належить в рівних частках ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , шляхом продажу з прилюдних (публічних) торгів (аукціону) в порядку, встановленому законодавством України, за початковою ціною на рівні

не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 06 червня 2016 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ТОВ «Одіс Пабліситі Груп» перед АТ «Креді Агріколь Банк» за кредитним договором від 19 грудня 2008 року № 058/08 в сумі 908 860,59 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 грудня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Данилів Т. Д. за № 6383, а саме: горищне приміщення площею 95,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_2 ; горищне приміщення площею 98,9 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_1 ; нежитлову будівлю-склад площею 2930,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке в рівних частках (по 1/2) на праві приватної власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , шляхом його реалізації на прилюдних (публічних)торгах (аукціону) в порядку, встановленому законодавством України, за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна,

на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позичальник не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, що є підставою для задоволення вимог банку за рахунок предмета іпотеки. Суд також вважав, що позов пред`явлено

у межах позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову

в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки боржником порушено зобов`язання за кредитним договором та допущено заборгованість, у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, звернувшись в грудні 2015 року із вказаним позовом до суду, АТ «Креді Агріколь Банк» пропустив трирічну позовну давність.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року АТ «Креді Агріколь Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подав, а заява про приєднання

до апеляційної скарги ОСОБА_2 прийнята апеляційним судом

з пропущенням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для застосування строків позовної давності.

Крім того, зазначає, що в апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 2-3069/2008, від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Зазначав, що твердження скаржника не спростовують висновків апеляційного суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 344/17217/15-ц та витребувано її з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

19 грудня 2008 року між АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», і ТОВ «Одіс Пабліситі Груп» укладено кредитний договір № 058/08, за умовами якого товариству було відкрито відзивну відновлювальну кредитну лінію у розмірі 700 000,00 грн строком

до 18 грудня 2011 року включно з відсотковою ставкою 27 % річних.

З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором 25 грудня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки,

за умовами якого в іпотеку передано таке нерухоме майно: горищне приміщення площею 95,2 кв. м на АДРЕСА_1 ,

що належить ОСОБА_2 , горищне приміщення площею 98,9 кв. м за тією

ж адресою, належне ОСОБА_1 , та нежитлову будівлю-склад загальною площею 2 930,2 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_2 та належить в рівних частках

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Сторони обумовили, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі,

що визначається на момент фактичного задоволення, зокрема вимоги

за кредитним договором, включаючи сплату процентів, комісій, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, передбаченого кредитним договором, інших платежів на користь іпотекодержателя, передбачених кредитним договором (пункт 1.5 договору).

Виконання зобов`язань ТОВ «Одіс Пабліситі Груп» за кредитним договором було забезпечено також фінансовою порукою відповідачів і ТОВ «Капітал Лізинг» згідно з укладеними окремо з кожним із них та банком договорів поруки.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору банк звертався з позовом до суду про дострокове стягнення кредитної заборгованості. Справу № 0907/15198/2012 суди розглядали неодноразово.

Останнім рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2016 року, з урахуванням виправленої 05 вересня 2016 року описки, рішення

від 11 лютого 2013 року та додаткове рішення від 11 вересня 2013 року Івано-Франківського міського суду скасовано та ухвалено нове. Провадження у справі за позовом ПАТ «Індустріальний експортний банк» (правонаступником якого

є АТ «Креді Агріколь Банк») до ТОВ «Одіс Пабліситі Груп», ТОВ «Капітал Лізинг» про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2008 року в розмірі 956 381,45 грн закрито. Позовні вимоги

до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Стягнено з кожного з них

на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» по 956 381,45 грн заборгованості

за кредитним договором станом на 24 вересня 2012 року, у тому числі

496 000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 8 781,64 грн - заборгованість за нарахованими в період з 01 до 24 вересня 2012 року відсотками за кредитом; 51 920,56 грн - поточна заборгованість зі сплати простроченої процентної винагороди; 316 300,04 грн - прострочена заборгованість зі сплати процентної винагороди; 83 379,22 грн - сума пені

за несвоєчасне погашення кредиту (47 421,13 грн) та процентів (35 958,09 грн)

за період з 24 жовтня 2011 року до 24 вересня 2012 року.

Вказаним рішенням встановлено, що заборгованість ТОВ «Одіс Пабліситі Груп»

в розмірі 956 381,45 грн виникла станом на 24 вересня 2012 року.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2015 року порушено провадження про банкрутство ТОВ «Одіс Пабліситі Груп».

Ухвалою цього ж суду від 06 травня 2015 року визнано грошові вимоги

ПАТ «Креді Агріколь Банк» до боржника ТОВ «Одіс Пабліситі Груп» на загальну суму 995 578,81 грн та включено їх до реєстру вимог кредиторів боржника. З них 956 381,45 заборгованості за кредитним договором та 3 339,00 грн судових витрат згідно з попереднім рішенням суду від 11 лютого 2013 року, а також 35 858,36 грн заборгованості за нарахованими відсотками за кредитним договором в період з 24 вересня 2012 року до 04 березня 2015 року, що не був охоплений рішенням суду.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04 січня 2019 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ «Одіс Пабліситі Груп», ліквідовано ТОВ «Одіс Пабліситі Груп». Вирішено вважати погашеними вимоги кредиторів товариства, не задоволені через недостатність його майна. Закрито провадження у справі про банкрутство.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення до суду із цим позовом - 09 грудня 2015 року заборгованість становила 908 860,59 грн, з яких за тілом кредиту - 496 000,00 грн, за відсотками - 412 860,59 грн. Ці ж суми відображені в рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 12 серпня 2016 року у справі № 0907/15198/2012 за результатами перегляду рішення Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2013 року

та додаткового рішення від 11 вересня 2013 року і, в тому числі, стягнені

на користь банку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання -

це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити

на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії,

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека -

це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном,

що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки

у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Встановивши неналежне виконання позичальником ТОВ «Одіс Пабліситі Груп» умов кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення

на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника,

що виникла в межах строку кредитування.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами позовної давності, про застосування якої заявив ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями

з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається

зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних

їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені

до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним

з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)).

Установивши, що у січні 2011 року банк пред`явив позов про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому строк позовної давності визначено саме пред`явленням цього позову.

Таким чином, з січня 2011 року у кредитора виникло право на звернення до суду з позовом для захисту своїх порушених прав щодо звернення стягнення

на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте банк звернулося до суду із цим позовом лише у грудні

2015 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки

в рахунок погашення заборгованості за кредитом, з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі

№ 2-3069/2008, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 судом

не враховуються, оскільки висновки суду апеляційної інстанції їм не суперечать.

Наведені у касаційній скарзі доводи вже були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог процесуального, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська