Постанова

від 11.05.2022 по справі 369/16583/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 369/16583/18

провадження № 61-19934св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позов мотивований тим, що поруч з земельною ділянкою позивача розташована земельна ділянка площею 0,15 га кадастровий номер 3222457400:04:002:0015, яка належить відповідачу. Позивачем було виявлено, що частина його земельної ділянки була самовільно відгороджена встановленим відповідачем парканом, що свідчить про самозахоплення частини його земельної ділянки та унеможливлює доступ до цієї частини земельної ділянки. За таких обставин, позивач звернувся до суду, вважаючи що відповідачем порушуються його право власності щодо земельної ділянки.

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222457400:04:002:0150: звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки та знести паркан, який перешкоджає та обмежує доступ до неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення прав та інтересів позивача, що полягало у самовільному зайнятті відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу, не доведено факту невідповідності розміру та площі земельних ділянок відповідно до наявних державних актів, не доведено накладання однієї земельної ділянки на іншу згідно документів та хронології отримання відповідних прав на земельні ділянки, які належать позивачу та відповідачу, оскільки позивач не заявляв клопотання про проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи по даній справі, що в свою чергу свідчить про недоведеність позовних вимог і є підставою для відмови в задоволенні позову. За таких обставин суд відмовив у задоволенні позову.

Суд першої інстанції заначив, що позивач не надавав до суду заяв (клопотань) про зменшення розміру таких витрат. З позивача підлягає стягненню на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222457400:04:002:0150, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки по лінії Б-А на 8,87 метрів, по лінії В-Г на 8,88 метрів та знести паркан, який перешкоджає та обмежує доступ ОСОБА_1 до зазначеної земельної ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 146,20 грн.

Заяву ОСОБА_1 про стягнення іншої частини судових витрат залишено без розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 13 квітня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду за клопотанням ОСОБА_1 по справі було призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення вказаної експертизи було поставлено наступні питання: Чи перебуває паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015? Чи є порушення (або накладання) на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - з боку земельної ділянки (паркану, що огороджує ділянку) з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015, відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для зазначених ділянок? На скільки метрів паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) заходить на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для цих ділянок, та яку площу складає таке накладення? Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України СЕ-19-21/13406-ЗТ від 04 жовтня 2021 року: частина паркану (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) перебуває в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 загальною довжиною 17,24 м; частина паркану (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) не перебуває в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 загальною довжиною 271,98 м; з боку земельної ділянки (паркану, що огороджує ділянку) з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 є порушення (або накладання) на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150; паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) заходить на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для цих ділянок на відстані 8,87 м. та 8,88 м. Площа такого накладення складає 0,0106 га; тобто, зазначений висновок експерта, достовірно вказує на те, що ОСОБА_2 самовільно зайняв частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки, встановивши на ній паркан; оскільки колегією суддів ухвалюється остаточне рішення та враховуючи вищезазначені норми процесуального законодавства, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання позову, апеляційної скарги на ухвалу про повернення позову, а також апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, що у загальному розмірі становить 2 146,20 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено та додаткове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 53 700,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 16 640,40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на поштові відправлення в розмірі 109,50 коп.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що за надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 повинен сплатити грошові кошти у розмірі 53 700,00 грн. Також вбачається що ОСОБА_1 сплатив 16 640,40 грн в рахунок проведення будівельно-технічної експертизи та 109,50 грн на поштові відправлення, що також є частиною судових витрат. Витрати на надану професійну правничу допомогу, в разі зазначення обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають стягненню за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Зазначені у заяві ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53700 грн. є співрозмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. Також є обґрунтованими та доведеними витрати, пов`язані з проведенням будівельно-технічної експертизи та поштовими відправленнями.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; залишити в силі рішення суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеною в Постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 щодо наслідків неналежного повідомлення судом учасника справи про час і місце судового засідання - є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В справі, належним чином не повідомлялося відповідача про судове засідання 16 листопада 2021 року.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування статей 106, 198 ЗК України, пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 викладені в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 263/11779/16-ц; постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, провадження № 14-552цсІ8, у постанові від 20 березня 2019 року- у справі № 350/67/15, провадження № 14-652цс18, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки стосовно застосування статей 125, 126 ЗК України щодо наявності підстав для втручання у право володіння земельною ділянкою, набуте у встановленому законом порядку, викладених в Постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справа № 370/238/16-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року: відзив ОСОБА_1 , який підписаний представником ОСОБА_5 , залишено без розгляду; призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 січня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц (провадження № 61-4200св18); від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18); від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18); від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19); від 10 лютого 2021 року у справі № 370/238/16-ц; від 03 грудня 2018 року у справі № 910/4528/15; від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); від 04 червня 2019 року та від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18); від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що Згідно державного акту на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018703 від 21 лютого 2001 року ПП ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чабанівської селищної Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 14 грудня 2000 року № 259 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,15 га для учбово-тренувального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Згідно Кадастрового плану земельної ділянки площею 0,15 га вказано як землекористувача ФОП ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2004 року ПП ОСОБА_2 є власником нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12914949 від 15 грудня 2006 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16874055 від 28 січня 2014 року.

03 грудня 2009 року було складено Акт про встановлення на місцевості меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків власнику земельної ділянки щодо земельної ділянки для учбово-тренувального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована в АДРЕСА_2 .

13 квітня 2010 року земельній ділянці площею 0,15 га за адресою АДРЕСА_2 присвоєно кадастровий номер 3222457400:04:002:0015, що підтверджується витягом з державного реєстру земель про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці № НОМЕР_1 від 13 квітня 2010 року, що також підтверджується реєстраційною карткою земельної ділянки серія АБЖ № 509349 від 13 квітня 2010 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 28595889 від 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 є співвласником 1/2 частини земельної ділянки за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Чабанівська селищна рада, кадастровий номер 3222457400:04:002:0150, дата державної реєстрації земельної ділянки 05 вересня 2012 року.

У Кадастровому плані земельної ділянки площею 0,0308 га вказано як власника землі, землекористувача ОСОБА_1

29 грудня 2012 року за адресою АДРЕСА_2 було складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства у присутності ОСОБА_2 , згідно якого вказано, що ОСОБА_2 використовує земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування ІІІ-КВ № 018703 виданий Чабанівською селищною радою 14 грудня 2000 року на підставі рішення Чабанівської селищної ради №259, цільове призначення під розміщення УГК «Ягуар».

15 жовтня 2019 року було складено Акт № 855-ДК/864/АП/09/01-19 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки, вказано, що відомості про межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457400:04:002:0015 та 3222457400:04:002:0150, які наявні в Поземельних книгах в державному земельному кадастрі не відповідають каталогам координат поворотних точок з документацій із землеустрою.

Ухвалою Київського апеляційного суду за клопотанням ОСОБА_1 по справі було призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення вказаної експертизи було поставлено наступні питання:

чи перебуває паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015?

чи є порушення (або накладання) на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - з боку земельної ділянки (паркану, що огороджує ділянку) з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015, відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для зазначених ділянок?

на скільки метрів паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) заходить на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для цих ділянок, та яку площу складає таке накладення?

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України СЕ-19-21/13406-ЗТ від 04 жовтня 2021 року: частина паркану (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) перебуває в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 загальною довжиною 17,24 м; частина паркану (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) не перебуває в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 загальною довжиною 271,98 м; з боку земельної ділянки (паркану, що огороджує ділянку) з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 є порушення (або накладання) на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150; паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) заходить на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для цих ділянок на відстані 8,87 м. та 8,88 м.

У висновку експерта СЕ-19-21/13406-ЗТ від 04 жовтня 2021 року за результатами земельно-технічної експертизи зазначено, що земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 кадастровий номер був присвоєний першим, земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 кадастровий номер був присвоєний другим. Уже на момент реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457400:04:002:0015 та 3222457400:04:002:0150 утворився перетин між цими ділянками (т. 2, а. с. 189 - 190).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 370/238/16-ц (провадження № 61-17576св19) зроблено висновок, що: «відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 державних актів на право власності на земельні ділянки) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. Встановивши, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 отримала 03 червня 2009 року, а позивач - 28 квітня 2010 року, тобто ОСОБА_7 стала власником своєї земельної ділянки раніше ніж позивач, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, позивачем не доведено порушення його прав рішеннями органу місцевого самоврядування та власником земельної ділянки ОСОБА_2».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 є співвласником 1/2 частини земельної ділянки за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Чабанівська селищна рада, кадастровий номер 3222457400:04:002:0150, з 2012 року, а згідно державного акту на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018703 від 21 лютого 2001 року ПП ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чабанівської селищної Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 14 грудня 2000 року № 259 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,15 га для учбово-тренувального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кадастровий номер земельної ділянки 3222457400:04:002:0015);

суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення прав та інтересів позивача, що полягало у самовільному зайнятті відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу, не доведено факту невідповідності розміру та площі земельних ділянок відповідно до наявних державних актів, не доведено накладання однієї земельної ділянки на іншу згідно документів та хронології отримання відповідних прав на земельні ділянки, які належать позивачу та відповідачу, оскільки позивач не заявляв клопотання про проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи по даній справі, що в свою чергу свідчить про недоведеність позовних вимог і є підставою для відмови в задоволенні позову;

з урахуванням встановленого факту виникнення права постійного користування земельною ділянкою в ОСОБА_2 в 2000 році, відсутні будь-які підстави для висновку, що відповідач розмістив свій паркан на земельній ділянці позивача, оскільки земельна ділянка позивача (право на яку виникло та її реєстрація з присвоєнням кадастрового номеру відбулися пізніше) згідно матеріалів справи накладена на земельну ділянку відповідача. Тому суду першої інстанції належало відмовити в задоволенні позову з мотивів того, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів. Втім, суд першої інстанції частково помилився щодо мотивів відмови в задоволенні позовних вимог, проте правильно відмовив у задоволенні позову.

За таких обставин, апеляційним судом необґрунтовано скасоване правильне по суті рішення суду першої інстанції. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити в силі. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то й додаткова постанова апеляційного суду, розподіл судового збору в якій здійснений на підставі скасованої постанови апеляційного суду, також підлягає скасуванню.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на те, що відповідача не було повідомлено про судове засідання 16 листопада 2021 року з таких підстав.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що: судова-повістка-повідомлення на 16 листопада 2021 року 10 год. 15 хв. була відправлена на офіційну електронну пошту представника відповідача ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 2, а. с. 137-139). За таких обставин, ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції 16 листопада 2021 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята без врахування висновків Верховного Суду в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року по справі № 370/238/16-ц (провадження № 61-17576св19). У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені постанову та додаткову постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (пункт 4 частини першої статті 416 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати понесені позивачем у зв`язку з поданням відповідачем касаційної скарги покладаються на позивача.

ОСОБА_6 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн, який покладається на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасувати.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук