Постанова

від 01.06.2022 по справі 369/6566/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 369/6566/21 Номер провадження 22-ц/824/4285/2022Головуючий у суді першої інстанції Фінагеєва І.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л.Д.02 червня 2022 року місто Київ

Номер справи 369/6566/21

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Сіра Ю.М.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Будеко-2016»

розглянувши за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року, постановлену у складі судді Фінагеєвої І.О. в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області, інформація про дату складення повної ухвали суду не зазначена, -

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Будеко-16» про визнання правочину недійсним.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 з 26 липня 2011 року перебуває у зареєстрованому шлюбі. 20 березня 2020 року ОСОБА_2 було укладено договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року (у житловому комплексі, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_2 ) з ТОВ «Будеко-2016 та з ОСОБА_4 . Згідно вказаного договору ОСОБА_4 передала відповідачу ОСОБА_2 свої права та обов`язки, що випливали з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №87 від 25 січня 2019 року. Проте, в подальшому 12 лютого 2021 року відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на вищевказану квартиру з ТОВ «Будеко-2016» та ОСОБА_3 , згідно умов якого ОСОБА_2 передав останній свої права та обов`язки, які випливали з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №87 від 25 січня 2019 року.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , позивач не надавала йому жодної згоди на укладення вищевказаного договору від 12 лютого 2021 року про передачу ОСОБА_3 , яка одночасно являється його матір`ю, майнових прав на вказану квартиру, які є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, цей договір суперечить вимогам частин другої та третьої статті 65 Сімейного кодексу України та відповідно повинен бути визнаним недійсним у судовому порядку. При цьому, оспорюваний договір був вчинений відповідачами з метою позбавлення позивача права власності на свою частку у зазначеній квартирі, що підтверджується виданою ОСОБА_3 10 березня 2021 року довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю., згідно якої відповідач уповноважила третю особу на представлення її інтересів, зокрема, з усіх питань, що стосуються дарування спірної квартири на ім`я ОСОБА_2 .

З урахуванням вищевикладеного з метою відновлення свого порушеного права позивач була змушена звернутись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просила суд визнати недійсним з моменту вчинення договір від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №87 від 25 січня 2019 року (про зміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року), укладеного між ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2021 року відкрито провадження у цій справі.

У вересні 2021 року представником позивача до суду першої інстанції було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до вимог він просив суд в порядку забезпечення позову ОСОБА_2 накласти арешт на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 59,4 кв.м, житловою площею 31,4 кв.м. Вказану заяву представник позивача обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_3 20 травня 2021 року зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру. При цьому, позивач ще 26 березня 2021 року зверталася до відповідачів із заявами, за якими повідомляла останніх про те, що вона не надавала чоловікові згоди на укладення оспорюваного договору та просила не вчиняти жодних дій з вищевказаними майновими правами на квартиру. Також вказував, що відповідачі вчиняють дії для максимального ускладнення та відтермінування в часі захисту судом права власності позивача на спірну квартиру, а тому існує велика ймовірність продовження вчинення таких дій, зокрема шляхом відчуження спірної квартири, що зумовить необхідність зміни позовних вимог, витребування її в нового власника, або ініціювання нового судового процесу, у випадку зміни власника після винесення рішення судом у цій справі та набрання ним законної сили.

З урахуванням тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру може не лише ускладнити, а й взагалі унеможливити виконання рішення суду у справі, та відповідно не матиме місце ефективного захисту прав позивача, остання змушена була просити суд про застосування заходів забезпечення позову у цій справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року задоволено вказану заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та в порядку забезпечення позову у справі накладено арешт на квартиру загальною площею 59,4 кв.м, житловою площею 31,4 кв.м, адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2368136732000, власник ОСОБА_3 .

Дана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем було обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову у вигляді арешту майна та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача. Також, на думку місцевого суду, невжиття такого заходу забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист. Разом з тим, суд першої інстанції убачав, що накладення арешту на спірне майно по суті не призведе до обмеження прав відповідача на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Не погодившись з такою ухвалою суду, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій посилалася на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просила вказану ухвалу суду скасувати і залишити без задоволення клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначила, що суд першої інстанції, задовольняючи клопотання позивача і забезпечуючи позов у справі, залишив поза увагою той факт, що предметом позову у цій справі є визнання недійсним з моменту вчинення договору від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, укладеного між відповідачами. В своїй ухвалі місцевий суд не обґрунтував, яким саме чином накладення арешту на квартиру відповідача ОСОБА_3 , яка навіть не є предметом спору, забезпечить ефективний захист порушеного, на думку позивача, права.

Вказала, що судом при постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано змісту позовних вимог у справі та залишено поза увагою той факт, що позивач не оспорює набуття заявником права власності, не ставить питання про поділ майна подружжя. Судом також не було наведено у своїй ухвалі, яким саме чином будуть поновлюватись порушені права позивача, у разі задоволення позову, зважаючи на те, що квартира не є предметом спору.

У лютому 2022 року на адресу суду апеляційної інстанції від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ОСОБА_6 , у якому останні проти доводів апеляційної скарги заперечував у повному обсязі та просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року залишити без змін, як законну та обґрунтовану. Зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності забезпечення позову у справі обраним позивачем способом, оскільки такі заходи у вигляді накладення арешту на квартиру не позбавляють ОСОБА_3 права власності на квартиру, не обмежать її в праві володіння та користування нею та не призведуть до жодних інших негативних наслідків. Натомість, невжиття таких заходів, на думку позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та здійснити ефективний захист порушених прав позивача.

Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

У судове засідання апеляційного суду сторони та їх представники не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися, причини неявки суду не повідомили. Будь-яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від учасників справи (їх представників) не надходило.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням обставин даної справи, її складності, відсутністю потреби у наданні усних пояснень сторін, явка яких до апеляційного суду є необов`язковою, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 25 травня 2022 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, задовольняючи клопотання позивача та вживаючи заходи забезпечення позову у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову у вигляді арешту майна та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача. Крім того, як зазначив суд у своїй ухвалі, невжиття такого заходу забезпечення позову у справі може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист. При цьому, на думку суду першої інстанції, накладення арешту на спірне майно по суті не призведе до обмеження прав відповідача на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Переглядаючи вказану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів не може у повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, а саме щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі та вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на наступне.

Встановлено, що у травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Будеко-2016», відповідно до вимог якого просила суд визнати недійсним з моменту вчинення договір від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року (про зміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року), укладеного між ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог позову вказувала, що відповідач ОСОБА_2 уклав оспорюваний договір відносно майнових прав на спірну квартиру, які являються спільною сумісною власністю подружжя, без її згоди на його укладення. Таким чином, цей договір позивач вважала таким, що суперечить вимогам частин другої та третьої статті 65 Сімейного кодексу України та повинен бути визнаним недійсним у судовому порядку.

Так, з матеріалів справи убачається, що 26 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві (а.с.9, т.1).

20 березня 2020 року між ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №87 від 25 січня 2019 року (про заміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року). За умовами договору було визначено, що ОСОБА_4 передає (відступає), а ОСОБА_2 приймає на себе права (права вимоги) та обов`язки ОСОБА_4 , що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №87 від 25 січня 2019 року (а.с.12-13, т.1).

Крім того, 12 лютого 2021 року між ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року (про заміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року). За змістом умов цього договору було визначено, що ОСОБА_2 передає (відступає), а ОСОБА_3 приймає на себе права (права вимоги) та обов`язки ОСОБА_2 , що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року (а.с.12-13, т.1).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 20 травня 2021 року за відповідачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 (а.с.152-153, т.1).

Підставою здійснення державною реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем стали договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру з додатками серія та номер:87, виданий 25 січня 2019 року, довідка про сплату №69 від 16 лютого 2021 року, акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 лютого 2021 року, витяг з реєстру інвесторів житлового будинку від 16 лютого 2021 року та договори про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях від 20 березня 2020 року та від 12 лютого 2021 року.

При цьому, на вказаний об`єкт нерухомого майна в Реєстрі значить інформації про реєстрацію за ним обтяження у вигляді іпотеки на підставі договору іпотеки від 09 червня 2021 року.

Зі змісту позовної заяви, а також матеріалів справи убачається, що позивач звернулася до суду із позовом у цій справі, оскільки вважає, що внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору порушено її право на спільну сумісну власність подружжя.

Звертаючись до місцевого суду із заявою про забезпечення позову у цій справі, позивач вказувала на те, що відповідачі всіляко намагаються ускладнити та відтермінувати в часі захист судом права власності позивача на спірну квартиру, у зв`язку із чим існує велика ймовірність продовження вчинення таких дій, зокрема шляхом відчуження спірної квартири, що зумовить необхідність зміни позовних вимог, витребування її в нового власника, або ініціювання нового судового процесу, у випадку зміни власника після ухвалення рішення у справі та до набрання ним законної сили. Обрані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, на думку останньої, не позбавлять відповідача ОСОБА_3 права власності на квартиру, не обмежать її в праві володіння та користування нею, а також не призведуть до жодних інших негативних наслідків. Також, вважала, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання ухваленого у цій справі судового рішення.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Обов`язок доведення обставин, які указували б на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Разом з тим, при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно місцевий суд не звернув уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві, а заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідне майно належить позивачу на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_2 . Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, а тому суд помилково вважав, що незабезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Постановивши оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не мотивував висновок, що невжиття саме таких вжитих місцевим судом заходів забезпечення позову (накладення арешту на спірну квартиру) може призвести до утруднення чи неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову про визнання недійсним договору від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року (про зміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 25 січня 2019 року), укладеного між відповідачами.

При цьому, при задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував належним чином ту обставину, що позовні вимоги майнового характеру про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на її частину, які б у разі задоволення позову підлягали виконанню з відповідним набуттям позивачем власності на спірне майно, предметом розгляду у цій справі під час постановлення оскаржуваної ухвали не виступали.

Крім того, з матеріалів справи, а також зі змісту оскаржуваної ухвали суду убачається, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року ОСОБА_2 було відмовлено у прийнятті до розгляду у цій справі заяви про збільшення позовних вимоги, де остання мала намір збільшити позов, заявивши додатково вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права власності на її 1/2 частину та про визнання недійсним договору іпотеки цієї квартири з припиненням іпотеки та обтяження на неї.

Таким чином, накладення арешту на нерухоме майно не відповідає змісту порушеного, на думку ОСОБА_2 , права та не є співмірним із позовними вимогами, які були нею заявлені станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що незастосування вказаних у заяві позивача заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пунктів 3,4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому ухвалу суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будеко-2016» про визнання правочину недійсним, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 02 червня 2022 року.

Судді:

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна