Постанова

від 18.10.2023 по справі 369/6566/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/6566/21 Головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О.

Провадження № 22-ц/824/8401/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Будеко-2016» про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Будеко-2016» (далі - ТОВ «Будеко-2016») про визнання правочину недійсним.

Позов обґрунтувала тим, що вона з ОСОБА_1 з 26 липня 2011 року перебуває у шлюбі. 20 березня 2020 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Будеко-2016» договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , укладений вказаним товариством з ОСОБА_4 . Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 права та обов`язки, що випливали з вказаного договору купівлі-продажу майнових прав.

12 лютого 2021 року ОСОБА_1 , ТОВ «Будеко-2016» та ОСОБА_3 уклали договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на вказану квартиру, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 свої права та обов`язки, які виникають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 87 від 25 січня 2019 року.

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , позивач не надавала йому згоди на укладення вказаного договору від 12 лютого 2021 року про передачу ОСОБА_3 (матері ОСОБА_1 ) майнових прав на квартиру, які є спільною сумісною власністю подружжя, тому, на думку позивача, цей договір суперечить вимогам частин другої та третьої статті 65 СК України та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Оспорюваний договір вчинений відповідачами з метою позбавлення позивача права власності на частку у зазначеній квартирі, що підтверджується виданою ОСОБА_3 10 березня 2021 року довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю., згідно з якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси, зокрема, з усіх питань, які стосуються дарування квартири ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, просила визнати недійсним з моменту вчинення договір від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 87 від 25 січня 2019 року (щодо сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 25 січня 2019 року), укладений між ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв М.О. подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій окрім заявлених у позові вимог просив:

- визнати квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2368136732000), власником якої є ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 і визнати позивачем право власності на 1/2 частку вказаної квартири;

- визнати недійсним договір іпотеки квартири від 09 червня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С.М., укладений між ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_6 (іпотекодержатель), відповідно до якого в іпотеку останньому передано вказану квартиру;

- припинити іпотеку та обтяження спірної квартири шляхом вилучення запису про іпотеку, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 58653187) від 09 червня 2021 року, і запису про обтяження № 42415372, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 58652755) від 09 червня 2021 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог відмовлено.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що у вказаній заяві одночасно поєднані вимоги про зміну предмета і підстав позову, що не допускається, оскільки у такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.Зазначивши, що подання вказаної заяви суперечить статті 49 ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Васильєва М.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не здійснив змістовного тлумачення норм статті 49 ЦПК України та не врахував, що незважаючи на назву поданої заяви, позивач фактично змінила лише предмет позову, а не його підстави, доповнивши позов новими вимогами і обставинами при збереженні первісних обставин, а саме укладення оспорюваного договору відповідачами без її згоди як іншого із подружжя, що призвело до постановлення помилкової ухвали, а також унеможливлює ефективний захист та поновлення порушеного права позивача і по завершенню даної справи спір між сторонами не буде вичерпано.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва М.О. на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року повернуто заявнику.

Постановою Верховного Суду від 18 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильєв М.О., задоволено.Ухвалу Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасовано, справу направлено для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 02 червня 2023 року призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 17 травня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Васильєва М.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ «Будеко-2016», в якому просила визнати недійсним з моменту вчинення договір від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 25 січня 2019 року (про заміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 25 січня 2019 року), укладений між ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_1 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , не надавала згоди останньому на укладення вказаного договору від 12 лютого 2021 року про передачу його матері - ОСОБА_3 майнових прав на квартиру, які є спільною сумісною власністю подружжя, тому цей договір, який вчинений відповідачами з метою позбавлення позивача права власності на частку у зазначеній квартирі, суперечить вимогам частин другої та третьої статті 65 СК України та підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв М.О. подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій окрім заявлених у позові вимог додатково просив:

- визнати квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2368136732000), власником якої є ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 і визнати позивачем право власності на 1/2 частку вказаної квартири;

- визнати недійсним договір іпотеки квартири від 09 червня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С.М., укладений між ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_6 (іпотекодержатель), відповідно до якого в іпотеку останньому передано вказану квартиру;

- припинити іпотеку та обтяження спірної квартири шляхом вилучення запису про іпотеку, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 58653187) від 09 червня 2021 року, і запису про обтяження № 42415372, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 58652755) від 09 червня 2021 року.

Представник позивача у цій заяві вказав, що відповідно до інформаційної довідки № 270181168 від 12 серпня 2021 року право власності на квартиру, майнові права на яку відчужені за оспорюваним договором, вже зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 . Підставою для державної реєстрації є всі зазначені у позовній заяві договори (договір купівлі-продажу майнових прав від 25 січня 2019 року, договір про заміну кредитора та боржника від 20 березня 2020 року, договір про заміну кредитора та боржника від 12 лютого 2021 року). Крім того, в реєстрі зареєстрована іпотека квартири, в якій іпотекодержателем виступає ОСОБА_6 на підставі договору іпотеки від 09 червня 2021 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, виходив з того, що цією заявою позивачем пред`являються вимоги, які є новими, що не є за своїм змістом збільшенням розміру позовних вимог та суперечить положенням статті 49 ЦПК України, тобто є окремими та самостійними позовними вимогами, що не передбачено процесуальним законом, тому правові підстави для прийняття цієї заяви з додатковими вимогами відсутні.

Крім того суд наголосив, що заява про збільшення позовних вимог в частині зміни предмету позову не відповідає вимогам статті 49 ЦПК України, оскільки позивач змінює не тільки предмет, але й підстави позову, відтак її слід розглядати як новий позов з новими позовними вимогами, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.

Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Суд повинен перевірити відповідність заяви про уточнення позовних вимог щодо її форми і змісту вимогам ЦПК України та в залежності від встановлених в підготовчому засіданні обставин вирішити питання приймати чи не приймати її до розгляду.

У частині першій статті 189 ЦПК України встановлено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Аналіз позовної заяви та поданої заяви про збільшення позовних вимог свідчить, що про обставини незаконного, на думку позивача, укладення між відповідачами договору від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру від 25 січня 2019 року представник позивача зазначав як у первісній позовній заяві, так і у заяві про збільшення позовних вимог, в якій було доповнено позов новими вимогами і обставинами при збереженні первісних обставин, а саме укладення оспорюваного договору відповідачами без згоди позивача як іншого із подружжя, що є зміною предмету позову, а не його підстав та/або заявою про збільшення розміру позовних вимог (ціни позову).

За змістом поданої представником позивача заяви, в ній зазначено про те, що оспорюваний договір про заміну кредитора та боржника від 12 лютого 2021 року суперечить вимогам законодавства, тому право власності на його підставі зареєстровано за ОСОБА_3 незаконно, квартира АДРЕСА_4 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , а їх частки є рівними. Тобто, недійсність вказаного договору (детальне обґрунтування наведено в позові) свідчить на відсутність у ОСОБА_3 права на майнові права на квартиру, відповідно й права власності на саму квартиру після реєстрації її як новоствореного об`єкта нерухомого майна.

На переконання представника позивача, відчуження майна одним з подружжя без згоди іншого є підставою, як для визнання недійсним відповідного правочину, так і для визнання права власності на об`єкт, який вибув з власності подружжя всупереч передбаченому законом порядку. Оскільки станом на час укладення іпотечного договору ОСОБА_3 хоч формально і була вказана власником спірної квартири, однак юридично таке право в неї було відсутнє, а отже його реєстрація проведена на підставі недійсного договору. У зв`язку з цим представник зазначав, що договір іпотеки квартири слід також визнати недійсним, що має наслідком внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних записів, а саме про припинення іпотеки та обтяження (т. 1, а. с. 166-172).

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції не врахував, що подана про збільшення позовних вимог є по суті заявою про зміну предмету позову, оскільки зазначивши правові норми, яким не відповідає укладення оспорюваного договору про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, та про обставини укладення якого зазначалось і в позовній заяві, позивач доповнив позов новими вимогами і обставинами, які виникли після його пред`явлення, при збереженні в ньому первісних обставин, що не може вважатись зміною підстави позову.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 393/686/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 461/5094/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 487/10127/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 183/1332/17, на які представник позивача посилається в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив позовну заяву та подану на стадії підготовчого провадження у справі заяву про збільшення позовних вимог, а тому зробив помилковий висновок про відмову у прийнятті її до розгляду з підстав того, що позивач одночасно змінила предмета і підстави позову.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19)).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).

Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав відмовляти у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Васильєва М.О. про збільшення позовних вимог, а фактично - про зміну предмета позову, позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя і ефективний захист та поновлення порушених, на її думку, прав, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року скасувати, справу № 369/6566/21направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2023 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.О. Писана

Д.О. Таргоній