Постанова

від 18.01.2023 по справі 369/6566/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 369/6566/21

провадження № 61-20383св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Будеко-2016»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильєв Максим Олександрович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року, постановлену колегією у складі суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Будеко-2016» про визнання правочину недійсним.

Позов мотивувала тим, що вона з ОСОБА_1 з 26 липня 2011 року перебуває у шлюбі. 20 березня 2020 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Будеко-2016» договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру

АДРЕСА_1 , укладений вказаним товариством з ОСОБА_4 . Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 права та обов`язки, що випливали з вказаного договору купівлі-продажу майнових прав.

12 лютого 2021 року ОСОБА_1 , ТОВ «Будеко-2016» та ОСОБА_3 уклали договір про заміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на вказану квартиру, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 свої права та обов`язки, які виникають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 87 від 25 січня

2019 року.

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , позивач не надавала йому згоди на укладення вказаного договору від 12 лютого 2021 року про передачу

ОСОБА_3 (матері ОСОБА_1 ) майнових прав на квартиру, які є спільною сумісною власністю подружжя.

На думку позивача, цей договір суперечить вимогам частин другої та третьої статті 65 СК України та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Оспорюваний договір вчинений відповідачами з метою позбавлення позивача права власності на частку у зазначеній квартирі, що підтверджується виданою ОСОБА_3 10 березня 2021 року довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю., згідно з якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси, зокрема, з усіх питань, які стосуються дарування квартири ОСОБА_1 .

За таких обставин просила визнати недійсним з моменту вчинення договір

від 12 лютого 2021 року про зміну кредитора та боржника у зобов`язаннях, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 87

від 25 січня 2019 року (щодо сторони договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 25 січня 2019 року), укладений ТОВ «Будеко-2016», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв М. О. подавзаяву про збільшення позовних вимог, в якій просив:

- визнати квартиру

АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2368136732000), власником якої є ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 і визнати позивачем право власності на 1/2 частку вказаної квартири;

- визнати недійсним договір іпотеки квартири від 9 червня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Обертун С. М., укладений ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_6 (іпотекодержатель), відповідно до якого в іпотеку останньому передано вказану квартиру;

- припинити іпотеку та обтяження спірної квартири шляхом вилучення запису про іпотеку, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 58653187) від 9 червня 2021 року, і запису про обтяження, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 58652755) від 9 червня 2021 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року, постановленою у складі судді Фінагеєвої І. О., відмовлено у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що у вказаній заяві одночасно поєднані вимоги про зміну предмета і підстав позову, оскільки позивач заявив абсолютно нові позовні вимоги. Місцевий суд врахував, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Зазначивши, що подання вказаної заяви суперечить статті 49 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Васильєва М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року повернено заявнику.

Апеляційний суд зазначив, що перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, встановлений частиною першою статті 353 ЦПК України, та до цього переліку не включено ухвалу про відмову в прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повернення апеляційної скарги адвоката Васильєва М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року щодо відмови у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, яка оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв М. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року і направити справу для розгляду до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги з підстав її подання на ухвалу, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Заявник вказує про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), про те, що «наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачу (заявнику). Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої

статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга

статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.

Водночас, пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачу (заявнику).

У справі «Скорик проти України» від 8 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, тому на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо

від рішення суду.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 1 листопада

2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті позову, заяви про зміну предмета або підстав позову (збільшення позовних вимог) є повернення такої заяви, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до статті 353 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України в цій же редакції Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги адвоката Васильєва М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу суду першої інстанції відмову в прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 2-202/11

(провадження № 61-12597св21), від 26 квітня 2022 року у справі № 712/9611/19-ц (провадження № 61-1553св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 161/11923/20 (провадження № 61-6395св22), від 9 листопада 2022 року у справі № 216/7829/21 (провадження № 61-6031св22) та від 9 листопада 2022 року у справі № 569/43/22 (провадження № 61-9120св22).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена без додержанням норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, ухвалу Київського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції для розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильєв Максим Олександрович, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року скасувати, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук