Рішення

від 14.06.2022 по справі 363/3231/18

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.06.2022 Справа № 363/3231/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3 ,

представника відповідачки ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частини спільного майна подружжя,

встановив:

позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому, зменшивши позовні вимоги, просив встановити факт його проживання однією сім`єю разом за відповідачкою як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з квітня 2006 року по квітень 2018 року, визнати за ним та відповідачкою право спільної сумісної власності подружжя на:

-земельну ділянку площею 0.10 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317, яка розташована па території Глібівської сільської ради Вишгородського району;

-земельну ділянку площею 0,0915 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району;

-будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317;

-автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTЕR, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 вартістю 270000 грн.;

-причіп ПГМФ, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 вартістю 13500 грн.;

та визнати за позивачем право власності на Ѕ частину вказаного майна.

Свої вимоги мотивував тим, що з грудня 2007 року, тобто після оформлення Оболонським відділом РАГС 18 серпня 2007 року розлучення із своєю дружиною ОСОБА_5 , він почав проживати разом із відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З квітня 2008 року вони проживали разом з відповідачкою та її сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у його квартирі АДРЕСА_1 , після продажу якої в жовтні 2011 року стали разом проживати в квартирі АДРЕСА_2 , що належить відповідачці та її матері ОСОБА_7 . За час перебування в сімейних відносинах без реєстрації шлюбу вони разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, разом проводили своє дозвілля та відпочинок. За його ініціативою відповідачку в 2012 році включено до складу учасників ТОВ «Компанія «Альфа-буд». Влітку 2013 року за спільні кошти в розмірі близько 50 000 грн. на ім`я відповідачки придбано земельну ділянку площею 0,10 га на території Глібівської сільської ради в котеджному містечку «Золотий берег», на якій за рахунок спільних заощаджень в розмірі 7 500 000 грн. вони разом будували будинок, який на даний час не завершений будівництвом. 07 квітня 2015 року за спільні кошти в розмірі 46 000 грн. на ім`я позивача придбано суміжну земельну ділянку площею 0,0915 га. За спільні кошти ним облаштовано паркан з металевого профілю вартістю 10 000 грн. по всьому периметру обох земельних ділянок. Крім того, за спільні кошти в червні 2013 року придбано автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTЕR, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 вартістю 270 000 грн. та в жовтні 2012 року причіп ПГМФ, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 вартістю 13 500 грн., які зареєстровані на ім`я відповідачки. В квітні 2018 року відносини з відповідачкою зіпсувались, вона почала проживати з іншим чоловіком. Оскільки домовленості про визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте під час перебування у фактичних сімейних відносинах з відповідачкою досягти не вдається, позивач змушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Представник відповідачки подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у позивача та відповідачки були службові відносини, які жодних спільних грошових коштів не мали. Співвласником ТОВ «Компанія «Альфа-буд» відповідачка стала не за ініціативою позивача, а на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альфа-буд» від 04 березня 2013 року, згідно якого ОСОБА_3 придбала за грошові кошти в сумі 16 600 грн. 50% статутного капіталу вказаного товариства. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 здійснив продаж квартири АДРЕСА_1 за 957 600 грн., під час укладення якого зазначав, що не перебуває в шлюбі (сімейних відносинах). Частину грошових коштів отриманих від продажу квартири позивач віддав колишній дружині та дітям, а за решту придбав автомобіль Фольксваген Таурег, державний номер НОМЕР_3 , 2008 року випуску, вартістю близько 33 000 доларів США. Ще частина грошових коштів залишилась у власності позивача, за які в подальшому ним придбано автомобіль Фольксваген Поло, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , вартістю близько 22 000 доларів США та автомобіль Тойота Камрі, 2008 року випуску, вартістю близько 16 000 доларів США.

Оскільки у позивача не було свого власного житла та місця реєстрації, останній звернувся до відповідачки з проханням здійснити реєстрацію його місця проживання на короткий час в квартирі, яка належить на спільній сумісній власності відповідачці та її матері. Позивач пояснював це тим, що він хоче придбати автомобіль, для реєстрації якого необхідно мати зареєстроване місце проживання. Відповідачка погодилася на прохання позивача оскільки між ними були хороші ділові стосунки. В подальшому позивач звернувся до відповідачки з проханням надати можливість тимчасового житла, оскільки позивач продав свою квартиру та не має іншого житла, на що відповідачка погодилася. Під час проживання позивач зловживав спиртними напоями, не міг працевлаштуватися, підприємницькою діяльністю не займався, іноді їздив та слідкував за процесом будівництва будинку відповідачки, оскільки ніде не працював та мав достатньо вільного часу й таким чином намагався компенсувати безоплатне проживання в квартирі відповідачки. Не дивлячись на проживання позивача в квартирі відповідачки, однією сім`єю вони не проживали, спільного господарства не вели та спільних коштів не мали, яких пов`язували лише ділові відносини.

Також зазначив, що позивачем не надано будь-яких доказів, щодо його доходів, вартості спірного майна, доказів придбання матеріалів для будівництва будинку й паркану та доказів на підтвердження вартості придбання спірних автомобілів. В цьому зв`язку проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

Представник позивача подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що після погіршення стосунків між сторонами, відповідачка сховала всі документи, що стосуються ведення спільного сімейного бюджету, участі обох сторін в ТОВ «Компанія «Альфа-буд» та особисті документи позивача, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Деснянського УП ГУНП в м. Києві з відповідною заявою. Позивач не заперечує факту купівлі транспортних засобів на своє ім`я, а саме автомобіля «Фольцваген Таурег», автомобіля «Фольцваген Поло» та автомобіля «Тойота Камрі», але автомобіль «Фольцваген Поло», д.н.з. НОМЕР_4 він подарував відповідачці. В подальшому ці транспортні засоби були продані, а виручені гроші витрачено на будівництво будинку та огорожі в селі Глібівка Вишгородського району Київської області.

Позивач та його представник в суді просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Позивач в суді пояснив, що він з 1998 року по 2002 або 2003 рік був приватним підприємцем. В 1988 році товариш познайомив його з відповідачкою, яка на той час працювала бухгалтером. Згодом відповідачка від іншого чоловіка народила сина. В 2006-2007 році влаштував її на роботу в ПП «Юрінформ сервіс», в цей період вона була його приятелькою. В 2007 році був корпоратив, після якого відповідачка залишилася в нього та вони стали близькими людьми. В квітні 2008 року відповідачка переїхала жити до нього в квартиру АДРЕСА_1 . В 2010 році ОСОБА_3 стала співвласником його будівельної фірми ТОВ «Компанія «Альфа-буд». З грудня 2007 року по травень 2018 року проживали в нього, потім в АДРЕСА_3 . Згодом продали квартиру АДРЕСА_1 та переїхали проживати до відповідачки в кв. АДРЕСА_2 , з якої він з`їхав в червні 2018 року. В 2013 році для роботи на фірмі придбали автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTЕR, державний номер НОМЕР_1 за 13000 доларів США, та причіп ПГМФ, номерний знак НОМЕР_2 вартістю близько 2000 доларів США, які зареєстровані на відповідачку. В 2015 році для будівництва будинку в с. Глібівка придбали земельну ділянку, яку оформили на відповідачку. Будівництво будинку проводилося в період з 2013 по 2018 роки. В 2015 році придбали також сусідню земельну ділянку вартістю близько 46000 доларів США. Все майно придбавали за спільні кошти, однак відповідачка не визнає його прав на нього. Після погіршення відносин в червні 2018 року він з`їхав з квартири відповідачки, в якій залишилися всі його документи та спільні фотографії.

Відповідачка та її представник в суді проти задоволення позову заперечили.

Відповідачка пояснила, що в кінці 2003 року через спільного знайомого вона познайомилася із позивачем, який шукав бухгалтера на підприємство співвласником якого він був. Твердження позивача, що вони познайомилася в 1998 році є неправдиві, коли вона на той час досвіду в сфері бухгалтерії не мала, перебувала в інших відносинах, а позивач знаходився в зареєстрованому шлюбі. З 2000 до 2011 року вона проживала в АДРЕСА_3 та перебувала у громадянському шлюбі з ОСОБА_8 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину. Приблизно з 2004 року позивач мешкав з іншою жінкою ОСОБА_9 , разом з якою і придбав квартиру АДРЕСА_1 , а на даний час проживає з жінкою на ім`я ОСОБА_10 , з якою знайомий з 2003 року.

З 2003 року вела бухгалтерські справи в товаристві, де позивач був співзасновником, потім співвласники товариства знайшли іншого бухгалтера та вони з позивачем припинили спілкуватися до 2008 року. В 2008 році до неї звернувся позивач з проханням працевлаштуватися на фірму ПП «Юрінформ сервіс», де він був співзасновником, на що вона погодилася, оскільки шукала роботу після декретної відпустки. З 2011 року вона також надавала бухгалтерські послуги ТОВ «Компанія «Альфа-буд», співзасновником якої теж був позивач. Після конфлікту позивача з іншим співзасновником ТОВ «Компанія «Альфа-буд», ОСОБА_1 попросив її переоформити на своє ім`я частку підприємства, оскільки на позивача були накладені обмеження для здійснення підприємницької діяльності через несплату податків. На вказану пропозицію погодилася, оскільки позивач пообіцяв їй частину дивідендів ТОВ «Компанія «Альфа-буд». В грудні 2011 року позивач продав квартиру АДРЕСА_1 , а кошти від продажу поклав на рахунок в Укрсоцбанку, які регулярно знімав на купівлю автомобілів, будівельних матеріалів та сплату неофіційної заробітної плати працівникам підприємства на будівництві. В кінці 2012 року позивач звернувся до неї з проханням прописати його в її квартирі АДРЕСА_2 , обґрунтовуючи це тим, що в нього закінчився термін дії закордонного паспорту, а без штампу про прописку він не може його продовжити. Вона погодилася, але лише тимчасово до отримання позивачем закордонного паспорту. Жоден із заявлених позивачем свідків з нею особисто не знайомий та жодного разу не був у неї в квартирі. Декілька разів по робочих питаннях товариства вона на автомобілі позивача приїздила до податкової інспекції. Під час однієї із таких поїздок в 2014 році прийняла участь в розіграші путівки до Франції на АЗС «КЛО» та виграла дві путівки до Парижу, які хотіла використати разом з сином. Однак позивач повідомив, що квитки були виграні за рахунок його автомобіля, тому він теж хоче скористатися путівкою. В 2015 році дізналася, що фірма має великі борги перед державою зі сплати податку на прибуток та за кредит в банку.

Свої кошти заробляла самостійно, з 2011 року постійно працювала та мала можливість накопичувати, крім того, отримувала прибуток від купівлі-продажу квартир від забудовника, купуючи їх на ранніх стадіях будівництва і продаючи наприкінці здачі будинку за вищою ціною. Дуже давно хотіла будинок на Київському морі, її подруга порадила придбати земельну ділянку в с. Глібівка, Вишгородського району. В жовтні 2012 року вона змогла придбати земельну ділянку в с. Глібівка за 40000 грн., на якій згодом розпочала будівництво власного будинку, вартість якого за її розрахунками складає близько 2500000 грн. Всі чеки, накладні та товарно-транспорті накладні на будівельні матеріали та кошторис будівництва в неї наявні. З 2002 по 2012 проживала в АДРЕСА_3 . З 2012 року по 2015 рік тривалих відносин не мала, проживала з матір`ю та сином в квартирі АДРЕСА_2 . З 2015 року і до теперішнього часу перебуває в громадянському шлюбі з ОСОБА_11 . З ОСОБА_1 мала виключно ділові відносини, близьких стосунків не мала. Позивач також вирішив придбати собі земельну ділянку, щоб вкласти кудись кошти, тому в 2015 році купив сусідню з нею земельну ділянку. Оскільки позивач не мав наміру нею користуватися, запропонував їй укласти з адміністрацією котеджнього містечка тристоронній договір, згідно якого я вона має право користуватися його земельною ділянкою взамін на оплату за неї комунальних платежів. Будинок побудований лише на її земельній ділянці. На ділянці позивача в неї город, посаджені дерева, грається дитина та знаходяться домашні тварини. На ТОВ «Альфа-буд» потрібен був автомобіль для транспортування будівельних матеріалів, тому вона вирішила придбала автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTЕR, державний номер НОМЕР_1 , щоб отримувати прибуток від його оренди. Причіп ПГМФ, номерний знак НОМЕР_2 також придбавався для потреб товариства ТОВ «Альфа-буд». В садочок та спортивну школу її сина позивач не водив. Коли вона попросила позивача виписатися з її квартири відносини між ними погіршилися.

Заслухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Зі справи встановлено, що 18 серпня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва розірвано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 , про що складено відповідний актовий запис №705 та видано свідоцтво серії НОМЕР_5 .

Як вбачається з довідки №1461270 від 14 червня 2018 року місце проживання ОСОБА_1 з 06 грудня 2012 року і по теперішній час зареєстровано за адресою АДРЕСА_4 .

29 жовтня 2011 року позивач (продавець) відчужив на користь ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (покупці) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за №4463, квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2 вказаного договору квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 жовтня 2005 року ОСОБА_16 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №5414, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 19 жовтня 2005 року за реєстраційним №903307 (Витяг №1621413), в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 жовтня 2005 року за реєстровим № 749/32342, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 12 жовтня 2011 року, реєстраційний номер майна 34863992.

Згідно п. 10 вказаного договору продавець ствердив, що на момент придбання квартири, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебував і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

Як вбачається з результатів пошуку транспортних засобів баз даних автоматизованої інформаційної системи МВС від 05 липня 2018 року, на ім`я ОСОБА_3 13 червня 2013 року зареєстровано автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTЕR, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а 11 жовтня 2012 року Причіп ПГМФ, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .

22 жовтня 2012 року між ОСОБА_17 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1429, згідно п. 1.1-1.5 якого продавець, в особі представника, продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує на нижчевикладених умовах ціну земельної ділянки.

Площа земельної ділянки, що відчужується, складає 0,0940 га, у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у Державному акті на право власності на земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь та правовий режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки: для індивідуального садівництва. Кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 42 300 грн. (п. 2.1 договору).

Як вбачається з п. 3.4 вказаного договору покупець свідчить, що факти, зазначені в п. 3.2. цього договору, доведені до її відома, а також свідчить про те, що на момент укладання цього договору вона не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних, відносинах (не проживає однією сім`єю з чоловіком). Грошові кошти, які сплачуються нею за земельну ділянку належать їй, на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

04 березня 2013 року між ОСОБА_18 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Альфа-буд», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. та зареєстрований в реєстрі за №359, згідно п. 1.1 якого продавець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується передати у власність покупцеві частку у статутному капіталі ТОВ «КОМПАНІЯ «АЛЬФА-БУД» (ідентифікаційний код юридичної особи 33948538), у розмірі 16 600 грн., що складає 50% статутного капіталу товариства, а покупець зобов`язується прийняти вказану частку у статутному капіталі товариства га оплатити її.

Згідно п. 6.4 вказаного договору покупець стверджує, що на момент відчуження частки, що є предметом, цього договору в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, що підтверджено заявою.

07 квітня 2015 року між позивачем та ОСОБА_17 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І.Г. та зареєстрований в реєстрі за №942, згідно п. 1.1-1.5 якого продавець, в особі представника, продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує на нижчевикладених умовах ціну земельної ділянки.

Площа земельної ділянки, що відчужується, складає 0,0915 га, у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у Державному акті на право власності на земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь - сади, правовий режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки: для індивідуального садівництва. Кадастровий номер: 3221882200:21:024:0318.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 46 000 грн. (п. 2.1 договору).

Як вбачається з п. 3.4 вказаного договору покупець свідчить, що факти, зазначені в п. 3.2. цього договору, доведені до його відома, а також свідчить про те, що на момент укладання цього договору він не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних, відносинах (не проживає однією сім`єю з жінкою). Грошові кошти, які сплачуються ним за земельну ділянку належать йому, на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 в суді показав, що він проживає в АДРЕСА_5 , знайомий з позивачем десь з 2007 року, з яким проживав в одному будинку. Познайомилися вони на стадіоні біля будинку, де разом гуляли зі своїми дітьми. Також спілкувалися з позивачем по роботі, який займався перевезеннями, а він йому допомагав в погрузці та розгрузці. З відповідачкою також знайомий з 2007 року, знає її як дружину позивача, вони разом гуляли з собакою, однак близько з нею не спілкувався. Між позивачем та відповідачем на його думку склалися сімейні відносини, вони разом ходили за покупками, з якими поверталися до квартири АДРЕСА_2 . Позивач піклувався про відповідачку та її сина ОСОБА_6 . Чи придбавали сторони спільно майно йому не відомо. ОСОБА_20 бачив ОСОБА_21 та ОСОБА_22 в машині позивача в період з 2008 по 2010 роки. Позивач водив сина ОСОБА_6 на стадіон та спортивний клуб на тренування з карате. Він був упевнений, що то син позивача. Про те, що ОСОБА_6 син відповідачки йому стало відомо вже коли вони з позивачем розійшлися десь в 2018 році. Позивач розповідав, що придбав земельну ділянку та будує на ній будинок, але він там особисто не був. Йому відомо, що сторони разом працювали, він гадав, що в них був спільний бюджет, однак їх спільних коштів не бачив. Бачив, як позивач купував на ринку продукти та ніс їх додому. Позивач та відповідачка в цьому будинку почали проживати з 2007 року. В них вдома жодного разу не був, свята разом не відмічали, сім`ями не спілкувалися, разом зі сторонами спілкувався рідко, це могло бути у вихідний день біля ринку, коли вони купували продукти. Куди вони заносили ці продукти не бачив, про спільне витрачання ними коштів йому не відомо. ОСОБА_22 завжди гарно відгукувався про відповідачку, тому він думав, що вони чоловік та дружина.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 в суді показав, що він знає позивача з 2013 року, який є його сусідом по земельній ділянці в СТ «Золотий Берег». Коли він займався на своєму участку познайомився з ОСОБА_22 та почав з ним спілкуватися з приводу будівництва. З відповідачкою познайомився в 2013-2014 році на пляжі, де відпочивав зі своєю дружиною. Там до них підійшов ОСОБА_22 з ОСОБА_24 та представив її як свою дружину. В будинку був, бачив весь етап його будівництва, був знайомий з будівельниками, там же познайомився як я тоді думав з сином ОСОБА_22 . ОСОБА_22 постійно приїздив на будівництво, перевіряв виконану роботу, контролював робітників, дитина постійно біля нього крутилася. Після завершення будівництва будинку близько 2015-2016 роках, ОСОБА_22 його запросив на екскурсію, провів по всім поверхам, показував підвал, техніку. ОСОБА_22 показував йому проект будинку, говорив скільки він коштує. Говорив, що в нього хороша насосна станція і скважина, дорога система фільтрації, показував якесь насосне обладнання. Будинок побудований на одній з двох з`єднаних між собою ділянках. Позивач та відповідач спільно проживали, він їх постійно бачив, вони смажили шашлики на своєму участку, приймали гостей. ОСОБА_22 казав, що вони разом їздили за кордон. Де вони в Києві проживали, йому не відомо. Він приїздив раз на тиждень і на вихідних їх бачив, в основному влітку. В 2016-2017 році ОСОБА_24 займалася розведенням курей та качок. Пізніше бачив як ОСОБА_22 та мама ОСОБА_24 займалися переробкою цих курей. За які грошові кошти придбавалася земельна ділянка та будувався будинок йому не відомо. Квитанції на придбання чогось для будинку позивач йому не показував. Йому не було відомо чи мали сторони спільний бюджет, він вважав, що вони все роблять вдвох. Свідком спільних витрат позивача та відповідача не був, чи жили вони спільно і де йому не відомо. ОСОБА_22 запрошував його до свого столу, але той завжди відмовлявся, разом не вечеряли. Їх спільний побут він не бачив. Особисті речі позивача та відповідача під час екскурсії будинком не бачив. Сторони припинили разом з`являтися в будинку приблизно в 2017 році.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 показав, що він працює охоронцем в с. Глібівці ТОВ «Золотий берег» з 2011 року. Сторони постійно заїжджали разом на ОСОБА_26 та мікроавтобусі транзит. З ними також приїжджав син. Літом 2012 року розпочалося будівництво будинку, яким керував позивач разом із будівельниками, будівельники працювали у позивача на фірмі. Будівництво будинку тривало близько 3-х років. Сторони приїжджали разом, вигулювали разом собаку та ходили разом до магазину.

Свідок ОСОБА_11 в суді показав, що він працює кінологом. Знайомий зі сторонами з осені 2015 року. Спочатку познайомився з ОСОБА_24 , а потім з позивачем, які приводили до нього на тренування собак, там і познайомилися. Йому відомо, що у сторін був спільний бізнес, йому здалося, що в них ділові стосунки. Перші пів року у в нього з ОСОБА_3 були дружні стосунки, потім вони почали близько спілкуватися та разом проживати однією сім`єю спочатку в неї, згодом в нього. Коли вони разом проживали в квартирі відповідачки в 2016 році №99 в буд. АДРЕСА_6 чоловічих речей там не було. Разом орендували квартиру АДРЕСА_7 , протягом двох місяців, поки робили ремонт в квартирі. Участі в будівництві будинку відповідачки не брав. Син відповідачки проживав разом з ними, вихованням якого він займається. Вони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, мали взаємні обов`язки, несли спільні витрати, в них з відповідачкою та її сином склалися дуже теплі, близькі стосунки, які тривають і по даний час.

Як передбачено ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На підставі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Відповідно до роз`яснень, даних у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивач обґрунтовував тим, що з квітня 2006 року по квітень 2018 року він проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю без укладання шлюбу, які вести спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки притаманні подружжю, на підтвердження чого надав дві фотографії із спільного відпочинку, докази його реєстрації в квартирі відповідачки, їх спільної участі як співзасновників в складі одного господарського товариства та просив допитати свідків на підтвердження вказаного факту.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №524/10054/16, суд вказав, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У той же час, позивачем суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та ОСОБА_3 під час їх спільного проживання в квартирі АДРЕСА_2 склалися усталені стосунки, що притаманні подружжю, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки.

Докази подані представникам позивача 30 листопада 2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року, зокрема: копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 11.10.2012, виданого ВРЕР №1 УДАІ ГУМВС України у м. Києві на ім`я ОСОБА_3 реєстрація причепу, марки ПГМФ, сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску; копію довідки від 29.11.2021 Дитячої громадської організації «Спортивний клуб «АРХАТ»; копію акту від 30.11.2021 за підписами мешканців квартир АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та за підписом Голови правління ЖБК «Буревісник-2»; копії товарних чеків на систему очистки води, стабілізатори, електроосвітлювальне обладнання, люстри акрілову ванну, будівельні матеріали, шпалери обладнання для встановлення вентиляції, водонагрівач, рахунки-фактури на двері та механізми; газову та електричну поверхонь, шафи вбудовані електричні, кухонної витяжки; копію листа від 07.02.2022 р. № 1452/11-04-1 БТ Акціонерного товариства «ПРАВЕКС БАНК» про те, що 30.01.2017 року та письмових свідчення ОСОБА_27 , суд до уваги не приймає, які подані з порушенням вимог ст.ст. 83, 189-198 ЦПК України, тобто після закриття підготовчого судового засідання по справі в лютому 2021 року, коли в задоволенні клопотань представника позивача про їх долучення до справи відмовлено ухвалами судових засідань від 01 грудня 2021 року та 15 червня 2022 року.

Крім того, суд звертає увагу й на те, що про існування вказаних доказів суд і сторону відповідача не повідомлено, а частину з них створено вже під час розгляду справи по суті.

Не можна покласти в основу рішення про задоволення позову й показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 та ОСОБА_25 , які в суді показали, що жодного разу не відвідували місце проживання позивача та відповідачки та не були свідками поведінки їх в побуті, що могли б стати підставою для висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають усталені стосунки притаманні подружжю.

Крім того, вказані свідки посвідчили, що знають ОСОБА_3 як дружину позивача, лише зі слів останнього, коли від самої ОСОБА_3 вони жодного разу не чули, що вона вважає ОСОБА_1 своїм чоловіком.

Хоча свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_23 та ОСОБА_25 в суді й показали про окремі обставини з поведінки сторін, що містять окремі ознаки притаманні для спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, проте такі обставини є несистемними та недостатніми для визнання судом такого факту за період з квітня 2006 року по квітень 2018 року.

Одні лише усні свідчення свідків, які не підтверджуються сукупністю письмових доказів, не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову.

Крім того показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 та ОСОБА_25 спростовуються в суді показаннями свідка ОСОБА_11 , щодо їх спільного з відповідачкою проживання однією сім`єю з 2015 року.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року по справі №129/2115/15-ц визначив, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки.

Подані позивачем дві фотографії з відпочинку у Франції є не змістовними та не можуть підтвердити факт, за встановленням якого позивач звернувся до суду із вказаним позовом, коли як стверджує позивач він спільно проживав з відповідачкою однією сім`єю протягом дванадцяти років, однак жодної фотографії із зображенням сторін в побуті, в домашній обстановці, в колі сім`ї, тощо, суду не представлено.

Крім того, суд звертає увагу й на те, що позивачем в позовній заяві зазначено, що він почав спільно проживати з відповідачкою з грудня 2007 року, однак в своїх поясненнях під час розгляду справи 13 травня 2021 року та у позовних вимогах первісної та уточненої позовної заяви зазначає, що початком їх з ОСОБА_3 проживання є квітень 2008 року.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, за період з 2011 по 2015 роки, сторонами укладено чотири нотаріально посвідчені договори, зокрема: договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2011 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3221882200:21:024:0317 від 22 жовтня 2012 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3221882200:21:024:0318 від 07 квітня 2015 року,договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Альфа-буд» від 04 березня 2013 року, при посвідченні яких, як позивач ОСОБА_1 , так і відповідачка ОСОБА_3 стверджували, що на момент укладання договорів вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних, відносинах (не проживають однією сім`єю), а грошові кошти, які сплачуються за земельні ділянки належать їм, на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

Виходячи з презумпції правомірності правочину згідно ст. 204 ЦК України, ці обставини в судовому засіданні в установленому законом порядку позивачем не спростовано.

Не подано позивачем й жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту спільного з відповідачкою будівництва будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3221882200:21:024:0317, що знаходитися на території СТ «Золотий Берег» в с. Глібівка, Вишгородського району Київської області, зокрема технічного паспорту на житловий будинок, проекту на будівництво житлового будинку, кошторисну документацію, первинну звітну та виробничу документацію на будівництво житлового будинку, відомості списання матеріалів, журнал виконання робіт, схеми, робочі креслення, накладні, чеки на будівельні матеріали, які були використані під час будівництва, транспорті накладні, договори оренди або будь-які інші документи, які підтверджують використання будівельної техніки та обладнання під час будівництва будинку, тощо.

Відтак, суд доходить висновку, про те, що надані позивачем докази не підтверджують факту спільного проживання сторін в період з квітня 2006 року по квітень 2018 року та наявність між ними фактичних шлюбних відносин.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів підтверджуючих ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини під час судового розгляду справи не встановлено.

За таких обставин, за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави для застосування положень, передбачених статтею 74 СК України.

Відтак, порушених прав позивача в цій справі, які б підлягали захистові, судом не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 27 червня 2022 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_8 виданий 09 січня 1996 року Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_11 .

Відповідачка: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_11 .

Суддя