Постанова

від 28.06.2022 по справі 204/5775/15

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 204/5775/15

провадження № 61-15127св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради,

третя особа - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року у складі судді Тітової І. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулись до суду

з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, припинення права власності, визнання права власності та скасування реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 липня 2005 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія ХХІ століття» (далі - ТОВ «ІБК ХХІ століття») укладено договір про участь у реконструкції будинку. За умовами цього договору після введення будинку в експлуатацію позивачі набувають права власності на перебудоване приміщення на підставі документів, наданих ТОВ «ІБК XXI століття». Позивачі наголошували, що зобов`язання за вказаним договором виконали. Надалі вони звернулись до ТОВ «ІБК ХХІ століття» з вимогою про надання документів з метою реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 113 за адресою: АДРЕСА_1 . Проте товариство, порушуючи умови зазначеного договору, відмовилось надати позивачам будь-які документи.

З метою захисту порушених прав позивачі звернулись до суду, вимагаючи виконати умови договору та визнати за ними право власності на нерухоме майно. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області 09 грудня 2010 року

у справі № 22-ц-4764/10 встановлено що договір, укладений між позивачами

і ТОВ «ІБК ХХІ століття» є дійсним. Також встановлено, що саме позивачі повинні бути належними власниками майна, а товариство - надати позивачам необхідні документи для реєстрації права власності. Разом з цим суд відмовив у визнанні права власності на спірне нерухоме майно, оскільки позивачі обрали неправильний спосіб захисту порушених прав.

Наприкінці 2012 року позивачам стало відомо про те, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 за ТОВ «ІБК ХХІ століття» було оформлено право власності на спірне нерухоме майно. Оскільки це рішення виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради прийнято без з`ясування усіх обставин справи та без перевірки документів, що були надані ТОВ «ІБК ХХІ століття», позивачі звернулись до суду за захистом свого порушеного права.

Позивачі зазначали, що ТОВ «ІБК ХХІ століття», отримавши рішення про оформлення права власності на нерухоме майно та вступивши у змову

з торгівельною організацією та іншими особами, реалізувало нерухоме майно, уклавши «домашній правочин». Пізніше цей правочин був узаконений рішенням суду. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня

2014 року у справі № 22-ц/774/10575/14 це рішення суду скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «ІБК XXI століття», третя особа - ТОВ «Біржевий Альянс», про визнання права власності відмовлено. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яким ТОВ «ІБК XXI століття» було зобов`язано надати документи для оформлення права власності на нерухоме майно.

Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська позовні вимоги щодо визнання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 частково недійсним задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спір належить розглядати у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Позивачі також зазначили, що саме на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року

№ 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » ТОВ «ІБК ХХІ століття» набуло права власності на нежитлове приміщення, яке повинно належати позивачам за умовами договору. Це рішення підлягає скасуванню у частині, а саме: абзацу другого пункту 1 рішення, оскільки воно порушує права та інтереси позивачів.

ТОВ «ІБК XXI століття» всупереч вимогам законодавства та умовам договору одноособово, без погодження з позивачами, звернулось до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо оформлення права власності на спірний об`єкт, не надавши при цьому договору про участь у реконструкції будинку від

05 липня 2005 року №05/07/01, що зумовило прийняття виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради рішення від 09 червня 2009 року № 1447.

На переконання позивачів, виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради під час прийняття рішення від 09 червня 2009 року № 1447 повинен був керуватися підпунктом «а» пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення. Таким чином, спірне нежитлове приміщення має бути витребуване із незаконного володіння ОСОБА_2 , оскільки підстав для володіння цим майном у нього немає.

З огляду на викладене позивачі просили:

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1174 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року

№ 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » з моменту його прийняття в частині абзацу другого пункту 1 щодо оформлення права власності за ТОВ «ІБК XXI століття» на нежитлове приміщення № 113 загальною площею

127,9 кв. м, ґанок літ. а2, з видачею свідоцтва про право власності (дослівно з позовної заяви, водночас про оформлення права власності зазначено у пункті 2 цього рішення);

витребувати у ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою:

АДРЕСА_1 , яким він незаконно заволодів;

припинити право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення

№ 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом набуття та реєстрації права власності на вказане нежитлове приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від

24 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року

№ 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » з моменту його прийняття в частині абзацу другого пункту 1 щодо оформлення права власності за ТОВ «ІБК XXI століття» на нежитлове приміщення № 113 загальною площею

127,9 кв. м, ґанок літ. а2, з видачею свідоцтва про право власності.

Припинено право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано у ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом набуття та реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ґанок літ. а2 за адресою:

АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між позивачами і ТОВ «ІБК XXI століття» було укладено договір про участь у реконструкції будинку, який з їхньої сторони виконано в повному обсязі, але прав власності після введення будинку в експлуатацію, як передбачалось умовами договору, вони не набули внаслідок порушення умов договору зі сторони контрагента, що припинив свою діяльність. Набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірне майно є незаконним, тому майно підлягає витребуванню із його володіння.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м., ганок літ. а2 за адресою:

АДРЕСА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що ця вимога є передчасною.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня

2016 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1

і ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про виконання позивачами в повному обсязі своїх обов`язків за договором від

05 липня 2005 року № 05/07/01 «Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 » не відповідають матеріалам справи. Зважаючи на судові рішення про відмову позивачам у задоволенні позову до ТОВ «ІБК XXI століття» про визнання за позивачами права власності та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ІБК XXI століття», при його ліквідації замість дебіторської заборгованості позивачів у розмірі

60 670,00 грн була наявна кредиторська заборгованість ТОВ «ІБК ХХІ століття» перед позивачами у розмірі сплаченої ними суми за договором в розмірі

151 650,00 грн, про стягнення якої з товариства позивачі до суду, в тому числі і протягом проведення процедури ліквідації товариства, не звертались.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 рокурішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний суд вказав, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у позові, апеляційний суд помилково виходив з того, що до участі у справі не було залучено як відповідача ТОВ «ІБК ХХІ століття», залишивши поза увагою, що це товариство припинило свою діяльність.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд також послався на те, що судовими рішеннями позивачам було відмовлено у визнанні права власності на спірні об`єкти нерухомості, залишивши поза увагою, що відмовлено було через те, що способом захисту своїх прав вони обрали визнання за ними права власності на спірне нежитлове приміщення. Умовами укладеного між сторонами договору (пунктом 3) передбачено інший механізм набуття особами, що приймали участь

у фінансуванні будівництва права власності на спірне приміщення, а саме ТОВ «ІБК XXI століття» повинно було надати їм необхідні документи для оформлення приміщення у власність. Такий порядок набуття прав передбачено і Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». З огляду на те, що ТОВ «ІБК ХХІ століття» ліквідоване, позивачі позбавлені права захистити свої порушені права іншим шляхом ніж тим, який вони обрали у цій справі.

Апеляційний суд ґрунтував на припущеннях свої висновки про те, що при ліквідації ТОВ «ІБК XXI століття» замість дебіторської заборгованості позивачів у розмірі 60 670,00 грн була наявна кредиторська заборгованість ТОВ «ІБК ХХІ століття» перед позивачами у розмірі сплаченої ними суми за договором в розмірі 151 650,00 грн, про стягнення якої з товариства позивачі до суду в тому числі і протягом проведення процедури ліквідації товариства не звернулись, адже такі обставини судами при вирішенні цієї справи не перевірялись. Апеляційний суд не з`ясував належним чином як обліковувалась така заборгованість за ТОВ «ІБК ХХІ століття», який механізм повернення такої заборгованості позивачам, оскільки договір від 05 липня 2005 року № 05/07/01 «Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 » недійсним у встановленому законом порядку не визнаний, а ці грошові кошти були сплачені позивачами на виконання умов договору з метою подальшого отримання у власність спірного нежитлового приміщення.

Висновки апеляційного суду про те, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем є передчасними, оскільки рішення, за яким він набув право власності на спірне майно було скасоване як незаконне, оскільки договір купівлі-продажу спірного приміщення між ТОВ «ІБК ХХІ століття» та ОСОБА_2 не укладався.

Апеляційний суд не перевірив чи порушує абзац другий пункту 1 рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року

№ 1447 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від

24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » права та інтереси позивачів та чи не суперечить вимогам законодавства, з огляду на те, що за договором від 05 липня 2005 року № 05/07/01 «Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 » після виконання сторонами його умов спірне приміщення повинно було належати позивачам.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 грудня

2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що 05 липня 2005 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ТОВ «ІБК XXI століття» укладено договір № 05/07/01 про участь у реконструкції будинку, згідно з умовами якого товариство своїми силами і засобами, за рахунок коштів позивачів, здійснює реконструкцію об`єкту і передає позивачам обумовлене нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а позивачі забезпечують відповідне фінансування об`єкту реконструкції та приймають його у свою власність відповідно до умов договору. Оскільки позивачами зобов`язання за договором виконані, що підтверджується квитанціями від 11 липня 2005 року № 53, № 54 та актом здачі-приймання виконаних робіт від 19 грудня 2005 року №1/19/12, ТОВ «ІБК ХХІ століття» згідно з умовами договору зобов`язано було надати їм документи для реєстрації права власності на нежитлове спірне приміщення. Проте товариство відмовилось надати позивачам будь-які документи. Натомість без отримання згоди та повідомлення позивачів ТОВ «ІБК ХХІ століття» звернулось до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з листом про оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості за іншою особою. Надалі рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 19 лютого

2013 року у справі № 204/318/13-ц за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове вбудоване приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ТОВ «ІБК ХХІ століття» свої зобов`язання відповідно до договору від 05 липня 2005 року

№ 05/07/01 «Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 » не виконало.

Також апеляційний суд зазначив, що доводи ОСОБА_2 щодо порушення його прав оскарженим рішенням суду першої інстанції як власника спірного майна,

є безпідставними. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від

22 грудня 2014 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 19 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Таким чином, судове рішення, за яким право власності на спірне майно було набуто відповідачем ОСОБА_2 , скасоване як незаконне. Відповідно до змісту цього рішення договір купівлі-продажу спірного приміщення між ТОВ «ІБК ХХІ століття» та ОСОБА_2 не укладався, а тому аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2

є добросовісним набувачем, безпідставні.

Необґрунтованими є також посилання ОСОБА_2 на те, що до участі у справі не було залучено як відповідача ТОВ «ІБК ХХІ століття», оскільки вказане товариство припинило свою діяльність, а позивачі позбавлені права захистити свої порушені права іншим шляхом ніж тим, який вони обрали у цій справі.

Таким чином, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у цій справі, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивачі неодноразово порушували умови договору, укладеного між ними і ТОВ «ІБК ХХІ століття», та не сплатили ціну договору в повному обсязі, що є підставою для розірвання договору ТОВ «ІБК ХХІ століття»в односторонньому порядку. У пункті 3.2 договору передбачено обов`язок ТОВ «ІБК ХХІ століття»після оплати позивачами всієї суми інвестування та введення будинку в експлуатацію, надати необхідні документи позивачам для оформлення приміщення у власність. При цьому перелік документів, які повинні були надані ТОВ «ІБК ХХІ століття»позивачам не зазначено, також відсутні будь-які відомості щодо витребування документів. У позивачів не виникло право власності на спірний об`єкт нерухомості, оскільки ними не виконано усіх умов договору про участь у реконструкції будинку. Водночас ТОВ «ІБК ХХІ століття» на даний час ліквідоване, тому вказане товариство виконати взяті на себе зобов`язання уже не має можливості, а наслідки передбачені пунктом 3.2 договору про участь у реконструкції будинку, на думку представника ОСОБА_2 , наступити не можуть. Зазначені обставини спростовують доводи позивачів про обґрунтованість позову, а суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог;

суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми статей 331, 392 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України. На думку представника ОСОБА_2 , за змістом договору купівлі-продажу майнових прав підстав для визнання за інвестором прав на нерухоме майно (об`єкт інвестування) на підставі статей 331, 392 ЦК України немає. Крім того, право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна неможливо визнати на підставі рішення суду до державної реєстрації цього права власності;

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та придбав спірний об`єкт нерухомого майна на аукціоні під час реалізації майна банкрута ТОВ «ІБК ХХІ століття». На час укладання договору купівлі-продажу він не знав і не міг знати про наявність договору від 05 липня 2005 року № 05/07/01, а також про наявність спору між ТОВ «ІБК ХХІ століття»та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ;

позивачі не заявили вимог та не зазначали про свої права на спірне нерухоме майно у межах справи про банкрутство ТОВ «ІБК ХХІ століття», не оскаржували результати аукціону з продажу активів товариства.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржується в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог. Тому оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення у касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2020 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

доводи представника ОСОБА_2 про те, що він є добросовісним набувачем не відповідають обставинам справи, які встановлені судом. Висновок про те, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем зроблено Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2019 року під час розгляду цієї справи. Водночас суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи врахував зазначені висновки. Таким чином, необґрунтованим є висновок скаржника про те, що апеляційний суд не дослідив питання щодо добросовісності набувача;

права ОСОБА_2 щодо спірного приміщення не порушені, оскільки він не є власником цього нерухомого майна. Право власності на спірне майно набуте ОСОБА_2 на підставі судового рішення, яке надалі було скасовано.

Ці обставини відображено і у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року

у цій справі;

обставини, пов`язані зі справою про банкрутство ТОВ «ІБК XXI століття», досліджувались судом апеляційної інстанції з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у цій справі;

представник ОСОБА_2 , посилаючись на статтю 411 ЦПК України, просить скасувати судові рішення у справі та відмовити у позові, хоча зазначена стаття не передбачає таких повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року

у справі 6-290цс16, від 18 лютого 2016 року у справі № 6-244цс14. Таким чином, доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

05 липня 2005 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ТОВ «ІБК XXI століття» було укладено договір про участь у реконструкції будинку № 05/07/01 .

Згідно з пунктом 1.1 цього договору ТОВ «ІБК ХХІ століття» своїми силами

і засобами, за рахунок коштів позивачів, здійснює реконструкцію об`єкту і передає позивачам обумовлене нежитлове приміщення, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , а позивачі забезпечують відповідне фінансування об`єкту реконструкції та приймають його у свою власність відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору участь позивачів у фінансуванні реконструкції житла здійснюється для досягнення соціальної мети (отримання у власність нежитлового приміщення - частки об`єкту реконструкції).

За умовами пункту 1.3. договору ТОВ «ІБК ХХІ століття» повинно передати позивачам проект на вказане приміщення «Додаток № 1», зведені комунікації,

а позивачі відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договору після його підписання зобов`язані не пізніше двох банківських днів, враховуючи день підписання договору, внести на розрахунковий рахунок ТОВ «ІБК ХХІ століття» платежі в розмірі 151 650,00 грн,

а залишок вартості приміщення в розмірі 60 670,00 грн - протягом тридцяти календарних днів після підписання акта прийому-передачі об`єкта будівництва.

ТОВ «ІБК ХХІ століття» зобов`язалось після сплати позивачами всієї суми інвестування та введення будинку в експлуатацію, надати необхідні документи позивачам для оформлення приміщення у власність (пункт 3.2 вказаного договору).

Позивачами зобов`язання за договором були виконані, що підтверджується квитанціями від 11 липня 2005 року № 53, № 54, за якими позивачами за послуги за договором було перераховано по 75 825,00 грн кожним та актом здачі-приймання виконаних робіт від 19 грудня 2005 року №1/19/12.

Надалі позивачі звернулись до ТОВ «ІБК ХХІ століття» з вимогою надати документи для реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 113 за адресою:

АДРЕСА_1 .

ТОВ «ІБК ХХІ століття» відмовилось надати будь-які документи з метою реєстрації права власності на нежитлове приміщення.

Відповідно до рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від

15 червня 2006 року № 2360 та від 28 липня 2006 року № 2884 ТОВ «ІБК ХХІ століття», яке є власником частини будівлі на

АДРЕСА_1 , виконало реконструкцію будівлі під житло з приміщеннями комерційного призначення. Зазначений будинок прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття

в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 28 грудня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10 липня

2008 року затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з приміщеннями комерційного призначення на АДРЕСА_1 , зокрема прийнято у експлуатацію і спірне нежитлове приміщення загальною площею 127,9 кв. м, якому присвоєно № 113.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від

24 листопада 2008 року № 3615 за ТОВ «ІБК ХХІ століття» оформлено право приватної власності з видачею свідоцтва на об`єкти нерухомого майна - квартири та нежитлові приміщення в будинку на

АДРЕСА_1 , в тому числі і на спірне нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м.

09 червня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради прийнято рішення № 1447 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ». Зокрема, вирішено оформити право власності за третьою особою у цій справі ТОВ «ІБК ХХІ століття» на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв. м, ганок літ. а2 з видачею свідоцтва про право власності, а Комунальному підприємству «ДМБТІ» доручено оформити та зареєструвати свідоцтво про право власності згідно з пунктом 2 цього рішення.

Спірне нежитлове приміщення не було передано позивачам на виконання умов договору, натомість ТОВ «ІБК ХХІ століття» 31 серпня 2007 року звернулось до суду з позовом. до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання договору недійсним. У межах цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було подано зустрічний позов про спонукання до виконання договору, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення неустойки.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2008 року у справі № 2-2014/08 за позовом ТОВ «ІБК XXI століття» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ТОВ «ІБК XXI століття», третя особа - головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту споживачів, про спонукання до виконання договору, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення неустойки, позовні вимоги ТОВ «ІБК XXI століття» задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 відмовлено. Визнано договір про участь у реконструкції будинку від 05 липня

2005 року № 05/07/01 року, укладений між ТОВ «ІБК XXI століття» і

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 недійсним. Стягнуто з ТОВ «ІБК XXI століття»на користь ОСОБА_1 суму у розмір 75 825,00 грн. Стягнуто з ТОВ «ІБК XXI століття»на користь ОСОБА_4 суму у розмірі 75 825,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області 09 грудня 2010 року

у справі № 22-ц-4764/10 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2008 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ТОВ «ІБК XXI століття» про визнання правочину недійсним відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про спонукання до виконання договору, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення неустойки відмовлено. Апеляційний суд виходив з того, що між сторонами укладено змішаний договір, в якому містяться елементи як договору підряду (ст. 875 ЦК України), так і договору про участь у фінансуванні будівництва, за яким особі, яка повністю проінвестувала закріплений за нею об`єкт інвестування передаються майнові права на цей об`єкт інвестування для подальшого отримання його у власність. Укладання договорів про участь у фінансуванні будівництва передбачено Законом України «Про фінансово - кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а укладання змішаних договорів не суперечить вимогам статті 628 ЦК України. Оскільки доказів в обґрунтування своїх позовних вимог щодо укладення між ТОВ «ІБК XXI століття» і ОСОБА_1 , ОСОБА_4 договору підряду та невідповідності укладеного між сторонами договору вимогам закону товариство суду не надало, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ТОВ «ІБК XXI століття» у задоволені позову, так і відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в задоволені зустрічного позову. Підставою відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в задоволені зустрічного позову є те, що способом захисту своїх прав вони вибрали визнання за ними права власності на спірне нежитлове приміщення. Проте умовами укладеного між сторонами договору (пункт 3) передбачено інший механізм набуття особами, що приймали участь у фінансуванні будівництва права власності на спірне приміщення, а саме ТОВ «ІБК XXI століття» повинно надати їм необхідні документи для оформлення приміщення у власність, такий порядок набуття прав передбачено і зазначеним вище Законом.

ТОВ «ІБК ХХІ століття», не виконавши умови цього договору, без отримання згоди та повідомлення позивачів звернулось до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з листом про оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від

19 лютого 2013 року у справі № 204/318/13-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «ІБК XXI століття», третя особа - ТОВ «Біржевий Альянс», про визнання права власності. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове вбудоване приміщення № 113, загальною площею 127,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня

2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 19 лютого

2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «ІБК XXI століття», третя особа - ТОВ «Біржевий Альянс», про визнання права власності. Вказане судове рішення набрало законної сили. Апеляційний суд виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2010 року відмовлено ТОВ «ІБК XXI століття» у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним. Зазначеним рішенням встановлено, що 05 липня 2005 року між ТОВ «ІБК XXI століття» і

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено договір про участь у реконструкції будинку № 05/07/01 . За цим договором ТОВ «ІБК XXI століття» зобов`язалось здійснити реконструкцію нежитлової приміщення загальною площею 120 кв. м, яке йому належало на праві власності і розташоване на першому поверсі (праве крило) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , своїми силами і засобами та за рахунок коштів ОСОБА_1 і

ОСОБА_4 , які й забезпечують відповідне фінансування та приймають приміщення у свою власність згідно з умовами договору, зі строком введення будинку в експлуатацію - 30 квітня 2006 року. Метою участі ОСОБА_1

і ОСОБА_4 у фінансуванні реконструкції об`єкту згідно пунктом 1.2 договору є отримання у власність нежитлового приміщення - частки об`єкту реконструкції. На виконання умов договору щодо реконструкції об`єкту ОСОБА_1

і ОСОБА_4 перерахували ТОВ «ІБК» по 75 825,00 грн кожний, а ТОВ «ІБК XXI століття» станом на 19 грудня 2005 року виконало роботи на суму 14 200,00 грн. Відповідно до рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від

15 червня 2006 року № 2360 та від 28 липня 2006 року № 2884 ТОВ «ІБК XXI століття», яке є власником частини будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , виконало реконструкцію будівлі під житло з приміщеннями комерційного призначення. Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 28 грудня

2007 року житловий будинок прийнятий в експлуатацію. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10 липня 2008 року було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з приміщеннями комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема прийнято у експлуатацію і спірне нежитлове приміщення, якому присвоєно № 113 , загальною площею 127,9 кв. м. Рішенням виконавчого Дніпропетровської міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 за ТОВ «ІБК XXI століття» оформлено право приватної власності з видачею свідоцтва на об`єкти нерухомого майна - квартири та нежитлові приміщення

в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі на спірне нежитлове приміщення. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від

24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення права власності фізичним та юридичним особам об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » від 09 червня 2009 року № 1447 вирішено оформити право власності за ТОВ «ІБК XXI століття» на нежитлове приміщення №113, загальною площею 127,9 кв. м., ганок літ. а2, з видачею свідоцтва про право власності. ТОВ «ІБК XXI століття» свої зобов`язання згідно умов вищезазначеного договору не виконала, приміщення у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 не передала. Постановою Господарського суду Запорізької області від 30 листопада 2012 року у справі

№ 21/5009/3755/11 ТОВ «ІБК XXI століття» визнано банкрутом. 26 квітня 2012 року в рамках ліквідаційної процедури, для задоволення вимог кредиторів, ТОВ «Біржевий Альянс» проводив аукціон нерухомого майна, а саме вбудованого нежитлового приміщення № 113 першого поверху загальною площею 127,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого між ОСОБА_2 і ТОВ «ІБК XXI століття» 20 червня 2012 року було укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості з відкритих торгів. Позивач посилався на ті обставини, що між ним та ТОВ «ІБК XXI століття» було досягнуто домовленість про те, що зазначений договір є попереднім, а сам договір буде укладено у нотаріальній формі ближчим часом; що він сплатив суму передбачену по договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості з відкритих торгів в розмірі

113 092,10 грн. Проте суд апеляційної інстанції зробив висновок, що нормами законодавства, чинного на час проведення ТОВ «Біржевий Альянс» аукціону

з продажу спірного нерухомого майна, був встановлений інший порядок продажу майна на аукціоні та набуття права власності на нього. Доводи позивача про те, що він виконав свої зобов`язання за договором та сплатив суму передбачену по договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна з відкритих торгів у розмірі 113 092,10 грн спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів на підтвердження зазначених обставин. Таким чином, спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем, а саме звернення з позовом до суду, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки свідоцтво про придбання майна на аукціоні видається нотаріусом на підставі акта про передання права власності на придбане майно, яке підписується сторонами, та протоколу про проведення аукціону, складеного організатором аукціону.

Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від

25 листопада 2013 року у справі №200/3776/13-а задоволено позовні вимоги

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - ТОВ «ІБК XXI століття», про визнання недійсним рішення. Зокрема, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » з моменту його прийняття в частині абзацу 2 пункту першого щодо оформлення права власності за ТОВ «ІБК XXI століття» на нежитлове приміщення № 113, загальною площею 127.9 кв. м, ґанок літ. а прим. 2, з видачею свідоцтва про право власності, визнано неправомірним та скасовано.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 листопада 2013 року скасовано, провадження у справі закрито. Апеляційний суд виходив з того, що зазначений спір належить розглядати у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Це судове рішення набрало законної сили.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ІБК ХХІ століття» припинено

з 29 травня 2014 року (номер запису 11031170020029990), правонаступників немає.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За змістом частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

Згідно з статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 387, частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі

№ 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

У пункті 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з пунктами 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ТОВ «ІБК XXI століття» було укладено договір про участь у реконструкції будинку від 05 липня 2005 року

№ 05/07/01, згідно з умовами якого ТОВ «ІБК ХХІ століття» зобов`язалось своїми силами і засобами, за рахунок коштів позивачів, здійснити реконструкцію об`єкту і передати позивачам спірне нежитлове приміщення, а позивачі - забезпечити відповідне фінансування об`єкта реконструкції та прийняти його у свою власність відповідно до умов договору (пункт 1.1 договору);

ТОВ «ІБК ХХІ століття» зобов`язалось після сплати позивачами всієї суми інвестування та введення будинку в експлуатацію, надати необхідні документи ОСОБА_1 і ОСОБА_4 для оформлення приміщення у власність (пункт 3.2 вказаного договору);

після підписання договору позивачі зобов`язались не пізніше 2 (двох) банківських днів, враховуючи день підписання договору, внести на розрахунковий рахунок платіж в розмірі 151 650,00 грн, що за курсом Національного банку України станом на дату підписання договору становить 30 000,00 дол. США. Залишок вартості приміщення у розмірі 60 670,00 грн, що за курсом Національного банку України станом на дату підписання договору становить 12 000,00 дол. США ОСОБА_1 і ОСОБА_4 вносять протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання акта прийому - передачі об`єкта будівництва (пункти 4.2 - 4.3 договору);

оформлення об`єкта реконструкції та його реєстрація у житлово-експлуатаційній службі за договором є обов`язком позивачів (пункти 2.3 - 2.4 договору);

без отримання згоди та повідомлення позивачів ТОВ «ІБК ХХІ століття» звернулось до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з листом про оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості;

згідно з інформацією, розміщеною на сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 29 травня 2014 року ТОВ «ІБК ХХІ століття» припинено, правонаступників немає;

рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від

19 лютого 2013 року у справі № 204/318/13-ц, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на спірне нежитлове вбудоване приміщення, скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року, а

у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «ІБК ХХІ століття», третя особа - ТОВ «Біржевий Альянс», про визнання права власності на спірне майно відмовлено.

Таким чином, на підставі договору про участь у реконструкції будинку від 05 липня 2005 року № 05/07/01 між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ТОВ «ІБК XXI століття» виникли зустрічні зобов`язання. З однієї сторони ОСОБА_1 і ОСОБА_4 повинні були внести на розрахунковий рахунок платіж в розмірі 151 650,00 грн, а після підписання акта прийому - передачі об`єкта будівництва протягом тридцяти календарних днів доплатити решту вартості об`єкта реконструкції у розмірі 60 670,00 грн. З іншої сторони ТОВ «ІБК ХХІ століття» повинно було здійснити реконструкцію, підписати акт прийому - передачі об`єкта будівництва, отримати залишок вартості об`єкта реконструкції після введення будинку в експлуатацію та надати позивачам документи для реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення.

Апеляційний суд, виконуючи вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, надавши оцінку матеріалам справи, вважав, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_4 повністю виконали умови договору про участь у реконструкції будинку від 05 липня 2005 року № 05/07/01 та забезпечили фінансування об`єкта реконструкції. Це, на переконання апеляційного суду, підтверджується квитанціями від 11 липня 2005 року № 53, № 54 та актом від

19 грудня 2005 року №1/19/12 здачі - приймання виконаних робіт.

Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що вказаними документами підтверджується факт виконання лише частини зобов`язань за договором про участь у реконструкції будинку від 05 липня 2005 року № 05/07/01, а саме внесення платежу в розмірі 151 650,00 грн, що за курсом Національного банку України станом на дату підписання договору становить 30 000,00 дол. США. Доказів доплати решти вартості об`єкта реконструкції у розмірі 60 670,00 грн, що за курсом Національного банку України станом на дату підписання договору становить 12 000,00 дол. США, матеріали справи не містять.

За таких обставин апеляційний суд не надав належну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та зробив передчасний висновок про повне виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як інвесторами зобов`язань за договором про участь у реконструкції будинку від 05 липня 2005 року № 05/07/01.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки встановлення факту повної оплати реконструкції будинку за умовами договору від 05 липня 2005 року № 05/07/01 на підставі належних доказів має значення для правильного вирішення цієї справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати; передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 - 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук