Постанова

від 29.06.2022 по справі 607/22287/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 607/22287/19

провадження № 61-15694св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г.І., Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільська районна державна адміністрація, ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 рокуу складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільська районна державна адміністрація, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним в частині свідоцтва про право власності, визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 02 квітня 2009 року він склав заповіт, за яким усе своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось, з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1

ОСОБА_1 прийняла спадщину, подавши заяву державному нотаріусу.

За життя, 06 квітня 2005 року, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 з однієї сторони (Замовник) та Приватне підприємство «АТК «Форсайд Ейрлайнз» (далі - ПП «АТК «Форсайд Ейрлайнз») з іншої сторони (Підрядник) уклали договір підряду на капітальне будівництво котеджного будинку АДРЕСА_1 (далі - договір). На виконання умов договору ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в період з 06 квітня 2005 року до 25 липня 2007 року на користь ПП «АТК «Форсайд Ейрлайнз» були сплачені грошові кошти в загальній сумі 395 900, 00 грн.

07 грудня 2013 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано одноособово, власником є ОСОБА_2 . 22 грудня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок. Це порушує право ОСОБА_1 на частину житлового будинку, як спадкоємиці ОСОБА_5 , який був забудовником, за кошти якого спільно з ОСОБА_2 , відбулося будівництво нерухомого майна.

Просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності, індексний номер: 15143542, видане 22 грудня 2013 року Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області в частині реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності, індексний номер: 15143542, видане 22 грудня 2013 року Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області, в частині реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 призвело до порушення права ОСОБА_1 на спадщину після смерті ОСОБА_5 . Незважаючи не те, що ОСОБА_5 за життя не оформив документи на спірний житловий будинок та не зареєстрував своє право власності на частку житлового будинку у встановленому порядку, оскільки будівництво не було завершене, суд першої інстанції встановив, що до складу спадщини у цій справі увійшли також і майнові права, що належали померлому ОСОБА_5 .

Вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку спірного житлового будинку суд першої інстанциї визнав такими, що є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки суд не встановив, що ОСОБА_1 зверталась до державного реєстратора щодо реєстрації права власності за спадкодавцем ОСОБА_5 на 1/2 частку спірного житлового будинку та отримала відмову у проведенні реєстраційних дій та/або до нотаріальної контори із заявою про видання їй свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно та отримала відмову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що: ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 сплатив кошти в повному обсязі відповідно до договору та у ОСОБА_5 виникли майнові права забудовника щодо цього незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва; на час смерті ОСОБА_5 будівництво спірного житлового будинку не було завершене, за ним не було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та не визначено часток співвласників у цьому спірному майні; права та обов`язки спадкодавця як забудовника незавершеного будівництва є майновими та включаються до майна; ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 , прийняла спадщину за заповітом у встановленому законом порядку шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та має право на спадщину; видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок призвело до порушення права ОСОБА_1 на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 сплатив кошти в повному обсязі відповідно до договору підряду на капітальне будівництво № 9, у нього виникли майнові права забудовника щодо цього незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва. Отже, у зв`язку із смертю ОСОБА_5 позивач, як спадкоємець за заповітом, що прийняла спадщину, має право на майнові права спадкодавця, що належали йому на час смерті; видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок призвело до порушення її права на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Суд обґрунтовано визнав частково недійсним свідоцтво про право власності в частині реєстрації за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення повністю та передати справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що договір від 06 квітня 2005 року № 9 та договір про будівництво від 15 листопада 2012 року стосуються одного і того ж будинку.

Проте цей факт не відповідає дійсності та спростовується тим, що повідомлення про початок будвельних робіт датується 30 листопада 2012 року, декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного будинку видана та зареєстрована в інспекції державного архітектурно - будвельного контролю у Тернопільській області (далі - ДАБК) 23 квітня 2013 року, замовником зазначений ОСОБА_2 , у декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначено дату початку будівництва - 30 листопада 2012 року, дату закінчення - 12 квітня 2013 року.

Суди першої та другої інстанції неправомірно застосували норми про спадкування, оскільки спірний будинок та майнові права на нього не входять до складу спадщини.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15, Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, судами обох інстанцій було всебічно та повно встановлено всі обставини, які мали значення для правильного вирішення справи.

Суди правильно встановили, що хоча в Декларації про готовність об`єкта до експлуатації забудовником вказано лише ОСОБА_2 , цей факт не спростовує того, що прийняття спірного об`єкта в експлуатацію відбулося вже після смерті ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції ідентифікував об`єкт нерухомості, щодо якого було укладено договір від 06 квітня 2005 року № 9, та будинок за адресою: АДРЕСА_2 як один і той самий об`єкт нерухомості, оскільки зазначена в договорі адреса не є юридичною адресою будівництва будинку, а є будівельною адресою будівництва, виконувачем робіт, як згідно договору так і декларації про готовність об`єкта до експлуатації, є ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 квітня 2005 року ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 з однієї сторони (Замовник) та ПП «АТК «Форсайд Ейрлайнз» з іншої сторони (Підрядник) уклали договір.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 договору Замовник замовляє, а Підрядник здійснює будівництво котеджного будинку згідно з архітектурно-планувальним завданням від 06 серпня 2004 року №40 за адресою: АДРЕСА_3 вартість одного квадратного метру загальної площі визначається з врахуванням витрат на виготовлення проектної документації, витрат на будівництво та інженерне забезпечення, та становить 1 425,60 гривень за один метр квадратний загальної площі (пункт 2.2).

Відповідно до пункту 6.2 договору замовник зобов`язується своєчасно і повністю сплачувати вартість будівництва згідно з пунктом 2.5 договору та своєчасно прийняти об`єкт будівництва згідно з пунктом 5 договору.

Згідно з пунктом 6.3 договору підрядник зобов`язується вчасно виконати будівельні роботи в об`ємі, передбаченому в проєктній документації та цим договором, та передати відповідні документи замовнику після оформлення акта прийому-передачі для оформлення прав власності на об`єкт будівництва та земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м, на якій знаходиться об`єкт будівництва.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , згідно з договором передали як оплату грошові кошти, а ПП «АТК «Форсайд Ейрлайнз» в особі директора ОСОБА_6 , прийняв в оплату грошових коштів на загальну суму 395 900,00 грн, останній платіж сплачений 25 липня 2007 року, про що складений акт, підписаний ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .

Суди встановили, що ОСОБА_5 сплатив кошти на виконання умов договору від 06 квітня 2005 року, цю обставину визнав ОСОБА_2 та не оспорює.

13 листопада 2008 року ОСОБА_2 видано державний акт, серія ЯЕ № 302713, на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного житлового будинку була видана та зареєстрована в Інспекції державного архитектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 23 квітня 2013 року, замовником вказано ОСОБА_2 .

Державний реєстратор прав на нерухоме майно 22 грудня 2013 року прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на 1/1 житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 6125287500:01:018:0037 за ОСОБА_2 згідно з поданою ним заявою.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22 грудня 2013 року, індексний номер: 15143542, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 грудня 2013 року, індексний номер: 15143572 .

Відповідно до довідки № 580, яка видана Виконавчим комітетом Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області 27 листопада 2013 року, за ОСОБА_2 обліковується житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Технічний паспорт на житловий будинок із спорудами АДРЕСА_4 виданий ОСОБА_2 02 вересня 2013 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації.

02 квітня 2009 року ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким усе майно, що буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, а також все те, на що за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , яке видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції 14 березня 2012 року.

Відповідно до спадкової справи №248/2012, що знаходиться у Першій тернопільській нотаріальній конторі, 09 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Першої тернопільської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Інші спадкоємці заяв про прийняття спадщини не подали.

Суди встановили, що на розгляді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться цивільна справа № 607/14103/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Такожсуди першої та другої інстанцій встановили, що ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 сплатив кошти в повному обсязі відповідно до договору та у нього виникли майнові права забудовника щодо незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва.

На час смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будівництво спірного житлового будинку не було завершене, за ним не було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та не визначено частки співвласників у спірному майні.

Суди встановили, що на час судового розгляду будівництво було завершене та декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного житлового будинку видана та зареєстрована в Інспекції державного архитектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 23 квітня 2013 року та проведена реєстрація права власності на спірний житловий будинок, ОСОБА_2 видано спірне свідоцтво про право власності від 22 грудня 2013 року.

ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_5 , прийняла спадщину за заповітом у встановленому законом порядку шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та має право на спадщину.

Суди встановили, що видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок призвело до порушення права ОСОБА_1 на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15, Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за заверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19, від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Твердження заявниці в касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з огляду на те, що спірний будинок не належав спадкодавцеві, а тому спадкоємець не має права на частку у ньому в порядку спадкування, є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій як підставу для визнання частково недійсним свідоцтва про право власності в частині реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку застосували частину першу статті 190, частину третю статті 331 ЦК України та встановили, що ОСОБА_5 був забудовником незавершеного будівництва.

Також суди повно і належно оцінили докази, що підтверджують факт укладення ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 договору та відповідно сплату ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 коштів в повному обсязі відповідно до договору, у зв`язку з чим у ОСОБА_5 виникли майнові права забудовника щодо спірного незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва.

Відповідно до статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 331 ЦК України).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частинами два, три статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає після завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. У разі, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11, провадження № 61-13194св18, за позовом про визнання права власності на 35/60 частин об`єкту незавершеного будівництва в порядку спадкування.

Крім того, наведені вище доводи касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди встановили, що не заперечувалось учасниками справи, що зазначена в договорі адреса: АДРЕСА_2 не є юридичною адресою будинку, а будівельною адресою будівництва, а визначення номеру котеджу як будівельного об`єкту не повинно співпадати з присвоєним номером готового житлового будинку прийнятого в експлуатацію чи поштовою адресою.

Отже, суди дійшли висновку, що доводи ОСОБА_3 про неможливість ідентифікувати щодо якого саме будинку укладено договір з інформації в декларації про готовність об`єкта до експлуатації та договору є необґрунтованими, а декларація про готовність об`єкта до експлуатації видана саме на об`єкт, щодо якого було укладеного договір.

Суди встановили, що на час судового розгляду будівництво було завершене та декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного житлового будинку була видана та зареєстрована в ДАБК 23 квітня 2013 року та проведена реєстрація права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 із виданням спірного свідоцтва про право власності від 22 грудня 2013 року.

Посилання ОСОБА_3 , що оспорюване свідоцтво не може бути визнане недійсним, у зв`язку з тим, що належним способом захисту є оскарження рішення державного реєстратора не береться судом до уваги, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8цс21 та від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20, щодо способу захисту порушеного права особи, яка первісно набула право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8цс21, зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача (пункт 119). Можливість задоволення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності завжди залежить від фактичних обставин справи та порушеного права, а тому вирішується судами в кожному окремому випадку з урахуванням зазначеного (пункт 123).

У постанові від 14 грудня 2022 року, справа № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31 цс20, Велика Палата Верховного Суду вважала, що у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

З огляду на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначає, що ОСОБА_5 , як забудовник за договором, проінвестував будівництво спірного нерухомого майна разом із ОСОБА_2 до своєї смерті і на момент смерті мав права тотожні з правами власника нерухомого майна, які пов`язані зі створенням об`єкту нерухомого майна, та вважався особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

ОСОБА_2 набув право власності на новостворене майно та його оформив. ОСОБА_1 як спадкоємиця, яка успадкувала майнові права ОСОБА_5 , в тому числі, як забудовника спірного будинку, обрала такий спосіб захисту, який з огляду на фактичні обставини цієї справи є ефективним.

Суди дійшли правильного висновку, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом, що прийняла спадщину, має право на майнові права спадкодавця, що належали йому на час смерті.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Верховний Суд виходить з того, що будівництво здійснювалось згідно із законом. У разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника, входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.

Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 4 травня 2022 року у справі № 372/4235/19, провадження № 61-655св21.

ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі зазначила, що суди першої та другої інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15, суд вирішував питання: про встановлення факту належності позивачу нежилого приміщення; встановлення факту прийняття ним спадкового майна, що складається з із спірного нежилого приміщення, та визнання за ним права власності на спірну нерухомість, у зв`язку з неможливістю оформлення спадщини після смерті дружини позивача. За життя дружина позивача не встигла подати заяву та зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на належне їй нерухоме майно, а тому нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності на спірне приміщення в порядку спадкування.

У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що право власності на об`єкт новоствореного нерухомого майна виникає з моменту введення його в експлуатацію та його державної реєстрації, при цьому вимоги про визнання права власності на об`єкт нерухомості мають заявлятися до особи, яка оспорює чи не визнає таке право, та приймає рішення направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18, суд розглядав господарську справу за позовом суб`єкта господарювання до органу місцевого самоврядування про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що перебуває у комунальній власності. Верховний Суд дійшов висновку, що рішення органу місцевого самоврядування та її виконавчого комітету, які стали підставами для видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності та реєстрації речових прав на нерухоме майно, не скасовані та є чинними, що виключає можливість визнання свідоцтва недійсним.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин ( права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони виступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначити за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, яка переглядається, установлено інші обставини, отже, у постанові Верховного Суду України та постанові Верховного Суду, на які посилається заявниця, висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18 відмінними є підстави позову та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15 суд направив справу на новий касаційний розгляд, тобто не ухвалював остаточного рішення.

Тому Верховний Суд вважає, що посилання заявниці ОСОБА_3 на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15, від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18, зводяться до незгоди заявниці з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів.

Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявниця намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.

ОСОБА_3 у касаційній скарзі звернулася до Верховного Суду з клопотанням, у якому просила зупинити дію постанови Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на викладене немає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко