Постанова

від 04.07.2022 по справі 465/8227/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/8227/20 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.

Провадження № 22-ц/811/3822/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Провадження № 22-ц/811/3821/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.

секретар :Іванова О.О.

З участю представника ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича В.П., яке відбулося 06.06.2022,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львовіцивільну справу№ 465/8227/20 за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича Василя Петровича на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 вересня 2021 року та на додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

14 грудня 2020 рку ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просить стягнути солідарно з відповідачів на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 377 415 євро 14 євроцентів, яка складається з: 350 000,00 євро - основна сума позики, 8 630,14 євро проценти за користування позикою та 18 785,00 євро - 3% річних.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 28 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивачки ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 350000 євро. Справжність підпису відповідача на заяві про підтвердження факту отримання грошових коштів засвідчена нотаріально приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Романко Л.В. у реєстрі за № 425. Додатково розпискою від 28 грудня 2018 року ОСОБА_2 власноруч визначив дату повернення коштів до 18 лютого 2019 року, однак коштів не повернув. 21 липня 2021 року відповідач ОСОБА_2 повернув позивачці кошти в розмірі 10 000 євро і вказані кошти були спрямовані на погашення 3% річних, а саме 6099 євро зараховано на оплату 3% річних, нарахованих у період з 01.12.2020 року по 01.07.2021 року, та 3901 євро на оплату 3% річних, нарахованих у період з 18.02.2019 року по 01.12.2020 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі, зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 та є співвласниками по 1/3 частині вказаної квартири. Вважає, що відповідачі повинні відповідати як солідарні боржники, оскільки кошти отримані у борг були використані на потреби сім"ї. За наведених обставин, просить позов задовольнити та стягнути з відповідачів на користь позивача вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 24 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму позики у розмірі 350000,00 євро, проценти у розмірі 8630,14 євро, 3% річних у розмірі 14884,00 євро, а всього 373 514 (триста сімдесят три тисячі п`ятсот чотирнадцять) євро 14 євроцентів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10 510 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішення Залізничного районного суду від 21 жовтня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шпуганича Василя Петровича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000(п`ятнадцять тисяч) гривень.

Заочне рішення суду та додаткове рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_1 -адвокат Шпуганич В.П.

В апеляційній скарзі зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову про солідарне стягнення боргу з відповідачів, суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, що отримані кошти за договором позики ОСОБА_2 фактично були використані на задоволення потреб сім`ї. З висновком суду представник позивача не погоджується , оскільки такий суперечить вимогам Сімейного кодексу України, так як законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя. Стверджує, що тлумачення частини 4. ст.65 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що той з подружжя хто не брав безспосередню участь в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником) за наявності двох умов: 1) договір укладено другим з подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Отже, якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій у постанові від 19 червеня 2013 року (справа №6-55цс13). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя , винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя , що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Доказів того, що отримані грошові кошти були витрачені не в інтересах сім`ї, відповідачами не надано. Стверджує, що письмова згода другого з подружжя на укладення договору позики не є обов`язковою, а тому позов підлягав до задоволення повністю.

Доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення свідчать про те, що апелянт не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу стягнутих судом. Звертає увагу, що відповідно до акту виконаних робіт (наданих) послуг адвокатом надано юридичні послуги на суму 100 000 грн., а тому за відсутності заперечень відповідача з приводу зазначеної суми, суд не вправі втручатися у відносити адвоката і клієнта. Просить рішення та додаткове рішення скасувати (змінити) та викласти його резолютивну частину у відповідності до уточнених позовних вимог та заяви про ухвалення додаткового рішення.

На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) відзив на апеляційну скаргу суду не надано.

Відповідачі по справі в судове засідання не з`явилися, судові повістки повернулися у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. На телефонні дзвінки відповідачі не відповідали. Однак, суд повідомив відповідачів про день і час слухання справи на сайті-суду. Колегія суддів вважає, що відповідачі умисно ухилялися від отримання викликів як у суд першої інстанції так і апеляційної, знаючи про свій борг.

Згідно з п. 4 ч.8 ст128 ЦПК України Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шпуганича В.П. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 28.12.2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 350000 євро, що еквівалентно 10932425 гривень за офіційним курсом Національного банку України станом на 28.12.2018 року, що підтверджується нотірально засвідченою заявою /а.с. 6/.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зобов`язувався повернути отримані від позивачки кошти до 18.02.2019 року, проте своїх зобов`язань останній не виконав. (а.с.7).

21 липня 2021 року відповідач ОСОБА_2 повернув позивачці кошти в розмірі 10 000 євро, що стверджується поясненнями позивача та такі були зараховані на погашення 3% річних, а саме 6099 євро нарахованих у період з 01.12.2020 року по 01.07.2021 року, та 3901 євро на оплату 3% річних, нарахованих у період з 18.02.2019 року по 01.12.2020 року .

Таким чином, сума основного боргу, яка на сьогодні не повернута відповідачем, становить 350000 євро, 8630,14 євро проценти, 3% річних у розмірі 14884,00 євро-всього 373514євро 14 євроцентів.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103/ цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967/цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79 /цс 14, від 18 вересня 2013 року № 6 63/ цс 13 висловлена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, у постанові у справі № 6-50цс16 від 24 лютого 2016 року.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вказана правовапозиція викладенау постановахВерховного СудуУкраїни від2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 8 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.

Згідно із ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем на підтвердження укладення між сторонами договору позики та його умов, надано заяву про отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 350 000 євро 28.12.2018 року, яка нотаріально посвідчена.

Зазначений договір є належним і допустимим доказом на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики і передачі грошей за цим договором.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Таким чином, відсотки за користування кредитом та три відсотки річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, також мають бути виражені у валюті боргового зобов`язання - євро.

Відповідно до розрахунку, поданого позивачем, розмір відсотків за користування позикою за період з 29.12.2018 року до 17.02.2019 року, нарахований на підставі ст. 1048 ЦК України, становить 8630,14 євро та розмір трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період 18.02.2019 року до 01.12.2020 року, з врахуванням сплачених відповідачем 3901 євро, становить 14884 євро. Даний розрахунок не спростований відповідачем, а тому суд бере такий до уваги та з таким погоджується.

Колегія суддів відхиляє доводи представника апелянта- адвоката Шпуганич В.П. про те, що грошові кошти отримані у позику ОСОБА_2 використані в інтересах сім`ї, оскільки відповідачі перебувають у шлюбі, ведуть спільний бізнес.

Із нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 28.12.2018 року (а.с.6), встановлено, що грошові кошти в розмірі 350000,00 євро отримав особисто ОСОБА_2 від ОСОБА_1 ..

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували , що вказаний договір позики ( заява від 28.12.2018 року) був укладений ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, а кошти, отримані в борг за цим договором фактично були використані на задоволення потреб сім`ї.

Положеннями ст.65 СК передбачено отримання письмової згоди другого з подружжя у разі укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна. Позичені грошові кошти ОСОБА_4 у сумі 350000,00 Євро є значно великою сумою, однак відсутня заява другого з подружжя ОСОБА_5 про її згоду на отримання коштів у такій значній сумі ОСОБА_4 .

Доводи апелянта про можливість укладення позичених коштів у ТОВ «Укрдеревконтакт», де відповідач ОСОБА_3 є співвласником, суд вважає припущенням.

Із власноручно написаного запису від 28.12.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язувався повернути позичені кошти до 18.02.2019 року ( а.с.7).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Згідно ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, така підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 02.12.2020 року уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом Шпуганич В.П. (а.с.14).

Відповідно до п. 6.1 Договору про надання правничої допомоги, укладеному між ОСОБА_1 та адвокатом Шпуганич В.П., за правову допомогу, передбачену в п.1.2 Договору замовник ОСОБА_1 сплачує адвокату винагороду у фіксованій сумі в 100 000 гривень.

Згідно акту 27.09.2021 виконаних робіт (наданих) послуг від 27.09.2021, на протязі грудня 2020 вересня 2021 адвокатом Шпуганичем В.П. надано, а замовником отримано юридичні послуги, вартість яких в сукупності визначено у грошовому виразі 100 00,00 грн.

Відповідно до ч.1,3 ст.133 судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: п.1) на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.1 ст.137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ч.3 п.8 ст.141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із ч. 3 ст.141ЦПКУкраїни при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаютьсяЗаконом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами першою та другоюстатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар(цінадоговору пронадання правовоїдопомоги)зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

З матеріалів справи, а саме з Акту виконаних робіт (надання послуг) від 27.09.2020року сума витрат склала 100 000 грн. та отримана адвокатом у вигляді готівки.(а.с.141).

При визначенні суми витрат на правову допомогу у зазначеній справі, суд враховує ціну позову, яка є значно високою, поведінку відповідачів, які не з`являлися на судові засідання, відповідач ОСОБА_2 недобросовісно відносився до взятих зобов`язань, значний об`єм роботи адвоката, реальність надання адвокатських послуг та добросовісне відношення адвоката до виконання умов договору. Такі самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду адвокатом надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, платіжні квитанції, що свідчать про оплату гонорару на суму 100000,00 грн. Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи що заперечень з приводу оплати адвокатських послуг не поступило, колегія суддів вважає, що такі підлягають стягненню з відповідача у розмірі, який визначений сторонами договору, а додаткове рішення підлягає зміні.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1,2; 375; 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича Василя Петровича на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 вересня 2021 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шпуганича Василя Петровича на додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 21 жовтня 2021 року задоволити.

Додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості змінити.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Шпуганича В.П. про стягнення витрат на правову допомогу задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 100000,00 ( Сто тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 липня 2022 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк