Рішення

від 30.06.2022 по справі 755/7716/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/7716/20

Провадження № 2/755/941/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Лупко М.В., Кравченко А.С.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 5 000 000 грн, інфляційні втрати в сумі 897 110 грн, 3 % річних у розмірі 393 037,20 грн, моральну шкоду в розмірі 103 906 грн, судовий збір у розмірі 10 510 грн, 214 грн комісії за його сплату, 12 900 грн вартості експертного психологічного дослідження та витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що він у лютому 2010 року спільно з ОСОБА_6 вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю. За спільною згодою засновниками товариства витупили дружина позивача - ОСОБА_7 та донька ОСОБА_8 , розподіливши частки по 50% кожному.

Директором новоствореного Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД» (далі - Товариство «РИФ-Транс ЛТД»; Товариство) зі статутним капіталом 20 000 грн був призначений ОСОБА_1

13.03.2012 учасниками Товариства прийнято рішення про збільшення статутного капіталу підприємства до 10 000 000 грн зі збереженням рівності часток - 50% ОСОБА_7 та 50% ОСОБА_9 , однак відповідач на той час не мала змоги своєчасно внести кошти у розмірі 5 000 000 грн в рахунок поповнення своєї частки статутного капіталу Товариства, у зв`язку з чим між позивачем та ОСОБА_6 у подальшому була досягнута домовленість, що він замість відповідачки внесе 5 000 000 грн у рахунок формування статутного капіталу частки учасника ТОВ «Риф-Транс ЛТД», що і було ним зроблено упродовж 2016-2017 рр дев`ятьма окремими платежами із зазначенням у меморіальних ордерах «Внесок до статутного фонду від ОСОБА_10 через ОСОБА_1 », тобто частка учасника ОСОБА_9 у розмірі 5 000 000 грн сформована у повному обсязі його коштами.

Проте, ОСОБА_9 , незважаючи на письмову вимогу від 12.04.2020, до теперішнього часу зазначені грошові кошти йому не повернула, а тому він вважає, що такі безпідставно набуті відповідачкою та підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Також вважає, що на його користь підлягають стягненню інфляційній втрати та 3 % річних від суми боргу, моральна шкода і судові витрати.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.08.2020 відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та визначено відповідні строки.

28.10.2020 до суду представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд, позовну заяву залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність тверджень позивача щодо формування частки учасника ОСОБА_9 у розмірі 5 000 000 грн, сформована у повному обсязі за рахунок його коштів, оскільки вказані кошти позивач отримав від відповідача на початку вересня 2016 року і доказів їх належності позивачу останнім не надано. Крім того, в період часу з 01.01.2015 по 06.04.2020 ОСОБА_1 також особисто вносив кошти до статутного капіталу Товариства від імені ОСОБА_7 на загальну суму 2 746 282 грн, невеликими платежами (по 3 000 грн і 5 000 грн), що свідчить про відсутність фінансової можливості сплатити навіть свою частку у статутному капіталі Товариства. Поряд з цим, вказує про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, оскільки кошти від імені відповідача вносились позивачем на підставі усної домовленості добровільно, за відсутності рахункової помилки з його боку чи з боку банку. Вказані кошти використовувались і використовуються у господарській діяльності Товариства і з часу передачі (у вересні 2016 р) позивачу відповідачем коштів у розмірі 5 000 000 грн для внесення до статутного капіталу, ОСОБА_5 не отримувала дивідендів від господарської діяльності та не повертала внесений статутний капітал. Решта вимог позовної заяви також є такими, що не підлягають задоволенню, як похідні від вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

30.11.2020 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій вказує, що на підтвердження доводів щодо передачі позивачу у вересні 2016 року грошових коштів у розмірі 5 000 000 грн для внесення від її імені до статутного фонду Товариства відповідач не надала. Більш того, у позивача не було усних домовленостей з відповідачем про внесення вказаної суми, оскільки на той час відповідач була студенткою і не мала доходів, які б підтверджували наявність у неї такої суми.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30.11.2020 залучено до участі в справі Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-ТРАНС ЛТД» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10.12.2020 закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.02.2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021, скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10.12.2020, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали даної цивільної справи передані у провадження судді Катющенко В.П.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2021 позовну заяву прийнято до провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

08.08.2021 до суду від представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення від 27.08.2021, у яких останній вказує на те, що меморіальні ордери, надані позивачем, є документами, які лише підтверджують внутрішньобанківські операції та не є доказом того, що платником грошових коштів на загальну суму 5 000 000 грн є ОСОБА_1 , а навпаки підтверджують здійснення поповнення статутного капіталу від ОСОБА_10 , оскільки ні статутом Товариства , ні Законом України «Про господарські товариства» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено право вносити несплачену частку до статутного капіталу товариства за іншого учасника директором або іншою особою. Внесення здійснюється виключно учасником товариства. Хоча внесення на розрахунковий рахунок Товариства готівкових коштів через директора, який є посадовою особою товариства, не суперечить вимогам закону та господарській діяльності товариства, проте не свідчить, що грошові кошти, які надійшли на рахунок Товариства як внесок відповідача до статутного капіталу через директора цього Товариства, належать на праві власності останньому.

Від позивача до суду 06.09.2021 року надійшли письмові пояснення, у яких він посилається на те, що доказами внесення його особистих коштів за відповідача до статутного фонду товариства є висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведеннями комісійної судово-економічної експертизи від 09 червня 2020 року № 11651/20-72/15386?15388/20-72 та висновок спеціаліста аудиторської фірми «НХД-Аудит» від 26.06.2020. Крім того, наголошує, що меморіальний ордер є первинним документом, що містить відомості про операцію банку, а отже надані ним меморіальні ордери є належним, допустимим та достатнім доказом внесення саме ним грошових коштів до статутного фонду Товариства за відповідача у період 2016-2017 роки. Згідно з довідкою ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» від 28.04.2020 р. кореспонденціями рахунків дебет 311 кредит 46 - внески про формування статутного капіталу на поточний рахунок у банку, частка учасника ОСОБА_10 у розмірі 5 000 000 грн сформована у повному обсязі коштами позивача.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із встановленням загального порядку дослідження доказів, у судове засідання викликано сторін та свідків.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у заявах по суті справи. Додатково пояснив, що усі справи він мав не з відповідачем, а з її батьком ОСОБА_6 . Саме з ним була домовленість про створення Товариства, однак він не міг бути засновником, у зв`язку з чим було прийнято рішення, що засновниками Товариства буде його, позивача, дружина, та донька ОСОБА_6 - відповідач. Наприкінці 2016 року ОСОБА_6 попросив його, позивача, внести за його доньку грошові кошти до статутного капіталу Товариства, оскільки він потрапив у ДТП, та мав судові провадження. Протягом 2016-2017 він, позивач, вніс до статутного капіталу Товариства 5 000 000 грн за доньку ОСОБА_6 - відповідача. Його дружина вносила свою частину грошових коштів у статутний капітал протягом 2012-2017 рр. В подальшому, ОСОБА_6 посилаючись на сімейні проблеми, виставив вимогу про повернення 50% статутного капіталу, на що він звичайно не погодився, оскільки ні ОСОБА_6 ні його донька грошові кошти не вносили. ОСОБА_6 ініціював ряд судових процесів, подав заяву до поліції, які завершились не на його користь. Також зазначив, що відповідач, на момент формування статутного капіталу Товариства, була студенткою, та не надала жодного доказу наявності у неї або її родини грошових коштів для формування статутного капіталу.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у заявах по суті справи, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у відзиві, просила суд в позові відмовити. Додатково пояснила, що жодних домовленостей з позивачем про внесення його особистих грошових коштів до статутного капіталу Товариства, не було. У 2016 році відповідач передала позивачу грошові кошти для внесення в статутний капітал Товариства, однак не зрозуміло чому він це робив протягом такого тривалого часу. Згідно виписок по поповненню статутного капіталу Товариства, позивач та його дружина вносили грошові коши до статутного капіталу, як частку дружини позивача, протягом тривалого часу та незначними сумами, що свідчить про те, що позивач не мав грошових коштів для внесення до статутного капіталу Товариства за відповідача. Відповідач не надавала позивачу довіреності щодо внесення від її імені грошових коштів до статутного капіталу Товариства, та не складалась розписка про передачу коштів відповідачем позивачу. При цьому представник вважає, що оскільки у меморіальних ордерах відсутні відомості про позивача як платника, а також відсутні докази наявності у позивача такої суми грошових коштів, позивач не довів свої позовні вимоги.

Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду показала, що вона та відповідач є засновниками ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», а позивач є директором та її чоловіком. Між позивачем та ОСОБА_6 була домовленість про внесення частки відповідача до статутного капіталу Товариства позивачем, оскільки у ОСОБА_6 були проблеми, а його донька, відповідач, була студенткою. ЇЇ чоловік вніс за відповідача грошові кошти до статутного капіталу Товариства у загальному розмірі 5 000 000 грн. Вона також вносила грошові кошти до статутного капіталу Товариства, при цьому чоловік їй допомагав, наразі не пам`ятає точні суми. Вона та її чоловік завжди були підприємцями та забезпеченими людьми. Відповідач наразі є учасником Товариства, однак ніколи не приймала участь в управлінні Товариством.

Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показала, що працювала бухгалтером в ТОВ «РИФ-Транс ЛТД». Статутний капітал Товариства був сформований у 2010 році ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у розмірі по 10 000 грн. У 2012 році статутний капітал Товариства був збільшений до 10 000 000 грн, по 5 000 000 грн. ОСОБА_1 вносив грошові кошти до статутного капіталу за ОСОБА_5 через касу банку, а також вносив кошти і за свою дружину. Чи була довіреність на ім`я ОСОБА_1 від ОСОБА_5 , їй не відомо. Безпосередньо сама ОСОБА_5 грошові кошти до статутного капіталу Товариства жодного разу не вносила, участі в управлінні Товариством ніколи не приймала та вона, свідок, жодного разу її не бачила.

Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду показала, що вона надавала висновок спеціаліста від 17.04.2020 на виконання умов договору про надання супутніх послуг аудиту №351/20 від 03.04.2020 укладеного з ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», одним з питань якого було формування статутного капіталу Товариства. За наслідками проведеного аудиту було з`ясовано, що грошові кошти до статутного капіталу товариства за учасника ОСОБА_5 були внесені ОСОБА_1 як фізичною особою у розмірі 5 000 000 грн.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статті 1212 ЦК України, за змістом яких особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

У даній справі відсутній договірний характер правовідносин, предметом позову є стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) в порядку статті 1212 ЦК України, відповідно до вимог статті 625 ЦК України інфляційні втрати та три відсотки річних, а також відшкодування моральної шкоди.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Положення статті 1213 ЦК України гарантує потерпілому право на отримання майна, яке було передано набувачу.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна на одній стороні є результатом відповідного зменшення майна на іншій. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Судом встановлено, що згідно з протоколом Установчих зборів засновників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від 18 лютого 2010 року (всього засновників двоє) утворено Товариство «РИФ-Транс ЛТД» зі статутним фондом у розмірі 20 000 грн із розподілом часток: 10 000 грн - ОСОБА_7 - 50% статутного фонду та 10 000 грн ОСОБА_10 - 50 % статутного фонду. Виконання обов`язків директора покладено на ОСОБА_1 (а.с.22 т. 1).

Протоколом № 5 Установчих зборів засновників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від 13 березня 2012 року постановлено збільшити статутний фонд Товариства, встановивши його у розмірі 10 000 000 грн. Визначено розмір часток учасників Товариства: ОСОБА_7 - 5 000 000 грн - 50%; ОСОБА_10 - 5 000 000 грн - 50% (а.с. 33).

З меморіальних ордерів (а.с.44-48 т.1) вбачається внесення коштів у сумі 5 000 000 грн до уставного фонду поповнення статутного фонду від ОСОБА_10 через ОСОБА_1 у графі «Призначення платежу. У меморіальних ордерах від 07 грудня 2017 року, 8 грудня 2017 року, 11 грудня 2017 року, 12 грудня 2017 року, 20 грудня 2017 року, 26 грудня 2017 року, 28 грудня 2017 року та 29 грудня 2017 року у графі «Призначення платежу» вказано «готівкові надходження власних коштів, внесення до статутного фонду від ОСОБА_10 через ОСОБА_1 ».

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів (п.2 ч. 2 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

В матеріалах справи міститься висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведеннями комісійної судово-економічної експертизи від 09 червня 2020 року № 11651/20-72/15386?15388/20-72 на підставі заяви адвоката Середи Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 щодо проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні № 12018100090011578, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.10.2018 р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України (а.с. 134-157 т.1). З даного висновку вбачається, що на дослідження надано висновок спеціаліста ТОВ Аудиторська компанія «НХД-Аудит» від 17 квітня 2020 року, в якому на вирішення спеціаліста було поставлено питання «Чи підтверджується документально формування Статутного фонду ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД», в тому числі внесення внесків від кожного із засновників зокрема?». Надано відповідь, що Статутний фонд ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» станом на 30.12.2017 р. був сформований і сплачений у повному обсязі на загальну суму 10 020 000 грн. Від імені кожного з учасників внесено: за ОСОБА_7 у т.ч. особисто 2 548 932 грн, директором ОСОБА_1 - 2 461 068 грн; за ОСОБА_13 5 010 000 грн у т.ч. учасником ОСОБА_7 - 10 000 грн, директором ОСОБА_1 - 5 000 000 грн. Аналогічна відповідь дана у висновку спеціаліста ТОВ Аудиторська компанія «НХД-Аудит» від 17 квітня 2020 року (а.с. 160-214 т.1).

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд вважає висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведеннями комісійної судово-економічної експертизи від 09 червня 2020 року № 11651/20-72/15386?15388/20-72 та висновок спеціаліста аудиторської фірми «НХД-Аудит» від 26 червня 2020 року належними, допустимими та достатніми доказами, які підтверджують внесення позивачем за відповідача особистих коштів до статутного капіталу Товариства, а тому вимоги позивача про повернення коштів у розмірі 5 000 000 грн на підставі статті 1212 ЦК України є доведеними та обґрунтованими. Натомість, відповідачем не спростовано доводів позивача, не надано і судом не встановлено доказів належності їй грошових коштів у вказаній сумі на час внесення їх позивачем до статутного фонду Товариства, а за змістом ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому суд відхиляє доводи відповідача та її представника, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень та наголошує, що за змістом ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що відповідач не спростувала розмір нарахованих позивачем сум інфляційних втрати у розмірі 897 110 грн та 3% річних у розмірі 393 037,20 грн., а право на їх стягнення позивачем закріплено ст. 625 ЦК України, позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності є причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20), від 08 листопада 2021 року у справі № 646/5658/19 (провадження № 61-11130св21).

На підтвердження спричинення моральної шкоди позивачем надано висновок експерта від 29 травня 2020 року № 1-29/05, відповідно до якого внаслідок ситуації, яка досліджується за змістом позовної заяви, ОСОБА_1 були заподіяні тривалі психологічні (моральні) страждання у виді обмежень у соціальному функціонуванні, втрати довіри до партнерів, скривдження гідності та ділової репутації, сталого погіршення психоемоційного стану. Орієнтований розмір компенсації заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань становить 22 мінімальні заробітні плати.

Разом з тим, суд не може прийняти до уваги вказаний висновок оскільки він не відповідає ч. 7 ст. 102, ч. 5 ст. 106 ЦПК України.

Визначаючись щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, суд виходить із наступного.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів такого захисту є відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що гарантується в першу чергу Конституцією України, а також Цивільним Кодексом і відповідними законами України.

Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

З огляду на викладені обставини справи, враховуючи, що позивачем доведено, що діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, та, виходячи із засад виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовну вимогу про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.ч.1, 5, 6 до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи вищевикладені обставини, оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 897 110 грн, 3% річних у розмірі 393 037,20 грн. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно частині задоволених вимог в сумі 11 350,80 грн.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені позивачами та встановити позивачу строк на подання доказів щодо їх розміру.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 18, 43, 76, 81, 102, 106, 141, 258, 263-265, 355 ЦПК України, на підставі ст. ст. 11, 15, 23, 177, 509, 625, 1167, 1212, 1213 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД» (код у ЄДРПОУ: 37013497, м. Київ вул. Булаховського, 5-В) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 897 110 грн, 3% річних у розмірі 393 037,20 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн, судовий збір в сумі 11 350,80 грн, а всього 6 311 498 (шість мільйонів триста одинадцять тисяч чотириста дев`яносто вісім) гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 08 липня 2022 року на 11 годину 00 хвилин, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва (м. Київ вул. І.Сергієнка, 3 кб. 39).

Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат - до 10 години 00 хвилин 07 липня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 11.07.2022.

Суддя: