Рішення

від 08.07.2022 по справі 927/273/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/273/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О. М.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізована будівельна компанія - Комфорт,

код ЄДРПОУ 43433382, вул. Шевченка, буд. 5, офіс 120, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Приватне підприємство Сіверпродукт,

код ЄДРПОУ 38709479, вул. Індустріальна, 11-а, м. Чернігів, 14001

Предмет спору: про усунення перешкод в користуванні орендованим майном,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Водолагін С. М., адвокат;

від відповідача: Дубовик Н. М., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компанія Комфорт» звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства «Сіверпродукт», у якому позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні ТОВ «Спеціалізована будівельна компанія Комфорт» орендованим майном, шляхом зобов`язання відповідача надати доступ до орендованого майна, згідно договору № 19 від 01.06.2020 суборенди нежитлового приміщення, площею 600 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Індустріальна, 11-а та діє до 31.12.2022.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 27.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.06.2022 о 10:00 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

У зв`язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, копія вказаної ухвали суду засобами поштового зв`язку сторонам не направлялась.

Копію ухвали суду від 27.05.2022 представники позивача та відповідача отримали особисто у приміщенні Господарського суду Чернігівської області 31.05.2022.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 15.06.2022.

17.06.2022 відповідач направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

20.06.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення доказів витрат на професійну правничу допомогу з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу.

У підготовчому засіданні 23.06.2022 суд розглянув заяви та клопотання відповідача, які надійшли до його початку.

За приписами ч. 8, 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 3, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як зазначав суд, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 15.06.2022, а отже відповідач направив до суду відзив із пропущенням встановленого строку для його подання.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У підготовчому засіданні 23.06.2022 представник відповідача зазначила, що у зв`язку з тим, що в країні воєнний стан відповідач не зміг вчасно отримати позовну заяву з доданими до неї документами, а отримав їх і передав представнику 03.06.2022. Представник відповідача заявила клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Судом зроблено витяг з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1400606292424, тобто позовної заяви, направленої на адресу відповідача, з якого вбачається, що позовна заява отримана ним 26.05.2022, а відтак інформація щодо отримання відповідачем позову 03.06.2022 не відповідає дійсності.

У підготовчому засіданні 23.06.2022 суд визнав неповажними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву, оскільки бойові дії на території м. Чернігова (за місцем розташування відповідача) не ведуться, а відповідач не обґрунтував неможливості вчасного подання відзиву через введення воєнного стану в Україні, лише формально пославшись на загальну ситуацію в країні.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав (у тому числі з метою уникнення затягування судового процесу), у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів і доказів, оскільки несвоєчасне подання відповідних матеріалів найчастіше пояснюється не дійсно поважними причинами, а лише неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що відзив відповідач подав не у встановлений судом строк, поважних причин несвоєчасного його подання суду не навів, суд у підготовчому засіданні 23.06.2022 не прийняв поданий відповідачем відзив з доданими до нього документами, а спір вирішується без їх урахування.

У підготовчому засіданні 23.06.2022 суд долучив до матеріалів справи подані відповідачем докази витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 23.06.2022 зазначила про відсутність підстав закривати підготовче провадження та переходити до розгляду справи по суті, у зв`язку з можливістю врегулювання спору мирним шляхом.

Представник позивача про укладення мирової угоди не заявляв.

Суд відмовив відповідачу у відкладенні підготовчого засідання, оскільки укладення мирової угоди можливе лише за заявою обох сторін, а позивач відповідну заяву суду не надав; укладення мирової угоди між сторонами можливе на будь-якій стадії до ухвалення рішення, а також позивач може на будь-якій стадії відмовитись від позову.

У підготовчому засіданні 23.06.2022 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.07.2022 о 14:00.

Ухвалою суду від 23.06.2022 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання 05.07.2022.

29.06.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: копій додаткової угоди №2 про розірвання договору оренди №1/18 від 01.01.2018 оренди нежитлового приміщення від 09.05.2022, акта приймання- передачі об`єкта оренди від 09.05.2022, договору оренди №1/18 від 01.01.2018, додаткової угоди №1 від 01.04.2020 до договору оренди №1/18 від 01.01.2020; акта приймання-передачі приміщення в оренду від 01.01.2018, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.07.2003, листа №156 від 28.10.2021, рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.06.2022 у справі №927/124/22.

Також 29.06.2022 від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_1 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що спірне приміщення, оренда та суборенда якого є предметом договорів №1/18 від 01.01.2018 та №19 від 01.06.2020, є власністю Марчевської Р. П. Додатковою угодою №2 від 09.05.2022 розірвано договір оренди №1/18 від 01.01.2018, укладений між ПП «Сіверпродукт» та ОСОБА_1 , а отже відповідач вже не користується цим приміщенням та не має до нього доступу. Відповідач вважає, що рішення суду у цій справі може вплинути на права і обов`язки ОСОБА_1 , а тому її необхідно залучити до участі у справі як третю особу.

До клопотання відповідач додав ті ж самі копії документів, що і до попереднього клопотання.

У судовому засіданні 05.07.2022 представник відповідача зазначила, що особисто їй на стадії підготовчого засідання не було відомо, що договір оренди, на підставі якого був укладений спірний договір, розірвано і як тільки їй, як представнику, стало про це відомо були заявлені відповідні клопотання.

З наданих відповідачем документів вбачається, що вони існували ще до відкриття провадження у справі, а тому відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач повинен був подати їх разом з поданням відзиву.

Суд вважає, що неповідомлення відповідачем власному представнику про усі важливі обставини взаємовідносин сторін не може вважатись поважною причиною несвоєчасного подання відповідних доказів, оскільки пояснюється виключно суб`єктивною поведінкою учасника процесу, а відтак усі негативні наслідки цього відповідно до приписів ст. 13 ГПК України покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України суд не прийняв до розгляду подані відповідачем докази.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, залучення до участі у справі третіх осіб можливо лише на стадії підготовчого провадження.

Проте ухвалою суду, постановленою у підготовчому засіданні 23.06.2022, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи після закриття підготовчого провадження, суд у судовому засіданні 05.07.2022 відмовив у задоволенні цього клопотання.

У судовому засіданні 05.07.2022 суд дослідив докази - відеозаписи, які знаходяться на DVD-R диску.

У судовому засіданні 05.07.2022 суд оголосив перерву до 07.07.2022 до 13:00.

Представник позивача у судовому засіданні 07.07.2022 заявив про надання доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 08.07.2022 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір суборенди нежитлового приміщення №19 від 01.06.2020, відповідно до якого позивач прийняв в суборенду частину об`єкта незавершеного будівництва, нежитлову будівлю в м. Чернігів по вул. Індустріальна, 11а, площею 600 кв. м.

Позивач зазначає, що вказаний договір діє до 31.12.2022, проте відповідач незаконно обмежив позивача в доступі до орендованого приміщення.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки суд не прийняв до розгляду поданий відповідачем відзив, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

01.06.2020 між Приватним підприємством «Сіверпродукт» в особі директора Кармазіна Ю. А. (далі Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК-Комфорт» в особі директора Сусленка С. М. (далі Суборендар) укладений договір суборенди нежитлового приміщення №19 (далі Договір суборенди) (а. с. 14).

Відповідно до п. 23 Договору суборенди Орендар передає, Суборендар приймає в суборенду, тобто у строкове платне користування, частину об`єкта незавершеного будівництва, нежитлову будівлю в м. Чернігів по вул. Індустріальна, 11а, площею 600 кв. м.

За умовами п. 26 Договору суборенди договір діє з 01.06.2020 по 31.12.2020 включно. У випадку відсутності повідомлення будь-якої із Сторін про припинення договору за 15 календарних днів до його закінчення, дія договору продовжується на наступний рік. Кількість таких пролонгацій не обмежена.

На підставі акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.06.2020 позивач прийняв в суборенду вказаний об`єкт (а.с. 15).

Позивач зазначає про відсутність відповідних повідомлень про припинення Договору, а відтак і про продовження строку його дії до 31.12.2022.

За твердженнями позивача 17.12.2021 представники ТОВ «СБК-Комфорт» не змогли потрапити в орендоване приміщення, оскільки було замінено замки, внаслідок чого створено перепони позивачу у вільному доступі до орендованого приміщення.

Як докази перешкоджання ТОВ «СБК-Комфорт» потрапити в орендоване приміщення, позивач надав чотири відеозаписи (на диску датовані 17.12.2021).

На першому відео зафіксовані наступні події адвокат Мороз О. В., який представляв інтереси позиача, разом з представниками ТОВ «СБК-Комфорт» знаходиться в орендованому приміщенні з метою фіксування майна позивача, яке там знаходиться.

На інших трьох відео певні особи знаходяться на вулиці біля, як зазначає позивач, орендованого приміщення та ведуть розмову.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні визнали, що на відео зафіксовані такі особи адвокат Мороз О. В., директор ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_2 , тодішній директор ПП «Сіверпродукт» ОСОБА_3 та власник приміщення ОСОБА_1 , інших осіб на відео представники не знають.

У вказаних відео зафіксовано, що директор ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_2 просить впустити його до приміщення; тодішній директор ПП «Сіверпродукт» ОСОБА_3 знаходиться біля вхідних дверей з інструментом та проводить певні дії з дверима біля ручки відкривання, але активних дій щодо недопуску до приміщення представників позивача не чинить; власник приміщення ОСОБА_1 та інші невідомі особи відмовляються впустити представників позивача до будівлі.

20.01.2022 позивач направив відповідачу вимогу від 20.01.2022, у якій вимагав 24.01.2022 о 09:00 надати доступ ТОВ «СБК-Комфорт» до орендованого приміщення (а. с. 8-9).

24.01.2022 складено акт, у якому зазначено, що 24.01.2022 представники ПП «Сіверпродукт» не з`явились за адресою: вул. Індустріальна, 11а, внаслідок чого представник позивача не зміг потрапити в орендоване приміщення. Вказаний акт підписаний представниками ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_2 , ТОВ «СБК-Енергокомфорт» ОСОБА_2 , ТОВ «Калідум» ОСОБА_4 , громадянином ОСОБА_5 (а.с. 10).

24.01.2022 позивач направив відповідачу вимогу від 24.01.2022 №03-22, у якій вимагав 26.01.2022 о 09:00 надати доступ ТОВ «СБК-Комфорт» до орендованого приміщення. Вказана вимога отримана відповідачем 25.01.2022, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а. с. 11-12).

26.01.2022 складено акт, у якому зазначено, що 26.01.2022 представники ПП «Сіверпродукт» не з`явились за адресою: вул. Індустріальна, 11а, внаслідок чого представник позивача не зміг потрапити в орендоване приміщення. Вказаний акт підписаний представниками ТОВ «СБК-Комфорт» Сусленком С. М., ТОВ «СБК-Енергокомфорт» ОСОБА_2 , ТОВ «Калідум» ОСОБА_4 , громадянином ОСОБА_5 (а.с. 13).

Також позивач надав відео, датоване 26.01.2022, на якому директор ТОВ «СБК-Комфорт» Сусленко С. М. знаходиться біля воріт, просить невідому особу впустити його до орендованого приміщення та відмовляється це зробити у зв`язку з відсутністю у нього відповідного дозволу; ОСОБА_2 телефонує на номер, який підписаний у нього в телефоні як ОСОБА_3 ; співрозмовник відмовляє надати доступ до приміщення.

Оскільки відповідач перешкоджає позивачу користуватись орендованим приміщенням, останній, посилаючись на ст. 391 Цивільного кодексу України, просить суд усунути перешкодити у користуванні майном.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів; відповідно до п. 10 ч. 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, як місцезнаходження юридичної особи.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Подібний правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19.

Сторони у п. 26 Договору суборенди передбачили такий порядок пролонгації Договору суборенди - у разі відсутності повідомлення будь-якої із Сторін про припинення договору за 15 календарних днів до його закінчення, дія договору продовжується на наступний рік.

Відповідної заяви орендодавця (відповідача) про припинення Договору суборенди за 15 календарних днів до закінчення терміну його дії, а також належних доказів її надсилання суборендарю (позивачу) за наданими суборендарем реквізитами відповідач суду не надав, а відтак і не надав доказів припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами спірний Договір суборенди не припинився та був продовженим на кожен наступний рік, тобто до 31.12.2022.

Підставою для звернення позивачем до суду із цим позовом є вчинення відповідачем перешкод у користуванні орендованим приміщенням, які полягають у ненаданні доступу до нього.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 (провадження N 12-26гс19) викладено правовий висновок про те, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Таким чином, позивач як титульний володілець приміщення може звернутися до суду з негаторним позовом за умови доведеності протиправності дій (бездіяльності) відповідача.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження N 14-270цс19) та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, шляхом зобов`язання відповідача надати доступ до орендованого майна.

Тобто заявлена позивачем позовна вимога одночасно містить ознаки двох позовів: негаторного (усунути перешкоди у користуванні орендованим майном) та зобов`язально-правового (зобов`язати відповідача надати доступ до орендованого майна).

Однак одночасне пред`явлення негаторного та зобов`язально-правового позовів є неможливим, оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, умовою для застосування якого є відсутність між сторонами договірних відносин, тоді як зобов`язально-правовий позов у даному випадку базується на наявності між сторонами договірних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження N 14-270цс19) дійшла висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), та зазначила про те, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

За таких обставин, суд доходить висновку про взаємовиключність негаторного та зобов`язально-правового позовів.

Разом з тим, позивач у своїй позовній заяві посилається на ст. 391 Цивільного кодексу України та у прохальній частині просить насамперед усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, тобто пріоритетною визначив вимогу, що є предметом негаторного позову.

Проте, як встановив суд, спірне приміщення знаходиться у користуванні позивача на підставі Договору суборенди, укладеного між позивачем та відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту, а отже позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №916/1769/20.

Крім того, суд врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.02.2022 у справі №910/17345/20, за результатами перегляду якої у касаційному порядку скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021

Так, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що при зверненні з позовом про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні частиною нежитлового приміщення, яке передано в оренду позивачу за договором оренди, позовні вимоги ТОВ «Петрос Кафе» не обґрунтовувало статтею 391 Цивільного кодексу України, а отже висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості задоволення позову у зв`язку з неправильно обраним способом захисту (через нібито подання негаторного позову) порушеного права є передчасним.

У справі, що розглядається позивач навпаки чітко обґрунтував позовні вимоги нормами ст. 391 Цивільного кодексу України.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач подав до суду докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 24 500,00 грн.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 24 500,00 грн відповідач надав: копію договору про надання правової допомоги №06/1 від 08.06.2022, укладений з Адвокатським об`єднанням «Північна юридична група» (далі Договір від 08.06.2022); копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги відповідачу у Господарському суді Чернігівської області СВ №1030935 від 16.06.2022; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.09.2012, виданого Дубовик Н. М.; копію рахунку-фактуру №061 від 10.06.2022 на оплату послуг у розмірі 24 500,00 грн; копію акта приймання-передавання наданих послуг до Договору від 16.06.2022, квитанцію Приватбанку від 16.06.2022 про сплату коштів у розмірі 24 500,00 грн.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 08.06.2022, укладеного між ПП «Сіверпродукт» (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Північна юридична група» (далі Адвокатське об`єднання), Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно з п. 2.1.3 Договору від 08.06.2022 Адвокатське об`єднання представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта, зокрема, в Господарському суді Чернігівської області (справа №927/273/22).

У п. 4.1 Договору від 08.06.2022 сторони узгодили, що юридичну допомогу, яка надається Адвокатським об`єднанням, Клієнт сплачує у гривнях на підставі рахунку без ПДВ в сумі 24 500,00 грн.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4 Договору від 08.06.2022).

Даний договір укладений на строк до 08.06.2025 та набирає чинності з моменту його підписання (п. 7.1 Договору від 08.06.2022).

Отже, ціну (вартість) правничої допомоги у Договорі від 08.06.2022 визначено у фіксованому розмірі (незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги, та від кількості наданих послуг).

Відповідно до наданого ордеру серії СВ №1030935 від 16.06.2022 повноваження на надання правової допомоги ПП «Сіверпродукт» у Господарському суді Чернігівської області має адвокат Адвокатського об`єднання «Північна юридична група» Дубовик Н. М.

16.06.2022 Адвокатське об`єднання та відповідач підписали акт приймання-передавання наданих послуг до Договору №06/1 про надання правової допомоги.

Вказані послуги були оплачені відповідачем 16.06.2022.

Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 24 500,00 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Оскільки у позові відмовлено повністю, стягненню з позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500,00 грн.

Щодо судових витрат позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач заявив про надання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно зі ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (ч. 1 ст. 244 ГПК України).

Оскільки у позові відмовлено, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі відмови у стягненні судових витрат позивача з відповідача у зв`язку з відмовою у позові, відсутні підстави для проведення судового засідання та ухвалення додаткового рішення щодо таких витрат в порядку ст. 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, оскільки при ухвалені рішення судом вже вирішено питання про судові витрати позивача.

У разі ж подання позивачем доказів щодо понесених судових витрат в порядку ч. 8 ст.129 ГПК України, такі докази мають бути долучені до матеріалів справи без їх розгляду цим судом.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізована будівельна компанія - Комфорт (код ЄДРПОУ 43433382, вул. Шевченка, буд. 5, офіс 120, м. Чернігів, 14000) на користь Приватного підприємства Сіверпродукт (код ЄДРПОУ 38709479, вул. Індустріальна, 11-а, м. Чернігів, 14001) 24500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 21.07.2022.

Суддя В.В. Шморгун