Постанова

від 14.11.2022 по справі 927/273/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2022 р. Справа№ 927/273/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 (повний текст рішення складено 21.07.2022)

у справі № 910/1096/19 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт»

до Приватного підприємства «Сіверпродукт»

про усунення перешкод у користуванні орендованим майном,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт» звернулося до Господарського суду міста Києва (далі-позивач) з позовом до Приватного підприємства «Сіверпродукт» про усунення перешкод у користуванні орендованим майном.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір суборенди нежитлового приміщення №19 від 01.06.2020 відповідно до якого позивач прийняв в суборенду частину об`єкта незавершеного будівництва, нежитлову будівлю в м. Чернігові по вул. Індустріальній, 11а, площею 600 кв. м. Позивач зазначає, що вказаний договір діє до 31.12.2022, проте відповідач незаконно обмежив позивача в доступі до орендованого приміщення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 910/1096/19 у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компанія «Комфорт» на користь Приватного підприємства «Сіверпродукт» - 24500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд зазначив, що наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту, а отже позивач обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Стягуючи судові витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін визначив, що розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката становить 24 500,00 грн. Витрати на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем у розмірі 24 500,00 грн підтверджено належними доказами. Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Крім того, оскільки у позові відмовлено, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт» до Приватного підприємства «Сіверпродукт» про усунення перешкод у користуванні орендованим майном.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив приписи п.5 ч.2 ст. 182 ГПК України та під час проведення підготовчого засідання не роз`яснив позивачу про неможливість розгляду в одному провадженні віндикаційного і негаторного позовів, чим не забезпечив позивачу його процесуальні права.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був згідно зі ст. 174 ГПК України залишити позов без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме доплатити судовий збір, якщо суд вважав, що позивач у позові зазначив дві позовні вимоги. На думку апелянта, суд першої інстанції зобов`язаний був відповідно до приписів ч.6 ст. 173 ГПК України до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги або відповідно до п.2 ч.5 ст. 174 ГПУ України повернути позивачу позовну заяву і додані до неї документи у зв`язку з порушенням позивачем правила об`єднання позовних вимог.

Також апелянт посилається на те, що суд не міг посилатись на договір про надання правової допомоги № 06/1 від 08.06.2022, оскільки даний договір було надано до суду разом з відзивом, який поданий з пропущенням строку, що визнано судом, тому додані до відзиву докази суд також не повинен приймати до уваги. При цьому апелянт зазначає, що суд не дослідив акт приймання-передачі наданих послуг по кожній сумі окремо, оскільки в договорі №06/1 про надання правової допомоги від 16.06.2022 не розписані послуги, які зазначені в акті.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу Приватне підприємство «Сіверпродукт» надал відзив на апеляційну скаргу, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернигівської області від 08.07.2022 у справі № 927/273/22 залишити без змін.

Відповідач вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції правильно зроблено висновок про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові. Разом з тим, зазначає, що навіть за умови задоволення позовних вимог, виконати рішення суду відповідач не мав би змоги, оскільки 09.05.2022 договір оренди нежитлового приміщення № 1/18 від 01.01.2018 розірвано, змінено юридичну адресу ПП «Сіверпродукт», тобто у підприємства немає права користування спірним приміщенням та відповідно не може забезпечити доступ до нього будь яких осіб.

Щодо стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, то, на думку відповідача, вони спростовуються наданими відповідачем належними та допустими доказами, а саме копією про надання правової допомоги № 06/1 від 08.06.2022, укладеним з Адвокатським об`єданням ; копією ордеру; копією свідоцтва про право на заняття адвокатською дільністю ; копією рахунку-фактури № 061 від 10.06.2022 на оплату послуг в сумі 24 500 грн.; копією акту приймання-передачі наданих послуг від 16.06.2022; квитанцією банку від 16.06.2022 про сплату коштів у розмірі 24 500 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 справу № 910/273/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт» на рішення Господарського суду Чернигівської області від 08.07.2022 у справі № 927/273/22, справу призначено до розгляду на 14/11/2022.

Явка представників сторін

07.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду представником позивача Водолагіним С.М. подано заяву про розгляд справи без участі представника позивача, в якій він також просив залишити без розгляду раніше подане клопотання № 03/723/22 від 05.10.2022 про зупинення провадження у справі № 927/273/22 , яке задоволено судом.

Відповідач у судове засідання, призначене на 14.11.2020, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений засобами електроного зв`язку.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та беручи до уваги, що явка позивача та відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.06.2020 між Приватним підприємством «Сіверпродукт» в особі директора ОСОБА_2 (далі орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК-Комфорт» в особі директора ОСОБА_1 (далі суборендар) укладений договір суборенди нежитлового приміщення №19 (далі договір суборенди).

Відповідно до п. 23 договору суборенди орендар передає, суборендар приймає в суборенду, тобто у строкове платне користування, частину об`єкта незавершеного будівництва, нежитлову будівлю в м. Чернігові по вул. Індустріальній, 11а, площею 600 кв. м.

За умовами п. 26 договору суборенди договір діє з 01.06.2020 по 31.12.2020 включно. У випадку відсутності повідомлення будь-якої із сторін про припинення договору за 15 календарних днів до його закінчення, дія договору продовжується на наступний рік. Кількість таких пролонгацій не обмежена.

На підставі акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.06.2020 позивач прийняв в суборенду вказаний об`єкт.

Позивач зазначає про відсутність відповідних повідомлень про припинення договору, а відтак і про продовження строку його дії до 31.12.2022.

За твердженнями позивача 17.12.2021 представники ТОВ «СБК-Комфорт» не змогли потрапити в орендоване приміщення, оскільки було замінено замки, внаслідок чого створено перепони позивачу у вільному доступі до орендованого приміщення.

Як докази перешкоджання ТОВ «СБК-Комфорт» потрапити в орендоване приміщення, позивач надав чотири відеозаписи (на диску датовані 17.12.2021).

Судом першої інстанції встановлено, на першому відео зафіксовані наступні події: адвокат Мороз О. В., який представляв інтереси позивача, разом з представниками ТОВ «СБК-Комфорт» знаходиться в орендованому приміщенні з метою фіксування майна позивача, яке там знаходиться.

На інших трьох відео певні особи знаходяться на вулиці, як зазначає позивач, біля орендованого приміщення та ведуть розмову.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні визнали, що на відео зафіксовані такі особи: адвокат Мороз О. В., директор ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_1 , колишній директор ПП «Сіверпродукт» ОСОБА_2 та власник приміщення ОСОБА_3 , інших осіб на відео представники не знають.

На вказаних відео зафіксовано наступне: директор ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_1 просить впустити його до приміщення; колишній директор ПП «Сіверпродукт» ОСОБА_2 знаходиться біля вхідних дверей з інструментом та проводить певні дії з дверима біля ручки відкривання, але активних дій щодо недопуску до приміщення представників позивача не чинить; власник приміщення ОСОБА_3 та інші невідомі особи відмовляються впустити представників позивача до будівлі.

20.01.2022 позивачем направлено відповідачу вимогу від 20.01.2022, у якій він вимагав 24.01.2022 о 09:00 надати доступ ТОВ «СБК-Комфорт» до орендованого приміщення.

24.01.2022 складено акт, у якому зазначено, що 24.01.2022 представники ПП «Сіверпродукт» не з`явились за адресою: м.Чернігів, вул. Індустріальна, 11а, внаслідок чого представник позивача не зміг потрапити в орендоване приміщення. Вказаний акт підписаний представниками ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_1 , ТОВ «СБК-Енергокомфор» ОСОБА_1 ; ТОВ «Калідум» ОСОБА_4 , громадянином ОСОБА_5

24.01.2022 позивач направив відповідачу вимогу від 24.01.2022 №03-22, у якій вимагав 26.01.2022 о 09:00 надати доступ ТОВ «СБК-Комфорт» до орендованого приміщення. Вказана вимога отримана відповідачем 25.01.2022, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

26.01.2022 складено акт, у якому зазначено, що 26.01.2022 представники ПП «Сіверпродукт» не з`явились за адресою: м.Чернігів вул. Індустріальна, 11а, внаслідок чого представник позивача не зміг потрапити в орендоване приміщення. Вказаний акт підписаний представниками ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_1., ТОВ «СБК-Енергокомфорт» ОСОБА_1 , ТОВ «Калідум» ОСОБА_4 , громадянином ОСОБА_5 .

Також, як встановлено судом, позивач надав відео, датоване 26.01.2022, на якому директор ТОВ «СБК-Комфорт» ОСОБА_1. знаходиться біля воріт, просить невідому особу впустити його до орендованого приміщення, та відмовляється це зробити у зв`язку з відсутністю у нього відповідного дозволу; ОСОБА_1 телефонує на номер, який підписаний у нього в телефоні як ОСОБА_2 ; співрозмовник відмовляє надати доступ до приміщення.

Звертаючись до суду з даним позовм позивач зазначив, що, оскільки відповідач перешкоджає позивачу користуватись орендованим приміщенням, останній, посилаючись на ст. 391 Цивільного кодексу України, просить суд усунути перешкодити у користуванні майном.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів; відповідно до п. 10 ч. 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, як місцезнаходження юридичної особи.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Аналогічний правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19.

Сторони у п. 26 Договору суборенди передбачили такий порядок пролонгації договору суборенди - у разі відсутності повідомлення будь-якої із сторін про припинення договору за 15 календарних днів до його закінчення, дія договору продовжується на наступний рік.

Відповідної заяви орендодавця (відповідача) про припинення договору суборенди за 15 календарних днів до закінчення терміну його дії, а також належних доказів її надсилання суборендарю (позивачу) за наданими суборендарем реквізитами відповідач суду не надав, а відтак і не надав доказів припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами спірний договір суборенди не припинився та був продовженим на кожен наступний рік, тобто до 31.12.2022.

Підставою для звернення позивачем до суду із цим позовом є вчинення відповідачем перешкод у користуванні орендованим приміщенням, які полягають у ненаданні доступу до нього.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 (провадження N 12-26гс19) викладено правовий висновок про те, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Судом першої інстанції застосовано норми права з урахуванням вказаних правових висновків Верховного Суду та в оскаржуваному судовому рішенні зазначено про можливість у позивача як титульного володільця приміщення звернутися до суду з негаторним позовом за умови доведеності протиправності дій (бездіяльності) відповідача.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження N 14-270цс19) та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, шляхом зобов`язання відповідача надати доступ до орендованого майна.

Тобто, заявлена позивачем позовна вимога одночасно містить ознаки двох позовів: негаторного (усунути перешкоди у користуванні орендованим майном) та зобов`язально-правового (зобов`язати відповідача надати доступ до орендованого майна).

Однак, одночасне пред`явлення негаторного та зобов`язально-правового позовів є неможливим, оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, умовою для застосування якого є відсутність між сторонами договірних відносин, тоді як зобов`язально-правовий позов у даному випадку базується на наявності між сторонами договірних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження N 14-270цс19) дійшла висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), та зазначила про те, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про взаємовиключність негаторного та зобов`язально-правового позовів.

Разом з тим, позивач у своїй позовній заяві посилається на ст. 391 Цивільного кодексу України та у прохальній частині просить насамперед усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, тобто пріоритетною визначив вимогу, що є предметом негаторного позову.

Проте, як встановлено судом, спірне приміщення знаходиться у користуванні позивача на підставі договору суборенди, укладеного між позивачем та відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту, а отже позивач обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №916/1769/20.

Щодо тверджень скаржника: що суд першої інстанції порушив приписи п.5 ч.2 ст. 182 ГПК України та під час проведення підготовчого засідання не роз`яснив позивачу про неможливість розгляду в одному провадженні віндикаційного і негаторного позовів; що суд першої інстанції зобов`язаний був згідно зі ст. 174 ГПК України залишити позов без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме доплатити судовий збір, якщо суд вважав, що позивач у позові зазначив дві позовні вимоги; або суд першої інстанції зобов`язаний був відповідно до приписів ч.6 ст. 173 ГПК України до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги; або відповідно до п.2 ч.5 ст. 174 ГПУ України повернути позивачу позовну заяву і додані до неї документи у зв`язку з порушенням позивачем правила об`єднання позовних вимог, то колегія суддів вважає їх є неспроможними, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 173 цього Кодексу).

За змістом ч. 1 ст. 173 ГПК України правила об`єднання позовних вимог не дотримано, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 173 ГПК України, проте на них поширюється дія заборон, прямо визначених у частинах 4, 5 цієї статті.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на положення п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Водночас аналіз змісту п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному зв`язку з положеннями ст. 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 173 ГПК України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо.

Отже, суд з урахуванням конкретних обставин має право застосувати положення ч. 6 ст.173 ГПК України як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку порушення цих правил. Однак вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яку він застосовує (або не застосовує) за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.

Як вже зазначалось вище, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, шляхом зобов`язання відповідача надати доступ до орендованого майна. Одночасне пред`явлення негаторного та зобов`язально-правового позовів є неможливим. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про взаємовиключність негаторного та зобов`язально-правового позовів та не застосував положення вимог ч.6 ст. 173, п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Також, відповідач просив покласти на позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500 грн у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано: копію договору про надання правової допомоги №06/1 від 08.06.2022, укладений з Адвокатським об`єднанням «Північна юридична група» (далі договір від 08.06.2022); копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги відповідачу у Господарському суді Чернігівської області СВ №1030935 від 16.06.2022; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.09.2012, виданого Дубовик Н. М.; копію рахунку-фактуру №061 від 10.06.2022 на оплату послуг у розмірі 24 500,00 грн; копію акта приймання-передавання наданих послуг до договору від 16.06.2022, квитанцію Приватбанку від 16.06.2022 про сплату коштів у розмірі 24 500,00 грн.

Відповідно до п. 1.1 договору від 08.06.2022, укладеного між ПП «Сіверпродукт» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Північна юридична група» (далі Адвокатське об`єднання), клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 2.1.3 договору від 08.06.2022 Адвокатське об`єднання представляє у встановленому порядку інтереси клієнта, зокрема, в Господарському суді Чернігівської області у справі №927/273/22.

У п. 4.1 договору від 08.06.2022 сторони узгодили, що юридичну допомогу, яка надається Адвокатським об`єднанням, клієнт сплачує у гривнях на підставі рахунку без ПДВ в сумі 24 500,00 грн.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4 договору від 08.06.2022).

Даний договір укладений на строк до 08.06.2025 та набирає чинності з моменту його підписання (п. 7.1 договору від 08.06.2022).

Отже, ціну (вартість) правничої допомоги у договорі від 08.06.2022 визначено у фіксованому розмірі (незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги, та від кількості наданих послуг).

Відповідно до наданого ордеру серії СВ №1030935 від 16.06.2022 повноваження на надання правової допомоги ПП «Сіверпродукт» у Господарському суді Чернігівської області має адвокат Адвокатського об`єднання «Північна юридична група» Дубовик Н. М.

16.06.2022 Адвокатське об`єднання та відповідач підписали акт приймання-передавання наданих послуг до договору №06/1 про надання правової допомоги. Вказані послуги були оплачені відповідачем 16.06.2022.

Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 24 500,00 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Таким чином, оскільки у позові відмовлено повністю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 927/273/22 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 927/273/22 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельна компіня «Комфорт» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі №927/273/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі №927/273/22 залишити без змін.

Матеріали справи №927/273/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 24.11.2022.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім