Постанова

від 12.07.2022 по справі 9/430-05-11867

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 9/430-05-11867

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі

за позовом Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (наразі Громадська організація «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів»)

до Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Громадська організація «Всеукраїнська спілка автомобілістів»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеська міська рада,

про визнання права власності та зобов`язання його зареєструвати.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Ігнатенко О. О., Сятюк С. П., Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» - Хаджи І. Д., Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ» - Цимбал С. Ю.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Як вбачається з копії рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006, Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів, наразі Громадська організація «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (далі - ГО «Одеська обласна організація ВСА») звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості») про визнання права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, 28, автостоянка № 35, загальною площею 888,2 кв. м (приміщення під літ. «А», «а», «А», «а» (І, ІІ поверхи) - 417,70 кв. м, під літ. «Б» (склад) - 15,3 кв. м, під літ. «В» (склад) - 26,6 кв. м, під літ. «Г» (електромайстерня) - 52,3 кв. м, під літ «Д» (склад) - 243,00 кв. м, під літ. «Е» (підсобне) - 9,5 кв. м, під літері «Ж» (кладова) - 6,3 кв. м, під літ. « 3» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «И» (гараж) - 16, 7 кв.м, під літ. «К» (гараж) - 17,00 кв. м, під літ. «Л» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «М» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «Н» (гараж) - 16,7 кв. м, піж літ. «О» (гараж) - 17,1 кв. м, на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 3-В, загальною площею 226,1 кв. м (приміщення: під літ. «А» - 56,1 кв. м, під літ. «Б» - 114,9 кв. м, під літ. «Г» - 9,8 кв. м, під літ. «Д» - 3,00 кв. м, під літ. «Е» - 2,4 кв. м, під літ. «Ж» - 22,9 кв. м, під літ. « 3» - 17,00 кв. м) згідно з технічними паспортами від 11.04.2003 та про зобов`язання зареєструвати за позивачем право власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна.

1.2. Із копії зазначеного рішення убачається, що позовні вимоги обґрунтовано відмовою КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» у видачі свідоцтва про право власності на спірні об`єкти.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 (суддя Бакланова Н. В.) позов задоволено:

- визнано право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на нежитлові приміщення, розташовані у м. Одесі на вул. Іцхака Рабіна, 28, автостоянка № 35, загальною площею 888,2 кв. м (приміщення під літ. «А», «а», «А», «а» (І,ІІ поверхи) - 417,70 кв. м, під літ. «Б» (склад) - 15,3 кв. м, під літ. «В» (склад) - 26,6 кв. м, під літ. «Г» (електромайстерня) - 52,3 кв. м, під літ. «Д» (склад) - 243,00 кв. м, під літ. «Е» (підсобне) - 9,5 кв. м, під літ. «Ж» (кладова) - 6,3 кв. м, під літ. « 3» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «И» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «К» (гараж) - 17,00 кв. м, під літ. «Л» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «М» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «Н» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «О» (гараж) - 17,1 кв. м, згідно з технічним паспортом від 11.04.2003;

- визнано право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на нежитлові приміщення, розташовані у м. Одесі на вул. Краснова, 3-В, загальною площею 226,1 кв. м (приміщення: під літ. «А» - 56,1 кв. м, під літ. «Б» - 114,9 кв. м, під літ. «Г» - 9,8 кв. м, під літ. «Д» - 3,00 кв. м, під літ. «Е» - 2,4 кв.м, під літ. «Ж» - 22,9 кв. м, під літ. «З» - 17,00 кв. м згідно з технічним паспортом від 11.11.2005;

- зобов`язано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєструвати право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на нежитлові приміщення, розташовані у м. Одесі на вул. Іцхака Рабіна, 28, автостоянка № 35, загальною площею 888,2 кв. м (приміщення під літ. «А», «а», «А», «а» (І,ІІ поверхи) - 417,70 кв. м, під літ. «Б» (склад) - 15,3 кв. м, під літ. «В» (склад) - 26,6 кв. м, під літ. «Г» (електромайстерня) - 52,3 кв. м, під літ. «Д» (склад) - 243,00 кв. м, під літ. «Е» (підсобне) - 9,5 кв. м, під літ. «Ж» (кладова) - 6,3 кв. м, під літ. « 3» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «И» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «К» (гараж) - 17,00 кв. м, під літ. «Л» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «М» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «Н» (гараж) - 16,7 кв. м, під літ. «О» (гараж) - 17,1 кв. м згідно з технічним паспортом від 11.04.2003;

- зобов`язано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєструвати право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на нежитлові приміщення, розташовані у м. Одесі на вул. Краснова, 3 В, загальною площею 226,1 кв. м (приміщення: під літ. «А» - 56,1 кв. м, під літ. «Б» - 114,9 кв. м, під літ. «Г» - 9,8 кв. м, під літ. «Д» - 3,00 кв. м, під літ. «Е» - 2,4 кв.м, під літ. «Ж» - 22,9 кв. м, під літ. «З» - 17,00 кв. м згідно з технічним паспортом від 11.11.2005.

2.2. Місцевий господарський суд, пославшись, зокрема, на положення статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 49 Закону України «Про власність», пунктів 1.1- 1 .4, 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5 (далі - Тимчасове положення), статей 2, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», рішення Одеської міської ради від 30.10.2000 № 1848-ХХШ та технічні паспорти, зазначив, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Зазначене рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 в апеляційному порядку тривалий час не оскаржувалося.

2.3. 26.07.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (далі - Всеукраїнська спілка автомобілістів), в якій скаржник просив скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що спірні нежитлові приміщення належать Всеукраїнській спілці автомобілістів та були передані позивачу виключно на праві оперативного управління. Всеукраїнська спілка автомобілістів довідалася про існування оскаржуваного рішення тільки 02.07.2021, коли адвокат Хаджи І. Д. отримала відповідь на адвокатський запит від Одеської міської ради, в якому серед документів, які стали підставою для видачі ГО «Одеська обласна організація ВСА» свідоцтва від 23.04.2009 серії САС № 635016 про право власності на нежитлові приміщення автостоянки № 35, зазначено рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду впливає на права та обов`язки апелянта, оскільки ГО «Одеська обласна організація ВСА» ще до недавнього часу поводилась саме як регіональне представництво Всеукраїнської спілки автомобілістів, зокрема, оплачувала щомісячні членські внески, здійснювала діяльність відповідно до цілей, для яких була створена, брала участь у вирішенні інших значимих для всієї Всеукраїнської спілки автомобілістів питань, що жодним чином не викликало сумнівів у тому, що позивач є регіональним представництвом скаржника та в тому, що все нерухоме майно знаходиться у ГО «Одеська обласна організація ВСА» на праві оперативного управління, а право власності на таке майно має виключно Всеукраїнська спілка автомобілістів. ГО «Одеська обласна організація ВСА» була створена як регіональне представництво Всеукраїнської спілки автомобілістів та все майно організації, зокрема й спірні нежитлові приміщення, належали на праві власності скаржникові, а ГО «Одеська обласна організація ВСА» мала виключно право оперативного управління майном спілки, яке розташоване на території Одеської області.

Апелянт наголошував на тому, що із положень статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів у редакціях від 1992 року, 2000 року, 2007 року та статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» у редакціях від 1995 року, 2000 року, 2001 року є очевидним, що позивач є місцевим осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів; все майно, що перебуває на його балансі, належить Всеукраїнській спілці автомобілістів, а ГО «Одеська обласна організація ВСА» має право тільки оперативного управління всім наявним на балансі майном.

У зв`язку із ухваленням оскаржуваного судового рішення у даній справі, яке стало підставою реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за ГО «Одеська обласна організація ВСА», апелянта фактично позбавлено нерухомого майна, яким користувалася ГО «Одеська обласна організація ВСА» виключно на праві оперативного управління. Передача спірного нерухомого майна на баланс ГО «Одеська обласна організація ВСА» не має наслідком перехід на таке майно права власності, право власності на все майно має виключно Всеукраїнська спілка автомобілістів, а отже, посилання місцевого господарського суду на те, що спірне нерухоме майно перебувало на балансі позивача не може вважатися достатнім доказом права власності на таку нерухомість. На думку апелянта, з урахуванням предмета позову у справі № 9/430-05-11867 та того факту, що все майно, яке знаходилося на балансі ГО «Одеська обласна організація ВСА», є власністю Всеукраїнської спілки автомобілістів, у позивача відсутнє суб`єктивне право, на захист якого він звернувся до суду в рамках цієї судової справи (не є належним позивачем за заявленими позовними вимогами). Апелянт звертав увагу, що місцевий господарський суд першочергово повинен був визначити, чи є у позивача право або законний інтерес на звернення до суду, а у даній справі, чи є позивач власником об`єктів нерухомості та на підставі яких документів, а оскільки судом взагалі не досліджувалося дане питання, то очевидним є те, що суд не встановив, чи наявне порушення будь-яких прав позивача та необхідність їх захисту.

Судом першої інстанції помилково не залучено Всеукраїнську спілку автомобілістів до участі у справі як третю особу, не досліджено питання щодо реального власника спірного нерухомого майна, не встановлено наявність чи відсутність порушеного права позивача та необхідність його захисту, а отже, й права на звернення до сулу із даним позовом, що в сукупності свідчить про те, що суд, ухвалюючи рішення від 12.01.2006, не з`ясував обставин, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які стороною не доведено, порушив норми процесуального права щодо залучення третьої особи до участі у справі та неправильно застосував положення статті 392 ЦК України.

Також в апеляційній скарзі наявна заява про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення.

2.4. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 поновлено Всеукраїнській спілці автомобілістів пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Мотивуючи ухвалу в частині поновлення строку, суд апеляційної інстанції зазначив, що на обґрунтування заяви скаржник, зокрема, зазначає, що 22.06.2021 за допомогою доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно адвокат Всеукраїнської спілки автомобілістів Хаджи І. Д. довідалася про наявність зареєстрованого права власності за ГО «Одеська обласна організація ВСА» на спірне нерухоме майно, яке належить Всеукраїнській спілці автомобілістів та було передане позивачу виключно на праві оперативного управління. Про існування оскаржуваного рішення Всеукраїнська спілка автомобілістів довідалася тільки 02.07.2021, коли адвокат Хаджи І. Д. отримала відповідь на адвокатський запит від Одеської міської ради, в якій серед документів, які стали підставою для видачі позивачу свідоцтва від 23.04.2009 серії САС № 635016 про право власності на нежитлові приміщення автостоянки № 35, є рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, частини 1 статті 17, частин 1, 6 статті 119, частини 1 статті 254, статті 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ураховуючи, що Всеукраїнська спілка автомобілістів не є учасником справи № 9/430-05-11867 та не брала участі у її розгляді, а також твердження апелянта про те, що оскаржуване рішення впливає на його права як власника майна, право власності на яке визнано рішенням суду від 12.01.2006, з метою реалізації скаржником його права на апеляційний перегляд справи дійшла висновку про необхідність на підставі пункту 3 статті 256 ГПК України поновити апелянту строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у цій справі, задовольнивши відповідну заяву скаржника.

2.5. 12.11.2021 ГО «Одеська обласна організація ВСА» подала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У наведеному відзиві позивач, зокрема, звернув увагу на те, що Всеукраїнська спілка автомобілістів не надала суду жодних правовстановлюючих документів на підтвердження приналежності їй на праві власності спірного нерухомого майна, а також те, що Всеукраїнська спілка автомобілістів знала про приналежність спірного майна позивачеві щонайменше з 30.12.2015, а тому апелянт пропустив строки звернення до суду з апеляційною скаргою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

2.6. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 залучено до участі у справі № 9/430-05-11867 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Всеукраїнську спілку автомобілістів та залучено до участі у цій справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Одеську міську раду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що вбачає підстави для залучення до участі у справі Всеукраїнської спілки автомобілістів, оскільки оскаржуваним рішенням вирішено питання про її інтерес щодо спірного нерухомого майна, який полягає у намірі легалізувати свій статус власника цього майна, чому перешкоджає вирішення такого питання на користь позивача оскаржуваним рішенням.

Суд також наголосив на необхідності залучення до участі у справі № 9/430-05-11867 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Одеської міської ради, оскільки даний спір стосується її прав та обов`язків як власника земельних ділянок, на яких розташовані спірні об`єкти нерухомості, визнання права власності на які за рішенням суду як на об`єкти нерухомого майна, спричиняє правові наслідки, визначені статтями 377 ЦК України та статтею 120 Земельного кодексу України.

2.7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 (Мишкіна М. А. - головуючий суддя, судді Аленін О. Ю., Лавриненко Л. В.) апеляційну скаргу задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867 скасовано; у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.8. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час розгляду справи місцевим господарським судом ГО «Одеська обласна організація ВСА» була місцевим осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів. Отже, суд першої інстанції мав підстави для залучення Всеукраїнської спілки автомобілістів до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, проте цього не зробив.

Водночас, посилаючись на положення статей 4, 49 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній у період облаштування та будівництва автостоянки та інших спірних об`єктів), статті 392 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. При цьому судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі статті 392 ЦК України є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають в інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.

Проте з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається, що відповідач оспорював право власності позивача на об`єкти нерухомості, натомість КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» відмовило в його оформленні та видачі свідоцтв з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права та його реєстрації, а саме правовстановлюючих документів, передбачених Тимчасовим положенням, спір про право між ГО «Одеська обласна організація ВСА» та відповідачем фактично був відсутній.

При цьому апеляційний господарський суд встановив, що надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу рішення Одеської міської ради від 05.04.1979 № 264, від 21.06.1979 № 470 та від 20.09.1979 № 737 підтверджують лише відведення чи надання Одеською міською радою Одеській обласній громаді «Автолюбитель» певних земельних ділянок у тимчасове користування, автостоянок з наявними на них службовими приміщеннями, однак не свідчать про їх передачу ГО «Одеська обласна організація ВСА» саме у власність та не доводять, що позивач набув їх у власність згідно з положеннями Закону України «Про власність».

Апеляційний господарський суд також виходив з того, що умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку статті 392 ЦК України є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна на праві власності.

З оскаржуваного рішення не вбачається, а позивачем при апеляційному перегляді рішення не доведено, що станом на час розгляду справи Господарським судом Одеської області ГО «Одеська обласна організація ВСА» надавалися до суду докази на підтвердження наявності у неї права власності на спірні об`єкти нерухомості, набуття нею цього права правомірно.

У рішенні Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 не міститься підтвердження та встановлення наявності у матеріалах справи належних та допустимих доказів про належність ГО «Одеська обласна організація ВСА» як спірного нерухомого майна на праві власності, так і земельних ділянок, на яких таке майно розташоване.

Технічні паспорти на об`єкти не є правовстановлюючими документами, а засвідчують виключно обставину проведення інвентаризації об`єктів нерухомості.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо набуття правомірно права власності на спірне майно, тому у ГО «Одеська обласна організація ВСА» відсутнє право, на захист якого вона звернулася до суду. Протилежного позивачем не доведено і в суді апеляційної інстанції.

На переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку позивач не підтвердив існуючого права на спірні об`єкти нерухомості, а намагався набути та легалізувати таке право за рішенням суду, що вбачається безпосередньо з відзиву на апеляційну скаргу, де ГО «Одеська обласна організація ВСА» стверджує, що на підставі рішення суду в даній справі їй були видані свідоцтва про право власності.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про помилковість висновків Господарського суду Одеської області щодо наявності підстав для задоволення позову ГО «Одеська обласна організація ВСА» про визнання та реєстрацію за позивачем права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, 28, автостоянка № 35, та нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 3-В.

Колегія суддів окремо зауважила, що в межах предмета апеляційного розгляду цієї справи не вирішувався спір про право, наявність якого наразі убачається між позивачем та Всеукраїнською спілкою автомобілістів, не встановлювався також і характер відносин та підпорядкування ГО «Одеська обласна організація ВСА» та Всеукраїнської спілки автомобілістів, чинності їх статутів в різних редакціях тощо, тому суд залишив відповідну частину доводів апеляційної скарги та відзиву на неї без ґрунтовного та детального правового аналізу.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 9/430-05-11867, ГО «Одеська обласна організація ВСА» звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, з урахуванням доповнень до касаційної скарги просить постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

3.3. Скаржник звертає увагу на те, що ухвала суду про залучення Всеукраїнської спілки автомобілістів до участі у справі процесуально не могла бути оскаржена стороною скаржника в касаційному порядку і заперечення до такої ухвали могли бути надані лише в касаційній скарзі на постанову апеляційного суду за результатом розгляду справи, тому наразі такі заперечення надаються. Отже, обґрунтовуючи свої доводи в зазначеній частині скаржник, посилаючись на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме частину 1 статті 254, пункт 3 частини 1 статті 264 ГПК України без урахуванням висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17. Так, зі змісту оскаржуваного рішення суду у справі № 9/430-05-11867, що наразі розглядається судом, вбачається той факт, що дане рішення жодним чином не стосується будь-яких прав, інтересів та (або) обов`язків Всеукраїнської спілки автомобілістів, оскільки оскаржуване рішення як у своїй мотивувальній частині не містить жодного висновку суду про права та обов`язки Всеукраїнської спілки автомобілістів, так і у своїй резолютивній частині цього рішення суд прямо не вказав про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи. Отже, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції повинен був закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, чого помилково не зробив.

3.4. Скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, посилаючись на те, що ГО «Одеська обласна організація ВСА» є самостійною юридичною особою, зазначене було предметом розгляду у справі № 2а-2193/09/1570, в якій у постанові від 25.09.2009, зокрема, зазначено, що ГО «Одеська обласна організація ВСА» є самостійним об`єднанням громадян у формі місцевої громадської організації, має статут юридичної особи та має свої печатки, штампи, відокремлене майно та баланс, рахунки в банківських установах. Цією постановою суд задовольнив позов ГО «Одеська обласна організація ВСА» та зобов`язав Головне управління юстиції в Одеській області зареєструвати нову редакцію статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА». Відтак, на думку скаржника, фактично в судовому порядку вже була надана оцінка обставинам і доказам, на які посилалася Всеукраїнська спілка автомобілістів у своїй апеляційній скарзі в цій справі і спір за результатом розгляду цих обставин був вирішений судом на користь ГО «Одеська обласна організація ВСА». Проте суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, знову ж таки не надав цим доказам жодної оцінки, виніс оскаржувану постанову з порушенням норм процесуального закону, оскільки у своїй оскаржуваній постанові не дослідив зібрані у справі докази та безпідставно дійшов висновку про наявність у Всеукраїнської спілки автомобілістів підстав для подання апеляційної скарги як особи, що не брала участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

3.5. Скаржник, посилаючись на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 200/4397/13-ц, наголошує на порушенні апеляційним господарським судом принципу правової визначеності. Скаржник зазначає, що апеляційна скарга Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867 подана до суду лише у 2021 році, тобто зі спливом більше ніж п`ятнадцятирічного строку, на що апелянт зазначав про те, що не був обізнаний про існування вказаного рішення суду та про існування права власності скаржника на таке майно. Проте ГО «Одеська обласна організація ВСА» разом з відзивом на апеляційну скаргу подавала до суду договори оренди № 3501-2016 та № 3502-2016, зі змісту яких убачається, що ще з 30.12.2015 ГО «Одеська обласна організація ВСА» надавала в оренду частину спірних нежитлових приміщень структурному підрозділу Всеукраїнської спілки автомобілістів, а саме Навчальному закладу об`єднання громадян «Одеська обласна автомобільна школа Всеукраїнської спілки автомобілістів» (код ЄДРПОУ 05508772). Оскільки зазначений навчальний заклад є структурним підрозділом Всеукраїнської спілки автомобілістів, його невід`ємною частиною, то апелянт був обізнаний про право власності ГО «Одеська обласна організація ВСА» на спірні нежитлові приміщення ще з 30.12.2015. Оскільки апелянт вважає себе особою, права якої було порушено оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, то про таке порушення своїх прав він знав ще з 30.12.2015, майже шість років тому. Тому, апеляційний суд безпідставно поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (понад шість років) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).

Крім цього, скаржник зазначає, що відповідно до положень частини 2 статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Скаржник наголошує на відсутності у Всеукраїнської спілки автомобілістів статусу особи яку не було залучено до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, а тому, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про можливість поновлення Всеукраїнській спілці автомобілістів строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за такою апеляційною скаргою грубо порушив норми частини 2 статті 261 ГПК України та безпідставно і незаконно відкрив таке апеляційне провадження і в подальшому задовольнив апеляційну скаргу.

Разом з тим така ухвала суду про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження не могла бути оскаржена стороною скаржника в касаційному порядку окремо від оскарження постанови апеляційного суду за результатом розгляду справи і тому заперечення до такої ухвали викладені наразі в цій касаційній скарзі на постанову апеляційного суду.

Як висновок можна зазначити, що апеляційний суд за результатом розгляду скарги виніс постанову, якою порушив норми процесуального права, оскільки безпідставно поновив Всеукраїнській спілці автомобілістів пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (понад шість років) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata) та, відкриваючи апеляційне провадження у справі, помилково не застосував наслідки спливу однорічного строку на апеляційне оскарження, який встановлено у частині 2 статті 261 ГПК України, та не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 487/4889/16-ц.

3.6. Скаржник також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, визнавши Одеську міську раду особою, на права і обов`язки якої може вплинути оскаржуване рішення суду, незаконно та необґрунтовано здійснив дії, що унеможливили для цієї особи реалізувати свої процесуальні права на подання письмових пояснень у справі та всіх інших прав як учасника справи, а саме безпідставно відмовив Одеській міській раді у задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, що також є грубим порушенням процесуальних норм при розгляді справи та ухваленні ним оскаржуваного рішення суду.

3.7. ГО «Одеська обласна організація ВСА» акцентує увагу на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині дослідження доказів. Зокрема, будь-яких доказів на підтвердження приналежності спірного майна Всеукраїнській спілці автомобілістів та передачі цього майна в оперативне управління ГО «Одеська обласна організація ВСА» апелянтом суду надано не було. Зазначене підтверджує те, що Всеукраїнська спілка автомобілістів не є особою, яка не брала участі у справі. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не дослідив це питання в оскаржуваній постанові, помилково не закрив провадження у справі. Фактично суд формально поставився до самої апеляційної скарги і обставин, на які посилався апелянт у ній. Сама апеляційна скарга для суду була лише формальною підставою переглянути рішення суду першої інстанції. Надалі, відкривши апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою, суд фактично не досліджував доводи, викладені в ній, та доводи, викладені у відзиві на таку апеляційну скаргу, та не надавав оцінку цим доводам сторін.

Скаржник також вважає помилковими висновки апеляційного господарського суду стосовно того, що позивачем не доведено, що станом на час розгляду справи Господарським судом Одеської області він надавав до суду докази на підтвердження наявності у нього права власності на спірні об`єкти нерухомості, набуття ним цього права правомірно, оскільки суд не врахував той факт, що суд першої інстанції розглядав справу ще в 2006 році і на момент перегляду рішення суду першої інстанції матеріали судової справи були знищені у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання. У свою чергу значну частину таких документів, що були в матеріалах справи і які вказували на наявність права власності позивача на спірне майно, учасники справи не змогли надати до суду апеляційної інстанції у зв`язку з їх давністю та відповідно втратою.

Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не досліджував та і не міг досліджувати докази, що підтверджують право власності ГО «Одеська обласна організація ВСА» на спірні нежитлові приміщення, оскільки, як було зазначено, такі матеріали справи були знищенні через закінчення терміну зберігання.

Разом з тим їх знищення у встановленому законом порядку жодним чином не свідчить про те, що такі документи були відсутні в матеріалах справи під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Тобто висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів на підтвердження наявності у скаржника права власності на спірні об`єкти нерухомості був зроблений судом не на підставі дослідження доказів у справі, а на підставі свого суб`єктивного припущення, що є не припустимим та грубим порушенням норм процесуального права в частині порядку дослідження доказів судом, що в свою чергу є також підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

3.8. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник також, посилаючись на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме частину 1 статті 254 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), частини 1 статті 91 (у редакції, чинній до 15.12.2017), Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» без урахуванням висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.04.2021 у справі № 12/8-07 та від 15.12.2021 у справі № 51/328.

Скаржник вважає, що апелянт - Всеукраїнська спілка автомобілістів, яка не була стороною у справі, не мала права на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867, скільки таке право не було передбачено на час прийняття зазначеного рішення. Наділення третіх осіб, які не були учасниками справи, права на апеляційне оскарження судового рішення виникло у зв`язку із внесенням змін до статті 91 ГПК України внаслідок прийняття Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів». Водночас такий закон не містив будь-яких застережень щодо наділення правом на апеляційне оскарження судових рішень не учасником справи, котрі прийнятті до 30.07.2010. Іншими словами, судові рішення, прийнятті до 30.07.2010, не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку не учасниками справи.

3.9. Скаржник також посилається на порушення положень частини 1 статті 254 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), статті 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), пункту 13 частини 1 розділу ХІ «Перехідних положень» ГПК України, зазначаючи при цьому, що строк подачі апеляційної скарги мав визначатися згідно з нормами процесуального закону, який діяв на час ухвалення рішення. Таким чином, Всеукраїнська спілка автомобілістів повинна була подати скаргу до 12.07.2021 включно, проте будь-яких доказів щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у період з 12.07.2021 по 23.07.2021 не навела. Прийняте судом апеляційної інстанції рішення в частині відкриття апеляційного провадження, прийняття нового рішення по суті спору без наявності відповідного клопотання скаржника, без наведення обґрунтованих поважних причин пропуску строку на таке оскарження стало наслідком грубого порушення норм процесуального права.

3.10. Скаржник також наголошує на відсутності правового висновку Верховного Суду в частині застосування положень статей 118, 119 ГПК України. Так, статтею 118 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, в якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Як зазначено в ухвалі Південно-Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 про відкриття апеляційного провадження у справі № 9/430-05-11867, суд у пункті 4 резолютивної частині встановив строк до 17.11.2021 для подачі разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань. Натомість в ухвалі Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 встановлено, що 23.11.2021 Всеукраїнська спілка автомобілістів подала заяву про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача - Одеську міську раду. Наслідком розгляду такого клопотання стало залучення як особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Одеської міської ради, про що зазначено в згаданій ухвалі. Натомість будь-яких клопотань щодо поновлення встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження строку на подачу процесуальних заяв, клопотань в заяві про залучення Одеської міської ради не зазначено. Чим саме керувався апеляційний суд під час вирішення питання щодо заяви Всеукраїнської спілки автомобілістів про залучення Одеської міської ради, яка подана з пропущенням встановленого судом строку без наявності відповідного клопотання на поновлення строку, - не відомо. Зазначене, на думку скаржника, стало порушенням положень статей 118, 119 ГПК України.

За таких обставин скаржник просить Верховний Суд сформувати правовий висновок у частині застосування положень статей 118, 119 ГПК України під час вирішення апеляційним судом питання щодо залучення третьої особи за клопотанням апелянта, який не був учасником справи, за умови пропущення встановленого судом для подачі клопотання строку, без подання відповідного клопотання про поновлення строку на вчинення такої процесуальної дії.

3.11. Всеукраїнська спілка автомобілістів у відзиві на касаційну скаргу просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, залишити касаційну скаргу ГО «Одеська обласна організація ВСА» без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 9/430-05-11867 - без змін.

3.12. ГО "Одеська обласна організація ВСА" надала на адресу суду клопотання, в якому просить розгляд справи провести без участі представника організації.

3.13. 20.06.2022 на адресу суду надійшло клопотання Всеукраїнської спілки автомобілістів про приєднання до матеріалів справи доказів, у задоволенні якого відмолено у зв`язку з тим, що в силу положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права, зокрема, приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящихся 18.12.1969 № 799 зобов`язано Одеське виробниче міжобласне управління «Укрглававтотехобслуживание» збудувати платні стоянки для автомототранспорту, серед яких автостоянка на вул. Якіра.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 23.09.1975 № 473 передбачено передачу Управлінням головного архітектора міста деяких ділянок в тимчасове користування міській Раді громади «Автолюбитель УССР» для організації тимчасових відкритих стоянок.

Рішенням народних депутатів Одеської міської ради від 21.06.1979 № 470 вирішено відвести Одеській обласній громаді (обществу) «Автолюбитель УССР» під облаштування платних стоянок земельні ділянки в тимчасове користування на період до реконструкції району у відповідності з затвердженим генеральним планом міста, зокрема, на вул. Якіра стоянка № 10 - 6,5 га, та стоянка № 11 - 4,6 га. Зобов`язано обласну раду ДО «Автолюбитель УССР» розробити проекти організації стоянок і погодити їх до 01.09.1979.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 20.09.1979 № 737 передбачена передача Одеським виробничим об`єднанням «Одессаавтотехобслуживание» автостоянок із розміщеними на них службовими приміщеннями обласній громаді «Автолюбитель УССР», серед яких була автостоянка на вул. Якіра.

28.11.1991 складений акт на предмет введення в експлуатацію будівлі за пропагуванням БДД, лабораторії і діагностування, пристосоване в ході будівництва під адміністративну будівлю Одеської обласної ради до АМЛ із класом за пропагуванням БДД та диспетчерської на автостоянці № 35 на вул. Якіра на підставі дозволу Української республіканської ради союзу автомобілістів УРСР та титулу наново початого будування № 60364 у березні 1989. Відповідно до листа Міністерства юстиції УРСР від 21.02.1994 № 11-65-44 Українська республіканська спілка автомобілістів УРСР перереєструвалася в Міністерстві юстиції України 26.11.1992 як всеукраїнська громадська організація з назвою Всеукраїнська спілка автомобілістів.

Постановою з`їзду Української республіканської спілки автомобілістів від 08.12.1992 затверджено статут Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Відповідно до пункту 1.1 статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 1992 року вбачається, що Всеукраїнська спілка автомобілістів є громадською організацією, що об`єднує на добровільних засадах громадян - власників особистих автомобілів і мотоциклів, самодіяльних конструкторів і реставраторів старовинних транспортних засобів, а також інших громадян - любителів автомототехніки (пункт 1.1 статуту).

Згідно з пунктом 1.3 статуту Всеукраїнської спілки автомобілісті в редакції від 1992 року Спілка та її регіональні організації є юридичними особами, мають самостійний баланс, рахунки в установах банку, мають свої печатки, штампи і символіку, зразки яких затверджуються президією центральної ради та реєструються в установленому законом порядку; мають бланки із своїм найменуванням. Регіональні організації в своїй діяльності керуються своїми статутами /положеннями/, які не суперечать статуту Спілки і реєструються в установленому порядку.

Суди також установили, що постановою Пленуму Одеської обласної ради спілки автомобілістів від 18.12.1992 затверджено статут Одеської обласної ради спілки автомобілістів України, відповідно до пункту 1.1 якого Одеська обласна рада спілки автомобілістів України є громадською організацією, що об`єднує на добровільних засадах громадян власників особистих автомобілів і мотоциклів, самодіяльних конструкторів і реставраторів старовинних транспортних засобів, а також інших громадян - любителів автомототехніки. 26.01.1993 зазначений статут зареєстровано в Одеській обласній державній адміністрації.

Згідно з пунктом 1.3 цього Статуту Спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунок в банку; має свої печатки, штампи і символіку, зразки яких затверджуються президією Центральної ради і реєструються у встановленому законом порядку; має бланки із своїм найменуванням.

18.07.1995 Центральною радою Всеукраїнської спілки автомобілістів затверджено зміни до вказаного статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Згідно з пунктом 1.1. статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 1995 року Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів є структурним підрозділом вищевказаної вище Спілки, яка об`єднує на добровільній основі громадян - власників автомобілів і мотоциклів, саморобних конструкторів і реставраторів старовинних засобів, а також інших громадян - любителів автомототехніки (в оригіналі текст відображено російською мовою).

Згідно з пунктом 1.2. статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 1995 року обласна організація Спілки здійснює свою діяльність у відповідності до Конституції України, діючого законодавства, статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів і даного статуту, діє на підставі добровільності, рівноправності членів Спілки автомобілістів, самоокупності, гласності і законності.

Пунктом 1.3. статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 1995 року передбачено, що структурні підрозділи у своїй діяльності керуються своїми статутами і положеннями, які не суперечать статутам Всеукраїнської і обласної організації Спілки і реєструються у встановленому законом порядку, після їх затвердження президією обласної організації ВСУ, статут Одеської обласної організації після затвердження Президією Центральної ради ВСУ реєструється в Управлінні Юстиції Одеської області.

Відповідно до пункту 6.4. статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 1995 року всі будинки, будівлі, обладнання, транспортні засоби, оборотний капітал, цінні папери та інше майно, що знаходиться на балансі обласної організації Спілки, є власністю Всеукраїнської спілки автомобілістів. Обласна організація Спілки користується вказаним майном на правах повного господарського відання.

Право власності Всеукраїнської спілки автомобілістів реалізує її вищий статутний орган - з`їзд в порядку, передбаченому законодавством України. Всі питання, пов`язані з реалізацією права власності на майно, що знаходиться на балансі обласної організації Спілки, вирішуються Всеукраїнською спілкою автомобілістів.

У 2000 році зареєстровано нову редакцію статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Згідно з пунктом 1.3 статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 2000 року діяльність Спілки поширюється на територію всієї України. Організація Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські організації є структурними осередками Спілки і мають статус юридичної особи, в своїй діяльності керуються своїми статутами, які не суперечать статуту Спілки і реєструються в установленому порядку після їх затвердження Президією Центральної ради ВСУ. Вони несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах коштів і майна, що знаходяться в їхньому господарському віданні.

Відповідно до пункту 4.1. статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів у редакції від 2000 року Спілка будується за територіальним принципом. Первинні організації Спілки створюються за місцем роботи і навчання, за місцем проживання та організованого зберігання транспортних засобів. Первинні організації об`єднуються в районні, міські організації за територіальністю.

Згідно з положеннями пункту 6.1. статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів у редакції від 2000 року місцевими організаціями Спілки є первинні, районні, міські, обласної організації та організація Автономної Республіки Крим. Міські, районні, та первинні організації Спілки у своїй діяльності керуються статутом Спілки, статутами організацій Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських організацій та своїми положеннями, які затверджуються президіями вищестоящих рад.

21.11. 2000 постановою Президії Центральної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів затверджено статут ГО «Одеської обласної організації ВСА» у новій редакції.

Так, за пунктом 1.1 статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» у редакції від 2000 року ГО «Одеської обласної організації ВСА» є місцевим осередком всеукраїнської громадської організації - Всеукраїнської спілки автомобілістів, що на добровільних засадах об`єднує громадян - власників особистих автомобілів і мотоциклів, самодіяльних конструкторів і реставраторів старовинних транспортних засобів, а також інших громадян - любителів автомототехніки.

Згідно з пунктом 1.2 статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» у редакції від 2000 року обласна організація Спілки здійснює свою діяльність у відповідності до Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян», чинного законодавства, статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів і цього статуту, діє на основі добровільності, рівноправності членів Спілки, самоврядування та гласності, самофінансування та самоокупності.

Пунктом 1.3. статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» у редакції від 2000 року передбачено, що обласна організація Спілки у своїй діяльності керується своїми статутом, який не суперечить статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів і реєструється у встановленому порядку після його затвердження Президією Центральної ради. Вона несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах коштів і майна, що знаходяться в її господарському віданні.

16.05.2001 постановою Центральної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів затверджено статут ГО «Одеської обласної організації ВСА», відповідно до пункту 1.1. якого ГО «Одеської обласної організації ВСА» є місцевим осередком всеукраїнської громадської організації - Всеукраїнської спілки автомобілістів, що на добровільних засадах об`єднує громадян - власників особистих автомобілів і мотоциклів, самодіяльних конструкторів і реставраторів старовинних транспортних засобів, а також інших громадян - любителів автомототехніки.

За пунктом 1.2. статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» в редакції від 2001 року обласна організація Спілки здійснює свою діяльність у відповідності до Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян», чинного законодавства, статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів і цього статуту, діє на основі добровільності, рівноправності членів Спілки, самоврядування та гласності, самофінансування та самоокупності.

Пунктом 1.3. статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» у редакції від 2001 року передбачено, що обласна організація Спілки у своїй діяльності керується своїми статутом, який не суперечить статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів і реєструються у встановленому порядку після його затвердження президією Центральної ради. Вона несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах коштів і майна, що знаходяться в її господарському віданні.

Відповідно до пункту 6.3. статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» в редакції від 2001 року власністю спілки є будівлі і споруди, обладнання, транспортні засоби, цінні папери та інше майно, придбане на власні кошти чи на інших підставах, які не заборонені законом для виконання статутних завдань.

У положеннях пункту 6.4. статуту ГО «Одеської обласної організації ВСА» у редакції від 2001 року вказано, що кожен член спілки не має права власності на долю майна спілки. Власником майна є спілка у цілому. Обласна організація спілки, створені спілкою госпрозрахункові установи та підприємства використовують майно спілки, що знаходиться в їхньому господарському віданні, на правах оперативного управління. Від імені спілки управління майном здійснює президія Центральної ради. Майно, яке знаходиться в господарському віданні обласної організації спілки, створених Спілкою госпрозрахункових установ і підприємств, не може бути вилучене Президією Центральної ради без згоди керівних органів обласної організації Спілки.

У травні 2007 року ІХ з`їздом Всеукраїнської спілки автомобілістів затверджено статут Всеукраїнської спілки у новій редакції.

Так, згідно з пунктом 4.1. статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів у редакції від 2007 року Спілка будується за територіальним принципом.

Відповідно до пункту 4.2. статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів у редакції від 2007 року місцевими осередками спілки є первинні, районні, міські, обласні та Кримська республіканська організації (надалі - організації). Усі вони у своїй діяльності керуються статутом Спілки. Кримська республіканська, обласні, Київська та Севастопольська міські організації керуються також своїми статутними документами, які приймаються відповідними конференціями, не суперечать статуту Спілки, затверджуються Президією Центральної ради та реєструються у встановленому порядку, а міські, районні та первинні організації - положеннями, які затверджуються президіями вищих рад.

Згідно з пунктом 7.3. статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів у редакції від 2007 року кожен член спілки не має права власності на долю майна спілки. Власником майна є спілка у цілому. Кримська республіканська, обласні, Київська та Севастопольська міські організації, створені спілкою, госпрозрахункові установи, навчальні заклади та підприємства використовують майно спілки на правах оперативного управління.

27.03.2009 Головним Управлінням юстиції в Одеській області зареєстровано статут ГО «Одеська обласна організація ВСА» із змінами та доповненнями, прийнятими 15 конференцією Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів 26.09.2008, відповідно до пункту 1.1. якого ГО «Одеська обласна організація ВСА» є об`єднанням громадян власників автомобілів і мотоциклів, самодіяльних конструкторів і реставраторів старовинних транспортних засобів, а також інших громадян учасників дорожнього руху та любителів автомототехніки.

Крім цього, апеляційним господарським судом встановлено, що 30.10.2000 Одеською міською радою прийнято рішення № 1848ХХШ про затвердження технічної документації з інвентаризації та проекту відведення земельних ділянок, про видачу документів, що посвідчують право користування та надання Одеській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів земельної ділянки загальною площею 1,8214 га за адресою: м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, 28, для експлуатації та обслуговування автостоянки № 35 та для будівництва і експлуатації автомийки. Вирішено видати ГО «Одеська обласна організація ВСА» договір про право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди) загальною площею 1,7914 га, терміном до 10 років, але не пізніше початку реконструкції району, а саме: земельною ділянкою площею 1,7638 га за адресою м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, для експлуатації та обслуговування автостоянки № 35; земельною ділянкою площею 0,0276 га, за адресою м. Одеса, вул .Іцхака Рабіна (на території автостоянки № 35) за умов оренди для будівництва, експлуатації та обслуговування автомийки (у тому числі терміном до 1 року на період будівництва); зобов`язано ГО «Одеська обласна організація ВСА» замовити в управлінні земельних ресурсів оформлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками.

Господарським судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що 11.04.2003 виготовлено технічний паспорт на автостоянку № 35 на вул. Іцхака Рабіна, 28, а 11.11.2005 на виробничі приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 3-В. Користувачем зазначено ГО «Одеська обласна організація ВСА». 08.12.2005 позивач звернувся до відповідача з проханням видати свідоцтво про право власності на адміністративну будівлю та технічні приміщення Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, 28, та пункт технічного обслуговування автомобілів № 20 ГО «Одеська обласна організація ВСА», що розташований за адресою: м. Одеса вул. Краснова, 3-В, однак листом від 20.12.2005 № 8743 відповідач відмовив у видачі свідоцтв, що стало підставою для звернення з позовом у цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції, яке оскаржувалося Всеукраїнською спілкою автомобілістів в апеляційному порядку, прийнято 12.03.2006, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ.

Згідно з пунктом 13 частини 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, судові рішення, ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017. Отже, апеляційна або касаційна скарга, подана після 15.12.2017 на судове рішення, прийняте до 15.12.2017, має відповідати вимогам щодо форми, змісту та порядку подання, встановленим ГПК України в редакції, чинній на час звернення з такою апеляційною або касаційною скаргою.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239, а також у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/1240/17, від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 18.04.2019 у справі № 921/555/17-г/14, від 21.06.2019 у справі № 904/4330/15, від 19.08.2019 у справі № 922/3016/17, від 11.09.2019 у справі № 910/15481/17, від 19.09.2019 у справі № 922/1775/16.

Згідно зі статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

При цьому у 2010 році до ГПК України внесено зміни щодо кола осіб, які можуть оскаржити рішення суду першої інстанції.

Відповідно до абзацу 7 пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 судові рішення, прийняті судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Водночас слід зазначити, що з урахуванням припису абзацу 7 пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини 2 статті 93 ГПК (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги лише протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного судового рішення. Втім, це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, оскільки ГПК до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги.

Так, згідно із частиною 1 статті 91 ГПК України (у редакції від 03.08.2010) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Виходячи з аналізу наведених норм, відповідно до вимог статті 91 ГПК України особи, яких не було залучено до участі у справі, вправі оскаржити не будь-яке рішення суду, а лише те, яке безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи (якщо в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах).

При цьому рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Наведеним спростовуються доводи скаржника (пункт 3.8 цієї постанови) щодо відсутність права у Всеукраїнської спілки автомобілістів, яка не була стороною у справі, на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі № 9/430-05-11867.

Водночас Верховний Суд наголошує, що, ураховуючи наведенні вимоги чинного законодавства, вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття апеляційного провадження за поданою Всеукраїнською спілкою автомобілістів апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції мав керуватися статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого господарського суду), а не статтею 254 ГПК України (у редакції після 15.12.2017), яка визначає строк на апеляційне оскарження в редакції, чинній на дату подання скарги.

При цьому імперативною нормою частини 2 статті 261 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Верховний Суд зазначає, що у цій нормі врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку, тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у статті 93 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017. При цьому за змістом частини 2 статті 261 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, поновлення апеляційним судом пропущеного строку на апеляційне оскарження у зв`язку з визнанням поважними причин пропуску відповідного строку можливе виключно у разі подання апеляційної скарги в межах присічного річного строку, а в разі недотримання останнього з`ясування поважності причин строку на апеляційне оскарження взагалі не має істотного значення та не може жодним чином вплинути на однозначне вирішення питання про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі положеннями частини 2 статті 261 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017. Тому, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.

Водночас у разі встановлення винятку, визначеного у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції повинен дослідити поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 119 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.

За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, сформованою в рішеннях «Стаббінгс на інші проти Сполученого Королівства», «Девеер проти Бельгії», право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Верховний Суд наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X).

ЄСПЛ наголосив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» , заява № 3236/03, п. 41, від 03.04.2008) (п. 47 рішення).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 01.11.2021 про відкриття апеляційного провадження у справі № 9/430-05-11867 і поновлення Всеукраїнській спілці автомобілістів строку на оскарження рішення місцевого господарського суду від 12.01.2006 помилково застосував положення статті 254 ГПК України (у редакції після 15.12.2017), яка визначає строк на апеляційне оскарження в редакції, чинній на дату подання скарги, при цьому безпідставно не застосував положення статті 93 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого господарського суду), які підлягають застосуванню відповідно до положень підпункту 9 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Верховний Суд також наголошує на порушені судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки останній під час поновлення Всеукраїнській спілці автомобілістів строку на оскарження рішення місцевого господарського суду залишив поза увагою положення частини 2 статті 261 ГПК України (у редакції після 15.12.2017), не вирішив питання про дотримання строків апеляційного оскарження та не встановив наявність або відсутність обставин які б свідчили про причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Судом апеляційної інстанції також не було з`ясовано, які права та обов`язки Всеукраїнської спілки автомобілістів були порушені при прийнятті рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з твердженням скаржника про передчасне поновлення апеляційним судом Всеукраїнській спілці автомобілістів пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду від 12.01.2006.

Згідно із частиною 2 статті 304 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

З огляду на вищенаведене, а також на те, що за змістом статей 119, 262 та частини 1 статті 255 і частини 1 статті 287 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, ухвала про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та відкриття апеляційного провадження у справі є такою, що не підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення суду, Верховний Суд вважає, що позивачем до поданої касаційної скарги цілком правомірно включено обґрунтовані заперечення щодо ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 (в частині поновлення пропущеного позивачем строку на апеляційне оскарження рішення від 12.01.2006).

Таким чином, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у цій справі здійснено судом апеляційної інстанції внаслідок грубого порушення імперативних положень статті 93 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого господарського суду), частини 2 статті 261 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Разом з тим з мотивів, викладених вище, Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу безпідставні доводи Всеукраїнської спілки автомобілістів щодо правомірного поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду.

Отже, висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову передувало істотне порушення цим судом норм процесуального закону.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення норм процесуального права, зокрема, статті 93 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого господарського суду), статті 261 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), яке призвело до ухвалення незаконної постанови, колегія суддів убачає підстави для її скасування та передачі справи № 9/430-05-11867 до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження у цій справі.

При цьому колегія суддів не розглядає решту доводів касаційної скарги та доводів, викладених у відзиві на касаційну скаргу, оскільки вони стосуються суті спору, а наразі судом касаційної інстанції встановлено порушення норм процесуального права, які перешкоджали розгляду справи по суті.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із частиною 4 статті 310 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.3. За наведених обставин висновки суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам статей 86, 236, 261, 282 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови як ухваленої з порушенням норм процесуального закону.

6.4. Зважаючи на те, що на стадії відкриття апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення норм процесуального права, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови і передачі справи № 9/430-05-11867 до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення місцевого суду в цій справі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, колегія суддів, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, наразі не вбачає підстав для розподілу судових витрат позивача, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, оскільки зазначене питання має вирішуватися судом, який прийматиме остаточне рішення по суті даного спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 9/430-05-11867 скасувати з передачею справи до цього ж апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ