Окрема думка

від 31.08.2022 по справі 9/430-05-11867

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Окрема думка

01 вересня 2022 року м. ОдесаСправа № 9/430-05-11867Судді Південно - західного апеляційного господарського суду Філінюка І.Г.

по справі № 9/430-05-11867

за апеляційною скаргою Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів»

на рішення Господарського суду Одеської області від 12 січня 2006 року

за позовом Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (наразі Громадська організація «Одеська обласна організація автомобілістів»)

до Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості»

про визнання права власності та зобов`язання його зареєструвати

Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» про визнання права власності на нежитлові приміщення у м. Одеса, та про зобов`язання зареєструвати за позивачем право власності на об`єкти нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2006:

- визнано право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_1 , автостоянка №35, загальною площею 888,2 кв.м, згідно технічного паспорту від 11.04.2003; визнано право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_2 , загальною площею 226,1 кв.м, згідно технічного паспорту від 11.11.2005;

- зобов`язано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєструвати право власності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на вищевказані нежитлові приміщення.

26.07.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», в якій скаржник просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на рішення Господарського суду Одеської області від 12 січня 2006 року у справі №9/430-05-11867.

Судове рішення обґрунтовано наступним:

Предметом розгляду в межах справи №9/430-05-11867 є спір між Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» та КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації» щодо не видачі останнім - Громадської організації «Одеська обласна організація автомобілістів» свідоцтва про право власності на нерухоме майно згідно переліку, Громадська організація «Всеукраїнська спілка автомобілістів» не є учасником у справі №9/430-05-11867, а місцевий господарський суд, а ні в мотивувальній, а ні в резолютивній частині цього рішення не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», і жоден висновок суду першої інстанції не створює будь - яких прав або обов`язків для скаржника, у зв`язку з чим, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на рішення Господарського суду Одеської області від 12 січня 2006 року у справі №9/430-05-11867 - закрито.

Категорично не погоджуюсь з ухвалою Південно -західного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 та вважаю за необхідне, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку щодо прийнятого судового рішення.

По-перше:

Щодо закриття апеляційного провадження та стосовно прав або обов`язків Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вважаю за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Таким чином, положеннями господарського процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Предметом розгляду даної справи є визнання права власності на нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_3 , загальною площею 888,2 кв.м., та нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_2 , загальною площею 226,1 кв.м. за Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (наразі назва - Громадська організація «Одеська обласна організація автомобілістів»).

Матеріали справи містять статути ГО Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакціях від 1992р., 2000р., 2007р. та статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакціях від 1995р., 2000р., 2001р.

Аналізуючи наведені вище норм статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакціях від 1992р., 2000р., 2007р. та статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакціях від 1995р., 2000р., 2001р. є очевидним, що:

- по-перше, Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів є місцевим осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів;

- по-друге, все майно, що перебуває на балансі Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів належить ГО Всеукраїнської спілки автомобілістів (за виключенням того, що місцевий осередок спілки придбав за власні кошти), а Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів має право тільки оперативного управління всім наявним на балансі майном;

- по-третє, статут Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів не може суперечити статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів;

- по-четверте, будь-які зміни до установчих документів Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів затверджуються Центральною радою ГО Всеукраїнської спілки автомобілістів;

Звертаю увагу, що відповідно до пункту 7.4 статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції 2000 року, яка була чинною під час вирішення спору в суді у 2006 році /т.6, а.с. 105/, кожен член спілки не мав права власності на долю майна спілки. Власником майна є спілка в цілому. Організації Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські організації, створені спілкою госпрозрахункові установи та підприємства використовували майно спілки, що знаходилось в їхньому господарському віданні, на правах оперативного управління.

Водночас, зазначені вимоги повністю кореспондувались з чинним на той час статутом Одеського обласного осередка. Відповідно до п. 6.4. статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 1995 року, всі будинки, будівлі, обладнання, транспортні засоби, оборотний капітал, цінні папери та інше майно, що знаходиться на балансі обласної організації Спілки, являється власністю Всеукраїнської Спілки автомобілістів. Обласна організація Спілки користується вказаним майном на правах повного господарського відання.

16 травня 2001 року постановою Центральної ради Всеукраїнської Спілки автомобілістів затверджено статут Одеської обласної організації ВСА, відповідно до п. п. 1.1. якого - Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів є місцевим осередком Всеукраїнської громадської організації - Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Відповідно до п. 6.3. Статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 2001 року власністю Спілки є будівлі і споруди, обладнання, транспортні засоби, цінні папери та інше майно, придбане на власні кошти чи на інших підставах, які не заборонені законом для виконання статутних завдань.

В положеннях п. 6.4. Статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в редакції від 2001 року вказано, що кожен член спілки не має права власності на долю майна спілки. Власником майна є спілка у цілому. Обласна організація спілки, створені спілкою госпрозрахункові установи та підприємства використовують майно Спілки, що знаходиться в їхньому господарському віданні, на правах оперативного управління. Від імені Спілки управління майном здійснює президія Центральної ради. Майно, яке знаходиться в господарському віданні обласної організації спілки, створених Спілкою госпрозрахункових установ і підприємств, не може бути вилучено президією Центральної ради без згоди керівних органів обласної організації Спілки.

І вже після винесення рішення Господарським судом Одеської області від 12.01.2006р. по справі № 9/430-05-11867, лище 27.03.2009 Головним Управлінням юстиції в Одеській області зареєстровано Статут ГО "Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів" із змінами та доповненнями, прийнятими 15 конференцією Одеської обласної організації ВСА 26.09.2008р., відповідно до п.1.1. якого ГО "Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів " є об`єднанням громадян - власників автомобілів і мотоциклів, самодіяльних конструкторів і реставраторів старовинних транспортних засобів, а також інших громадян учасників дорожнього руху та любителів автомототехніки, тобто самостійною юридичною особою без підпорядкування з боку Всеукраїнської громадської організації - Всеукраїнської спілки автомобілістів.

З наведеного вбачається, що на час розгляду справи місцевим господарським судом 2006 році Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів була місцевим осередком всеукраїнської громадської організації - Всеукраїнської спілки автомобілістів та в силу статутних положень не могла бути власником чи забудовником спірного майна.

Проте, нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_2 , загальною площею 226,1 кв.м. були побудовані у 1984 році (том 10 а.с. 136), а нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_1 , автостоянка № НОМЕР_1 , загальною площею 888,2 кв.м побудовані ще у 2000 році (том 1 а.с. 56).

Таким чином, за Статутом Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, який був чинний станом на час вирішення даного спору, спірне майно знаходилось у Позивача на правах оперативного управління (п. 6.4. Статуту в редакції від 2001 року), у зв`язку з чим останній не міг бути власником нерухомого майна, яке перебувало на балансі та побудоване за рахунок внесків Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів».

У зв`язку з чим, рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у справі №9/430-05-11867 порушено управлінські права Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», як керівною організації Позивача, а також вказане рішення порушує його законний інтерес щодо державної реєстрації, володіння чи користування спірними об`єктами нерухомості.

Зазначені обставини мають істотне значення для вирішенні питання про права, законні інтереси та (або) обов`язки ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» за результатом розгляду даної справи, оскільки означені питання повинні вирішуватися судом на час винесення оскаржуваного судового рішення, тобто станом на 2006 рік, а не на час подання апеляційної скарги, проте залишилися поза увагою і оцінкою суду.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

По - друге:

В даному випадку я повністю погоджуюсь з висновком колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, головуючий - Мишкіна М.А., судді Аленін О.Ю., Лавриненко Л.В., викладеного у постанові від 21.12.2021 у даній справі, стосовно того, позивач не підтвердив існуючого права на спірні об`єкти нерухомості, а намагався набути та легалізувати таке право за рішенням суду, позивачем не було надано належних та допустимих доказів щодо набуття правомірно права власності на спірне майно, тому у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами, однак не є способом його набуття за допомогою рішення суду.

Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.

В даному випадку з оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідач оспорював право власності позивача на об`єкти нерухомості, натомість, відповідач відмовив в його оформленні та видачі свідоцтв з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права та його реєстрації, а саме - правовстановлюючих документів, передбачених Тимчасовим положенням, спір про право між позивачем та відповідачем фактично був відсутній.

Надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу рішення Одеської міської ради від 05.04.1979р. №264, від 21.06.1979р. №470, від 20.09.1979р. №737 підтверджують лише відведення чи надання міськрадою Одеській обласній громаді «Автолюбитель» певних земельних ділянок у тимчасове користування, автостоянок з наявними на них службовими приміщеннями, однак не свідчать про їх передачу позивачу саме у власність та не доводять, що позивач їх набув у власність згідно із Закону України «Про власність».

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18).

Оскільки, Одеською міською радою рішень щодо передачі Одеській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів у власність або користування земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , не приймалось, тому рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 порушено право територіальної громади м. Одеси, як власника земельних ділянок.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо:

1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»);

2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»);

3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»). При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справа «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики. Що стосується забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення у контексті пропуску строку на таке оскарження, у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо: 1) пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника, а тим більше, якщо пропуск строку стався з вини судів попередніх інстанцій, зокрема, у зв`язку з несвоєчасним врученням повного тексту судового рішення при одночасній добросовісній поведінці скаржника та вчиненні останнім усіх залежних від нього дій з метою отримання такого рішення; 2) оскарження судового рішення здійснюється не з метою перегляду остаточного рішення, а обумовлене метою виправлення судової помилки, яка має суттєве значення для захисту прав та інтересів особи або становить значний суспільний або у, виняткових випадках, державний інтерес.

Таким чином, на мою думку, доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо прав та інтересів скаржника, на які вплинуло рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2006 у даній справі, а також вплив цього рішення на значний суспільний інтерес, оскілки стосується майнових прав Всеукраїнського громадського об`єднання та земельних прав територіальної громади м. Одеса, що обумовлене метою виправлення судової помилки - є цілком обґрунтовані.

З огляду на викладене, вважаю, що Південно - західний апеляційний господарський суд повинен був переглянути справу в межах заявлених доводів та вимог апеляційної скарги та ухвалити рішення по суті спору.

Суддя Філінюк І.Г.