Рішення

від 07.07.2022 по справі 947/10679/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/10679/22

Провадження № 2/947/2235/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2022 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору ОСОБА_2 ,

про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 03.06.2022 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди в сумі 100000,00 грн., витрат на проведення судово-психологічної експертизи в сумі 12591,92 грн., витрат зі сплати судового збору в сумі 1200,00 грн.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що з 05.05.2016 року по 17.02.2020 року вона - ОСОБА_1 працювала в казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба».

17.02.2020 року наказом №107-к «Про звільнення» із змінами, внесеними наказом від 17.02.2020 року «Про внесення змін до наказу КП «МПРС», її звільнено з посади начальника юридичної служби з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, а саме: за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2020 року по справі №947/4648/20, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника юридичної служби.

За наслідком викладеного, позивачка зазначає, що через незаконні дії відповідача з підстав її звільнення, їй було заподіяно моральної шкоди.

Позивачка у позові посилається на те, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як на підставу завданої шкоди, ОСОБА_1 стверджує, що незаконне звільнення призвело до порушення її звичного способу життя, до позбавлення її коштів для існування, до докладання значних зусиль для відновлення свого попереднього становища, приниженням її ділової репутації, як керівника служби. Незаконне звільнення змінило її організацію та спосіб життя.

Звільняючи за п.3.ч.1 ст.40 КЗпП України, яка передбачає систематичність вчинення дисциплінарних порушень, позивачка вважає, що відповідач свідомо вчиняв незаконні дії, оскільки звільнення відбулось не внаслідок помилки або відсутності можливості надати вірну трактовку нормам законодавства, а внаслідок неприязного до неї ставлення зі сторони ОСОБА_2 та свідомого нехтування останнім нормами законодавства.

Позивачка зазначає, що неприязне до неї ставлення і, як наслідок звільнення, виникло в результаті її особистих та колективних скарг на дії директора ОСОБА_2 до Президента України, комітету з питань транспорту та інфраструктури Верховної Ради України, НАЗК, Державної служби морського та річкового транспорту України, Міністерства інфраструктури України тощо, які на її погляд були пов`язані із вчиненням ОСОБА_2 корупційних та кримінальних вчинків.

Крім того, як зазначено у позові, через тиск директора ОСОБА_2 на голову профкому ОСОБА_3 та інших членів профкому, які були переобрані колективом у період звільнення ОСОБА_2 з посади (з 17.10.2019 по 23.12.2020), вона ОСОБА_1 та інші працівники вимушені були написати заяви про вихід з профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби (код ЄДРПОУ 38111107) та 14.02.2020 створили на підприємстві іншу профспілку: профспілку працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба (код ЄДРПОУ 43620529) до якої увійшла і позивачка, а вже 17.02.2020 відповідач її звільнив.

Позивачка вважає, що у період підготовки (організаційних дій) щодо створення іншої профспілки дуже відчувалося негативне ставлення до неї з боку керівника ОСОБА_2 , яке виражалося в тому числі, в наданні доручень з короткими строками виконання.

За наслідком викладеного, підставою звільнення, позивач вважає також дискримінацію по принципу належності до профспілки, що прямо заборонено ст. 5 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Усвідомлення факту, що звільнення відбувається внаслідок розправи, як зазначено позивачем, завдало їй більш значної моральної шкоди, ніж як би вона вважала, що відповідач звільняє її припускаючись помилкового трактування норм законодавства.

Після незаконного звільнення, вона ОСОБА_1 тривалий час перебувала у пригніченому стані, їй довелося докладати значних зусиль для налагодження свого життя та пошуку іншої роботи для забезпечення життєдіяльності. Враховуючи вік, позивачка стверджує, що самостійно відшукати роботу не змогла, оскільки роботодавці бажали прийняти на роботу більш молодого працівника. Крім того, початок пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19 та обмеження, встановлені Постановою КМУ від 11.03.2021 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом «SARS-СоV-2», значно ускладнювали пошуки роботи.

За наслідком неможливості працевлаштуватись, вона ОСОБА_1 була вимушена звернутися до Одеського міського центру зайнятості, на обліку якого перебувала з 31.03.2020 року по 23.11.2020 року, де отримувала мінімальний розмір допомоги по безробіттю - близько 900,00грн., в той час коли розмір допомоги по безробіттю з урахування розміру її заробітної плати станом на 01.04.2020 року мав бути максимальним, тобто становити 8408,00грн. За періодперебування наобліку,як стверджуєпозивачка, їй не було запропоновано жодної посади для працевлаштування, що також пригнічувало моральний стан.

Крім того, перебування на обліку вимагало здійснення двічі на місяць відвідувань інспектора центру, на що також вимагало додаткових зусиль та витрачання коштів на проїзд, що було само по собі ускладнено через оголошений карантин та утруднений доступ до громадського транспорту.

Одночасно, позивачка посилається на те, що в період перебування на обліку, її чоловік - ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_5 , також були без роботи та перебували на обліку в Одеському міському центрі зайнятості і не змогли знайти будь-якої роботи.

За наслідком викладеного, ОСОБА_1 вважає, що незаконні дії відповідача призвели до повного позбавлення її та її сім`ї засобів для існування, необхідності витрачати ті невеликі заощадження, які були відкладені на інші цілі, пов`язані із утриманням батьків: батька 1939 року народження та матері 1943 року народження, та вдатися до запозичення коштів у знайомих та родичів (близько 40 тисяч гривень), тобто створення боргів, які і досі існують.

Також, як зазначено у позові, з метою доведення факту завдання моральної шкоди, обсягу, глибини та тривалості моральних страждань позивачка звернулась до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з заявою про проведення судово-психологічної експертизи, за наслідком якої нею отримано висновок, за яким встановлено, що досліджувана ситуація з незаконного звільнення ОСОБА_1 є для неї психотравмувальною, та орієнтовний розмір суми компенсації моральних страждань спричинених ОСОБА_6 складає в сумі 100000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.06.2022 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Зазначеною ухвалою судді встановлено відповідачеві процесуальний строк в п`ятнадцять днів з дня отримання цієї ухвали суду, для подання відзиву на позовну заяву.

15.06.2022 року представником Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» було отримано копію ухвали суду від 07.06.2022 року, разом з копією позовної заяви та додатками до нього, що підтверджується відповідною розпискою наявною в матеріалах справи.

За наслідком викладеного, процесуальний строк в п`ятнадцять днів для подання відзиву на позовну заяву сплив 30.06.2022 року включно.

30.06.2022 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача про продовження процесуального строку на вчинення процесуальної дії з подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04.07.2022 року продовжено відповідачу Казенному підприємству«Морськапошуково-рятувальнаслужба» строк для подачі відзиву на позовну заяву по справі №947/10679/22, строком до 05.07.2022 року включно.

06.07.2022 року до суду надійшов від представника відповідача відзив на позовну заяву за вх. №ЕП-6707/22, скерований 06.07.2022 року о 00год.14 хв., в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав необґрунтованості та безпідставності.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву представник відповідача посилається на те, що право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Факт заподіяння шкоди доводить позивач, який повинен у підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо.

У даній справі, представник відповідача вважає, що позивачка не надала до суду будь-яких доказів, у частині вжиття додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо.

Щодо доводів позивачки, що її звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулось внаслідок неприязного до неї ставлення директора КП «МПРС» ОСОБА_2 та свідомого нехтування ним нормами законодавства, представник вважає безпідставними, оскільки є лише припущеннями, виходячи з того, що рішення у справі №947/4648/20 не міститься жодних висновків, що звільнення відбулось з особистих мотивів директора КП «МПРС» ОСОБА_2 .

Щодо доводів позивачки про неприязне ставлення до неї з боку ОСОБА_2 в результаті її особистих та колективних скарг на дії директора до різних суб`єктів та установ, які на її погляд були пов`язані із вчиненням ОСОБА_2 корупційних та кримінальних вчинків, представник також вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності таких скарг, ані доказів обізнаності директора КП «МПРС» про них.

Навпаки, як зазначає представник, наказом директора КП «МПРС» Сударева В.О. від 29.11.2021 № 772-н «Про заохочення до ювілейної дати» начальнику юридичної служби ОСОБА_1 у зв`язку з 50-річчям було нараховано і виплачено заохочення у розмірі 100% посадового окладу, що складає 34783,00 грн. Більш того, перебуваючи у простої не з вини працівника, згідно наказу директора ОСОБА_2 від 05.01.2021 № 3 «Про відпустку» ОСОБА_1 була надана частина щорічної відпустки з 06.01.2021 по 20.01.2021 року та надано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі її посадового окладу, навіть за відсутності ОСОБА_1 у графіку відпусток на 2021 рік.

Безпідставними вважає представник і посилання позивачки щодо обставин звільнення про начебто дискримінації за ознаками профспілки, оскільки наказ про звільнення позивачки не є предметом цього спору, та зазначене питання стосовно іншого судового спору, лежить поза межами оспорюваного періоду у даному спорі.

Щодо наданої позивачем до позову стенограми виробничої наради працівників КП «МПРС» від 24.12.2019 року, представник вважає не належним доказом в розумінні ст. 76-81 ЦПК України, дійсність та правочинність яких не підтверджено.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про вимушене докладання значних зусиль для налагодження свого життя та пошуку іншої роботи для забезпечення життєдіяльності представник вважає неспроможними, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 , до роботодавців з метою пошуку роботи та працевлаштування (листування з потенційними роботодавцями, результати співбесід інше), як і доказів, що роботодавці бажали прийняти на роботу більш молодого працівника, ані її.

Представник відповідача вказує, що відповідно до декларації ОСОБА_1 , поданої 06.12.2021 року за період з 26.01.2021 по 29.11.2021 року згідно даних Єдиного Державного реєстру декларацій, у 2021 році ОСОБА_1 в графі 11. «Доходи, у тому числі подарунки» зазначила окрім КП «МПРС», основним місцем роботи ще 2 юридичні особи, а саме: Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний госпіталь інвалідів" Одеської обласної ради; Одеський дитячий будинок-інтернат, в яких вона у 2021 році отримала заробітну плату за основним місцем роботи 70124,00 грн. та 18546,00 грн. відповідно.

За таких обставин, представник вважає безпідставними доводи позивачки про неможливість знайти роботу у зв`язку із звільнення її з КП «МПРС» за п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Щодо доводів позивача про витрачання коштів на утримання батьків, відповідач також вважає безпідставними та необґрунтованими жодним доказом, як і доводи про перебування її чоловіка ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_5 (27 років) на обліку у Одеському міському центрі зайнятості, в яких відсутні будь-які обмеження для працевлаштування.

Представник відповідача зазначає, що у період тривання моральних страждань, зазначений позивачем у позові з 17.02.2020 року по 07.09.2021 року, у відповідності до декларацій поданих позивачем, остання крім вищевказаних сум доходів за альтернативною роботою додатково задекларувала за 2020 рік 254238,00 грн., за період з січня 2021 року по 25.01.2021 року в сумі 106162 грн., за період з 26.01.2021 року по 29.11.2021 року в сумі 519133,00 грн., за наслідком чого, представник вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що її звільнення призвело до позбавлення її та її сім`ї засобів для існування.

Безпідставними вважає представник відповідача доводи позивача відносно невиконання відповідачем рішенняКиївського районногосуду м.Одеси від18.11.2020року по справі №947/4648/21та свідомого затягування задля невиплати грошових сум, оскільки на виконання рішення суду першої інстанції, яким було допущено негайне виконання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, відповідачем було здійснено сплату ОСОБА_1 в сумі 55588,47 грн. Також представник зазначив, що оскарження судового рішення в апеляційному порядку є беззаперечним правом КП «МПРС» на перегляд справи та оскарження судового рішення, та не може бути фактом підтверджуючим свідомого небажання виплати грошових сум стороні спору.

За таких обставин, представник вважає доводи позивачки про те, що оскарження відповідачем в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2020 у справі № 947/4648/21, чим вчинено свідомі дії, які перешкоджали відновленню її порушених прав, неспроможними і абсолютно безпідставними.

Щодо доводів позивачки про її поновлення на роботі та оголошення їй простою не з вини працівника, представник відповідача зазначив, що позивачем не оскаржував ся наказ від 23.11.2020 року № 739-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі та наказ від 23.11.2020 № 796-к «Про простій». Крім того зазначено, що ОСОБА_1 була не єдиним працівником підприємства, якому було оголошено простій після поновлення на роботі за рішенням суду, оскільки така процедура була пов`язана із проведеним скороченням штату працівників підприємства.

Також у відзиві представник вважає неналежним доказом наданий позивачем висновок експертизи, з посиланням на велику кількість допущених порушень під час його складення, проведення експертизи, а також вважає, що він ґрунтується на припущеннях та міркуваннях.

Приймаючи вищевикладені посилання та доводи, представник КП «МПРС» просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

В судове засідання призначене на 08.07.2022 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.

Однак, 23.06.2022 року на електронну скриньку суду надійшла заява від ОСОБА_1 про розгляду справи за її відсутності, а також підтвердила обізнаність про призначення судового засідання на 07.07.2022 року.

06.07.2022 року на електронну скриньку суду надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій остання повідомила, що обізнана про продовжений відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву, відповідь на відзив немає наміру подавати, розгляд справи просить суд провести за її відсутності.

Приймаючи вищевикладені обставини, час та строк скерування відзиву на позовну заяву, з метою надання сторонам по справі повною мірою користуватись процесуальними правами, судом було ухвалено прийняти відзив на позовну заяву до розгляду.

Також, враховуючи розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, подання позивачем заяви про розгляд справи за її відсутності, відсутність наміру на подання відповіді на відзиву, неповідомлення відповідачем про причини неявки, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 07.07.2022 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов до наступного висновку.

З поданих до суду доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 з травня 2016 року працювала в казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді начальника юридичної служби.

17 лютого 2020 року відповідачем видано накази: №114-н «Про дисциплінарну відповідальність», №107-к «Про звільнення» та №110-к «Про внесення змін до наказу КП «МПРС» від 17.02.2020 року №107-к «Про звільнення».

Наказом від 17.02.2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17.02.2020 року № 110-к позивачку звільнено з посади начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» за п.3 ч. 1ст. 40 КЗпП України.

Підстави звільнення працівника з роботи з ініціативи адміністрації передбачені статтями40,41 КЗпП України.

ОСОБА_1 будучи незгодою зі звільненням, звернулась до Київського районного суду міста Одеси з відповідним позовом до казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №947/4648/20).

Також, як встановлено судом, ОСОБА_1 31.03.2020 року звернулась до Одеського міського центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного.

За наслідком розгляду вказаної справи №947/4648/20, 18.11.2020 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом КП «МПРС» від 17.02.2020 року № 110-к «Про несення змін до наказу від 17.02.2020 року № 107-к «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнуто з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно, в розмірі 500296 гривень 23 коп., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 17.02.2020 по 17.03.2020 в сумі 55588,47 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

23.11.2020 року КП «МПРС» видано наказ №739-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким скасовано наказ казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом КП «МПРС» від 17.02.2020 року № 110-к «Про несення змін до наказу від 17.02.2020 року № 107-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби.

23.11.2020 року КП «МПРС» видано наказ №796-н «Про простій», яким оголошено не з вини працівника з 24.11.2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1 . Також наказано бухгалтерії виплачувати працівнику простій у розмірі середнього заробітку.

Також, за наслідком поновлення на роботі, ОСОБА_1 26.11.2020 року надала до Одеського міського центру зайнятості заяву про припинення реєстрації, що підтверджується листом Одеського міського центру зайнятості від 07.12.2020 року за №5023/19/06/70-59.

08.12.2020 року КП «МПРС» на виконання вищевказаного рішення суду здійснено виплату середнього заробітку за один місяць на користь ОСОБА_1 в сумі 44748,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4674 від 08.12.2020 року.

05.01.2021 року КП «МПРС» видано наказ «Про відпустку» за №1, яким ОСОБА_1 начальнику юридичної служби надано частину щорічної основної відпустки з 06.01.2021 року по 20.01.2021 року в кількості 14 календарних днів.

06.01.2021 року КП «МПРС» здійснило виплату ОСОБА_1 відпускних за січень 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням №4933 від 06.01.2021 року.

21.01.2021 року КП «МПРС» видано наказ №15-н «Про припинення простою», яким припинено простій не з вини працівника з 25.01.2021 року ОСОБА_1 , начальнику юридичної служби.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021 року, апеляційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 рокузмінено в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно, в розмірі 349057,72 гривень 72 коп., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 18 лютого 2020 року по 17 березня 2020 року в сумі 37 133, 80 гривень, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

В решті рішення залишено без змін.

Як вбачається, 07.09.2021 року КП «МПРС» виплачено на виконання вказаної постанови на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за лютий 2020 року по листопад 2020 року в сумі 236242,74 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6657 від 07.09.2021 року.

29.11.2021 року КП «МПРС» видано наказ за №772-н «Про заохочення до ювілейної дати», яким наказано виплатити ОСОБА_1 заохочення у розмірі 100% посадового окладу.

16.02.2022 року Верховним Судом ухвалено постанову за наслідком розгляду касаційної скарги КП «МПРС» по цивільній справі №947/4648/20, якою касаційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року у незміненій під час апеляційного перегляду частиніта постанову Одеського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року залишено без змін.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що позивачку було звільнено з роботи 21.02.2020 року та поновлено на роботі 23.11.2020 року на підставі рішення суду.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя..

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ізстаттею 237-1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з вище встановлених судом обставин, факт порушення прав позивачки, як працівника у сфері трудових відносин є доведеним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року, зміненим в частині постановою Одеського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, які в свою чергу залишені без змін постановою Верховного Суду від 16.02.2022 року по цивільній справі №947/4648/20.

Разом з тим, досліджуючи надані до суду докази, суд вважає недоведеними з боку позивача, в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України, що вказане порушення її законних прав призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що є необхідними умовами для відшкодування шкоди в порядку визначеному ст. 237-1 КЗпП України.

Так, щодо доводів позивача, як на підставу складу моральної шкоди та глибини моральних страждань, про те, що її звільнення відбулось внаслідок неприязного ставлення директора КП «МПРС», суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки не підтверджені жодним доказом, не були предметом розгляду цивільної справи №947/4648/20 і не підтверджуються висновками судів у вказаних рішеннях суду за наслідком розгляду справи про поновлення на роботі.

Також є безпідставними доводи позивача на неприязне ставлення до неї з боку директора відповідача ОСОБА_2 через її звернення до різних органів державної влади з підстав вчинення ОСОБА_2 корупційних та кримінальних вчинків, оскільки в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України не підтверджені жодним доказом.

Навпаки, як вбачається зі встановлених судом обставин, після поновлення на роботі, ОСОБА_1 з боку відповідача 29.11.2021 року було видано наказ за №772-н «Про заохочення до ювілейної дати», яким наказано виплатити ОСОБА_1 заохочення у розмірі 100% посадового окладу, що ставить під сумнів доводи позивача саме про неприязне ставлення до неї.

Стосовно доводів позивачки про обставини її звільнення з підстав дискримінації по принципу належності до профспілки, що впливає на глибину страждань позивача та становить моральну шкоду, суд вважає також необґрунтованими оскільки не підтверджені жодним доказом та вказані факти не встановлені рішеннями судів за наслідком розгляду справи №947/4648/20 про поновлення позивачки на роботі.

Щодо поданої позивачем стенограми наради ОСОБА_2 від 24.12.2019 року, в обґрунтування позову на підтвердження відношення відповідача до неї, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 80 ЦПК України).

Досліджуючи подану до суду стенограму, суд зазначає, що вона не містить інформації про дату та час її складання, ідентифікуючих даних про особу, якою її виконано.

Також на підтвердження існування такого засідання, дійсності та правочинності стенограми жодним документом зокрема протоколом проведення зазначеного засідання, позивачем не доведено, як і не надано оригіналу документу чи електронного доказу, одержаного в законний спосіб, на підставі якого вчинено надану стенограму.

За наслідком викладеного, судом не приймається вказана стенограма в якості належного, допустимого, достатнього та достовірного доказу в розумінні ст. 76-81 ЦПК України.

Приймаючи викладені висновки, суд вважає безпідставними доводи позивача, що її звільнення відбувалось в якості розправи, як обґрунтування завдання значної моральної шкоди, ніж би, якщо звільнення відбулось внаслідок помилкового трактування норм законодавства з боку відповідача.

Щодо доводів позивачки про вимушене докладання значних зусиль для налагодження свого життя та пошуку іншої роботи для забезпечення життєдіяльності, суд зазначає наступне.

З поданих ОСОБА_1 доказів, судом встановлено, що остання після звільнення, яке мало місце 17.02.2020 року, 31.03.2020 року звернулась до Одеського міського центру зайнятості про надання статусу безробітного, де перебувала по 26.11.2020 року, що підтверджується листом Одеського міського центру зайнятості від 07.12.2020 року за №5023/19/06/70-59.

Згідно здовідкою Одеськогоміського центрузайнятості від07.12.2020року за№89, ОСОБА_1 булонарахована допомогапо безробіттюу наступних розмірах:

- 21.05.2020 932,26 грн. за період з 31.03.2020 по 27.04.2020;

- 27.05.2020 906,45 грн. за період з 28.04.2020 по 25.05.2020;

- 11.06.2020 493,55 грн. за період з 10.06.2020 по 22.06.2020;

- 01.07.2020 433,33 грн. за період з 10.06.2020 по 22.06.2020;

- 21.07.2020 879,57 грн. за період з 23.06.2020 по 19.07.2020;

- 11.08.2020 516,13 грн. за період з 20.07.2020 по 04.08.2020;

- 20.08.2020 387,10 грн. за період з 05.08.2020 по 16.08.2020;

- 11.09.2020 717,20 грн. за період з 17.08.2020 по 07.09.2020;

- 30.09.2020 666,67 грн. за період з 08.09.2020 по 27.09.2020;

- 09.10.2020 261,29 грн. за період з 28.09.2020 по 05.10.2020;

- 30.10.2020 709,68 грн. за період з 06.10.2020 по 27.10.2020;

- 20.11.2020 695,70 грн. за період з 28.10.2020 по 17.11.2020;

- 30.11.2020 166,67 грн. за період з 18.11.2020 по 22.11.2020.

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що у період звільнення позивачки з роботи, остання перебувала на обліку в центру зайнятості.

Однак, судом не приймаються вказані обставини в якості належних доказів підтверджуючих обставини неможливого працевлаштування позивача для налагодження звичайного образу життя, з підстав того, що при працевлаштуванні позивачці було відмовлено та надавалась перевага більш молодим за віком особам, з підстав необґрунтованості.

Так, позивачкою на підтвердження вказаних обставин не надано до суду жодних доказів, як і доказів на підтвердження вчинення дій з працевлаштування, разом з тим з листа Одеського міського центру зайнятості вбачається, що направлення на працевлаштування ОСОБА_1 не видавалось.

Щодо доводів позивача про те, що її звільнення призвело до позбавлення її та її сім`ї засобів для існування, суд вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 до суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, як і доказів на підтвердження складу сім`ї, не працевлаштування інших членів сім`ї, перебування будь-яких інших осіб на її утриманні.

З поданих відповідачем до відзиву на позовну заяву доказів, вбачається що позивачкою неодноразово подавались декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме:

- 29.01.2021 року за 2020 рік;

- 29.01.2021 року за період з 01.01.2021 року по 25.01.2021 року;

- 06.12.2021 року за період з 26.01.2021 року по 29.11.2021 року.

З вказаних декларацій вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено, що: у 2020 року її дохід склав 254238,00 грн., як заробітна плата за основним місце роботи в КП «МПРС»; за період з 01.01.2021 року по 26.01.2021 року її дохід склав 106162,00 грн., як заробітна плата за основним місце роботи в КП «МПРС»; за період з 26.01.2021 року по 29.11.2021 року: в сумі - 519133,00 грн., як заробітна плата за основним місце роботи в КП «МПРС», - 70124,00 грн., як заробітна плата за основним місце роботи в КНП «Одеський обласний госпіталь інвалідів» Одеської обласної ради; - 18546,00 грн., як заробітна плата за основним місце роботи в Одеському дитячому будинку інтернаті.

Приймаючи визначені обставини та визначений позивачем період завданої їй моральної шкоди з 17.02.2020 року по день фактичного виконання рішення суду 07.09.2021 року, суд вважає безпідставними доводи про позбавлення її та її сім`ї засобів для існування.

Також суд вважає необґрунтованими доводи позивачки про неналежне виконання відповідачем рішення суду та наявності ознак дискримінації до неї, що полягає у різному ставленні до неї по відношенню з іншими працівникам в період поновлення на роботі, оскільки як вже судом встановлено, за наслідком ухвалення 18.11.2020 року Київським районним судом міста Одеси рішення по справі №947/4648/20, яким ОСОБА_1 поновлення на роботі та допущення негайного його часткового виконання, 23.11.2020 року КП «МПРС» видано наказ №739-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », та 08.12.2020 року КП «МПРС» на виконання вищевказаного рішення суду здійснено виплату середнього заробітку за один місяць на користь ОСОБА_1 в сумі 44748,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4674 від 08.12.2020 року.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про нерівне до неї ставлення, що підтверджується одночасним оголошенням їй простою під час поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, 23.11.2020 року в день поновлення позивачки на роботі КП «МПРС» видано наказ №796-н «Про простій», яким оголошено не з вини працівника з 24.11.2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1 , який було припинено наказом КП «МПРС» №15-н «Про припинення простою» 21.01.2021 року.

Статтею 34 КЗпП України встановлено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Позивачем до суду під час розгляду справи не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок її незгоди з вказаним оголошеним їй простоєм, нею здійснювались дії з оскарження наказу КП «МПРС» №796-н «Про простій» від 23.11.2020 року.

Приймаючи чинність наказу КП «МПРС» №796-н «Про простій» від 23.11.2020 року, законодавче врегулювання підстав для простою, не спростування таких обставин з боку позивача, суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що дії з оголошення відповідачем їй простою, підтверджує будь-яке нерівне до неї ставлення.

Також судом встановлено, що 20.10.2021 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до директора ОНДІСЕ про проведення судово-психологічної експертизи, за наслідком проведення якої 28.02.2022 року судовим експертом Вікторією Рудаковою надано висновок експерта №21-6058 судової психологічної експертизи.

У відповідності до вказаного висновку встановлено, що ОСОБА_1 має зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які негативно впливають на соціальне функціонування її як особистості та виникли внаслідок обставин її незаконного звільнення. Ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Підекспертній завдані страждання (моральна шкода). ОСОБА_7 завдані страждання (моральна шкода) за умов її незаконного звільнення з роботи. Орієнтовний розмір суми компенсації моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 становить 100000,00 грн.

Надаючи оцінку вказаному висновку, як доказу по справі, суд зазначає наступне.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами зокрема висновками експертів.

У відповідності до статті 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15), при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об`єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим

висновком експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з

іншими матеріалами справи.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Такої оцінки висновки судів першої та апеляційної інстанції не містять.

Якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. При цьому під неясністю слід розуміти нечіткість, розпливчатість відповідей експерта, внаслідок чого стає незрозумілий хід думок експерта. А недостатньо повним є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові об`єктів або що не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені питання.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28.03.2018 року по справі 520/8073/16-ц.

Досліджуючи висновок експерта, судом встановлено, що проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_1 було доручено судовому експерту ОНДІСЕ - Шеременко Я.І.

З 24.02.2022 року у зв`язку з перерерозподілом експертного навантаження проведення експертизи доручено ОСОБА_8 .

Порядок призначення та проведення судових експертиз регулюється Законом України «Про судову експертизу» (далі Закон) та Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 листопада 3998 року за № 705/3145 ( далі - Інструкція).

Розділом IV вказаної Інструкції передбачено, порядок організації проведення експертиз (досліджень) та оформлення їх результатів.

У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 вказаного розділу, керівник експертної установи розглядає отримані матеріали і доручає відповідному структурному підрозділу експертної установи організувати проведення експертизи.

При цьому він може безпосередньо призначити експерта та встановити строк виконання експертизи відповідно до вимог цієї Інструкції або передати вирішення цих питань заступнику керівника експертної установи чи керівникові підрозділу. Якщо в експертній установі не проводяться певні види експертиз та відсутні фахівці з певної галузі спеціальних знань, керівник експертної установи повідомляє про це орган (особу), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), та повертає матеріали справи без виконання.

Якщо в одному документі про призначення експертизи (залучення експерта) є питання, що стосуються різних видів експертиз, не пов`язаних між собою, керівник установи визначає, які питання підлягають вирішенню у відповідному підрозділі та послідовність їх виконання.

Статтею 12 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний:

1) провести повне дослідження і дати обгрунтований та об`єктивний письмовий висновок;

2) на вимогу особи або органу, які залучили експерта, судді, суду дати роз`яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Інші обов`язки судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються зокрема визначеним законом порядком призначення судового експерта.

Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що діюча Інструкція від 08.10.1998 № 53/5 та Закон України «Про судову експертизу» не передбачають порядку зміни судового експерта під час проведення судової експертизи на підставі заяви про експертне навантаження.

Разом з тим, суд зазначає, що наслідки завантаження експерта та порядок його дій врегульовані п.1.13 Інструкції, який встановлено, що строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) і не повинен перевищувати 90 календарних днів.

У разі значного завантаження експерта (за наявності у нього на виконанні одночасно понад десять експертиз, у тому числі комісійних та комплексних) більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів.

У разі відмови органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у погодженні запропонованого розумного строку проведення експертизи матеріали справи повертаються з пропозицією призначити експертизу іншим суб`єктам судово-експертної діяльності, визначеним устатті 7Закону України «Про судову експертизу».

Наданий до суду висновок містить інформації про звернення 02.11.2021 року судового експерта Шеременко Я.І. до ОСОБА_1 з заявою про погодження запропонованого розумного строку проведення експертизи у 2 кварталі 2022 року, за наслідком чого 09.11.2021 року до канцелярії ОНДІСЕ надійшов лист про погодження терміну виконання експертизи.

За наслідком викладеного, 18.01.2021 року між замовником та експертною установою укладено договір на виконання експертизи, у зв`язку з появою можливості виконати експертизу у більш стислий термін.

01.02.2022 року замовнику експертизи направлено клопотання експерта про забезпечення можливості проведення психологічного дослідження підекспертної.

08.02.2022 року клопотання експерта задоволене. ОСОБА_1 з`явилась на дослідження, яке було проведено в 2 етапи, що включало діагностичну бесіду та тестування.

15.02.2022 до канцелярії ОНДІСЕ від замовника експертизи надішли додаткові матеріали на 24 арк. Матеріали надані нарочно, відповідають переліку в супровідному листі.

Матеріали висновку не містять інформації про вчинені дії експерта, у відповідності до встановленого порядку Інструкцією, з повідомлення ОСОБА_1 про узгодження розумного строку проведення експертизи, за наслідком навантаження, що слугувало зміною судового експерта 24.02.2022 року з ОСОБА_9 на ОСОБА_8 .

Разом з тим, судом також враховуються, що зміна судового експерта відбулась вже після погодження терміну виконання експертизи, що мало місце 09.11.2021 року.

За наслідком викладеного суд доходить до висновку, що під час проведення судової психологічної експертизи, за наслідком якої надано висновок експерта №21-6058 від 28.02.2022 року, було порушено процедуру зміни судового експерта, що ставить під сумнів незалежність судового експерта та правильність його висновку у відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про судову експертизу».

Також, досліджуючи поданий до суду висновок, судом встановлено, що судову психологічну експертизу було проведено на підставі психологічного обстеження ОСОБА_1 , яке було розпочато 08.02.2022 року о 10 годині 00 хвилин, тривало на протязі 180 хвилин, та проведено в 2 етапи, що включало діагностичну бесіду та тестування.

Отже, зазначене обстеження було проведено під час перебування судової експертизи в дорученні судового експерта Шеременко Я.І., оцінку яким вже надав судовий експерт ОСОБА_10 .

Відповідно до п. 4.15 Інструкції, висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який (які) проводив(ли) дослідження.

На підставі викладеного, приймаючи, що висновок експерта №21-6058 від 28.02.2022 року за підписом ОСОБА_9 ґрунтується саме на підставі психологічного обстеження ОСОБА_1 , яке було проведено судовим експертом Шеременко Я.І., та не було розпочато з початку, суд доходить до висновку, що вказану судову експертизу було проведено двома судовими експертами: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Однак, зазначений висновок експерта підписаний лише судовим експертом Рудаковою Вікторією.

Відповідно до ч. 7 ст. 102, ч.5 ст. 106 ЦПК України, у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Поданий до суду висновок містить підпис судового експерта Рудакової В.Ю. про обізнаність про кримінальну відповідальність, однак не містить доказів про відповідну обізнаність судового експерта Шеременко Я.Л, яким безпосередньо проводилось психологічне обстеження ОСОБА_1 , на якому в свою чергу ґрунтуються висновки експертизи.

Досліджуючи зазначенийвисновок,судом такожвстановлено,що удослідницькій частиніексперт використовував таківизначення як: «може бути», «може свідчити про те», «можна припустити», «ймовірно», «може вказувати», «вірогідно», «може бути ознакою», «може бути наслідком», які не є конкретними, ствердними та остаточними, за наслідком чого суд доходить до висновку, що судовий експерт під час проведення вказаного дослідження припускався припущень.

Також судом встановлено, що в основу експертизи, покладені пояснення ОСОБА_1 , які тотожні викладеним поясненням ОСОБА_1 в обґрунтування позову, які в свою чергу визнані судом необґрунтованими.

Так, на 11 аркуші висновку, експерт дійшов висновку, що моральні страждання підекспертної (яквона самане відчуває) знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з незаконною діяльністю директора ОСОБА_2 казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», а саме; тиск з боку керівництва з погрозами про звільнення, порушений робочий процес, службове розслідування та як результат - винесення догани і незаконне звільнення, додатковим фактором, що негативно впливає на її емоційний стан, вона визначила у тяжкості її фінансового стану та проблемах пошуку нової роботи (через звільнення за статтею, затягування судового розгляду через карантинні обмеження тощо).

Разом з тим, висновок експерта не містить доказів на підтвердження вказаних обставин, як і не містять таких висновків рішення судів за наслідком розгляду цивільної справи №947/4648/20.

Також, як вбачається з аркушу 17 висновку, експерт дійшов до висновку, що сума компенсації, яка заявлена ОСОБА_1 , є суб`єктивно справедливою для неї (саметак сприймаєтьсяпід експертною) та обґрунтованою існуванням внутрішніх (особистісних) та зовнішніх (життєвих, соціальних) змін, може відповідати дійсному розміру відшкодування з урахуванням суду усіх факторів впливу на особистість, за наслідком чого суд доходить до висновку, що експерт при проведенні експертизи посилається на визначення позивача, на її відчуття з поданих останньою пояснень, а не на встановлені експертом факти відповідно до існуючої методології.

Приймаючи вищезазначені висновки, суд вважає, що наданий позивачем висновок експерта №21-6058 складений 28.02.2022 року судовим експертом Вікторією Рудаковою, не ґрунтується на вимогах Закону України «Про судову експертизи», не відповідає порядку організації проведенняекспертиз таоформлення їхрезультатів у відповідності до вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року за №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року за №1950/5), за наслідком чого не приймається судом в якості належного і допустимого доказу по справі.

За наслідком вищевикладеного, оцінюючи у відповідності до положень ст. 89 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надаючи оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить до висновку про не доведення позивачем заявлених позовних вимог у відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України.

Також суд зазначає, що у відповідності до ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

До суду не надано доказів, які б надавали підстави для збирання судом доказів з власної ініціативи.

Крім того, статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Збирання судом доказів на користь однієї зі сторін по справі може порушити принцип змагальності сторін по справі та диспозитивності цивільного судочинства.

Надавши свої докази, позивач реалізувала своє право на доказування і одночасно виконала обов`язок із доказування, оскількист. 81 ЦПКзакріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи позивачем не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а самі по собі надання неналежних до суду доказів, які не містять достовірну інформацію щодо обставин, не можуть бути визначальними для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача, покладаються на останню, як і витрати з проведення судової експертизи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140А), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 15.07.2022 року.

Головуючий Калініченко Л. В.